До 80-ї річниці перемоги над нацизмом

Цей текст постав з ініціативи групи "Глобальна Україна" – неформального об’єднання українських експертів, яке намагається шукати відповіді на глобальні виклики перед Україною. Одним із таких нагальних викликів є проблема історичної пам'яті. Значною мірою війна між Росією та Україною є війною навколо минулого, й однією з головних тем російських маніпуляцій є питання, кому належить перемога у Другій світовій війні. Вважаємо, що українська держава й суспільство мають разом перейти до активних дій, щоб відстояти право українців на своє минуле, сучасне й майбутнє.

У травні 2025 року весь світ відзначатиме 80-ту річницю перемоги над нацизмом. Хоча на Сході Європи українці та інші народи опинилися під владою комуністичного тоталітаризму, ця перемога дозволила відвернути загрозу тотального винищення й колонізації, яку несли їм плани Гітлера. Натомість на Заході перемога над нацизмом поклала початок перетворенню цієї у минулому дуже войовничої частини європейського континенту на зону співпраці та миру.

У сучасній Європі неможливо уявити собі війну між Великою Британією й Францією, Францією й Німеччиною чи Німеччиною й Польщею – хоча у минулому вони воювали між собою із завзяттям, вартим іншого застосування. Падіння комунізму створило шанси поширення зони миру далі на Схід, і зі здобуттям незалежності Україна прагнула до неї доєднатися. За це була "покарана" новою війною, цього разу з боку нового тоталітарного режиму, який відродився в Росії за час правління Путіна. Війна Росії проти України поставила перед загрозою як саму Україну, так і всю євроатлантичну систему.

У війні проти України та західного світу Росія активно використовує історичну пропаганду. По-перше, вона прагне зняти з себе відповідальність за воєнну агресію, намагається переконати росіян та легковірів-неросіян, що загроза воєн завжди виходила із Заходу, а Росія тільки й те робила, що захищала та рятувала себе чи весь світ від цієї загрози.

По-друге, Росія намагається повністю монополізувати перемогу союзників над Гітлером, ніби вона одна відіграла вирішальну роль у перемозі над нацизмом та ніби понесла найбільші втрати. Тут вона йде слідами Сталіна, який під час бенкету в Кремлі 24 травня 1945 року проголосив тост за здоров’я російського народу — "найвизначнішої нації серед усіх націй", що, на відміну від інших народів, ніколи не зраджував радянський уряд у найтяжчу хвилину історії. Відповідно, Путін заявив, що Росія перемогла б у Другій світовій війні самотужки, без союзників та інших народів.

По-третє, наголошуючи на своїй виключній ролі у перемозі над нацизмом, Кремль відвертає увагу від своїх злочинів як у минулому, так і в теперішній війні проти України. 

На жаль, мусимо визнати, що ця кремлівська пропаганда приносить успіхи. Це тривале інфікування Заходу російською пропагандою та культурою, нерозуміння багатонаціональної природи радянської імперії та внеску інших народів (передусім України) в боротьбу проти нацизму. Це багаторічна традиція європейської вдячності до радянських визволителів. Нарешті, це бажання вагомої частини західних еліт знайти підстави для чергового "перезавантаження" відносин з Росією та повернення до статус-кво, так незручно зруйнованого фактом української стійкості.

В Україні наразі триває дискусія щодо ролі України у Другій світовій війні, і ми потребуємо як відкритого діалогу, так і врешті суспільної єдності щодо цього.

Традиційний радянсько-комуністичний наратив, підтримуваний і посилений нині Росією, зображує головним переможцем над нацизмом російський народ. Його втрати, жертви і здобутки нібито є найбільшими, тож він заслуговує на найбільшу шану як єдиний спадкоємець Великої Перемоги. Водночас український народ зображується другорядним, непотрібним для перемоги у війні, а на перший план висуваються гіперболізовані колаборантські стосунки з нацистами. Такий наратив не лише активно просувається російською пропагандою, а й сприймається багатьма на Заході як очевидний.

Паралельно в Україні існує інший наратив, в якому Україна розглядається у ХХ сторіччі як територія, окупована Радянським Союзом. Тож український народ є жертвою двох тоталітаризмів, а єдиним важливим фактором у Другій світовій війні є український національно-визвольний рух, що вів боротьбу на два фронти з комуністичним та нацистським режимами. Радикальна версія цього наративу ігнорує подвиги українців у складі Червоної армії й наполягає, що пам’ятники та згадки про це мають бути ліквідовані, й таким чином позбавляє Україну ролі у перемозі над нацизмом, віддаючи всі лаври Росії.

Перший наратив є повністю, а другий частково неправдивими. Обидва є програшними для України та виграшними для Росії. Викреслюючи українців із числа переможців нацизму, виставляючи українців передусім жертвою протистояння двох режимів, ми ризикуємо позбавити Україну суб’єктності та достойного місця в спільноті європейських народів.

