Глава Агенції оборонних закупівель Безрукова: Буває, що угоди межують зі спецопераціями

Війна – час величних героїв і таких же величних злодіїв. 

Чи не кожен великий конфлікт в історії людства супроводжували скандальні історії, коли воїни на полі бою не мали чим воювати через оборудки, що їх провертали відповідальні за постачання зброї чиновники.

На жаль, історія повномасштабної війни України проти Росії з перших же днів отримала сумні підтвердження цієї "вічної істини".

Російські війська не встигли відійти від Києва, як українські торгаші зброєю почали укладати завідомо нездійсненні мільярдні контракти. За цими угодами, як відомо УП, мільярди гривень вивели з України, а необхідні снаряди і техніку в країну не завезли.

Щоб дати з цим раду і відвести від себе майбутні претензії, тодішній міністр оборони Олексій Резніков створив одразу дві закупівельні структури. Вони мали взяти на себе оборонні закупівлі за стандартами НАТО. 

Державний оператор тилу (ДОТ) мав купувати все, що не стосувалося зброї. А Агенція оборонних закупівель (АОЗ) була сфокусована на озброєнні.

Після кількох корупційних скандалів Резнікова з посади попросили, але ДОТ і АОЗ таки запустили в роботу. Щоправда, як показали нові викриття УП, на початку своєї роботи новостворена Агенція теж встигла напідписувати сумнівних угод.

Власне, саме тому на початку 2024 року міністр оборони Рустем Умєров призначив нову очільницю АОЗ Марину Безрукову. До цього вона очолювала закупівлі на державному "Укренерго".

Спершу на ринку ніхто не розумів, чого чекати від нового призначення. Але поступово гравці зброярських торгів почали визнавати, що Агенція працює притомно. Принаймні до сьогодні не було жодного гучного скандалу із завищеними до небес цінами чи чимось подібним.

Тим більшим шоком виявилась для всіх дотичних інформація, що Міноборони вирішило по суті ліквідувати АОЗ, формально приєднавши її до вдвічі меншого Державного оператора тилу.

Наприкінці минулого тижня Умєров заявив, що будуть сформовані наглядові ради на обидві закупівельні структури, представництво НАТО привітало намір не об'єднувати закупівельників. Тож, схоже, після нерозуміння і розголосу від скандальної ідеї об'єднання відмовились.

Однак звідки взагалі взялась ідея "злиття" Агенцій? 

Який стан справ із закупівлею зброї за кордоном? 

Чи зможе Україна зробити розворот до контрактування власного озброєння? 

Про це "Українська правда" дізналась у глави АОЗ Марини Безрукової. 

Про те, як будувалась Агенція і хто для кого купує зброю

– Почнімо з трохи ширшого контексту для людей, які не дуже цікавились існуванням оборонних Агенцій і чим вони займаються. В січні 2024-го ви прийшли в оборонку з енергетики, яка традиційно в Україні вважається однією з найбільш корумпованих. 

Які враження за цей час у вас від закупівель в оборонці? 

– Коли я прийшла, Агенція вже працювала від літа 22-го року. Але вона існувала, сказати б, за залишковим принципом. Більшу частину всього купував профільний Департамент військово-технічної політики (ДВТП) в Міноборони. 

Я тоді подивилась на структуру нашої Агенції закупівель. Тут було управління, яке займається внутрішнім ринком і яке до 2024 року нічого не купувало. Було ще управління, яке займається імпортом, їздить на виставки, спілкується з іноземними виробниками. І третє – управління, яке займається роботою з українськими спецімпортерами. 

При тому, люди, які займалися закупівлями через спецімпортерів, не знали, чим займаються люди по прямому імпорту. 

І виходить, що вони контрактували ті ж самі склади і ті ж самі виробництва, тільки одне управління напряму, а інше – через спецімпортерів. І на моє просте запитання, а скільки у нас законтрактовано снарядів, мені ніхто із закупівельних управлінь не міг відповісти.

Мене це сильно здивувало. Я звикла будувати всю роботу саме по категоріях. І керівник, який відповідає за закупівлі якоїсь категорії, знає, хто виробники, хто з ким дружить, хто збирається банкрутуватися, хто піде на роботу собі в мінус, але не підведе по контракту, а хто навпаки. 

Тобто ця людина знає ринок. Якщо закупівельник не розбирається в тому чи іншому ринку, то він буде, м'яко кажучи, обдурений. 

