Генерал Наєв: У військових не було жодного документа, в якому було б написано, що 24 лютого 2022 розпочнеться наступ Росії
До третьої річниці широкомасштабного вторгнення Росії українське суспільство підходить у вкрай напруженій ситуації. Втрати на фронті, закупівельні скандали в тилу, скорочення міжнародної підтримки, розмови про мирні переговори і явні ознаки підготовки політиків до виборів, яких "не може бути".
З одного боку, ці фактори наче відсувають на другий план спогади про початок великої війни і тих подій, які відбувалися в лютому – березні 2022 року.
З іншого – відбуваються суди над генералами, яким інкримінують провал оборони Харківщини 2024-го. Розслідування викликало хвилю інформаційних вкидів через анонімні телеграм-канали про те, що високопоставлені військові можуть стати не останніми, до кого можуть виникнути питання у правоохоронних органів. При цьому найчастіше пишуть саме про початок широкомасштабного вторгнення.
Щоб згадати підготовку до повномасштабного наступу Росії та зрозуміти, чи справді українські військові мали необхідні інструменти для належної оборони, "Українська правда" поговорила з генерал-лейтенантом Сергієм Наєвим. На момент вторгнення він обіймав посаду командувача Об'єднаних Сил оборони України.
Рік тому Наєв був звільнений з посади і дізнався про це з новин. Вже після цього міністр оборони Рустем Умєров запросив його на зустріч і запропонував залишитися в Силах оборони для виконання різних завдань.
Чи знали військові про дату наступу Росії, чи вчасно були ухвалені рішення для організації оборони, як бої за Вознесенськ стали переломними в битві за південь і чи є сенс говорити про розмінування Чонгару, читайте в інтерв'ю УП.
Нижче – скорочена версія. Повну дивіться на YouTube "Української правди".
"У квітні 2021 року політичному керівництву доповідали про готовність ЗСУ до оборони"
– Давайте повернемося до підготовки до великої війни. Про ймовірне повномасштабне вторгнення західні медіа і союзники говорили ще навесні 2021 року. Розкажіть, будь ласка, яка атмосфера тоді панувала в Збройних силах? Як ви готувалися до можливого вторгнення?
– Для того щоб розуміти процес підготовки Збройних сил України і Сил оборони, необхідно розуміти, як це відбувається відповідно до законодавства. У 2019 році відбулася завершальна стадія реформи у Збройних силах. У 2021 році був випущений стратегічний оборонний бюлетень.
У цьому бюлетені схематично показано, хто керує Збройними силами, який сегмент ЗСУ які дії виконує, і яким має бути кінцеве застосування Збройних сил України.
У законі про оборону чітко прописано: що робиться у мирний час, а що відбувається у воєнний. У статті 4 цього закону вказано, що в разі збройної агресії проти України або загрози нападу президентом ухвалюються три рішення.
Перше – застосування Збройних сил, друге – запровадження правового режиму воєнного стану і третє – оголошення мобілізації.
— Що мається на увазі під рішенням про застосування Збройних сил України?
— Це команда військовим керівникам відкрити воєнні карти і розпочати підготовку, а в подальшому – виконання того, що сплановано.
У Генеральному штабі має бути стратегічний план застосування Збройних сил. І в інших органах управління – оперативний план порядку дій на випадок підготовки і ведення воєнних дій під час збройної агресії проти України. На цих документах, на головній карті, накреслено, причому не суцільною лінією, а переривчастою лінією, положення військ внаслідок певних дій.
Перша складова плану стратегічного розгортання – мобілізація. Для Збройних сил України кінцевий термін – 45 діб. Друга складова – розгортання. Військова частина має відмобілізуватися в ППД (пункт постійної дислокації – УП), а потім висунутися в райони майбутніх бойових дій.
З прибуттям в район виконання завдань військові відкривають наступну карту – план інженерного забезпечення. І на цій карті, на цьому плані відображено, які окопи, траншеї, оборонні рубежі і де саме накопати, які об'єкти, мости, інші ділянки доріг, автошляхи замінувати чи підірвати, зруйнувати.
Потім дістають наступний план – план вогневого ураження: як розставити засоби вогневого ураження, план протиповітряної оборони.
