Сергій Рахманін: ТЦК не переросли радянські військкомати. На Одещині й Закарпатті кількість їхніх порушень – критична 

Понад 20 років Сергій Рахманін як політичний оглядач "Дзеркала тижня" писав про українську політику та був безпосереднім свідком ключових історичних подій. 

Нині ж він – один із тих, хто формує політичний вектор розвитку України та дотичний до ухвалення історичних державних рішень. 

Останні п'ять років Рахманін – народний депутат. Як представник фракції "Голос" він входить до одного з найважливіших парламентських комітетів – з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. 

"Зараз я більше читаю документи, ніж засоби масової інформації, і дуже мало спілкуюся не на тематику війська чи сектора безпеки. Якщо щось з кимось і обговорюю, то якраз ці питання", – каже Рахманін. 

Чи планують у Верховній Раді зменшувати граничний вік призовників із 60 до 50 років та дозволяти мобілізацію 20-річних? Чому представники ТЦК дозволяють собі порушувати права громадян та не гребують хабарями? Як війна змінила український парламент і президента? 

Про це "Українська правда" поговорила із Сергієм Рахманіним. Нижче – скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube УП.

"Не бачу жодної причини, яка б примусила Зеленського сісти сьогодні за стіл перемовин із Росією"

– Ви якось сказали, що Росія завжди тисне на фронті, коли в неї є потреба або коли в неї є можливість. Що, з огляду на ці два фактори, ми можемо сказати про дії російських військ і про їхній головний мотив зараз?

– У Росії не зникла потреба тиснути на Україну і поки що не вичерпалася можливість. Вони наступають, вони підтискають. Гадаю, для них вкрай важливо до кінця жовтня просунутися максимально далеко, щоби примушувати Україну до капітуляції чи принаймні до перемовин з позиції сили.

– Наскільки осяжною є перспектива, що Україна і Росія можуть сісти за стіл переговорів найближчим часом?

– Сьогодні це виглядає малоймовірним. Ресурс у росіян не вичерпався, але він не вичерпався і в України. По-друге, умови, які висували одна одній Росія й Україна, де-факто були ультиматумами, і на жоден із цих ультиматумів протилежна сторона поки що не готова йти. 

Насправді у перемовин є підґрунтя тоді, коли втомилися армії і коли зневірилися лідери. На сьогоднішній день я не порівнюю і не ототожнюю позиції Путіна і Зеленського, але обидва з них вважають, що вони здатні перемогти, в тому числі з позиції сили. 

– З іншого боку, чи немає у вас відчуття, що міжнародні лідери намагаються підштовхнути Україну якнайшвидше сісти за цей стіл переговорів із Росією?

– Я би говорив про цілу низку політиків, в тому числі і лідерів держав, які зацікавлені в тому, щоб ця війна припинилася якомога швидше. Але ще раз кажу, об'єктивних причин, щоб перемовини, які б завершилися якимись кінцевими результатами, немає. І реального плану, який би влаштовував всіх або принаймні значну частину учасників і зацікавлених сторін, не існує.

На сьогодні я не бачу жодної причини, яка би примусила Володимира Зеленського сісти за стіл перемовин із Росією. Хіба що повний колапс лінії фронту і загроза суттєвих територіальних втрат, загроза знищення Збройних сил України і загроза швидкого захоплення величезної кількості територій. Але цього на сьогодні не існує.

– Чи посилила Курська операція потенційні позиції України в можливих переговорах із Росією?

– Про це поки що важко говорити, тому що Курська операція ще не завершилася. Деяких цілей, я думаю, українська сторона не досягла, але деякі є абсолютно очевидними. 

По-перше, з'явився політичний аргумент, щоб вимагати у наших західних партнерів, а не просити більш активної, рішучої, енергійної допомоги. Вони нас постійно лякають умовними "червоними лініями", так от захід на територію ворога, на територію Російської Федерації – це вже найчервоніша з усіх червоних ліній. І нічого надзвичайного не сталося. 

По-друге, Україна продемонструвала можливість проводити достатньо ефективні наступальні операції. 

Ну і по-третє, так, росіяни практично не перекинули жодного повноцінного з'єднання, за винятком, можливо, окремих підрозділів, з Донецької області, зокрема з Покровського напрямку. Росія змушена використовувати свої ресурси, свої резерви, які знаходяться в тилу. Це і новосформовані корпуси, які вони планували використати в майбутніх наступальних операціях, і бригади, які знаходилися на відновленні боєздатності. 