Тому після того, як ми законтрактували озброєння на виділений бюджет – а тут не могло бути жодних затримок, – ми провели реформу організаційної структури. І тепер маємо окремі офіси, які займаються закупівлями боєприпасів, БпЛА та РЕБ, наземної техніки тощо.

– А хто у вас працював в Агенції? Звідки набрані ці люди?

– Багато людей прийшли з тих же спецімпортерів. З одного боку, вони добре знають ринок. З іншого – вони дуже часто діляться інформацією, якою ділитись не треба. 

Як наслідок, були випадки, коли поки у нас приймаються рішення по якомусь товару, на склад чи до виробника прибігає спецімпортер або якийсь посередник і каже, що "ми купимо дорожче і швидше", а тоді приходить до нас і пропонує забрати цей же товар дорожче. 

Таких історій було вже багато. Але ми виходимо на пряму комунікацію з виробниками, пояснюємо, в чому перевага роботи з Агенцією. В результаті зараз, коли прибігає черговий "бігунок" до виробника, то він сам звертається до нас, і ми швидко цю ситуацію "лікуємо".

– На момент, коли ви прийшли в оборонні закупівлі, як взагалі виглядав цей ринок? Для чого створювали окремий орган, якщо є багато приватних і державних компаній, які можуть забезпечити закупівлю будь-чого?

– Дивіться, є бюджет Міністерства оборони на закупівлю зброї. Раніше з цим бюджетом самостійно працював Департамент військово-технічної політики МОУ. Наскільки я знаю, до повномасштабної війни там працювали науковці. 

Що таке військово-технічна політика? Це мова була про зразки озброєння: чи можуть вони бути у нас застосовані, яка їхня ефективність і так далі. 

А після вторгнення цей департамент починає купувати у величезних масштабах. І зрозуміло, що він був не готовий до такої роботи, цим всіляко користувалися посередники і була прямо купа скандалів. Ми всі їх пам'ятаємо. 

Після того, як міністром був призначений Рустем Умєров, то саме за його каденції повноцінно була запущена робота Агенції.

Тобто з січня 2024 року Агенція стала єдиним закупівельником озброєння для ЗСУ. ДВТП веде старі контракти, укладає додаткові угоди по них, а всі нові контракти для Збройних сил – це тільки наша Агенція. І це те, що дає змогу будувати пряму співпрацю з виробниками, адже значна кількість посередників створює штучний попит і призводить до завищення цін.

Є інші структури, які можуть купувати собі окремо від нас. Для ГУРу, наприклад, може купувати ДСЗІ, а можемо ми. Є Нацпол, який купує самостійно. Є прикордонники, вони теж купують самостійно. 

– У вас не так багато конкурентів. Але є певна кількість компаній, які колись були спецекспортерами зброї, а потім переключилися на імпорт. В чому різниця між цими, так би мовити, угрупованнями? Чому їх саме чотири, а не сорок, скажімо? 

– Довгі десятиліття Україна виходила в десятку найбільших постачальників зброї у світі. І кожна компанія-спецекспортер мала свою нішу, заробляли гроші, і це був, якщо чесно, величезний дохід у бюджет. 

Коли почалась повномасштабка, не було іншої такої розгалуженої системи зв'язків, як у них. Ніхто не знав, де що купувати. Тому ці компанії сильно допомогли країні, вони побігли викуповувати те, що знали, де лежить. І це хороший приклад, коли напрацьовані зв'язки зіграли свою роль.

– Чому їх саме стільки, які в кожної з цих компаній ніші? 

– Так історично склалося. Плюс, зараз деякі компанії розуміли, що це дуже хороша ніша, де можна заробляти гроші. І в кожного є своя частина ринку.

Наприклад, "Спецтехноекспорт", "Укрспецекспорт" – це державні компанії. У них свої задачі та свої можливості. "Українська бронетехніка" – це приватна компанія, але у них є свої переваги: вони працюють на рівні менеджменту з іншими компаніями, працюють з давальницькою сировиною, розуміють, як побудовані ланцюжки постачань тощо.

Є ще кілька менших компаній, де просто є люди, зв'язки, вони можуть щось дістати. 

Але ми вимагаємо від них доданої вартості. Вони виходять прям з претензіями, чому в нас не купують? А я кажу, що, дивіться, тут у мене прямий контакт, тут ми самі їдемо на виробництво і контрактуємось напряму, тут є такий же товар, але по ціні він дешевший. У чому ваша додана вартість для держави? Що ви можете запропонувати такого, чого не може Агенція? Пропонуйте.