Тобто рішення про застосування Збройних сил запускає ланцюг підготовки ЗСУ та інших військових формувань до відбиття агресії. Поки цих рішень немає, Збройні сили можуть тільки планувати.
Тому у квітні 2021 року, вибачте за таке роз'яснення розлоге, ЗСУ спланували дії у відповідь на можливі дії країни-агресора. Відпрацювали плани, уточнили і доповіли у встановленому порядку керівництву. Але це план на папері, графічно на карті, текстуально на відповідній пояснювальній записці.
– В липні того ж року замість Хомчака був призначений Залужний. Наскільки з його приходом були змінені плани?
– Коли прийшов генерал Залужний, плани застосування Збройних сил залишилися незмінними. Від прізвища головнокомандувача не змінюється ситуація в державі чи у ЗСУ.
На випадок війни є комплект військ, який є за штатами мирного часу, тобто в ретроспективі це 12 загальновійськових бригад (чисельність однієї бригади складає 3–5 тисяч військових – УП), а також той комплект військ, який збільшується і стає до складу Збройних сил внаслідок мобілізації.
– З вересня 2021 і до лютого 2022 року в світових медіа партнери попереджали, що вторгнення відбудеться в січні – лютому 2022-го. Як би ви оцінили комунікацію між вищим політичним і вищим військовим керівництвом на той час?
– Те, що я особисто бачив і чому був свідком, навесні 2021 року президент, верховний головнокомандувач, прибував у Генеральний штаб, йому доповідалися відповідні плани, і він чув, йому озвучували, які дії сплановані Збройними силами.
– Ви як військовий, напевно, не захочете про це говорити. Але тодішній інформаційний фон президенту зараз часто згадують. Промова з шашликами була дуже показовою. Як на все це дивилися військові?
– Військові є членами українського суспільства. Те, що відбувалося в українському сегменті новин, сприймали, як і будь-який інший звичайний громадянин.
– Ви відчували, що політики не вірять у війну, якщо таке говорять?
– Я і мій керівник, генерал Залужний – військові люди. Ми сприймаємо законом визначений порядок підготовки Збройних сил до виконання завдань за призначенням. Не може бути так, що політики щось говорять, і ми це сприймаємо і сидимо, скажемо так, в розважливій позиції. Ми робимо свою справу.
Ми планували, проводили тренування, заняття на полігонах. Потім генерал Залужний віддав розпорядження щодо приведення військових частин у пунктах постійної дислокації в готовність до застосування.
Військові частини не мали права вийти за межі ППД, де вони дислоковані. Але відбулися заходи з отримання озброєння, військової техніки, ракет, боєприпасів, відкликання військовослужбовців з відпусток, відряджень. Тобто що могли, все виконували.
– В ідеальному світі при ідеальному плануванні, зважаючи на те, що партнери очікували вторгнення в лютому, чи правильно ми розуміємо, що воєнний стан мав бути запроваджений десь у січні 2022?
– У законі про оборону чітко розписано перехід з мирного часу на воєнний час. Тобто в мирний час ми робимо так, а у воєнний час – інакше. Але рішення, які передують настанню воєнного часу, приймаються за мирного часу, заздалегідь.
Багато цивільних людей вважає, що воєнний стан вирішує багато питань. Ні, воєнний стан надає повноваження. А рішення про застосування Збройних сил, інших військових формувань, дає команду військовим і керівникам інших військових формувань діяти.
Спробую пояснити цивільною мовою. Батько каже синові: сходи до магазину, придбай щось. Це команда. А якщо дає гроші – це умови. І тоді син піде до магазину і придбає необхідну річ. А якщо батько дасть синові тільки гроші, але не дасть команду, куди піти і що зробити, у сина будуть гроші, але він не купить хліб.
Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, жоден військовий план ні в Генеральному штабі, ні в жодному органі військового управління не міг бути виконаним, тому що війська внаслідок несвоєчасного і неповного розгортання не зайняли кінцеві положення. Тому плани були, а от бойові дії вже виконувалися не за тими планами, які були створені за мирного часу, а реального положення військ ворога. Це перше.