Тому, в принципі, цю операцію частково вже можна вважати виправданою. Але повністю говорити про її успіх чи неуспіх можна буде лише тоді, коли вона завершиться.

"Кількість людей, які зараз мобілізуються, суттєво зросла, але якість не є достатньою для потреб ЗСУ"

– Коли ми зустрічались з вами минулого року і говорили про мобілізацію, ви називали однією з її найбільших проблем на той час неможливість для ТЦК порахувати кількість людей, які мають щонайменше стати на облік. Чи вирішив  "Резерв+" цю проблему станом на зараз?

– "Резерв+" не може цю проблему вирішити. Бо це – інструмент. Вирішив цю проблему закон: він дозволив Збройним силам, насамперед Генштабу, більш-менш об'єктивно скласти для себе картинку, на який ресурс він може орієнтуватися. 

Чи поліпшив він комплектування Збройних сил? Поки що ні. Частково тому, що від обліку до мобілізації є певний шлях. По-друге, корупційну складову ніхто не скасовував, і будь-які спроби щось змінити не завжди завершуються успіхом – ніхто ще не вигадав закону, який би дозволив виключити з рівняння людський фактор.

Третій момент: кількість людей, які зараз мобілізуються, суттєво зросла, але якість військовослужбовців не є достатньою для потреб ЗСУ. Це пов'язано з двома причинами. По-перше, мобілізовують багато немолодих людей, а, по-друге, у нас все ще достатньо низький рівень підготовки. 

З одного боку в нас немає спроможності, аби "перетравити", вибачте за таке слово, велику кількість людей, і тому часто-густо навчальний процес змушені скорочувати. Навіть там, де навчання відбувається фахово. А фахово воно відбувається далеко не скрізь.

– Зараз є багато розмов про потребу знизити граничну межу призовного віку з 60 до 50 років. Чи справді це виправдано? 

– Це – складне питання. 

На моє переконання, треба зменшувати, але якщо ви подивитесь на демографічну картинку України, то з'ясуєте, що людей середнього і старшого віку у нас в рази більше, ніж молоді. І тому, якщо ми викреслимо цих людей зі списку мобілізаційного ресурсу, то навіть деякі тилові й допоміжні частини просто будуть недоукомплектовані. 

Знову ж таки, моя точка зору – це моя точка зору. У цьому випадку ми змушені покладатися на позицію Генерального штабу. 

Генеральний штаб вважає, що поки що, на жаль, так питання не стоїть. Хоча й окремі офіційні представники Міністерства оборони, і окремі представники Генерального штабу висловлювалися за те, щоб знизити цю планку до 55 років чи навіть до 50. Але поки що вони не готові говорити про те в осяжній перспективі.

– З іншого боку, є ті, хто пропонує знижувати мінімальний призовний вік із 25 до, наприклад, 20 років. Як ви ставитеся до цієї ідеї, і чи обговорювали її у вашому комітеті? 

– Ми зверталися до Генерального штабу, який формує потребу, із запитанням, чи є наразі гостра, нагальна необхідність зменшувати цей поріг. Генеральний штаб сказав, що наразі такої потреби немає.

За рахунок зменшення віку осіб, які призиваються до ЗСУ, вони отримали певний ресурс. Чи вистачить їм цього ресурсу в осяжній перспективі? Вони зможуть дійти певних висновків не раніше кінця вересня. Ми сподіваємося, що вони з якоюсь пропозицією, аналізами до нас вийдуть. 

Це рішення (про зменшення призовного віку – УП) – військово-політичне. Військове – бо йдеться про потенціал, про молодих людей, здатних виконувати насамперед бойові завдання, краще за людей 50+. Політичне – бо це рішення має бути погоджене президентом як верховним головнокомандувачем. 

З одного боку, більш молоді люди потрібні ЗСУ, щоб зміцнити передусім найбільш боєздатні підрозділи, а, з іншого боку, у нас прошарок цих громадян не такий вже і великий. І тому, з точки зору демографічної ситуації, це дуже великий ризик, і не думати про цей ризик не можна, навіть у тих жорстких, небезпечних умовах, у яких на сьогодні перебуває Україна.

"Якби ви побачили цифру тих, кого рекрутували, ви б розплакалися"

– Чи можна зараз закрити ту потребу в людях, яку не здатна закрити мобілізація, через рекрутинг?

