Новітня "Вісь зла" та ситуативні попутники. Як країни-союзники Росії допомагають їй у війні проти України

"Якщо історія чомусь і вчить, то тому, що потурати агресору, видаючи бажане за дійсне – безглуздо. Це зрада по відношенню до свого минулого і нехтування власною свободою. У своїх обговореннях пропозицій про заморожування ядерного озброєння я настійно прошу вас уникати спокуси гордині, спокуси необдумано оголосити себе понад усе і навісити ярлик винуватості рівною мірою на обидві сторони, ігноруючи історичні факти і агресивні пориви імперії зла".

Ці, без перебільшення, доленосні слова понад 30 років тому промовив 40-ий президент США Рональд Рейган у своєму виступі перед Національною асоціацією євангелістів. Тодішній лідер Білого Дому закликав своїх співвітчизників і світ не відмежовуватися від гонки озброєнь між західним світом і СРСР, бо вважав такий підхід зрадою у глобальному протистоянні між добром і злом.

Менше ніж через 10 років після проголошення слів, що стали крилатими, Радянський Союз розвалився. Однак фантомні болі за минулою геополітичною "славою" всі ці роки не полишали кремлівських коридорів. 

Москва раз по раз втручалась у справи сусідів: Придністров'я, Південна Осетія, Абхазія, Нагірний Карабах. З усіх цих конфліктів і ролі в них РФ висновки не було зроблено. Тривалий час західні країни чи то просто закривали очі на поведінку Кремля, чи взагалі пробували замирити агресора, влаштовуючи сумнозвісні "перезагрузки". 

Така беззуба політика Заходу ще більше підбурювала Росію. Кремль розширював зони свого впливу – втручався в конфлікти в Африці, торгував із диктаторами, пішов війною на Грузію, анексував Крим, поліз у Сирію. Не отримавши належної відсічі від цивілізованого світу, Москва наважилася на повномасштабну війну проти України.

Втім, якщо 30 років тому СРСР сприймали як самодостатню "імперію", то в сучасних реаліях його спадкоємиця не мала достатньо власних ресурсів, щоб подужати тривалу війну на виснаження. Щоб забезпечити потрібні темпи бойових дій, їй на допомогу прямо чи опосередковано прийшли її союзники, утворивши сучасну "Вісь зла".

"Українська правда" нагадує, хто та якою мірою допомагає Росії здійснювати терор проти України, і чому роль її помічників не варто забувати. Бо на горі українців ці країни заробляють гроші, обкатують озброєння та отримують політичні дивіденди.

Білоруський приціл російсько-української війни

Попри більш вагомих та важковагових геополітичних гравців, почнемо з найближчого північного сусіда. Оскільки саме через Білорусь Росія вторглася в Україну в лютому 2022 року.

Незважаючи на всі розмови, що Москва просто використовує Мінськ у своїх інтересах, Олександр Лукашенко має свою пряму вигоду від бойових дій в Україні.

У 1991 році Білорусь успадкувала багато перспективних оборонних підприємств і з десяток конструкторських бюро. Більшість із них має вроджене прокляття – вони майже не виробляють кінцеву продукцію, а лише обслуговують російські заводи.

Замість пошуку інших ринків збуту Лукашенко ще в 2000-х роках пішов простішим шляхом – почав поглиблювати інтеграцію з російською оборонкою. 

На відміну від України, Білорусь не зазнала політичного розриву з Росією, тож весь цей час розширювала з нею військово-технічну співпрацю. У 2013 році білоруські підприємства отримали рівні умови з російськими в конкуренції за державне замовлення армії РФ. 

Завдяки кремлівським грошам країна змогла зберегти на плаву більшість успадкованих військових заводів. Сьогодні ці підприємства активно пропонують свою зброю авторитарним країнам "глобального півдня", але залежність від Росії залишається критичною.

Без російського ринку білоруські заводи банально збанкрутують, тому не дивно, що зараз вони обслуговують російську армію. А в умовах західних санкцій військове замовлення від Москви ще й підтримує білоруську економіку на плаву.

Точні дані про продаж зброї Росії залишаються поза увагою дослідників, адже розрахунки між країнами ведуться в рублях. Але із заяв білоруських чиновників відомо, що до 2022-го Білорусь щороку постачала Росії військової продукції на 250–300 мільйонів доларів. Зараз ця цифра суттєво збільшилась.