Я це на нарадах прямо їм кажу. Бо те, що вони купують, це зверху ще до вартості 3% їхня комісія. А 3% – це дуже багато грошей. Наш бюджет, який ми витратимо цього року, це приблизно 7,81 мільярда доларів. Порахуйте 3% від цієї суми (234 мільйони доларів – УП), і зрозумієте, чому ці компанії висувають претензії. 

І це ми ще не говоримо про те, наскільки їхня ціна хороша. Бо ж буває по-різному. Ми знайшли певну продукцію на одному виробництві, починаємо вести перемовини про пряме контрактування. І тут же навколо виникає хмара посередників: "Ми купимо дорожче". Тільки для того, щоб продати потім нам із націнкою. 

– Коли ви прийшли на посаду, що купувала Агенція? І як цей розподіл виглядає зараз?

– 69% – це були закупівлі у спецімпортерів. Все інше – наші імпортні контракти. Але навіть серед них прямих угод із виробниками було лише 20%. Адже інколи навіть іноземні виробники озброєння, в тому числі державні компанії, можуть виконувати роль посередників і з задоволенням заробляти гроші.

Спецімпортери зазвичай теж використовують ланцюжок посередників. Ми ж розуміємо, для чого це робиться, правильно?

– Для збільшення маржі? Але бувають ситуації, коли ці ланцюжки посередників існують чисто з політичних мотивів, щоб зробити логістику зі складних країн просто можливою. 

– Але і маржу теж. Її можна скоротити до кількох абсолютно логічних кроків. 

Я артикулюю спецімпортерам, що ми контрактуємось з ними як посередниками за декількох умов. 

Перше – коли вони використовують свій власний фінансовий ресурс, а він у них є, і щось купують чи контрактують наперед самі. Тоді я можу брати цей товар у них або з невеликою передплатою, або взагалі з постоплатою, коли товар вже поставлений у військо. Тоді нас така співпраця влаштовує. 

Другий випадок співпраці – якщо вони організовують якусь складну логістику. Бо, наприклад, потрібно там привезти якийсь товар, умовно, з Місяця. У такому випадку виникає величезна кількість фінансових, логістичних ризиків, що ставить під сумнів доцільність угоди. Відповідно для того, щоб не ризикувати грошима державного бюджету, ми можемо перекласти ці ризики на посередника. Це має сенс.

Колись з одним зі спецекспортерів ми просто сіли поговорили, що в певних регіонах Агенція працює напряму, і нам помічники не треба. А він каже, що в нього є можливість працювати з певною дуже складною країною. Я кажу, добре, пропонуй. Але це високі ризики. Там така буває логістика у зброї – на межі закону.

Буває, що через складнощі логістики закупівля межує зі спецоперацією. Я так жартома і кажу, що "у вас не контракт, у вас – спецоперація". 

І третій випадок роботи зі спецімпортерами у мене – це все, що пов'язано з давальницькою сировиною. Деякі українські компанії мають певні канали постачання пороху, підривачів тощо. А зараз той, хто має можливість купувати це стабільно і по хорошій ціні…

– …той – король світу.

– Так. Якщо у тебе є ця сировина, то ти можеш із неї споряджати снаряди й іншу продукцію на будь-якому заводі. І виходить, що от стоїть завод і виробляє, але той, хто постачає таку давальницьку сировину, може пропонувати нам продукцію з цього заводу за кращою ціною. 

Про внутрішній ринок і посередників

– У кого зараз купує Агенція?

– Майже 60% припадає на український ринок, 23% – імпорт, 18% – спецімпортери.

Це показники за всіма нашими контрактами за 2024 рік.

Коли я прийшла і побачила, скільки і чого ми потребуємо, то ми визначили для себе два пріоритети. 

Перший – те, під що є гроші. Другий пріоритет – це те, що ми можемо контрактувати, але поки що без фінансування. Це називається контракт без бюджетних зобов'язань. 

Коли ми контрактуємось таким чином з українським виробником, він може бронювати людей, може планувати виробництво, може бігти до банку брати кредити, може навіть у якихось партнерів іноземних просити інвестиції, щоб розвивати виробництво.

Якщо це іноземний виробник чи постачальник, то під цей контракт він починає оформлювати експортну ліцензію. А це економить нам від місяця до трьох часу. 