– Рекрутинг ніколи в житті не зможе заповнити проблему, котра існує в Збройних силах будь-якої держави, яка веде таку повномасштабну війну. Рекрутинг – це приємний бонус, не більше.

Але рекрутинг може бути використаний набагато ефективніше, ніж так, як він використовується зараз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам твоє відношення до дупи". Що не так із рекрутингом до українського війська

Чому така незграбна агітація? Чому так погано побудована робота з потенційними рекрутами? І цих "чому" дуже багато. 

Є окремі достатньо успішні випадки окремих бригад, у яких співставна кількість людей, яких вони рекрутують і яких їм скеровує ТЦК. Цей досвід неможливо мавпувати, але його треба точно вивчати, і там, де це вартує, його треба масштабувати. Але це не робиться. Чому? Я вам чесно скажу, я не знаю причини.

Якби ви побачили цифру тих, кого рекрутували, ви б розплакалися. На превеликий жаль, вона просто жалюгідна, якщо чесно. 

– Володимир Зеленський нещодавно просив союзників повернути українських чоловіків призовного віку в Україну, але отримав відмову. Чи є в України станом на зараз взагалі якісь можливості повернути цих людей назад?

– Я не готовий на це питання відповідати повноцінно, бо не є фахівцем в міжнародному праві. Але я спілкувався з тими, хто його краще знає, і вони кажуть, що є певні нюанси. 

З одного боку, є Конституція і прямий обов'язок громадянина України, незалежно від того, де він знаходиться, захищати її. З іншого боку, є певна низка міжнародних угод, до яких ми приєдналися. І за відсутності бажання цих країн піти нам назустріч це питання владнати буде вкрай важко. 

Буду відвертим, я спілкувався з представниками Генерального штабу, і вони не дуже розраховують на цих людей. Вони не вірять у те, що їх вдасться залучити до Збройних сил, навіть якщо буде ухвалено якесь політичне рішення. Я думаю, що на сьогодні це більше розмови, ніж реальна перспектива.

До того ж, всі, хто хотів боронити Україну, вже приїхали з-за кордону. Ті, хто не приїхав, і не приїдуть, вони знайдуть можливість ухилитися від цього. 

Можливо, треба змінювати точку зору цих людей за допомогою якоїсь спеціальної комунікації. Я не дуже в це вірю, але, можливо, для цього треба використовувати діаспору, дипломатів, політиків інших країн, які нам співчувають, які нам допомагають. 

– Окрім питання мобілізації, для українського війська дуже гостро стоїть і питання демобілізації. Ваш колега Роман Костенко в червні сказав: "Якщо темпи мобілізації збережуться до кінця літа, можна буде говорити про демобілізацію". Чи можна чекати від вашого комітету відповідного законопроєкту і, якщо так, у якій часовій перспективі ми зможемо його побачити?

– Поки не буде скасовано воєнний стан і не завершиться війна в той чи інший спосіб, демобілізації не може бути за визначенням. Є указ президента про мобілізацію. От коли буде видано указ про демобілізацію, всі мобілізовані будуть звільнені в запас.

Те, про що говорив мій колега Роман Костенко, називається "звільнення з військової служби". Наприклад, якщо в тебе певні проблеми зі здоров'ям чи певні родинні обставини. Йшлося про те, щоб розширити категорію цих людей за рахунок тих, хто відслужив певну кількість місяців. 

Під час обговорення "мобілізаційного закону" моя пропозиція була в тому, щоб звільняти з військової служби навіть під час воєнного стану тих громадян, які були призвані на військову службу під час мобілізації і вислужили не менше 24 місяців, з яких 18 – безпосередньо в зонах бойових дій, відповідно до бойових розпоряджень і бойових наказів. 

Генштаб вважає: оскільки термін завершення бойових дій невідомий, а масштаб бойових дій навряд чи буде змінюватися, то вони поки що виступають проти дострокового звільнення громадян із військової служби. 

"ТЦК не є сучасними, гнучкими, демократичними органами" 

– За перші вісім місяців цього року уповноважений з прав людини отримав понад півтори тисячі звернень громадян щодо порушення їхніх прав з боку ТЦК. Наскільки критичною зараз є проблема з цим? 

– Один високопосадовець із цієї системи сказав: "Я стою перед дилемою: я отримаю по голові, якщо буду порушувати права громадян, і я отримую по голові, якщо я не виконаю план. Хай краще мене б'ють по голові за те, що я порушую права, ніж я завалю план".

