Час Янгрра. Головний сержант батальйону "Ахіллес" про секрети виживання та формулу, яка рятує
Чи існують люди, народжені для війни? Правильна відповідь – ні. Але подекуди здається, що так.
Олексію Павлійчуку 46 років. Його позивний – "Янгрр". Він головний сержант батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів (БУБпАК) "Ахіллес" 92-ої штурмової бригади.
У мирному житті Олексій – режисер, продюсер, тренер зі стрільби, інструктор з фізичної безпеки та невідкладної домедичної допомоги. Але до чого тут мирне життя? Історія його позивного почалася 26 років тому в Африці. Вже тоді його повсякдення перестало бути мирним.
Київ, каламутна дійсність кінця 90-х. Олексію виповнилося 20 років. Позаду – армія, два курси політеху та провалений іспит з теоретичної механіки. Попереду – невідомість.
"Мій товариш працював в Африці, охороняв заповідник, – згадує Олексій. – Якось він повернувся до Києва, сказав, що змушений перервати службу за сімейними обставинами, та попросив його підмінити. А мене після армії вже нічого не лякало…"
Наступний кадр життєвої кінострічки: 20-річний юнак стоїть посеред одного з найбільших міст Східної Африки і дивиться вгору.
"Я тоді вперше в житті хмарочоси побачив, – говорить він так, наче це відбулося вчора. – Це ж треба, прилетіти з центру Європи до Африки й опинитися посеред хмарочосів".
Далі – знайомство з дикою природою, цікавими людьми й життя, схоже на пригодницький серіал, зйомки якого тривають.
Але перша серія – про Африку і, власне, про позивний.
Перша контузія
Такого поняття як "приватна військова кампанія" в ті часи не існувало. Структура, де він працював, офіційно вважалася міжнародною консалтинговою фірмою. Служили там люди з багатьох країн.
"Ми, тобто вихідці з країн Варшавського договору (держави колишнього соціалістичного табору – УП), складали окрему тусовку. Американці нас називали "крейзі раша", – посміхається Олексій.
Боротьба з браконьєрством в Африці насправді нагадувала локальний збройний конфлікт: "Заповідник – джерело дефіцитних товарів, наприклад, рогів носорогів. А браконьєри – військові сусідньої країни. Вони набирали замовлень, формували колону з джипів та вантажівок, заходили на територію заповідника й відстрілювали тварин. Після чого зникали за лінією державного кордону".
Одного разу, під час особливо інтенсивного надання "консалтингових послуг", Павлійчук потрапив під мінометний обстріл та отримав першу в своєму житті контузію. Зараз їх у нього більш ніж десяток.
Але про позивний. Тоді, в Африці, колеги називали Олексія "янг", себто "молодий". У відповідь той огризався. Колеги жартували з його левиного гарчання: "Янг… р-р-р!". Так, власне, і з'явився позивний: Янгрр.
Після контузії Олексій повернувся до Києва. Вступив у виш і заглибився у вивчення історії та теорії світової культури.
Людина за кадром
В інституті культури, де на той момент вчився Павлійчук, з'явилася кафедра телебачення. Тут принагідно згадати, що він з кінематографічної сім'ї – його мати режисерка. Тож просто не міг не зацікавитись новою для себе сферою діяльності.
Кінець 90-х – це період вибухового розвитку комерційних телеканалів. Подальше професійне життя Павлійчука було пов'язане зі злетами та падіннями медійних проєктів.
Ще студентом він виконував технічну роботу на "1+1": копіював плівки західних серіалів. Потім став асистентом режисера. Згодом – режисерські посади на ICTV, TVi, в холдингу "Україна".
"Телебачення залежить від рекламного ринку, який першим потерпає під час кожної кризи, – згадує Олексій. – Коли народилася дитина, я одночасно працював на трьох – чотирьох роботах, щоб забезпечити сім'ю. Дуже мало спав…".
Перед повномасштабним вторгненням у нього було все: сім'я – на той момент він виховував трьох синів, цікава робота і плани на відпочинок на озері Комо в Італії.
