Пристрасті за Світовою війною

"Я вважаю, що в 2024 році ми можемо абсолютно точно вважати, що розпочалася Третя світова війна. Тому що в 2024 році перед Україною вже стоїть не Росія. Перед Україною стоять солдати з Північної Кореї. Давайте казати чесно. Вже в Україні абсолютно відкрито, нічого не соромлячись, вбивають цивільних людей іранські "Шахеди". Вже в Україну летять ракети саме північнокорейського виробництва, і вони про це відкрито заявляють. В Україні підриваються китайські снаряди, в ракетах російських застосовуються китайські деталі", – легендарний Валерій Залужний висловив цю думку в нещодавньому інтерв'ю УП.

Щоправда, якщо ми погодимося з логікою колишнього головнокомандувача ЗСУ, то доведеться визнати, що російсько-українське протистояння ніяк не могло перерости в Третю світову війну – а лише Четверту. Оскільки Третя світова війна, за критеріями Валерія Федоровича, розпочалася ще в 1950 році в Кореї.

У бойових діях на Корейському півострові брали участь військові з двадцяти країн світу: від США, Китаю, СРСР та домініонів Британської співдружності до Ефіопії, Колумбії, Філіппін та Люксембургу. В корейському небі американські "Сейбри" зустрічалися з радянськими МіГ-15, а на корейській землі заокеанські танки "Першинг" конкурували з ИС-2, які застосовувала китайська армія. Хіба цього недостатньо, щоб вважати тодішні події на Далекому Сході початком глобального воєнного протистояння?

Цим же критеріям цілком відповідали інші кровопролитні конфлікти часів "Холодної війни". У бойових діях у В'єтнамі поряд з американцями брали участь австралійці, новозеландці, таїландці, південні та північні корейці, не кажучи вже про радянських військових фахівців. А в Анголі один одному протистояли кадрові військові з ПАР, Заїру, СРСР, Куби та НДР, крім опосередкованого втручання інших держав.

Ба більше, існує думка, що "Холодна війна" і була реальною Третьою світовою – лишень у специфічному форматі. 

Саме цю думку пропагує відомий латиноамериканський ліворадикал Субкоманданте Маркос: "Третя світова, чи "Холодна", війна займає період із 1946 року (чи, якщо завгодно, з бомби, скинутої на Хіросіму 1945 року) до 1985–1990 років. Це була велика світова війна, що складалася з безлічі локальних війн. І, як решта, вона закінчилася завоюванням територій і знищенням противника". До речі, задовго до 2022 року ця концепція мала популярність серед войовничих російських реваншистів.

Але, звісно, ​​більшість українців бачать справжню світову війну інакше. Зразок для нас – це події 1939–1945 років. Відкрита глобальна сутичка із силами зла.

Без застережень, без компромісів, без дипломатичних хитрощів і гібридного маскування. І як результат – капітуляція поганих хлопців та відновлення справедливості.

Примітно, що бенефіціарами Другої світової стали країни, які постраждали від воєнної агресії ще до 1 вересня 1939 року. Повернути втрачене вони змогли лише тому, що війна з агресорами вийшла на глобальний рівень.

Фашистська Італія напала на незалежну Ефіопію в 1935-му. Піддані негуса Хайле Селассіє відчайдушно чинили опір; Проте зі старими рушницями та луками було неможливо вистояти проти авіації та хімічної зброї. 1936-го італійці анексували Ефіопію. 

Здавалося, немає жодного виходу, окрім партизанської боротьби з туманними перспективами. Але все змінила Друга світова війна. 1940 року в гру вступили британські війська, а вже 1941-го територія Ефіопії була очищена від італійських окупантів, і Хайле Селассіє повернувся до своєї звільненої столиці.

Чехословаччина була розчленована та завойована нацистською Німеччиною в 1938–1939 роках; і світ фактично погодився з ліквідацією чехословацької держави. Але чехів врятувала світова війна. Якщо 1939-го колишній президент Чехословаччини Едвард Бенеш залишався простим емігрантом, то вже за рік він очолював лондонський уряд у вигнанні. Ще два роки по тому країни антигітлерівської коаліції визнали недійсною Мюнхенську угоду. А 1945-го Бенеш знову перебував у Празі та підписував декрети про депортацію судетських німців.

Мілітарна Японія приступила до агресії проти Китаю в 1931 році, забравши Маньчжурію. 1937-го почалася повномасштабна війна, що затяглася на довгих вісім років. Для Піднебесної вона складалася невдало; китайській армії доводилося відступати під натиском загарбників. 

Проте 1941 року японо-китайське протистояння стало частиною Другої світової війни, і баланс сил змінився. 1945-го Японська імперія була розгромлена Сполученими Штатами за участю СРСР. Так Китай зміг повернути усі свої території, втрачені з початку 1930-х.

З огляду на ці історичні приклади, Третя світова війна здається не катастрофою, а радше шансом для України. Шансом на відновлення справедливості під час нової глобальної битви з силами зла.

Мабуть, тому про неминучість Третьої світової в Україні говорять із завидною наполегливістю та без особливого страху. Навіть можливе застосування ядерної зброї не надто лякає вітчизняних пасіонаріїв, лишень підживлюючи похмурі жарти про Щекавицю.

Однак на Заході гіпотетичну Третю світову не схильні розглядати як рімейк Другої. Щонайменше з початку 1960-х вважається, що Третя світова гарантовано призведе планету до ядерного апокаліпсису. І що переможців у ній не може бути апріорі.

Нова глобальна війна – це не шанс покінчити з новими Гітлерами і Муссоліні, а смертний вирок всій людській цивілізації. Тому Третьої світової необхідно уникати за будь-яку ціну.

Відповідні рецепти відомі з середини ХХ століття. Недопущення прямого воєнного зіткнення між ядерними державами. Постійне зважування допустимих та неприйнятних ризиків. Трансформація глобального протистояння до серії локальних воєн. Корея, В'єтнам, Ангола, Афганістан… Для закордонних спостерігачів додати сучасну Україну до цього списку набагато зручніше та логічніше, ніж поставити нашу країну в один ряд з Ефіопією, Чехословаччиною та Китаєм 1930-х.

"Холодна війна" для західного світу – це загалом позитивний історичний кейс. Причому позитивніший, ніж перемога в Другій світовій.

Після чотирьох десятиліть непрямого протистояння Захід здолав радянську імперію та її сателітів: і при цьому обійшлося не лише без ядерної катастрофи, а й без руйнування західних міст, що супроводжувало боротьбу в 1939–1945 роках.

Україна вже третій рік чекає на появу нових Черчиллів та Рузвельтів, які стали б надійними союзниками Києва в сутичці з новим світовим злом. Але навіть повністю усвідомивши загрозу, що походить від Москви та її союзників, західний світ навряд чи звернеться до досвіду Другої світової війни. З більшою ймовірністю на Заході згадуватимуть уроки 1950-х, 1960-х, 1970-х та 1980-х. Хоча гарантії, що вони спрацюють у нових реаліях ХХІ століття, також ніхто не дасть.

Михайло Дубинянський