Мені багато людей казали, що це ризиковано, постачальники будуть не дуже щасливі. Але ми чітко артикулюємо, що це за контракт. І це зараз більше ніж 150 мільярдів гривень таких контрактів. І коли нам виділяють додаткові гроші, ми ці угоди закриваємо. 

– Ви днями публікували графіку, де в цьому році частка українських виробників у ваших закупівлях виросла з 0% до більш як 50%. Це означає, що раніше у нас були виробництва, і ми просто у них не купували? Чи за цей час Україна настільки наростила виробництво?

– Раніше закупівлі велись через ДВТП, і у мене немає даних, що вони контрактували в Україні. Але Агенція всередині країни купувала нуль. 

Коли всі нові контракти перейшли до нас, то ми сфокусувались на українських виробниках. 

Ну і, безумовно, українська промисловість нарощує виробництво, вона зробила дуже хорошу роботу. І це тільки початок. Виробництво розвивається. 

Десь, звісно, є проблеми, десь є катастрофи з прильотами, десь є проблеми з сировиною. Але ми все одно націлені збільшувати внутрішній рівень закупівель. 

– У цього питання є й інший бік. Наприклад, ми знаємо про низку контрактів на виробництво снарядів радянських калібрів ледь не на 40 мільярдів гривень, які були укладені з двома українськими заводами і зірвані, бо виробництво не запустилось. Це були уже ваші угоди чи ще Міноборони?

– Це були наші контракти. По частині з них постачання все-таки відбувається, хоча мали місце форс-мажори, які вплинули на терміни. По частині ми забрали назад кошти, щоби закрити потребу в боєприпасах у іншого постачальника. 

Я на момент підписання була рівно два тижні як директор Агенції. І я була проти цих угод. Я вважала, що треба диверсифікувати. Там було очевидно, що будуть ризики зриву. Водночас на той момент ми справді не мали надійних джерел постачання цих боєприпасів за прийнятними цінами.

– Ми перекрили чимось постачання по цих контрактах, адже через них лютий дефіцит снарядів радянських калібрів на фронті?

– Перекриваємо це зараз. Але втратили багато часу. 

– А ви в грошах рахували, який економічний ефект має ваш фокус на українських виробниках, чи дає це економію на зменшенні імпорту? Чи це про незалежність від партнерських поставок і можливість самим себе захищати?

– Безумовно, це дає нам незалежність. У грошах це теж ефективно. За винятком деяких позицій, які вперто дорожчі, ніж імпортні аналоги. Там, де складне виробництво серійне, наприклад, ті ж Daewoo, які штампують серійно свої шасі, і в них, зрозуміло, ціна краща за будь-кого в Україні.

І тому ми не можемо зараз собі дозволити купувати українське виробництво дорожче.

Мета Агенції – це насамперед швидко забезпечувати потреби Збройних сил. І тільки в наступну чергу – підтримувати наше виробництво. 

Ця підтримка має бути забезпечена не лише за рахунок бюджету Міноборони, але потрібна величезна робота Мінекономіки та Мінфіну. Коли внутрішнє виробництво стимулюється, то не можна це робити виключно за рахунок державного замовника. 

– Якщо ви кажете, що витратите 7,8 мільярда доларів, а майже 60% закупівель українські, то виходить, що ви вливаєте у внутрішній ринок плюс-мінус 4 мільярди доларів? 

– Я думаю, трошки менше. Коли ми почали контрактуватися, то підписували масово все, що є в української промисловості. Але частина з цих контрактів із різних причин не була виконана. І тому зараз нам необхідно купувати відповідну продукцію за кордоном. Скоріше за все, до кінця року, у нас буде десь 50 на 50 український ринок та імпорт.

На початку року в нас було 70% контрактів на українське виробництво, а потім, коли вже всередині спроможностей немає на те, що потрібно ЗСУ, ми контрактуємо за кордоном. 

Про скандальне об'єднання Агенцій закупівель

– Вже кілька тижнів циркулює суперечлива інформація про те, що вашу Агенцію та Державний оператор тилу мають об'єднати в одну структуру. При тому, що на ринку є певна згода, що закупівлі нарешті вийшли на якусь прогнозованість. Ця історія про об'єднання правдива? В чому логіка цього процесу? 