Історичні факти свідчать:

• німецький нацизм перемогла не Росія, а народи СРСР, серед яких українському народові належить видатне місце, а також західні союзники,
• головні людські й матеріальні втрати у тій війні понесли не Росія чи Німеччина, а країни та народи, які опинилися між Берліном і Москвою, передусім Україна та її мешканці,
• найбільше колаборантів з нацистами дала саме Росія – через армію Власова та інші колабораційні загони пройшло до 800 тисяч осіб,
• сталінський радянський режим відіграв важливу роль у перемозі над гітлерівським німецьким нацизмом, але окупував Центральну Європу, і його воєнні злочини на теренах Європи ніколи не були засуджені,
• нинішня Росія, як спадкоємиця злочинного радянського режиму, використовує ті самі методи агресивної зовнішньої політики: пряма військова агресія, таємні операції та терористичні акти, втручання у внутрішньополітичні процеси, підтримка крайніх лівих і крайніх правих "п’ятих колон" тощо; війни в Грузії та Україні є наслідком толерування цієї політики.

Закликаємо українське суспільство й державу прийняти таке бачення й активно поширювати його через усі можливі канали до західних суспільств. Професійні дискусії й публікації, виставки й інші події, вуличні акції та дипломатичні саміти в найближчі місяці мають ствердити роль українського народу як одного з переможців нацизму й протистояти російській пропаганді.

Ярослав Грицак, професор, Український Католицький Університет

Володимир В’ятрович, історик, народний депутат України

Богдан Панкевич, співзасновник, член Політради Української Галицької партії

Валерій Пекар, викладач бізнес-шкіл kmbs та УКУ, голова правління ГО "Деколонізація"

Олександр Алфьоров, історик, капітан ЗСУ

Сергій Андріяш, голова Благодійної організації "Благодійний фонд молодіжної участі"

Давид Арахамія, народний депутат України, голова фракції Політичної партії "Слуга Народу"

Сергій Бабак, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій

Марина Бардіна, народна депутатка України

Олександр Батанов, доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Сергій Бенедисюк, аспірант Інституту держави і права Імені В.М. Корецького НАН України, адвокат, експерт з персональних та секторальних санкцій

Валентина Білан, аспірант Інституту держави і права Імені В.М. Корецького НАН України, журналіст міжнародник

Мартина Богуславець, виконавчий директор Антикорупційного центру "Межа"

Ярина Бойчук, директорка UCU Business School

Тарас Бородач, експерт в галузі комунікативних та політичних технологій

Геннадій Боряк, історик-архівіст, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України

Володимир Бугров, ректор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Леся Василенко, народна депутатка України, співголова  міжпарламентських зв’язків зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії

Ірина Вахович, доктор економічних наук, професор, ректор Луцького національного технічного університету

Микола Величкович, народний депутат України, історик

Наталія Веселова, народна депутатка України 8 скликання

Вікторія Войціцька, народна депутатка України 8 скликання

Валерій Галан, автор та директор Музею становлення української нації

Олена Ганцяк, Український центр "Простір Гідності"

Андрій Герус, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг

Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру

Юрій Головач, фізик, академік НАН України

Ганна Гопко, засновниця та голова правління ГО "Мережа захисту національних інтересів "АНТС"", народна депутатка України 8 скликання, голова Комітету у закордонних справах

Ярослав Грибальський, Голова ГО "Реабілітація осіб з інвалідністю"

Людмила Гриневич,  провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору, докторка історичних наук

Владислав Гриневич, історик, кандидат історичних наук, доктор політичних наук

Роман Грищук, народний депутат України

Гелінада Грінченко, професорка Дніпровського університету імені Олеся Гончара

Оксана Гудзовата, професорка UCU Business School

Богдан Гудь, історик, професор ЛНУ ім.І.Франка і Варшавського університету

Ігор Гузь, народний депутат України

Орися Демська, докторка філологічних наук, професорка Національної академії СБУ

Андрій Держалюк, експерт Асоціації українських правників

Андрій Длігач, д.е.н., засновник Advanter Group, Kyiv Foresight Foundation

Олексій Дніпров, ректор Київського національного університету будівництва і архітектури

Петро Долганов, дослідник історії Голокосту в Україні, Центр сучасної історії імені 

Антон Дробович, кандидат філософських наук, керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки

Микола Гаєвий (УКУ), кафедра методики викладання (Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти)

Орест Друль, редактор, Zbruč

Тарас Дурбак, операційний директор БФ "Міжнародна асоціація підтримки України"

Володимир Єрмоленко, філософ

Руслан Забілий, історик, музей "Тюрма на Лонцького", сержант ЗСУ

Андрій Загороднюк, голова правління Центру оборонних стратегій 

Іван Заремба, експерт Асоціації українських правників

Олександр Зінченко, історик, публіцист

Йосиф Зісельс, Асоціація єврейських організацій та громад України, Ініціативна група "Першого грудня"