Є грубі, брутальні приклади порушень, і вони не досліджуються відповідними органами і не доводяться до рішень, які мали б випливати з українського законодавства. Є щонайменше два регіони – Одеська область і Закарпаття, де кількість таких порушень є критичною. Вони не єдині, але найбільша кількість звернень і скарг припадає саме на них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна все спише? Як правоохоронці (не)карають працівників ТЦК за перевищення повноважень

Люди, які здійснюють контроль і нагляд, вважають, що мета, яку переслідують ТЦК, виправдовує засоби. На мій погляд, це хибна точка зору, тому що кожен приклад грубого, брутального порушення закону не збільшує обороноздатність країни, а зменшує її. 

– Якщо говорити про тенденцію і порівнювати з минулим роком, ситуація зі свавіллям з боку ТЦК погіршилася чи навпаки?

– Складно говорити, це дуже важко виміряти. Кількість людей, яких зараз мобілізовують, суттєво зросла. Відповідно, навіть за математичними законами, кількість порушень теоретично мала б збільшитись. 

ТЦК не переросли радянські військкомати у повному розумінні цього слова. Вони не є сучасними, гнучкими, демократичними органами. Це органи військового управління, які сприймають своє завдання вкрай спрощено: є план, який треба виконати, засоби не мають значення. 

Чи можна їх швидко змінити в умовах воєнного стану, я не впевнений. Чи потрібно на це реагувати? Потрібно. Хто це має робити? На моє глибоке переконання, Рада національної безпеки і оборони, яка зараз практично цим не займається. Вона взагалі дуже рідко збирається і з тих питань, які насправді можна було б вирішити без скликання РНБО.

– Ще одна проблема ТЦК – корупція. Ми фактично щомісяця можемо бачити по кілька новин про те, що керівника того чи іншого ТЦК затримали на хабарях. Наскільки це шкодить загальному темпу мобілізації?

– Шкодить. Інше питання, чи є спосіб швидко подолати корупцію? Немає. Завжди, коли є спокуса взяти гроші, певна частина людей це зробить. Люди слабкі. І, я думаю, що будь-яка країна, яка зіткнулася б із війною такого масштабу, зіткнулася б із масовою спробою людей за гроші уникнути можливого каліцтва чи можливої смерті. 

З легкої руки наших західних партнерів ми створили неймовірну кількість правоохоронних і спеціальних структур, які у нас займаються боротьбою з корупцією. Вони не зменшуються в масштабах, там величезна кількість працівників, хоча їх теж стосується частково мобілізація, але я думаю, що в них є можливості бронювати своїх людей, принаймні певний відсоток. Питання: наскільки ефективно вони використовують ті державні гроші, які вони з бюджету отримують? 

Якщо вони будуть виконувати свої обов'язки так само сумлінно, як наші військовослужбовці на лінії бойового зіткнення, то неважливо, якого рівня хабарництва буде той чи інший очільник ТЦК. І кожен буде знати, що в умовах воєнного стану хабар посадової особи, особливо в органі військового управління, яким є ТЦК, це гарантований строк, максимально наближений до пожиттєвого.

"Роль парламенту звели до законодавчого департаменту ОП"

– Ви якось сказали, що "парламент – це фортепіано", на якому "чого тільки не грали". Що грають на цьому фортепіано зараз?

– Зараз це не фортепіано. Фортепіано – надто складний інструмент для тої системи влади, яка склалася. Зараз де-факто роль парламенту звели до законодавчого департаменту Офісу президента. При такому підході навряд чи потрібен такий складний інструмент. Це швидше барабан.

– Як багато серед ваших колег-депутатів зараз тих, хто поза контекстом війни?

– 90% мого спілкування у Верховній Раді – мій комітет, а члени нашого комітету глибоко занурені у війну. 

– Мар'яна Безугла є, мабуть, найбільш відомою представницею вашого комітету, зокрема завдяки своїм резонансним заявам. Як би ви оцінили її діяльність?

– Ми живемо в дуже складний час, коли дуже багато питань потребують вирішення чи хоча б обговорення. Якщо ми витрачаємо час на обговорення Безуглої, ми марнуємо час.

– Чи послабила війна "слуг народу"? 

– Послабила, однозначно. Дехто зі "слуг народу" склав мандат, дехто виїхав. Окрім того, що це вплинуло на чисельність фракції, нехай і несуттєво, це ще й психологічний ефект зробило, тому що про якусь єдність у таких обставинах, напевно, говорити дуже складно.