– Це не дуже зрозуміла для мене історія. Давайте підемо за хронологією. 16 вересня, це був понеділок, я мала розмову з міністром Рустемом Умєровим. Я дуже добре пам'ятаю все по хвилинах, бо в цей день помер мій батько. Ми говорили з міністром про Агенцію, що ми зробили, які ініціативи потребують підтримки міністерства і так далі. 

Коли мене запрошували в команду, то було кілька вимог від міністра. 

По-перше, у нас має бути кришталева репутація, тому що репутація збройних закупівель – це репутація міністерства. По-друге, у нас мають бути ефективні закупівлі і своя робоча інфраструктура. І у нас мають бути прямі контракти з виробниками. 

Ми говорили з міністром майже дві години, досить відверто, і жодного слова не було сказано про жодне об'єднання. Взагалі нічого. 

Я говорила про ті проблеми, які я бачу. Там постійно є список проблемних питань, які мені має допомогти вирішити Міністерство щодо певних норм, змін постанов тощо. Бо міжнародна співпраця та прямі контракти не робляться так, що ти сидиш у себе в офісі, і тут до тебе бах – приходять контракти з провідними світовими виробниками. 

Тому ми довго говорили. Міністр сказав телефонувати в будь-який момент раптом що. 

Я на наступний день мала їхати до Норвегії, на Саміт оборонної промисловості Скандинавії. Я дуже довго нікуди не виїжджала, але Норвегія заробила дуже багато грошей і хоче дати їх Україні. Причому не просто віддати фінансування якомусь фонду чи ініціативі, а саме державі Україна, щоб ми контрактували внутрішніх виробників. Для нас це мегакритично. 

Тому я поїхала в Норвегію. У величезному залі зібрались всі топові виробники зброї, міністерства і закупівельні Агенції Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії. 

Ми виступили, після цього до мене підходило дуже багато людей, просили додаткову інформацію, багато питали про протидію корупції. Ми на все відповідали, з усіма говорили, бо це мільярд євро і вибудовування довіри.

Коли я поверталася назад в Україну, то отримала листа від одного з європейських аташе, а ми з ними тісно працюємо, бо зброя тісно пов'язана з політикою. І він пише, що от в посольство прийшли представники ДОТ і сказали, що всі збройні закупівлі будуть вести вони.

Я дуже здивувалась, прочитала, ще раз перечитала. Відправила це Дімі Кліменкову (заступник міністра оборони – УП) з питанням, чи була якась комунікація? Він сказав, що не знає ніякого аташе і це все якась Санта-Барбара.

Ну, думаю я, може, люди щось неправильно зрозуміли. Приїжджаю в Київ, все, як завжди. Запросили мене виступити на Defense Talks. А там теж всі аташе, військово-політичні радники, і вони до мене починають підходити з тією самою інформацією. Починають журналісти сипати якісь скриншоти.

Я відходжу в куточок, пересилаю все це Рустему Умєрову і кажу, що тут такий треш відбувається, що мені відповідати? І ввечері того дня мене запросили до міністра, ми зайшли до нього з Дмитром Кліменковим. Діма сказав, що прийнято рішення, що збройні закупівлі будуть передаватись ДОТу, а мене запрошують в наглядову раду, бо я "хороший стратег". 

Рустем питає: "Марино, що ти на це скажеш?". Я і кажу: "Це дуже погана ідея. Цього не можна робити". Бо це точно зупинить постачання, зіб'є всі наші попередні домовленості. 

Тому що коли потрібно платити гроші за контракт, то це дуже серйозний процес погодження. По-друге, якщо людина "встала – вийшла", то втрачається нормальне фокусування всієї команди. І третє – це довіра партнерів. 

Вісім місяців ми говорили про те, що ми єдині, хто контрактує, не треба посередників, не треба спецімпортерів, у нас мандат не те, щоб купувати правильно, є Агенція, з нею контрактуйтесь, а всі, хто приходять "від Васі, Петі, Маші", то не є наші представники. Працюємо тільки напряму з Агенцією. 

А тут раз – і ми самі цю Агенцію ліквідуємо. Де тут послідовність?

Потім я спитала, власне, а навіщо це робити? І тут Дмитро сказав, що це є вимогою НАТО. 

Справді, в країнах НАТО діють єдині Агенції, які відповідають і за летальні, і за нелетальні закупівлі. Але я була співголовою групи з Огляду закупівель Україна-НАТО, і я дуже добре знаю, що написано в тих рекомендаціях. Там чітко сказано, що не можна об'єднувати Агенції на час воєнного стану. Ну, це я теж сказала.

