Андрій Білецький: Зараз найскладніша ситуація за майже три роки війни
В останні місяці журналістам не часто вдається докладно поспілкуватися з командирами бригад про ситуацію та проблеми на фронті.
Напередодні цього інтерв'ю командир одного з топових бойових підрозділів в Україні, Третьої штурмової бригади, Андрій Білецький декілька днів перебував у справах у Києві. І лише тому він погодився записати розмову з нами.
Білецький розповів "Українській правді" про бойові дії на різних напрямках, пояснив, чого варто чекати від ворога взимку, й оцінив загрози через залучення армії КНДР на боці Росії.
Також ми поговорили про мобілізацію, СЗЧ, та проблеми з підготовкою військових.
Перед вами – скорочена версія інтерв'ю. Якщо вас цікавить повна версія розмови, дивіться її у відеоформаті.
"У росіян так само багато проблем, але є системні переваги"
– Спершу поговоримо про ситуацію на фронті. Тарас Чмут, керівник фонду "Повернись живим", заявив, що зараз ми переживаємо найскладнішу ситуацію після весни 2022 року. Як її оцінюєте ви?
– Справді, зараз найскладніша ситуація за майже три роки війни. В деякій мірі я б її вважав навіть складнішою, ніж весна 2022 року.
Причин багато: нестача особового складу, недостатній рівень підготовки (Робить паузу).
Постійно говорять: мотивація і так далі. Вибачте, мотивація – це питання професіоналізму, рівня підготовки, довіри до всіх ланок, які керують бійцем, сержантом, офіцером.
Звідси з'являється мотивація, а не просто тому, що людина, наприклад, патріотична. Тобто проблема – недостатній рівень підготовки й мотивації, до деякої міри недостатня кількість засобів.
У нас люблять повторювати на кшталт: "Не дали, мало отримували матеріально-технічної допомоги".
Давайте скажу відверто: у росіян ситуація не краща. Всі розповіді про десять або сім їхніх снарядів на один наш не відповідають дійсності.
У росіян дуже проблемна ситуація з ОВТ (озброєння та військова техніка – УП) – озброєнням, військовою технікою, з бронетехнікою, боєприпасом, якістю боєприпасу.
Але в них є декілька системних переваг. Наприклад, перевага повітряної компоненти – російські КАБи радикально змінили ситуацію на землі.
І, звичайно, обсяги людського ресурсу відіграють значну роль. Росіяни наступають не завдяки, скажімо так, зосередженому вогню артилерії. І не завдяки масованому застосуванню бронетехніки. А саме за рахунок безкінечної кількості в прямому сенсі слова м'яса. М'яса – бо так, як вони його використовують, солдатом теж непросто назвати.
– Ми входимо у зимовий період. Як зима впливатиме на інтенсивність бойових дій?
– Радикально не вплине. Погода в першу чергу впливає на мобільність авто- і бронетехніки: гусеничної, колісної тощо.
Несприятливі погодні умови зменшують можливості операцій з використанням техніки.
Що стосується піхотинця, так само, як вони діють малими групами і без жалю до свого піхотинця, діятимуть і далі.
Їхні задачі – це неглибокі прориви, а не марші на 50 кілометрів. Вилізти з ями і зайняти нашу яму за 250–300 метрів, ну ок, кілометр. Він дійде по снігу, дощу, багнюці.
Для нас вплив зимової погоди може бути більш негативним. Тому що через нестачу особового складу і якість підготовки зараз основний наш засіб ураження – дрони.
Розвідувальний дрон, велике розвідувальне крило, FPV – вони всі дуже залежні від світлої пори доби. Так, є термальні види (з тепловізором – УП), але зрозуміло, що їх менше на порядок.
Застосування дронів залежить від вітру, прозорості повітря: туман – не туман, дощ – не дощ, сніг – не сніг.
Тому боюся, що очікування, мовляв, росіяни притормозять через зиму, нічим не виправдані.
Навпаки, у нас може ускладнитися оборона через те, що основний наш засіб ураження знизить свою ефективність. А російському піхотинцю важче пересуватися, але, з іншого боку, він використовує погодні умови як засіб маскування. Відповідно, для піхоти є мінуси, є плюс.
