Антиядерне сховище, підземний душ, зірковий люкс та інші секрети готелю "Україна". Репортаж УП
"Ну що, Світлана, у нас під Радою сьогодні знов дурдом, – казав ще на початку 1990-х перший голова парламенту Іван Плющ. – Ходімо каву пити".
У ресторан готелю "Україна" біля Майдану, що до 2001 року називався "Москвою", киянка Світлана Тарасова прийшла з Інституту кібернетики на початку 1992-го.
Змінивши відтоді декілька посад, вона бачила з колегами чимало: Помаранчеву революцію, другий Майдан і розстріл Небесної Сотні. Євробачення в Києві у 2005-му та 2017-му, Євро-2012 та фінал Ліги Чемпіонів-2018. Епоху Covіd-19 та повномасштабне вторгнення РФ.
"Готель завжди був у центрі історичних, важливих для країни подій, – каже його директор Богдан Василів. – Тут жили депутати, політичні сили проводили наради. Кажуть, що і деякі партії створювались. Але не буду стверджувати, я в тому участь не брав".
У чотиризіркової "України" могла би бути й п'ята зірка – така ж сама, як на шпилі "сталінської висотки" на Хрещатику, 25.
На початку 1950-х проєкт готелю передбачав конструкцію заввишки до двохсот метрів – разом із вежею та шпилем із радянським п'ятикутником. Але боротьба з "надмірностями в архітектурі", що її розпочав Хрущов 1955 року, вплинула на те, що "Москву" урізали до 66 метрів.
Замість 21-го поверху зі шпилем і зіркою – 16. Замість колонад, портиків, барельєфів та ліпнини – строгі лінії.
Готель на місці знищеного хмарочосу Гінзбурга відкрили 28 вересня 1961 року. В ті часи, коли перші "хрущовки" Києва обживали щасливі (але це не точно) будівники комунізму: мешканці Відрадного, Нивок, Соцміста та Першотравневого масиву.
За легендою, побачивши вже готову "Москву", Хрущов був незадоволений: "З надмірностями треба боротися в житлових будинках, а не в подібних спорудах".
Хай там як, теперішня "Україна" стала однією з найвпізнаваніших будівель столиці. Цього року Фонд держмайна виставив її на продаж із стартовою ціною 1 мільярд 47 мільйонів гривень.
УП побувала в "Україні" напередодні аукціону, що пройде в Prozorro 18 вересня.
Як виглядає підземне сховище та номери "України"? Чим пригощали в ресторані перед розпадом СРСР та якою була найдорожча страва? Хто із зірок зупинявся в готелі та що там робив Дмитро Гордон? Розповідає та показує УП.
Спокій
На запитання "Чи є у вас оглядовий майданчик?" заступниця директора "України" Оксана Ткач відповідає: "У нас тут кожний номер як оглядовий".
Ці слова лише почасти схожі на рекламний слоган. З більшості вікон справді можна досліджувати центр столиці без Google Maps.
"О! Таким Майдан вживу я ще не бачив", – чує Оксана від журналіста, коли показує на восьмому поверсі "дуплекс" з двома спальнями та санвузлами за 98 євро на добу.
"Цей номер дуже популярний, – ділиться вона. – Тут 67 квадратів. Але він не самий крутий".
Дві спальні, санвузли, кімната. 77 м² – представницький, кутовий люкс на тому ж восьмому поверсі – найдорожчий, коштує 108 євро.
З одного боку – вид на "Жовтневий палац" і клаптик Дніпра з лівим берегом. З іншого – на Майдан.
Оксана, яка родом зі Стрия, навчалась у Львові, а в "Україну" прийшла працювати 2012-го. Вона застала ще старі, скрипучі сходинки з червоними килимами, що вели до ресторану. Після ремонту до Євро-2012 вони стали мармуровими.
Проводячи журналістів УП номерами та коридорами "України", Оксана говорить весь час тихо, подекуди майже пошепки. Можливо, її голос є таким від народження. А може, це наслідок набутого роками вайбу в місці, де цінують тишу.
"Тут аура спокою, безпеки, – каже вона. – Попри те, що ми в центрі міста, всередині готелю дуже тихо".
Через панорамні вікна ресторану можна спостерігати німе, але кольорове кіно. За склом – центр столиці та жвавий рух машин, шум від яких не чути.
Серед декорацій Майдану та суміжних вулиць око Оксани Ткач найчастіше зупиняється на мазепинській дзвіниці Софії із золотою верхівкою:
"З усього, що можна звідси побачити, вона мені подобається найбільше".
Читайте також: Лічильники банкнот, ножі й жодного тризуба. Якою була бізнес-імперія УПЦ в Лаврі та як святиню повертають Україні
Без "Глобуса"
На невикористаному барному прейскуранті 1980-х, що зберігає як реліквію Світлана Тарасова, залишились тільки назви.
Вина сухі "Променисте марочне", "Берегівське", "Перлина степу". Десертні "Фрага", "Лідія". Настоянки "Чорносмородинова", "Ніжинська горобина".
Стовпчики "ціна за 100 гр.", "ціна за пляшку" залишились незаповненими.
Світлана бувала в ресторані "Москва" на другому поверсі готелю ще за часів СРСР, коли там працювала її подруга.
"Найдорожчою стравою була рибна солянка – 3 карбованці 53 копійки, – згадує жінка. – З сьомги, палтуса… Всього з чотирьох благородних сортів.