Білоруські заводи виробляють оптику, агрегати, компоненти або окремі системи, якими оснащують російські танки, літаки, ракетні комплекси тощо. Деякі підприємства отримали настільки великі замовлення, що в 2022 році оголосили про розширення виробничих площ. 

Одними із найцінніших для росіян є постачання шасі. Наприклад, мінський завод МЗКТ робить машини майже для всієї найдорожчої російської зброї: ракетних систем "Тополь-М", "Ярс", "Іскандер", зенітно-ракетних комплексів С-400 та С-500, РСЗО "Ураган-1М" тощо. 

Завод МАЗ виготовляє шасі для зенітних комплексів С-300 та систем залпового вогню "Смерч", а МТЗ – гусеничні шасі для зенітних комплексів "Тунгуска" та "Тор".

Не менш важливим є постачання тепловізійних прицілів й електроніки від підприємства "Пеленг". Продукцію цього заводу росіяни використовують для модернізації танків Т-72, Т-80, Т-90, бронетранспортерів і систем ППО. Без білоруських прицілів ці бойові машини були би "сліпими".

За даними розслідування BelPol, лише в 2022 році Росія замовила орієнтовно 1500 таких приладів, які допомогли укомплектувати сотні російських підрозділів новою бронетехнікою. Зараз "Пеленг" подає комерційні пропозиції на ще більшу кількість. 

Білоруське підприємство "Интеграл" виробляє мікросхеми для стратегічних ракет і зараз будує новий завод у Росії. Компанія "Экран" робить бортову апаратуру для російських винищувачів МиГ-29, Су-27, Су-30 и Су-33.

За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, "558-й авиационный ремонтный завод" у Барановичах допомагає росіянам у відновленні винищувачів Миг-29. А розслідування Liga.net показало, що це підприємство ще й ремонтує російські військові гелікоптери.

І це далеко не вичерпний список оборонних товарів та послуг, які надає Білорусь.

Окрім цього Мінськ віддає Москві частину своїх запасів законсервованої бронетехніки та боєприпасів, які залишились з радянських часів. Рух ешелонів з військовою технікою час від часу фіксує моніторингова група "Беларускі Гаюн". За даними ресурсу, в жовтні 2022 року Білорусь передала Росії 211 одиниць бронетехніки. 

Військово-технічна співпраця Росії та Білорусі не є однобокою. Лукашенко імпортує майже 100% своєї зброї з РФ, а також отримав від північного сусіда обіцянки розмістити ядерні боєголовки та передати "Орєшнік". Це гарантує, що Білорусь вироблятиме зброю для путінського режиму аж до самого його кінця або кінця режиму самого Лукашенка.

Іран – спонсор нічних кошмарів українців

Мало країн здатні запропонувати Росії не тільки виробничі спроможності оборонних заводів, але й власні технології та досвід. Саме таким партнером для росіян став Іран.

У 2022 році окупанти випробували на українцях іранські дрони-камікадзе Shaheed-131/136. На той момент Росія не мала серійних безпілотників у цій ніші, тож уклала угоду на купівлю цієї технології, щоб розгорнути виробництво всередині країни. 

Повна локалізація потребувала часу, а бомбити українську енергетику Росія хотіла вже. Тож Кремль домовився про купівлю в Ірану одразу 6000 готових дронокомплектів.

Іншими словами, саме завдяки іранським заводам Росія отримала можливість тероризувати українське населення й знищувати енергетику "Шахедами" в 2022–2023 роках.

І хоча зараз Кремль уже самотужки виробляє далекобійні безпілотники-камікадзе, іранські заводи продовжують обслуговувати армію окупантів. 

Нагальний інтерес Москви в Ірані – заводи з виробництва боєприпасів і масштабні склади зброї. Тегеран має на озброєнні артилерію радянських калібрів, тож його заводи випускають 152мм та 122мм снаряди, 120мм міни й ракети до систем залпового вогню "Град". 

Використання росіянами іранських боєприпасів, виготовлених у 2022–2023 роках, неодноразово фіксував проєкт Ukraine Weapons Tracker. За даними Wall Street Journal, минулого року Іран погодився поставити Росії 300 тисяч артилерійських снарядів. Наявність відповідних угод між Росією та Іраном підтверджують і російські Z-блогери. 

