"Не треба мені нікуди, у мене діти на тій стороні. Я їх три роки не бачила". Евакуація з-під Курахового в репортажі УП

У яскраво-рожевому махровому халаті та плетеній шапці на голові жінка на ім'я Тетяна щільно застібає куртку своїй бабусі. Потім накидає їй капюшон і, нахиляючись над колісним кріслом, чітко й голосно повторює: "А я тобі буду дзвонити! А я тобі буду дзвонити!".

Температура в їхньому будинку ледь-ледь вища за вуличну. Надворі в середині листопада на Донеччині – 5–7 градусів вище нуля і легка мжичка. У хаті ні опалення, ні світла.

Бабуся Василина Григорівна мовчить у відповідь, вона не ходить, погано чує і майже не говорить. Їй 100 років, за два місяці – 101. Імовірно, вона найстарша жителька Дачного – невеликого села перед Кураховим, яке останні кілька тижнів штурмує російська армія. 

За годину – півтори в Дачному, куди приїхали волонтери та журналістка УП, по селу нічого не прилітає. Усі російські снаряди лягають на Курахове й північніше, де активно наступають росіяни. 

Курахове можна розгледіти з будь-якої точки Дачного завдяки височезним трубам від теплоелектростанції. Саму ТЕС, як писав нещодавно The Wall Street Journal, розібрали на запчастини і вивезли, щоби надалі використати для ремонту інших, пошкоджених обстрілами електростанцій. 

У квітні, працюючи на цьому напрямку, який тоді ще всі за старою звичкою називали "Мар'їнським", журналісти УП бачили щойно розбитий росіянами залізничний міст до Курахівської ТЕС. Це був шлях підвозу вугілля, знищення якого означало припинення роботи станції.

– А тут її похоронне, – крізь сльози каже Тетяна волонтерам і віддає їм невеликий пакет з речима бабусі.

– Відправляйся з богом, – ще одна фраза, яку крізь сльози витягає з себе Тетяна, а потім вивозить Василину Григорівну на кріслі до білого евакуаційного авто.

Волонтер, пастор Леонід Номерчук, який приїхав у Дачне з Дніпра, намагається переконати виїхати і саму Тетяну, і її батьків. 

– У мене таке чудове місце для вас є! – вдається він до найраціональнішого з аргументів.

– Не треба мені туди. У мене рідні не там, – знов крізь сльози відповідає Тетяна.

– У вас на тій стороні рідні? – уточнює Леонід, маючи на увазі контрольовану РФ територію.

– Так. Діти. Я їх уже три роки не бачила через цю довбану війну, – роздратовано відрізає жінка, ніби проклинаючи всіх довкола.

Що нині відбувається на Курахівському напрямку, звідки ще можна евакуювати цивільних, і як виглядає річка Вовча після руйнування дамби на Курахівському водосховищі – дивіться в новому репортажі УП з фронту. 

Ольга Кириленко, Богдан Лук'яненко, УП