Міністр сказав, що ми маємо тоді всі разом обговорити все і не будемо рухатись, поки все не погодимо. І поговоримо після того, як він повернеться зі Штатів. 

Я була з цим абсолютно згодна. Це дуже важливо, тому що коли в Штатах працює президент з командою, вони говорять про допомогу. Не можна жодним чином робити нічого, що могло б цьому процесу нашкодити. Ми ж маємо виступати єдиним фронтом і не ставити себе в незручне становище.

Може, є якісь моменти, яких я не знаю… У мене жодного дня в Агенції не було, коли б тут не сиділи перевіряючі. Буквально зараз тільки закінчили аудит.

– І які результати?

– Аудитори вважають, що гроші Агенції, витрачені на своє утримання, трактуються як бюджетні. І, згідно з бюджетним законодавством, є певні обмеження щодо тих чи інших витрат. Тому звинувачують нас у перевищенні витрачених коштів на автомобілі та відрядження. 

Хоча маємо роз'яснення від Держказначейства, що гроші, які зароблені Агенцією в процесі своєї діяльності і які використовуються для власного утримання, не є бюджетними.

І ще сказали, що "багато посередників". Тоді ми якраз і зробили аналітику, де показали, як змінилась структура закупівель. Адже левова частка контрактів, які нам закидають, були укладені до мого призначення.

– Так а в чому тоді логіка процесу об'єднання Агенцій? Давайте так: хто це придумав і для чого? 

– Я взагалі спочатку думала, що це якесь непорозуміння. Потім подзвонила Жумаділову (керівник Державного оператора тилу – УП) і спитала: "Арсен, а що це таке?". Бо ж вони уже телефонували моїм співробітникам і пропонували їм "попрацювати над документами" про приєднання АОЗ до ДОТу. Він каже, що ну так, ми приходили до аташе, просто хотіли протестувати їхню реакцію.

Я знаю, що кілька днів сидів мідл-менеджмент міністерства і готував документи на злиття. І дуже старались. Хоч ніхто з юристів не хотів за це братися, бо не було жодного наказу.

– А були якісь історії, де ви проявляли свою неслухняність? 

– Бувало (сміється). Коли мова і про призначення людей, і про контрактування з кимось конкретним, безумовно.

Але якщо ти не вмієш казати "ні", то у тебе не вийде нічого зробити. Реформи, перебудови системи – це точно не про комфорт. Якщо не перетискати цей дискомфорт, то не варто за це й братися. 

Але чия це ідея була об'єднувати, я не знаю насправді. Мені здається, що є якась хвиля загального дискомфорту. Бо коли я комусь кажу "ні", то ті, кому це не подобається, не йдуть і не стають у сторонці. Починається біганина в кабінети, вигадування різних причин. 

Ніхто ж не каже, що він просто хоче заробити свої 100-150 мільйонів. Всі кажуть, що от "я пропоную, а АОЗ не купує". Мені там хтось прямо написав, ми аж зберегли собі, що "Агенція ухиляється від контрактування". Отакі ми "ухилянти". 

Хтось кричить, що "у нас є купа товару, але Агенція його не купує". А я думаю, хоч би ти не дізнався, що цей товар уже на кордоні стоїть і їде до нас. 

Тому загальна хвиля дискомфорту підіймається, формуються якісь ситуативні коаліції. Хтось з ким подружився на ґрунті того, що АОЗ "ухиляється від контрактування". І ця хвиля дискомфорту, мабуть, досягла якоїсь критичної точки і проникла, куди їй треба було. 

От так з'явилася ідея об'єднання Агенцій. Але я сподіваюсь, що все вдасться зробити правильно.

Бо викликів дуже багато. І у нашої Агенції, і в ДОТу. В Оператора тилу ж зараз у багато разів менший бюджет, там більше ніж у 2 рази менше співробітників. Наші обсяги їх просто завалять. Але і мені теж не потрібні зараз закупівлі ДОТу.

Якщо я зараз почну ще займатися одягом, бензином і всім іншим – я теж їм всю роботу поламаю. 

В кожній Агенції зробили щось хороше, але й мають якісь проблеми. У мене свої, у них – свої. Якщо ми зараз якимось чином натягнемо цю сову на глобус, то, за законами Мерфі, проблеми виростуть в рази, а переваги будуть нівельовані. 

Роман Романюк, УП. 

Фото: Богдан Кутєпов, УП