Зараз надходить усе більше сигналів, що Росія та Іран на цьому не зупиняться та продовжують поглиблювати військово-технічну співпрацю проти України. У травні в Курській області зафіксували падіння іранського ударного безпілотника Mohajer-6, який ніс на борту керовану авіабомбу Qaem. 

Також усе частіше лунають повідомлення про надання Росії іранських балістичних ракет Fath-360. Щоправда, поки цими ракетами не обстрілювали Україну, тож, можливо, угода ще не відбулась. 

Росія та Іран потрібні одне одному. Обидві країни обкладені тисячами західних санкцій, тож вони постійно обмінюються досвідом на спільних бізнес-форумах і діляться зв'язками, щоб їх обійти й надалі підтримувати свої режими.

Приклад того, як співпрацюють дві країни в обхід санкцій – цивільна авіація. У 2023-му році російський перевізник "Аэрофлот", втративши доступ до сертифікованих сервісних центрів через західні обмеження, віддав свій літак Airbus A330 на ремонт в Іран.

Але йдеться і про більш глобальні проєкти. За дослідженням агентства Bloomberg, Тегеран і Москва інвестують мільярди доларів у розбудову мережі сухопутних і морських торговельних шляхів із близькосхідними й азійськими країнами, які будуть нібито повністю захищеними від впливу санкцій.

Спільні проблеми, вороги й багатомільярдні антизахідні проєкти – вагомий привід підтримувати й захищати одне одного, надалі поглиблюючи військово-технічну співпрацю.

Тривалий час Москва і Тегеран були союзниками у підтримці режиму Башара Асада в Сирії. Щоправда, це не допомогло йому втриматися, тож привід задуматись над ефективністю співпраці може підштовхнути їх до глибшої кооперації. 

Ракети, снаряди та люди з КНДР

Для ведення інтенсивних бойових дій в Україні Росія потребує значної кількості боєприпасів. Попри поширену думку, що у Москви залишилось багато радянських запасів, з кожним роком стає все більш очевидним, що це не зовсім відповідає дійсності.

Головним помічником Кремля у вирішенні цієї проблеми стала КНДР. Армія Кім Чен Ина історично має сильну артилерію, а відповідно – великі запаси снарядів, накопичені за десятки років підготовки до війни з південним сусідом.

За даними ГУР, станом на листопад КНДР поставила Росії 5 мільйонів одиниць боєприпасів. Щоправда, яка користь з цієї кількості – невідомо, адже снаряди мають сумнівну якість, бо часто-густо лежать на корейських складах ледь не з 60-х років минулого століття. Раніше українська розвідка повідомляла, що, половина з них не спрацьовує, а частина потребує відновлення на російських заводах. Російські ж військові блогери неодноразово нарікали на суттєві проблеми з пороховими зарядами. 

З 2023 року Північна Корея постачала Росії тільки боєприпаси, але зараз перетворилась на найбільш залученого у війну російського союзника. Станом на зиму 2024 року Ким Чен Ин передає Путіну не тільки мільйони снарядів, а й військову техніку, ракети та навіть людей.

З початку 2024 року КНДР почав постачання Росії своїх балістичних ракет KN-23, які схожі на російський "Іскандер". Серед них теж є певний відсоток бракованих. 

Протягом року в Росії фіксували корейську військову техніку. Наприклад, 170мм артилерійські установки M1989 Koksan, ракетні системи залпового вогню М-1991 та протитанкові бойові машини Bulsae-4. 

Але справді тривожним дзвоником стали північнокорейські військовослужбовці, яких розвідка уже нарахувала понад 7 тисяч осіб. 

Якщо подивитись на такий крок КНДР з історичного погляду, то одразу згадується, що випадки, коли азіатські армії брали участь у європейських війнах, можна перелічити на пальцях. 

Починаючи з часів монгольської навали, за окремими винятками, азіатські країни не наважувались надсилати війська в Європу. Навіть під час Другої світової активна її учасниця Японія не воювала безпосередньо в Європі.

Така глибока співпраця між Росією та КНДР стала можливою завдяки стратегічному договору, який фактично є воєнним союзом. У випадку "загрози вторгнення" сторони зобов'язуються зібратись на консультації, а у випадку "нападу" – надати допомогу всіма наявними засобами. 