Але це лише частина його довоєнної біографії. Всі ці роки він не забував про те, що він – Янгрр. Попри щільний робочий графік, в нього залишалося трохи часу на хобі.
Паралельне життя
Усі військові, спортивні та військово-спортивні захоплення Янгрра перелічити складно. Можна назвати лише основні: єдиноборства, військово-історична реконструкція, страйкбол, стрибки з парашутом, дайвінг, стрільба, тактична медицина.
Приблизно десять років основним його захопленням була військово-історична реконструкція.
"З дитинства я читав багато військової літератури, – ділиться Янгрр. – Одна з моїх улюблених книжок – "Книга майбутніх командирів". У зрілому віці захопився вивченням Другої світової війни.
З однодумцями ми почали "реконструювати" британську морську піхоту. Потім – рейнджерів США. Також у мене були повністю зібрані комплекти морської піхоти США та ізраїльської армії часів Ліванської війни".
Йшлося не тільки про костюми та інший реквізит. Янгрр з друзями вивчав структури різних підрозділів, занурювався в історичні події, намагався зрозуміти логіку рішень командирів під час тих чи інших воєн. Фактично це була доволі глибока військова самоосвіта.
"Я тримав у голові великий обсяг інформації з військової справи різних держав та епох", – каже Янгрр. Відчувається, що в будь-який момент він готовий прочитати лекцію з історії, але натомість повертається в сучасність: "Зараз реконструкторська тусовка активно воює – з обох боків…".
У 2008 році товариш запросив його постріляти з "нормальної зброї". "Мені сподобалося, і почалося: полігони, тири… Придбав одну рушницю, потім другу. Інакше досягти професійного рівня важко, – пояснює Янгрр. – Треба мати власну зброю. Відтоді реконструкція відійшла на другий план, на першому була вже стрільба".
За кілька років він не просто оволодів стрілецькими навичками, а перетворився на тренера.
Особливе місце в житті Янгрра посідала тактична медицина.
"У 2014 році мене сильно вкурвила ситуація, коли в зоні бойових дій поранило кореспондента газети "День", а журналіст одного з телеканалів, який був поруч, зміг лише бронежилет колезі розстібнути та зняти, як той вмирає… Тоді я зрозумів, що треба щось із цим робити".
Дихання війни
Янгрр-Павлійчук з однодумцями започаткував школу безпеки для журналістів, які працюють у зоні бойових дій. Особливу увагу під час занять приділяли тактичній медицині. Цей проєкт став для режисера-інструктора тією біографічною точкою, де злилися професія та хобі.
Можна сказати, що доля готувала Янгрра до великої війни. Або ж так: він готувався до війни. Що ближче до 2022 року, то більше інструктор вчився сам та навчав інших. Як діяти, якщо війна прийшла у ваш населений пункт, як рухатися, куди рухатися, що мати з собою, з чого складається аптечка, як її правильно використовувати, навіщо мати з собою ніж?
Янгрр усміхається: "Як казав Жак Ів Кусто: "Ніж – це той предмет, який у 999 випадках абсолютно не потрібен, а на тисячний раз він врятує вам життя".
"Чи відчував я наближення війни? Ніяких ілюзій не було, – киває він. – Десь за пару місяців до повномасштабного вторгнення ми якось після тренування сіли з товаришем, з Рустамом (Рустам Нургудін, IT-підприємець, нині начальник штабу "Ахіллеса", позивний "Джин" – УП), щоб прикинути, до чого все йде. З яких напрямків рашисти наступатимуть, коли це може статися, що робити.
У дрібничках, можливо, помилились, але загалом все так десь і сталося… Рустам спитав: "У тебе все готово?" – Так. – "Мене з собою візьмеш?" – Які питання…".
Читайте також: Тисяча і один бій Джина. Як влаштована інтуїція начальника штабу батальйону "Ахіллес"
Янгрр знав, де розташований штаб ТрО. Коли все почалося, туди вони разом із Рустамом і приїхали. Навколо Олексія Павлійчука зібралася велика кількість спортсменів зі стрілецького ком'юніті.
