Діалектика зими
Наступні три місяці вирішать долю російсько-української війни. Майбутня зима стане найважчою в новітній українській історії. Від нашої здатності пройти цю зиму та вистояти залежить результат повномасштабного воєнного протистояння.
Такі заяви країна чула два роки тому. А тоді – рік тому. Сьогодні Україна знову чує щось подібне, і можна згадати стару історію про хлопчика, який регулярно кричав: "Вовки! Вовки!". Але, схоже, цього разу зимові погрози виходять на якісно новий рівень, і на українців чекає більш серйозне випробування, ніж минулої чи позаминулої зими.
Річ не лише в непередбачуваному Дональді Трампі, який рік чи два роки тому не був переможцем американських президентських виборів. Річ ще й у Георзі Вільгельмі Фрідріху Гегелі, який колись познайомив людство із законами діалектики.
Навіть людям, що далекі від філософії, відома знаменита діалектична тріада "теза – антитеза – синтез". Перша стадія розвитку ("теза") перетворюється на свою протилежність ("антитеза"). Ця нова стадія також прагне стати своєю протилежністю. Однак повернення до старого бути не може, тому третя стадія є запереченням другої, але не чистим поверненням до першої, а поверненням на новому рівні ("синтез").
Останні два роки вітчизняної історії виглядають непоганою ілюстрацією до цієї філософської премудрості.
В ролі "тези" для України виступила воєнна зима 2022–2023 років. Унікальне поєднання побутових негараздів та неприборканої віри в самих себе.
З одного боку, масштабний ракетний терор, розв'язаний Кремлем проти цивільного населення України. Атаки на українську енергосистему та сподівання зламати наш опір. Проблеми з електрикою, опаленням та водопостачанням. Міста, занурені в морок. Генератори на кожній вулиці. Павербанки в кожній родині. Приготування їжі на газових пальниках та сухому спирті. Перебої з інтернетом та мобільним зв'язком.
З іншого боку – надзвичайне морально-психологічне піднесення, яке переживала наша країна. Радісні відлуння нещодавньої деокупації Харківщини та звільнення Херсона. Передчуття нових перемог ЗСУ, які очікувалися вже наступної весни. Жорстка переконаність у тому, що розгром ворога не за горами. Гордість за свою країну та готовність терпіти будь-які труднощі заради майбутнього українського тріумфу.
Вітчизняною "антитезою" можна назвати воєнну зиму 2023–2024 років, яка стала повною протилежністю попередньої.
У побутовому плані вона виявилася незрівнянно легшою. Похмурі прогнози експертів тоді не справдилися. Нових масованих ударів по нашій енергосистемі не було. Тилові міста України зимували зі світлом та теплом. Повсякденне життя Києва чи Львова не надто відрізнялося від життя Варшави чи Праги. Найболючішим ударом ворога по українському побуту стала кібератака на "Київстар" у грудні 2023 року, і порівняно з тим, що ми пережили раніше, це були дрібниці.
Натомість український моральний дух дав тріщину саме тієї комфортної зими. Масова фрустрація через невдачу нашого контрнаступу 2023-го. Відставка популярного головнокомандувача Валерія Залужного та втрата Авдіївки. Нестача людей на фронті та суперечки про посилення мобілізації в тилу. Блокування американської допомоги в Конгресі та безчинства польських фермерів на кордоні. Здавалося, Україна буквально тоне в морі інформаційного негативу.
Нині ж діалектична спіраль вийшла на новий виток. Нам знову доведеться пережити три суворі місяці. І, на жаль, на тлі своїх попередниць зима 2024–2025 років вже зараз видається "синтезом". Синтезом, який увібрав у себе найгірші сторони двох попередніх зим.
Росія знову робить ставку на енергетичний терор. Стабілізаційні відключення електрики повернулися до нашого життя ще до настання календарної зими. І ворог, напевно, спробує зробити все можливе, щоб залишити мільйони українців без світла, води й тепла.
Однак у нашому суспільстві вже немає того потужного заряду ентузіазму та оптимізму, який допомагав переживати воєнні негаразди позаминулої зими. Як і рік тому, в Україні переважає негативний порядок денний: розчарування, фрустрація та пошуки всілякої "зради" всередині країни та за її межами.
Очевидно, на думку Кремля, саме цей синтез має підірвати волю українців до опору. А вітчизняне керівництво має не допустити такого сценарію – і пробудити в українцях сили для подальшої боротьби. Знайти потрібні слова та необхідні аргументи для мільйонів наших співгромадян.
Важливо розуміти, що закони діалектики не обдуриш, і повернення до старого бути не може. Гасла, які надихали та мотивували країну наприкінці 2022-го, не спрацюють наприкінці 2024-го, а навпаки – погіршать ситуацію.
Позаминулої зими українцям можна було обіцяти повний розгром російської армії та вихід ЗСУ на кордони 1991 року. Нинішньої зими подібні промови вже майже нікого не надихнуть – їхня відірваність від реальності надто очевидна.
У нещодавньому інтерв'ю Fox News навіть президент Зеленський був змушений визнати, що зараз ми не маємо достатніх військових ресурсів для того, щоб звільнити всі окуповані території.
Що більше невиправданого максималізму залишиться в нашій мотиваційній риториці, то з більшою ймовірністю люди дійдуть висновку, ніби їм доводиться страждати заради утопічних та фантастичних цілей. То вищий ризик, що багато наших співвітчизників опустять руки. Тому краще озвучувати неприємну, але правду.
А правда полягає в тому, що Київ не має опції "просто взяти і закінчити війну". Єдиний варіант, який не вимагає від українців надзусиль – це повна та беззаперечна капітуляція. За будь-який інший фінал гарячої фази війни необхіднро серйозно боротися.
Якщо 2025-го таки розпочнуться якісь переговори з РФ, Україні доведеться завзято битися за сильну переговорну позицію.
Якщо бойові дії будуть заморожені, доведеться всіма силами добиватися прийнятних умов заморожування.
Якщо Україну підштовхнуть до горезвісного "корейського сценарію", доведеться докласти колосальних зусиль, щоб корейський сценарій не перетворився на південнов'єтнамський.
І якими б не були нові виклики 2025 року, нинішня зима – це перший тест на здатність України з ними впоратися.
Михайло Дубинянський