Друге. Готовність військ до застосування в мирний час може бути виконано тільки в пунктах постійної дислокації і тільки в межах штатів мирного часу.
Збройні сили України – це інструмент України для відстоювання суверенітету і незалежності. І цим інструментом користуються не військові. Цим інструментом в першу чергу керуються політичні керманичі України. Це слід розуміти всім.
"За кілька днів до вторгнення було відчуття, що наближається біда"
– Давайте підійдемо ближче до 23–24 лютого. Тоді західні ЗМІ виходили із заголовками "За 3–4 дні Київ впаде". Як ви їх сприймали і що відбувалося 23 лютого? Введення надзвичайного стану в цей день вже було свідченням, що наступ буде? Чи це не було пізно?
– Коли я став командувачем Силами оборони України, я підійшов до головнокомандувача, генерала Залужного, спитав: "Війська будемо викликати, відправляти їх в райони бойових дій?". Він сказав: "За окремими розпорядженням, за окремою вказівкою". І потім я звернувся до нього, щоб на той чи інший напрямок приховано висунути роту, взвод, батальйон, послідовно, потроху на Чернігівський напрямок, на Харківський...
На окупованих територіях Донецької і Луганської областей тоді відбувалася евакуація мирного населення. Я бачив, що це просто так не минеться – є ознаки загострення.
21 лютого я перебував на відповідному пункті управління, на зв'язку зі мною було сім командувачів, і я їм сказав: "Всі сили, які є, висуваємо в райони виконання завдань". Я перебрав повноваження, але я отак от вчинив ініціативно, самостійно.
– Ви якось намагалися донести невідворотність ескалації до політичного керівництва?
– Це не мій рівень доносити. Я самостійно прийняв таке рішення. Головнокомандувач Залужний допомагав, відправляв робочі групи, впливав. 21 лютого стосовно своїх 7 командувачів, 7 угруповань, які були мені підпорядковані, ініціативно і самостійно прийняв рішення я. Але генерал Залужний також усно дозволяв висуватися, розгортатися.
Звісно, я читав новини, бачив обставини. Було відчуття того, що наближається біда.
Але генерали, яким я сказав висувати війська, теж читають законодавство. Вони мені кажуть: "Дайте письмове підтвердження". І 23 лютого для тих, хто дуже просив, і взагалі для всіх, підписав письмове розпорядження. Я не мав цих повноважень, це теж було самостійне ініціативне рішення.
– Чи правильно ми розуміємо, що даних української розвідки у вас на той момент не було?
– Кожного дня я отримував відповідне розвідувальне донесення. В загальних умовах йшлося про те чи інше і засвідчувалося, що ударних угруповань навколо країни не було. Ми також пам'ятаємо, що міністр оборони України, якому підпорядковується один із розвідувальних органів нашої держави, зазначав, що на жодному напрямку ударних угруповань не створено.
В чому головне завдання будь-якого органу розвідки? Не просто сказати, як буде відбуватися наступ, а назвати час і дату вторгнення коли буде ворог наступати. І таких відомостей не було. В українському документообігу стосовно будь-якого військового командування за підписом будь-якого керівника розвідки немає такого документа, де написано, що 24 лютого 2022 року о 4 ранку відбудеться пряма агресія РФ проти України.
– Західні ЗМІ тоді посилалися на дані своїх розвідок, які говорили, що українські війська не готові, і буде провал. Потім почали говорити, що Залужний не давав західним партнерам дані про розгортання військ, тому що це секретні документи. Наскільки це відповідає дійсності?
– Українським законодавством заборонено ділитися воєнними планами з іноземцями будь-якого рівня. Так само і в них – їхні плани вони ніколи нам не покажуть. Про щось дискутувати і повідомляти те, на чому немає грифу таємності, звісно, таке спілкування відбувалося.
[UPCLUB]
– 23 лютого ви надали письмове розпорядження командувачам. Вже на той момент було очевидно, що буде якесь загострення. Крім того Путін визнав ЛНР–ДНР. Що відбувалося у ЗСУ після вашого розпорядження?
– Після цього письмового розпорядження вони продовжили виконання завдань, тому що маємо розуміти, що переміщення загальновійськової бригади це не декілька годин, це тривалий час. Вони виходили в ті райони, де в подальшому мали б готуватися до виконання завдань.