"Зібралося приблизно 50 чоловіків, які вміли стріляти. Серед них були досвідчені інструктори. Дехто приходив зі зброєю та спорядженням. Окрім особистої зброї, у мене було кілька мішків різного спорядження. Так сформувався взвод розвідки 128-го батальйону 112-ої бригади ТрО Києва.
В перший місяць люди, які вміли стріляти, вчили тих, хто не вмів. У ті дні я майже не спав, майже не їв. Організм почав працювати в аварійному режимі, – каже Янгрр і трохи згодом додає: – Іноді мені здається, що я досі з того аварійного режиму не вийшов".
Знайомство з Ахіллесом
У травні 2022 року 128-ий батальйон перекинули на Харківщину. Так Янгрр опинився в селі Мосьпанове (Чугуївський район, Харківська область). Для Олексія це знакова географічна назва, бо саме тут почалося його суворе піхотне життя. "Нас обстрілювали з ранку до ночі", – додає Янгрр.
"Тоді в багатьох людей, які раніше не мали стосунку до Збройних сил, поплавився дах. Траплялися істерики, нервові зриви, заяви на кшталт "хочу додому", – розповідає він. – Але вдалося взяти ситуацію під контроль та налагодити процеси бойової роботи".
Читайте також: Одіссея лейтенанта Маляревича. Як на війні винайти порох і знайти те, чого не існує
Взвод розвідки ТрО, в якому служив Янгрр, за його ж словами, "розкидали". Побратима Рустама, Джина, відправили на підсилення іншого підрозділу 112-ої бригади, а саме – четвертої роти.
Там Джин познайомився з командиром на позивний "Ахіллес". Час від часу Джин розповідав Ахіллесу про ефективного сержанта Янгрра, а Янгрру – про ефективного командира Ахіллеса.
Зрештою вони зустрілися. Логічний розвиток подій мав би бути таким: два круті військові менеджери одразу порозумілися і почали втілювати в життя спільний задум. Але все було зовсім не так.
Нині командир батальйону "Ахіллес" пригадує те знайомство з посмішкою:
"Мені розповідали про мегапотужного сержанта, який всіх тримає в сталевому кулаці. Але можливості побачитись якийсь час не було. Аж раптом переді мною – чоловік в американській формі, в модних окулярах. Високо піднята голова… Я подумав, що ця людина більше схожа на кіноактора, ніж на військового. Про що серйозне можна говорити?".
А ось як це виглядало очима Янгрра: "Під час першої розмови з Ахіллесом мені здалося, що він схильний до понтів. Яскрава людина, емоційна, з якимись проєктами. Вперед-вперед, еге-гей! Чесно скажу, я понтовиків не люблю. Я про щось там пожартував, ми покепкували один з одного, поржали та й розійшлись".
Потім була друга зустріч, третя.
Ахіллес: "Янгрр виявився людиною відкритою до діалогу, розповідав, як у них влаштовані ті чи інші процеси, я – як у нас. Тоді з'ясувалося, що мені не збрехали, що переді мною максимально потужний військовий".
Янгрр: "Хто такий Юрій, зрозумів не одразу. Усвідомлення його потенціалу зростало з кожною серйозною розмовою. Він хотів роту повністю перепрофілювати під БпЛА, а я сміявся з цього…".
Їхні шляхи ненадовго розійшлись. Це сталося в серпні 2022 року. 128-ий батальйон повернувся на ротацію до Києва, а більша частина четвертої роти Ахіллеса залишилась на бойових позиціях.