– Як вам у нинішніх умовах працювати пліч-о-пліч у парламенті з колишніми членами ОПЗЖ? 

– Не я їх обирав, тому не мені забирати в них депутатський мандат.

Я з ними не співпрацюю, я з ними не перетинаюся: представників колишнього ОПЗЖ у комітеті нема. В інших робочих органах, які відвідую, чи до складу яких я входжу, теж нема. 

– Але ви їх бачите в сесійній залі. Чи помічаєте зміну їхньої поведінки? 

– Вони стали дуже смиренними. Один із них напівсерйозно сказав, що вони знаходяться в статусі "військовополонених". Гадаю, що це красномовна відповідь. 

"Зеленський нарешті відчув відповідальність за посаду, хоча реальний ґрунт під ногами трохи втратив"

– Ви якось сказали про те, що будь-якого президента можна оцінити за трьома критеріями: масштаб, системність і адекватність. Скільки балів за цими параметрами ви б поставили Володимиру Зеленському зараз?

– Знаєте, я би не ставив оцінку. Бо є статичні умови, а є екстремальні. Зеленський до повномасштабного вторгнення в мене отримав оцінку трохи вище нуля. Зараз характер його діяльності вимушено змінився, і тому зараз взагалі дуже важко оцінювати щось. 

Я не відмовлюся від жодного слова моєї критики Зеленського до повномасштабного вторгнення, але зараз я не можу об'єктивно оцінити його з огляду на ті умови, в яких він працює.

– У 2020-му ви говорили, що Зеленський "значно кращий актор, ніж президент". Зараз це змінилося?

– Як не дивно, його акторські здібності зіграли йому на користь як президенту саме під час війни. Певні речі він робив не так, як мав би робити класичний політик з досвідом, і саме тому йому інколи вдавалося досягати тих результатів, яких не досягнув би більш фаховий політик. Інколи, навпаки, це грало йому в мінус, а не в плюс. 

Але, в принципі, я думаю, що так, він – актор. Хоча мені важко оцінювати його як актора, я фільми за його участі, чесно кажучи, і не бачив. Утім, за моїм відчуттям, він актор все-таки кращий, ніж президент. 

Хоча він точно кращий президент, ніж був до повномасштабного вторгнення. Він нарешті відчув відповідальність за посаду, хоча реальний ґрунт під ногами трохи втратив через певне запаморочення від масштабу тих проблем, які вирішує. Це може зіграти з ним злий жарт.

– Мені було б цікаво почути вашу думку й про головкома Олександра Сирського. На момент, коли його призначали на цю посаду, було дуже багато застережень і критики. З огляду на те, що ми бачимо протягом цих 7 місяців, рішення зробити Сирського головнокомандувачем було правильним чи все ж таки помилкою? 

– Я думаю, що зняття Залужного і призначення Сирського було неминучим. У той момент, коли це сталося, Залужний був приречений на звільнення, а Сирський був приречений на призначення. І це було пов'язано не тільки з військовими причинами, хоча й із ними також, а й із тим, що про це думав президент як верховний головнокомандувач. 

З одного боку, Сирський – не найгірший головком для Збройних сил України. З іншого – є ціла низка речей, які викликають запитання. 

Наприклад, я і десятки людей, у тому числі з військовим та управлінським досвідом, не розуміємо, чому найліпшим способом вирішення проблем для Олександра Станіславовича є нескінченна заміна комбригів. 

Для нього це вже перетворилося на якийсь вид спорту. Причому інколи це виправдано, умовно кажучи, об'єктивними обставинами, інколи це виглядає дивно, а інколи люди, які не дають результат чи навпаки дають результат негативний, залишаються на посадах. 

– Як ви оцінюєте перший рік вашого колишнього колеги по фракції Рустема Умєрова на посаді міністра оборони? 

– У мене є певний етичний конфлікт інтересів, бо з Рустемом Енверовичем ми були не просто в одній фракції, ми ще поруч у сесійній залі сиділи. Тому я б уникнув оцінки особисто Умєрова як міністра оборони. 

Якщо ж говорити про Міністерство оборони загалом, то в мене питань до Міноборони особисто більше, ніж до попереднього його складу. При всьому тому, що там є люди, які намагаються працювати ефективно, які стараються, які демонструють певні зрушення. 

Софія Середа, УП