Борщ та котлета по-київськи коштували по 2 карбованці. Пляшка шампанського – 10 карбованців, стільки ж – пісня на замовлення. Свій ансамбль тут був до 1994 року".
Коли подруга Світлани, а пізніше кума, пішла в декрет, запропонувала Тарасовій замінити її. Так програмістка Інституту кібернетики, яка брала участь у встановленні в парламенті першої системи Рада, стала секретаркою директора ресторану.
Сьогодні Світлана – інспектор з кадрів готелю.
За 33 роки роботи Світлана Тарасова бачила багато зірок та політиків.
"Гурченко, Пугачова, Гвердцителі, Кікабідзе, Еліна Бистрицька, – називати прізвища вона може довго. – З Макаревичем разів десять спілкувались про життя.
Юлію Тимошенко знаю. Фаріон проживала. Он там, постійно на першому диванчику сиділа, каву пила.
Гордон знімав у нас свої передачі в номері з видом на Майдан (програму "В гостях у Гордона" – УП)".
На рекламному буклеті 90-х, який показує журналістам Світлана, найціннішою для неї є крихітне фото.
"Ось тут, дивіться, зараз вхід у ТЦ "Глобус", – роз'яснює вона. – Бачите, там було багато дерев. Я ходила туди в холодочок в обідню перерву, морозиво їла.
До самого Майдану вели сходи, я бігала ними на роботу. Колись рахувала, але зараз вже не пам'ятаю, скільки їх було".
Госпрозрахунок
"Україна", за казенною термінологією, завжди перебувала на "госпрозрахунку".
Глобальної реконструкції за роки незалежності не відбулося. Останній з великих ремонтів зробили тут напередодні Євро-2012.
"До 2011 року готель мав три зірки, – розповідає директор Богдан Василів. – Ще одну, четверту, він отримав 2011 року і на сьогодні відноситься до середнього класу.
Напередодні Євро ми оновили хол, ресторан, конференц-зали, деякі номери".
363 номери на чотирнадцятьох поверхах "України" вміщують 550 постояльців. Розцінки на апартаменти останнім часом значно впали.
"Якщо раніше "стандарт" був у середньому 75–80 євро, то тепер 40 євро, – каже Василів. – Немає туристів, а конкуренція на ринку велика.
При цьому дорожчає електроенергія, вода. Піднімаються ціни на гігієнічні, миючі засоби. Все зростає, крім зарплати. Останні роки мінімальна зарплата в готелі 8 000, середня – 15 800 гривень".
"У нас працює 135 людей, – продовжує директор. – До повномасштабного було 280. Перші місяці після вторгнення РФ готель був закритий. Зараз вже заробляємо на себе, частково погасили борги, які зібралися з 2022 року.
Працівники розуміють, що підприємство готується на продаж. Будемо чекати на нових інвесторів, які вже прийматимуть рішення, як далі вести бізнес, хто тут буде керівником, хто з колективу залишиться".
Читайте також: Плач, сміх та непритомність. Що відбувається в ексрезиденції Януковича та як Межигір'я пережило вторгнення РФ
Перша лінія захисту
Гостинний, затишний, надійний – працівники готелю наділяють його різними епітетами.
Одні вбачають в "Україні" чоловіче начало, інші порівнюють із жінкою. "Для мене це як батьківщина, як дім", – додає Олена Згура, начальник відділу продажів та маркетингу.
Олена – корінна киянка, яка з дитинства жила в самісінькому центрі, але потрапила всередину "України" лише рік тому. Коли прийшла на співбесіду зі своїм майбутнім керівництвом.
Останні роки колектив "України" намагається розвіяти флер, який тягнеться за готелем з його дещо міфологізованого минулого. Величезна споруда, що схожа на якесь міністерство, не має залишатися для більшості таємницею.
"Мабуть, багато хто продовжує думати, що потрапити сюди можна, якщо ти – іноземець або представник влади. Але ми раді всім.
Тут можна провести конференцію, ділову зустріч, романтичний вікенд з видом на Київ. Пообідати або просто випити кави", – каже замдиректора "України" Оксана Ткач.
Чи збережеться назва готелю та його зовнішний вигляд? Чи будуть колись заповнені всі номери? Прогнозувати, що буде з приходом інвестора, тут не беруться. Втім, у "новій нормальності" є дещо в "Україні" найміцніше – її укриття.
Спускаючись широкими прольотами на мінус третій від цокольного поверх, куди раніше можна було потрапити на ліфті, Оксана Ткач усміхається:
"Існують легенди про підземні ходи до урядового кварталу та метро. Якісь журналісти питали, чи дійсно під землею є величезне сховище продуктів, в яке можна заїхати з вулиці. Але довелося розвіяти і цей міф".
На масивних бронедверях, які 60 років тому зробили герметичними на випадок атомної війни, залишився напис російською, який показує Оксана.
"Ще зовсім недавно здавалось, що ми живемо в часи, коли подібні написи неактуальні. А зараз від цих слів мурахи по шкірі", – зізнається вона, зберігаючи усмішку.
"Вам важко усміхатися в такі дні (журналісти УП приїхали в готель одразу після атаки на Львів – Ред.)? Це професійне чи ви по життю така?" – питає репортер.
"Я завжди до людей із посмішкою, – відповідає Ткач. – Від неї їм легше. Та і мені теж. Треба далі жити та вірити в перемогу".
Євген Руденко, Назарій Мазилюк (фото, відео) – УП