Але 23 числа на мій пункт управління командувачу Сил оборони України не заходила жодна інформація від будь-якої посадової особи, що завтра відбудеться війна.
– Ні від ГУР, ні від Міноборони, ні від кого?
– Ні від кого. Я – командувач Силами оборони України. Я не отримую письмову інформацію, що завтра буде війна. І на моєму пункті управління під вечір, десь 22 година, мій начальник розвідки, полковник, отримує інформацію від друзів неофіційним шляхом.
Йому її пересилає друг на відповідний месенджер. Це розмова двох російських солдатів, і вони між собою обговорюють, що о 6 годині ранку 24 лютого їхній російський безпілотник буде над російською колоною на території Сумської області.
Я запитую свого начальника розвідки: "Ви вірите цій інформації?". Він каже: "Не можу підтвердити чи спростувати". Я якимось внутрішнім переконанням, перебуваючи у вирі цих подій, спілкуюся зі своїми командувачами, живу тією ситуацією, яка є. Я знімаю слухавку і знову кажу 7 командувачам, що, на моє переконання, о 4 годині ранку 24 числа РФ розпочне широкомасштабне вторгнення.
Я ще раз кажу: для того, щоб своєчасно розгорнути сили оборони, необхідний час в ретроспективі за декілька місяців до цього. А те, що відбувалося в ті стислі терміни, це було внаслідок, по-перше, ініціативи, самостійних рішень головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного, мене як командувача Силами оборони України, інших командувачів, які проявляли цю ініціативу.
В ту ніч 23-го я прийняв рішення на постановку морських мін в акваторії Чорного моря вздовж узбережжя Миколаївської й Одеської областей. Без всяких рішень про застосування, без правового режиму воєнного стану. Українські військові кораблі в ніч з 23 на 24 вийшли в акваторію моря і поставили ці мінні поля.
"Щоб бути готовим для відсічі, на Чонгарі мало лежати 200 тисяч мін"
– Ви очікували, що напад Росії буде здійснений фактично по всій лінії фронту з усіх напрямків?
– Те, що вторгнення буде з усіх напрямків, було передбачено Генеральним штабом, вони відпрацювали кризове планування. Нічого нового з цього не було, тому що з 2015–2016 років в ході оперативної підготовки штабів, органів управління, ми відпрацьовували цей сценарій. І в січні, коли Генштаб відпрацював кризове планування, там також були всі ці напрямки. Але, ще раз підкреслюю, це планування, тобто те, що може статися.
– Давайте про те, що з самого початку найбільше боліло всім: що сталося на Півдні?
– У 2014 році, коли відбулася тимчасова окупація Криму, на різні напрямки – в Чернігівську, Сумську, Харківську області, і в тому числі на Кримський напрямок, висунулися війська, так українська армія вживала заходів щодо відсічі агресії.
На Кримському напрямку наші військові нарили трохи окопів, там було декілька бригад, потім вони замінували п'ять мостів на перешийках: два на Арабатській стрілці, які підривалися способом накладного заряду. Безпосередньо на Чонгарі три мости – два автомобільні і один залізничний. Туди заклали вибухівку, трохи більше 1500 мін. Для того, щоб бути готовим для відсічі, там мало лежати зо 200 тисяч мін.
Читайте також: Як ЗСУ готували південь до оборони, мінували Чонгар і боролись за Херсонщину. Реконструкція
– Але на це не було правових підстав?
– Так. Мова йде про 2014 рік. В подальшому ці бригади з Кримського напрямку пішли на територію Донецької та Луганської областей, на півдні залишилися дрібні підрозділи. Керівництво Збройних сил зверталося, щоб на території Херсонської і Запорізької областей ввели хоча б режим антитерористичної операції, щоб можна було приблизно в правовому полі розмістити війська.
Уявіть, приходить військовий командир до власника якогось майнового комплексу і каже: "Можна на вашому майновому комплексі розмістити артилерійську батарею?". А власник майнового комплексу каже: "На яких підставах?".