Янгрр був змушений спостерігати за Харківським контрнаступом з Києва. "Я ж військовий, особа підневільна, – пояснює він. – Але все одно було неприємно від усвідомлення того, що вони пішли в контрнаступ, а я – ні. Я заслуговував на те, щоб бути там…"
Військовий менеджмент
"Коли вже стало зрозуміло, що наша рота стане частиною 92-ої штурмової бригади, ми запропонували Янгрру приєднатися до нас, – розповідає Ахіллес. – Його керівництво не було задоволене цим рішенням, але нам вдалося втілити наш план у життя. З того часу Янгрр є тією людиною, яка систематизувала величезну кількість процесів у підрозділі".
31 січня 2024-го рота ударних безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес" масштабувалася до батальйону, а Янгрр став головним сержантом цього підрозділу. Чи було йому важко?
"Налагодженням процесів я займаюсь усе життя, – відповідає Янгрр. – Я ж менеджер, а справжньому менеджеру все одно, де організовувати роботу – в медіа чи, наприклад, у промисловості. Сержантство, до речі, це теж про процеси, сержантство це – нервова система Збройних сил".
Кілька хвилин Янгрр порівнює сержантський функціонал у різних арміях світу.
"Якщо брати класичний американський варіант, то там офіцер тримається на відстані від особового складу – він ставить задачу сержанту, і той вже її виконує. Якщо якийсь механізм буксує, туди першим летить сержант. Схожим чином це працює і в нашому батальйоні".
Коли він розповідає про "класичну американську модель", стає зрозумілим, чому колись Янгрр прийшов на першу зустріч із Ахіллесом в американській формі.
"На практиці сержант це – татко, мамка і водночас машина, яка ніколи не втомлюється… – Янгрр робить паузу і додає:
– Але в першу чергу бути сержантом означає бути компетентним на своїй ділянці, у своєму підрозділі. В армії ти на кожному кроці з будь-якого приводу чуєш: х*й його знає. Так от, сержант – це той х*й, який знає. Я навіть хотів такий шеврон для сержантів замовити".
Джентльменський набір
Складається враження, що Янгрр за необхідності здатен замінити всіх фахівців у підрозділі. Але це не так. Є навички, які йому достатньою мірою опанувати не вдалося – наприклад, пілотування FPV. Нещодавно був серйозно поранений командир інженерно-саперного взводу Даніель Шевчук. Тому сьогодні Янгрр частково виконує його функції, щоб не страждала ефективність підрозділу.
Читайте також: "Кажуть, в Києві справжня війна. Як добре, що я не там". Один день у посадці з Аль Каїдою – сапером батальйону "Ахіллес"
Головний сержант проводить навчання новоприбулих бійців – пояснює, "як це працює". В одній руці він тримає схожий на гігантський сперматозоїд боєприпас, в іншій – букет різних детонаторів. Потім дістає саперний мультитул і починає демонструвати, як встановлювати детонатор у боєприпас.
Є кілька предметів, які Янгрр завжди носить із собою. М – мультитул. А – аптечка: "Не раз рятувала життя, вбудована в мій рюкзак". Н – ніж: "Як без нього, у всіх моїх штанах є ніж". С – спазмолітики: "Голова болить – контузії нагадують про себе. Навесні і восени мені досить важко жити".
Звичка мати при собі аптечку, мультитул та ніж з'явилася в Янгрра задовго до війни. Чи доводилося використовувати ці предмети в мирному житті?
"Безперечно. – Янгрр відкладає детонатор, дістає ніж, кілька секунд дивиться на нього. – Уяви собі: Київ, старий Печерськ, здавалось, що могло статися. Я повертаюсь з роботи близько дванадцятої ночі. Після футбольних трансляцій я завжди пізно повертався… Раптом мене оточують якісь чуваки, дістають ніж. Я встигаю дістати свій... Мені трошки руку полоснули… Я теж не залишився осторонь. Ось тут шрам залишився".
"Аптечка теж кілька разів ставала у пригоді. Одного разу на моїх очах два мотоциклісти "розклалися" посеред вулиці. В одного нога зламана, в іншого складна політравма. Приїхала швидка. Лікар з перегаром… Він не міг навіть правильно зняти шолом…"
"Розумієш, – каже Янгрр, – є одна важлива річ, яку варто пам'ятати: в будь-який момент може трапитися все що завгодно. На війні частіше, а у так званому "мирному житті" – рідше".