– Зараз у ЗМІ багато інформації про Запорізький напрямок. Нещодавно речник Сил оборони Півдня сказав виданню Sky News, що російські війська можуть там розпочати наземні штурми. Як ви оцінюєте ситуацію?
– Вони вже почали штурми західніше Великої Новосілки.
Велика Новосілка – це дуже важливий вузол оборони півдня України. Наразі вони досягли обмеженого, але успіху, взявши Рівнопіль і просуваючись частково в сторону Гуляйполя.
Те, що знаю від знайомих комбригів: схоже, що противник буде пробувати наступати.
Наступ біля Великої Новосілки допомагає ворогу закінчити першочергову операцію – окупацію Курахового.
Запорізька область – надзвичайно небезпечний напрямок. Місцевість там рівнинна. Якщо подивитися на карту, великих населених пунктів майже немає.
І наші, скажімо так, всі комунікації витягнуті із заходу на схід. Їх можна перерізати. Це для нас може бути справді значимою проблемою для всього Донбасу.
Наскільки я знаю, останні декілька тижнів ми активно там почали підсилювати як угруповання, так і фортифікаційні зусилля, яких недостатньо.
Але я не знаю ані складу угруповання противника, ані намірів противника в повному обсязі, точно так же, як і склад нашого угруповання.
"Найбільша проблема від Північної Кореї – це їхнє ВПК, а не війська"
– Відомо, що на Курщині проти нас воює, зокрема, армія Північної Кореї. Як ви оцінюєте залучення у війну корейців? Наскільки це небезпечно?
– Я вважаю, що навіть якщо їх залучать 50 тисяч, це радикально не змінить ситуацію на полі бою.
Поясню: ми застосовуємо нові високоточні й дешеві засоби ураження. Зараз FPV-дрон може коштувати і 300 доларів.
Змінилися типи польової фортифікації, тактичні прийоми – як в обороні, так і в наступі. Все це вимагає серйозної практики. Зараз дві країни у світі мають такий досвід – ми і Росія.
Північна Корея – не надто сучасна технологічно країна.
Той же геймінг не розповсюджений там, навряд чи у КНДР ти можеш потренуватися на дроні в цивільному житті чи купити його, щоб літати у своє задоволення.
Я не думаю, що вони зможуть воювати в сучасних реаліях.
Канєшно, для нас всіх це Terra incognita, але й не думаю, що у людей з ГУЛАГу надзвичайно висока мотивація.
Гроші? Я не вважаю, що зарплати можуть мотивувати когось умирати.
– Але ж вони хочуть вижити, тому будуть битися за своє життя…
– От, власне, я думаю, що вони будуть не стільки воювати, скільки виживати.
Якщо говорити про Північну Корею, то мені здається, що вплив північно-корейського військово-промислового комплексу на нашу війну на порядок більший, ніж все, що може Корея виставити на полі бою.
Те, що північні корейці поставили для росіян – це плюс–мінус такий же обсяг артилерійського боєприпасу, що й всі країни НАТО дали нам за майже три роки. Це проблема.
Так, знаю, що це поганий боєприпас.
Так, росіяни навіть відразу визначають, що боєприпас артилерійський є корейським – там інший у них коефіцієнт. Вони розуміють, що ним попасти у ціль шансів різко менше. Але він є.
Без нього вони взагалі зараз були б у ситуації крайнього снарядного голоду. Балістичні ракети, які летять на Київ, Одесу чи Миколаїв – північно-корейські.
Корейський ВПК (військово-промисловий комплекс – УП) – це для нас проблема. А північно-корейські війська навряд чи будуть значимою проблемою.
"Мотивація – це не про слова, а про комплекс дій"
– На початку ми говорили про мотивацію. Розумію, що 3-я штурмова бригада – це в більшості випадків добровольці. А проте йде третій рік повномасштабної війни – як ви підтримуєте моральний стан воїнів?
– Морально-психологічний стан армії загалом – це комплекс дій.
Простий приклад: якщо людину вигнали з роботи, в неї величезні проблеми в сім'ї, проблеми зі здоров'ям, фінансами, сусіди-дегенерати, які влаштовують бійки на сходах – вам же не допоможе виключно похід до психолога.
Тому що ваші проблеми лежать не в тому, що у вас депресія, а в об'єктивних причинах: фінансових проблемах, сімейних, проблемах зі здоров'ям.