Дмитро Золотухін, виконавчий директор ГО "Інститут постінформаційного суспільства"

Олеся Ісаюк, доктор філософії, історикиня, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" 

Анна Ісламова, ВГО "Територія жінок", Мистецька сотня "Гайдамаки", волонтер, благодійник

Елвін Кадиров, спеціальний радник Асоціації українських правників з захисту прав людини в АР Крим та місті Севастополі

Сергій Квіт, президент Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Вахтанг Кебуладзе, філософ, письменник, перекладач

Оксана Кісь, докторка історичних наук, завідувачка відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України

Юлія Клименко, народна депутатка України

Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України, голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу

Олександр Ковалів, доктор економічних наук, віце-президент Асоціації Агроекології України

Валерія Козлова, викладач UCU Business School, дружина ветерана останньоі війни Росії з Україною

Олена Кондратюк, заступниця Голови Верховної Ради України

Олексій Копитько, координатор групи "Інформаційний спротив"

Євгенія Кравчук, народна депутатка України, голова комітету ПАРЄ з питань культури, науки та медіа (2023)

Наталія Кривда, доктор філософських наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова Українського культурного фонду

Ігор Крупка, доктор економічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка

Владислав Кубальський, кандидат юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Сергій Левчук, волонтер, співзасновник Благодійного Фонду "На Часі"

Святослав Літинський, доцент ЛНУ ім.І.Франка, голова ГО "Незалежні"

Олександр Лисенко, історик, Інститут історії України НАН України

Роман Лозинський, народний депутат України, голова підкомітету деколонізаціі, ветеран ЗСУ 

Данило Лубківський, дипломат, директор Київського Безпекового Форуму

Ігор Мамонтов, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, професор Київського національного університету будівництва і архітектур, фахівець з історії держави і права України

Мирослав Маринович, публіцист, президент Інституту релігії та суспільства УКУ

Микола Марченко, кандидат юридичних наук, провідний експерт Асоціації українських правників з конституційного та виборчого права

Олег Марцеляк, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, віце-президент Асоціації українських правників

Марія Мезенцева-Федоренко, народна депутатка України, голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань підготовки проєкту основних засад державної політики України щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів Російської Федерації

Олександр Мережко, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

Севгіль Мусаєва, головна редакторка УП 

Дмитро Наталуха, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку

Олександр Новіков, голова Національного агентства запобігання корупції (2020-2024)

Наталія Оніщенко, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, заступник директора Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Роман Орищенко, кандидат історичних наук, офіцер ЗСУ, радник голови Верховної Ради України (2016-2019)

Олеся Островська-Люта, культурологиня, директорка Національного культурного-мистецького та музейного комплексу "Мистецький Арсенал"

Андрій Павлишин, історик, перекладач, член Українського ПЕН

Олександр Пагіря, історик, капітан ЗСУ

Олексій Панич, філософ, перекладач, професор Української євангельської теологічної семінарії

Тетяна Пастушенко, історикиня, Інститут історії України Національної академії наук України

Іван Патриляк, історик, професор, майор ЗСУ

Андрій Піддубняк, боєць ЗСУ, екоактивіст

Вікторія Подгорна, народна депутатка України

Микита Потураєв, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики

Олександр Радченко, кандидат юридичних наук, доцент, Харківський національний університет внутрішніх справ

Ярослав Рущишин, народний депутат України

Юрій Савчук, генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні

Віталій Сич, головний редактор NV

Олександр Скрипнюк, доктор юридичних наук, професор, директор Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, віце-президент Національної академії правових наук України

Наталя Старченко, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України

Олександр Сушко, виконавчий директор МФ "Відродження"

Ростислав Тістик, народний депутат України

Юлія Тичківська, співзасновниця Відкритого Університету Майдану, Центру Вільної економіки Бендукідзе

Ярослав Файзулін, історик, архівіст

Наталка Федорович, голова ГО Центр суспільних ініціатив "Перспектива"

Анатолій Хромов, історик, архівіст

Тетяна Циба, народний депутат України

Єгор Чернєв, народний депутат України 

Микола Чернотицький, Голова правління Суспільного Мовника

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, історик

Тарас Шамайда, координатор руху "Простір свободи"

Юрій Шаповал, доктор історичних наук, професор 

Лілія Шевченко, голова ВГО "Територія Жінок"

Оксана Юринець, професор НУ "Львівська політехніка", народна депутатка України 8 скликання

Володимир Юрченко, голова ГО "Український Альянс", експерт з міжнародних відносин

Ярослав Юрчишин, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова

Олександр Яковлєв, міський голова окупованого Скадовська

Олег Яськів, доктор технічних наук, кінознавець, пластун, директор Центру Шептицького УКУ, майор ЗСУ