Не було цих рішень хоча б, щоб розмістити ці сили. Було відмовлено, сказано, що на території Херсонської і Запорізької областей таких правових режимів не буде.
– Одне з найчастіших питань у суспільстві: хто розмінував Чонгар? Можете розказати, що сталося на Чонгарі, і чи є сенс у цьому запитанні загалом?
– У цьому запитанні немає сенсу. Цей напрямок підпорядковувався угрупованню військ "Південь", а на цьому перешийку стояв окремий батальйон. І в цьому батальйоні є військовослужбовці, які підривають ці мости. Відповідно, в ніч перед наступом, коли я доводив командувачам, що завтра можливий напад, то в тому числі я сказав командувачу угруповання на цьому напрямку, щоб привели готовність цих мостів до підриву. І коли відбувся наступ, ті солдати мали мости підірвати.
Але ми маємо уявити, що підривали мости не роботи – звичайні люди, такі, як ви, такі, як я. І вони це мали робити, коли летіли бомби, ракети.
– Що можна було зробити інакше на півдні?
– Необхідно було ухвалити рішення про застосування Збройних сил, ввести правовий режим воєнного стану. Це щодо підготовки в ті попередні роки.
До речі, є закон, який регламентує проведення Операції об'єднаних сил. Він відомий широкому загалу як закон про реінтеграцію Донбасу. У цьому законі написано, що в зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій у Донецькій і Луганській областях, діє особливий порядок, який надає спеціальні повноваження органам державної влади й органам військового управління щодо відвернення збройної агресії РФ.
На території Херсонської й Запорізької областей необхідно було ухвалити рішення, яке було на території Донецької та Луганської областей. Тоді б військове командування копало б окопи, клало б міни – не півтори тисячі, а сотнями тисяч.
Перед самою війною необхідно було б внаслідок мобілізації збільшити кількість військ. Тоді б там були ще додатково дві бригади територіальної оборони на території Херсонської і Запорізької областей, були б бригади з корпусу резерву, механізовані танкові, які б передав Генштаб ЗСУ.
Читайте також: Військовий Сестриватовський вперше розповідає, як намагався підірвати мости на Чонгар у день вторгнення
"Навіть авторитарна Росія не судить своїх генералів під час війни"
– Ви говорите про подвиги військових і про політичне керівництво. Другий тиждень тривають суди над генералами по Харківщині, як ви до цього ставитеся?
– Неприйнятно, що під час ведення війни розпочинаються судові процеси над військовими керівниками.
– Коли відбувався повторний наступ росіян на Харківщині, було багато питань до військових. Не знаємо, наскільки це фахово / не фахово, але вони були. Зараз, коли судять генералів, то кажуть, що їх не мають судити цивільні суди. Як у таких ситуаціях діяти? Начебто, з одного боку, треба розслідувати, а з іншого – ми бачимо реакцію, що "навіщо судити генералів під час війни?".
– Російська Федерація – авторитарна держава?
– Авторитарна.
– Збройні сили РФ відійшли з Харківської частини, Луганської частини, Донецької області внаслідок контрнаступу української армії восени 2022 року. Також восени 2022 року російські війська відійшли з правого берега Херсонської області. Українська армія увійшла на територію Курської області. В авторитарній Російській Федерації їхніх генералів, полковників притягнули до кримінальної відповідальності за такі дії? Ні. Під час війни вони таке не вчинили. Ми маємо досвід інших держав, де так само відбувалося.
Будь ласка, якщо є претензії, в тому числі кримінального порядку, претензії мають бути розслідувані і дані відповіді. А чи доречно під час війни це робити? Для чого? Це робиться з метою отримання істини чи, може, з інших причин?
Читайте також: Генерал-майор Соколов командував обороною півдня, яку розслідує ДБР. Велике інтерв'ю про Чонгар, Херсон і Мелітополь
– Які інші причини можуть бути?
– Я не політик, не політолог. Вони досліджують таке питання, я просто задаю таке питання сам.
– З військової точки зору обвинувачення до Галушкіна, Лапіна і Горбенка можуть мати під собою підстави (командирів підозрюють у недбалості, через яку ворог зміг захопити частину території Харківщини в травні 2024 року – УП)? Який мав бути їхній алгоритм дій на Харківщині?