Я говорю з людьми перед операціями, ми часто збираємо піхоту, танкістів, командири спілкуються – в нас такий стиль.
Але я далекий від думки, що слова можуть замінити дії.
Солдат має бачити, що в нього бойові командири, що є планування, що його ротному не просто дали бойове розпорядження із 7 слів зайняти до такого-то числа таку-то точку і дали координати.
Людина має розуміти, що для того, щоб він виконав задачу, думає батальйон і навіть бригада. Він бачить, що всебічне забезпечення йде, бачить, що у нього дуже хороший рівень забезпечення медичного.
Раціон їжі – зараз холодний період: потрібні вітаміни. Або ті ж бойлери в пунктах тимчасової дислокації.
От ми переїжджаємо, і в перші декілька днів весь батальйон матеріального забезпечення займається тим, що бойлери ставить, тому що заявок багато. Все це має значення.
І не варто думати, що "от, матеріалістичні люди". Чому ні?
Це і є патріотизм людей, які забезпечують матеріальне тилове забезпечення, вони вкладають у це, всі працюють як колектив.
Звичайно, можна зняти правильний фільм, правильно виступати, створити таку структуру всередині армії, яка покращить морально-психологічний стан.
Це так само треба робити. Чесне нагородження орденами і медалями, це теж дуже сильно впливає. Але потрібен комплексний підхід.
– Хочу про мобілізацію поговорити. Що не так із мобілізацією в Україні?
– Я далекий від питань мобілізації. І у нас невеликий відсоток мобілізованих.
Ми не отримуємо мобілізованих, ми або самі приводимо в ТЦК людей, які хочуть мобілізуватися відразу в 3-ю штурмову, і це більшість. Або інколи нам дають можливість відібрати.
Ми відбираємо по простому принципу – кажемо: "Мужчини, у нас немає інших вакансій, окрім як піхотних, бо це штурмова бригада. Ті, хто хочуть на штурмовика – крок вперед". Їх не дуже багато, але кожен раз такі люди є.
Але, ще раз повторюся, я не дуже активно стикаюся з процесами мобілізації, хоч всі ми бачимо якісь ролики, не дуже приємні будь-якій людині.
Розумієте, я все переводжу на одне і те ж – питання не в діях ТЦК. Можливо, вони перегинають палку. Але ключова проблема в недовірі.
Мабуть, на мене будуть ображатися деякі колеги по військовій справі, але це ж ні для кого не секрет: у нас в армії мільйон людей, у всіх є хтось з армії.
Відповідно, якщо люди розуміють, що вони потраплять у центр бойової підготовки, де бойовою підготовкою займатися вони не будуть, де кількість вистріляних набоїв – це третина, а інколи й менше від радянського нормативу курсу молодого бійця, де вони розуміють, що далі вони попадуть до такого ж некомпетентного сержанта, якого просто пальцем ткнули і вирішили, що він буде сержантом, і це буде його властитель життя та смерті – то це не дуже мотивує.
Людина в першу чергу боїться невідомості. Коли ти розумієш, що ти – нуль на полі бою, що нічого про це не знаєш. Можливо, за 2 місяці тобі розкажуть, пояснять, але тобі ще їх треба прожити, ці 2 місяці – йти страшно.
Всім страшно: суперпрофесіоналу, кожному бійцю. Немає таких людей, кому не страшно. Але це різне страшно.
Але одна справа, коли людина реально розуміє, що буде відбуватися, що йому робити, щоб і задачу виконати, і вижити на полі бою. А інша справа, коли людина просто боїться.
От мене відправити зараз в інститут квантової фізики – я буду себе почувати непевно і погано, хоча життю моєму там нічого не загрожує. Тому що я до цього не маю жодного стосунку і цього не розумію.
– Як це все виправити?
– Елементарно – навчати. Іншого способу немає. Люди стають професіоналами виключно від того, як їх навчають.
У когось є хист, у когось його менше. Але з будь-якої людини можна виховати достатнього крепкого середнячка, достатньо компетентного, який би міг виконувати базові піхотні задачі.
Терміново треба вирішувати питання з підготовкою молодшого офіцерського складу, змінювати підхід до базової загальновійськової підготовки.