Очевидно, що для Кім Чен Ина така співпраця є вигідною. Окрім гарантії захисту від ворога на півдні, Росія може поділитись із Пхеньяном багатьма військовими та ядерними технологіями. Наприклад, нещодавно на випробуваннях у Північній Кореї з'явились безпілотники-камікадзе, ззовні дуже схожі на російські "Ланцети". 

Китайський бенефіціар

Формально влада Китаю декларує, що не допомагатиме Путіну у війні, щоб не нарватись на черговий пакет західних санкцій.

Відшукати китайський слід на війні в Україні на перший погляд справді доволі складно, якщо не враховувати малих розвідувальних дронів подвійного використання та постачання електронних компонентів для них. Які, втім, фіксуються як у Росії, так і в України. 

А проте Китай є головним рятівним колом для Росії, оскільки масштаби його промисловості й економіки дозволяють заробляти на китайському ринку. Передусім ідеться про купівлю Пекіном російських природних ресурсів, які перебувають під санкціями в Європі. Натомість Росія отримує можливість шукати необхідні матеріали та верстати для своїх оборонних заводів у Китаї.

Попри численні клікбейтні заголовки на кшталт "Китай кинув Росію", Пекін насправді крок за кроком збільшує свою участь у війні. Наприклад, за даними Bloomberg, китайські компанії надають росіянам знімки з розвідувальних супутників. А Reuters повідомив, що РФ розробляє в Китаї далекобійні безпілотники. 

На фронті зафіксована і деяка китайська військова техніка. "Мілітарний" писав про всюдиходи Desertcross-1000-3 та бронемашини ZFB-05, якими користуються окупанти. 

Зараз Китай, через свою залученість у торгівлю із західними країнами, поки не може відкрито дозволити собі допомагати Росії всіма наявними засобами. Але спільна антизахідна риторика Сі Цзіньпіна й Путіна, а також перспектива отримати доступ до російських військових технологій може сприяти подальшому зближенню авторитарних режимів. 

Ситуативні союзники чи цинічні підприємці

Багато країн допомагають Путіну воювати суто через політичну близькість або залежність від Росії. Наприклад, Узбекистан та Казахстан надають Кремлю неоціненну допомогу у виробництві боєприпасів, постачаючи сировину для пороху логістичними маршрутами, збудованими ще за радянських часів. 

Деякі партнерські держави стають хабами для обходу санкцій і перепродажу російським заводам критичного обладнання й запчастин із західних країн. До них належать Грузія, Вірменія, країни Середньої Азії тощо. Найбільш показовий приклад – Киргизстан, який за 2020–2021 роки експортував товарів у Росію на 600 мільйонів доларів, а у 2022–2023 – уже на 1,8 мільярда доларів. 

Росія також набирає найманців з бідних країн для війни або роботи на оборонних заводах. Деякі країни, такі як Непал, пручаються російським рекрутерам й дають їм по руках, а деякі, схоже, навпаки – не заважають їм вербувати своїх людей.

Насамперед ідеться про дружні до Росії африканські держави. Зокрема, Міністерства освіти Уганди та Ефіопії просували російську програму Alabuga Start, яка передбачає вербовку місцевих жителів на роботу в місто Елабуга, де виробляються бойові дрони. 

Своєю чергою в лояльних до Росії Нігері та Малі темпи вербовки африканців на війну значно зросли, оскільки в пошуку найманців росіянам допомагають безпосередньо місцеві чиновники. 

Не всі з перелічених у цьому розділі країни можна назвати повноцінною частиною "Вісі зла", але вони точно є для неї помічниками, а їхні люди прямо чи опосередковано задіяні у вбивстві українців.

***

Від початку повномасштабного вторгнення західні союзники сходилися на думці, що рішення про завершення війни не може ухвалюватись без України. 

Такою самою непохитною певний час видавалась позиція щодо того, що Росія як агресор мусить заплатити за те горе, яке вона спричинила українцям.

З кожним новим роком і кожним новим політичним циклом у тих чи інших демократіях, здається, забувають те, на чому наполягали. Натомість тоталітарні держави, що стали основою все очевиднішої "Вісі зла", продовжують надавати Москві підтримку.

Втім, хочеться вірити, що прийде той час, коли Росія сповна заплатить за скоєне. І дуже хочеться, щоб про її союзників теж не забули. 

Богдан Мірошниченко, Євген Будерацький, УП