– Ми маємо подивитися в ретроспективі, як потім відбувалося посилення оборони. Генерала Галушкіна було замінено на генерала Драпатого. Але відбулося не тільки це. Відразу на той напрямок були передані додаткові сили й засоби. Також ці дії контролювалися керівництвом Збройних сил України. Генерал Олександр Сирський перебував і контролював це питання.
Тому, кого б ми не ставили, без сил і засобів одна людина не спроможна була виконати ті завдання.
– Зараз українські Сили оборони відступають на майже всіх напрямках. Точаться дуже жорстокі бої, зокрема біля Покровська. Багато хто запитує, яким чином можна стабілізувати фронт? Щоб ви насамперед зробили?
– Є три відповідні складові. Перше: сили – наші воїни, наші військовослужбовці.
Вони мають бути а) мотивовані і б) підготовлені. Підготовкою наших воїнів займається командування видів, родів військ, спеціальних військ. Вони мають готувати й мотивувати особовий склад.
У ході цієї підготовки кожен воїн має бути готовим до ведення бойових дій. Не так, щоб його з навчального центру і відразу на передній край, де він бачить ситуацію, яка дуже суттєво відрізняється від базової військової підготовки.
Друга складова – озброєння. Зараз на передньому краї є проблема з підтримки наших воїнів відповідними озброєннями. Там, де не вистачає артилерійських боєприпасів, можна підтримувати за допомогою безпілотників, FPV-дронів або інших дронів. Тому що український воїн має бути прикритий.
Ну і третій шар – управління. Треба воювати сталими структурами, дивізіями, корпусами, де командир одночасно несе відповідальність і за підготовку свого особового складу, і за застосування.
– Зараз про мирні переговори розмірковують майже всі, в тому числі і президент. Як ви ставитеся до таких розмов і як це впливає на загальний настрій Збройних сил?
– Настрій Збройних сил такий, що кожен командир, кожен командувач, кожен воїн прагне виконати завдання, зберегти життя на полі бою для того, щоб мати можливість далі виконувати поставлені задачі.
А що стосується мого ставлення до цього, звісно, я би хотів, щоб українська армія мала більше ресурсів і більше можливостей, відповідно, для того, щоб звільнити окуповані території військовим шляхом і досягти перемоги. Але те, що ми залежні від постачання з країн-партнерів, каже, що наші можливості на даний час дещо обмежені.
Чи відбудеться збільшення цих можливостей у подальшому? Я буду тільки радий цьому. Але головне завдання будь-якого командира на полі бою – це виконати завдання з найменшими втратами, щоб зберегти людей.
– У нинішніх обставинах, наскільки є реальною головна задача, про яку говорили в 2022–2023 році – вихід на кордони 1991 року?
– Ми можемо виконати завдання не тільки виходу на кордони. Ми можемо виконати завдання зі створення буферної зони навколо України. Всі питання полягають у площині ресурсів.
Як воно працює? Визначається політична мета. Військові проводять розрахунки, подають політикам. Для того щоб вийти на кордони 1991 року, нам необхідно стільки воїнів, нам необхідно стільки ракет, боєприпасів, танків, артилерійських гармат. І тоді, якщо це задовольняється, тоді ми виходимо на кордони 1991 року.
– Ми пам'ятаємо, що план Залужного передбачав 17 мільйонів снарядів і все інше. У Заходу взагалі наявний такий ресурс, щоб забезпечити нам підтримку?
– Що таке економіка РФ? Вона дорівнює економіці Канади. Що таке економіка всього Європейського Союзу? Вона значно перебільшує економіку Росії. Тому питання полягає в площині не чи здатні вони, а чи спроможні вони прийняти таке рішення.
Коли на початку війни в Україні та відбиття широкомасштабної агресії ми боролися за свій суверенітет і незалежність, то парадигма на Заході була яка? Щоб не дати Росії перемогти, а Україні – програти.
Ще раз підкреслю: якщо дадуть стільки, скільки необхідно, щоб вийти на кордони 1991 року, то це відбудеться.
І керівництво України постійно на цьому наголошує.
Севгіль Мусаєва, Євген Будерацький, УП