Янгрр витримує паузу і промовляє кілька слів з такою інтонацією, наче сповіщає особистий секрет: "Правда полягає в тому, що повністю мирного життя не існує.
Формула життя
Янгрру, нагадаємо, 46 років. В цьому віці за плечима будь-якої людини вже є важкуватий скарб різного штибу досвіду. Але головний сержант не розповідає про складнощі, не видає своїх слабких місць. Хоча сумні інтонації з'являються, коли йдеться, наприклад, про людські стосунки: "У мене дуже мало справжніх друзів. Один з них – Рустам".
Наявність прихованого багажу видають сумно-лукавий погляд та самоіронія: "Під Бахмутом у мене загострилися проблеми з колінним суглобом, я бігав з такою спеціальною великою ковінькою. На Діда Мороза був схожий… Нашу групу хлопці жартома називали "Дід Мороз та його відморозки".
Жити і виживати за будь-яких обставин Янгрру допомагає його світосприйняття. Такий собі предметний збіг думок, відчуттів та психологічних станів, який в його випадку можна узагальнити терміном дорослість. Далі – кілька його висловлювань з різних приводів.
"Чи був у мене відчай? Я ніколи не потрапляв у ситуації, коли треба підривати себе гранатою. Але, думаю, навіть у цьому випадку, в мене не було б відчаю. В кожній ситуації треба зробити все, що від тебе залежить, усе на що здатен, а там як станеться, так станеться".
"Найстрашніший момент, коли по твоїй позиції прилітають снаряди, а ти нічого не можеш вдіяти. Якщо ти зациклишся на смерті, вона тебе з'їсть задовго до того, як ти помреш фізично. Тому я про смерть не думаю, просто до неї готовий – заздалегідь".
"Мені близький буддистський погляд на життя. Подія це – мить. А мить дуже коротка. Все інше – твоє ставлення до неї. Можна багато-багато років обсмоктувати якусь травму. А можна змінити ставлення до неї. Треба жити і діяти тут і зараз".
"Схожі думки є у Віктора Франкла. Він писав, що першими у німецькому концтаборі ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них – ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто жив і діяв "тут і зараз", фокусувався на цих діях, без очікувань того, що може чи не може статися".
Все йде за планом
Чи є в Янгрра мрії? Звичайно ж, є. Відкладена відпустка на озері Комо в Італії нікуди не поділася. Але ставити йому запитання про мрії здається чимось недоречним. Бо він не про мрії, а про плани.
"Хотілося б більше читати. Я собі вже завантажив книжки, але прочитати не встиг". Дістає телефон і перелічує назви: "Лондон по Джонсону", "Хрестоносці: Повна історія" Дена Джонса, "Тамплієри: народження та загибель ордену", "Сьогун" Джеймса Клавелла… Дуже давно хотів прочитати "Сьогун"…". Янгрр вихоплює з повітря ще один телефон і продовжує перелік: "Медицина дикої природи", перечитати біографію Черчилля… Тут багато всього…".
Коли це все читати? Головний сержант лукаво посміхається: "Наш підрозділ не так давно перетворився з роти на батальйон, процес масштабування триває. Коли він закінчиться і все буде відпрацьовано, в мене з'явиться трохи часу. Я до цієї мети рухаюсь. Насправді налагодити графік в армії можливо".
Це була відповідь за Франклом – з фокусуванням на конкретній меті. Щоб вижити, треба жити та діяти – тут і зараз. Рятівний сенс цієї формули головний сержант Янгрр, "папка, мамка і водночас машина, яка ніколи не втомлюється", має поширювати не лише на себе, але й на всіх, хто поруч.
Друзі, ви можете підтримати підрозділ, у якому служить Олексій "Янгрр" Павлійчук.
Цільовий збір на "Крила Ахіллеса" зі штучним інтелектом.
Посилання на монобанку.
Дмитро Фіонік, для УП