Мені в 2015 році стало зрозуміло, що на цьому "гей-го" виїхати довго не можна. Є ініціатива, у людей є внутрішній гонор, фізичні здібності, командність. Але це не професійність.
У нас у підрозділі підготовку вели грузинські офіцери, які пройшли війну в Грузії, займали вищі посади. І натівські офіцери – американці й канадці. Ми створили військову школу імені Євгена Коновальця (ВШК). Вона і зараз існує.
До мене звернувся тоді командувач Сухопутних військ і Командувач ОСУВ "Хортиця", зараз главком генерал Сирський, сказав: "Треба зробити". І ми все зробили для того, щоб у армії з'явилася ця ВШК.
Я переконаний, що зараз вона випускає найкращих солдатів, у тому числі мобілізованих, з учебок у всій країні.
Чи можна це масштабувати? Так. За 6 місяців це можна було масштабувати до достатньої кількості інструкторського складу, щоб навчати 25–30 тисяч мобілізованих і ще 5 тисяч сержантів на місяць.
Це системні вади. Проблем багато, це правда. Але основна задача – це підвищення ефективності взагалі армії. В першу чергу треба зробити нормальний інструмент.
Давайте так: армія – це інструмент. Не можна мати поганий, незаточений меч. Треба віддраяти його від іржі, нагострити.
Коли говорять про великих полководців, всі думають відразу про Наполеона.
То в Наполеона була армія нового типу, революційного. В нього був найкращий військовий інструмент на планеті. І цей інструмент дав йому можливості реалізувати видатні якості воєначальника і полководця. З поганою армією він нічого не міг би зробити.
У них були Журдан, Карно, які діяли корпусними дивізійними колонами, застосовували розсипну тактику, створили артилерійський і кавалерійський резерв, нову систему бойової підготовки армії, нову систему набору. Інакше кажучи, вони створили нову армію.
Тобто неважливо, який комбриг, комбат, начальник Генерального штабу і так далі, головне – чим вони управляють. Тому що навіть талановитий нічого не зробить із поганою армією.
– Як можемо вирішити критичну нестачу людей?
– Треба вирішувати тим, що ті люди, які в армію попадають щомісяця, мають бути навчені в рази краще, ніж вони навчені зараз.
Тоді в СЗЧ піде набагато менше, менше загине або буде поранено, а втрати противника зростатимуть.
Тоді наступного місяця ваша критична нестача буде трохи меншою, а потім ще меншою. Ви почнете нарощувати, а не зменшуватися безкінечно.
Треба займатися різким підвищенням ефективності армії. Вона в першу чергу полягає в якісній бойовій підготовці. Для того щоб була якісна бойова підготовка, уже є професійні учебки. Їх треба масштабувати.
Як? Їм повинні дати людей для того, щоб вони підготували не сотні, а тисячі інструкторів.
Зараз 80% у навчальних центрах – це люди, які на війні не були. Питання: а чого вони вчать?
Треба зібрати з військ 3–4 тисячі – так, це буде боляче, але не критично. Берете хороших сержантів і старих солдатів: контузії, те-се – прискіпливо треба дивитися. Це не буде просто. Якщо йти по короткому шляху – за 4 місяці. По хорошому – за 6 місяців вони стануть якісними інструкторами і випустять свій пробний курс.
Після цього ви можете приблизно рахувати, що одна людина повинна випускати 10 курсантів. Тобто 4 тисячі можуть готувати 40 тисяч одночасно. І це вже зовсім інша якість людей.
– Наостанок: якою, на вашу думку, має бути розмова із суспільством про війну на офіційному рівні?
– Чесною, це ж абсолютно очевидно. На короткий період можна займатися, як і було, ура-пропагандою.
З часом, чим більше позитивних реляцій, тим більшою буде недовіра, тому що вони розходяться з тим, що люди чують від рідних і знайомих, які беруть участь у бойових діях.
Я теж спілкуюся з різними людьми і з подивом розумію, що через недовіру до, так би мовити, офіційних каналів деякі сприймають ситуацію гірше, ніж вона є насправді.
Це ж теж небезпечна історія. Тому розмовляйте з людьми чесно, як із дорослими.
Думаю, що це найправильніший спосіб мати коннект із суспільством.
Роман Кравець, УП
Відео Андрій Ковш та Владислав Пилипенко
