Ігор Янков "Янкі": Найбільше дратує прірва між військовими та цивільними

Ігор Янков, більш відомий за позивним "Янкі" – один із найвпізнаваніших білоруських добровольців в Україні. 

На початку повномасштабної війни Янкі прославився завдяки відео, в якому боєць емоційно розповідає, як він разом із побратимами розбив колону бронетехніки росіян.

У 2022 році Янков давав безліч інтерв'ю, брав участь у розважальних шоу, де жартував, сміявся, іронізував. Таблоїди називали його "секс-символом", "крашем", "завидним холостяком".

І раптом Янкі практично зник із медіа. Тепер він значно рідше спілкується з пресою та майже не виходить у соцмережі. 

Сьогодні може здатися, що це якась інша людина – раніше легкий і дуже харизматичний доброволець став серйозним і напрочуд обережним у висловлюваннях. 

"Це все війна. Та й, можливо, я подорослішав", – із усмішкою пояснює УП своє перевтілення білоруський доброволець. 

Кілька місяців тому стало відомо, що Янков служить у спеціальному підрозділі ГУР МО "Тимура". Цей спецпідрозділ відомий завдяки операціям зі звільнення острова Зміїний, повернення під контроль "вишок Бойка", рейдам у Крим.

В інтерв'ю "Українській правді" Ігор Янков розповідає про свою роботу в ГУР, описує операції в Авдіївці та Вовчанську, згадує про співпрацю з Російським добровольчим корпусом. 

Під час бесіди ми говоримо про майбутні президентські вибори в Білорусі та про протести, в яких Янков брав участь. Він злиться на білоруських опозиціонерів і передбачає, що буде з його країною після Лукашенка. 

Також Янкі скаржиться на напругу між фронтом і тилом й відверто критикує українських блогерів. 

Перед вами – скорочена версія інтерв'ю, зручна для читання. Якщо вас цікавить повна версія розмови, дивіться її у відеоформаті.

"Ми воюємо скрізь – у повітрі, на суші, у морі та у річках"

– Кілька місяців тому стало відомо, що ви працюєте в спеціальному підрозділі "Тимура". Як давно ви вже в ньому?

– На початку повномасштабної війни я брав участь в обороні Київської області разом із колективом. 

Згодом нам пощастило – нашому командиру (з міркувань безпеки Янкі не уточнює, про кого конкретно йдеться – УП) надійшла пропозиція щодо такої роботи, ми її прийняли. Так я і вступив до лав спецпідрозділу. Тобто майже одразу від початку повномасштабної війни. 

– Поясніть читачам специфіку роботи цього спецпідрозділу.

– (Усміхається) Поясню. 

Ми виконуємо завдання загальновійськові – тобто коли потрібно, можемо тримати оборону в окопі, а коли потрібно штурмувати, ми штурмуємо. А коли потрібно виконувати точні спеціальні завдання, ми їх теж виконуємо. 

І немає значення, де вони проходять. Це може бути в повітрі, можуть бути десантні операції на річках, на морях – скрізь.

– Кирило Буданов в нашому інтерв'ю так характеризував підрозділ "Тимура": "Це оперативно-бойовий підрозділ, який працює комбінованим методом. Здебільшого вони працюють з людьми як організатори певних рухів і непогано працюють зі зброєю".

На чому ви спеціалізуєтесь – на роботі з людьми, чи вправляєтеся зі зброєю?

– І так, і так. Доводиться збирати людей у ​​групи, доводиться навчати, планувати операції, володіти зброєю. Все входить до цього списку. 

– Як можна потрапити у спецпідрозділ "Тимура"?

– Раніше – за особистими знайомствами: хтось із кимось дружить, дізнаються про нас і так потрапляли.

Зараз у спецпідрозділі "Тимура" є багато різних підрозділів, які роблять собі рекрутинг. Знаю, що загалом найближчим часом буде відкрито масштабний рекрутинг, тому на всіх охочих ми чекаємо і приймемо до нашої родини. Слідкуйте за офіційними сторінками ГУР. 

– Як відбувається відбір людей до вашого спецпідрозділу?

– Кожен із командирів набирає собі різних людей і в кожного свої критерії. 

Якщо говорити про мене, то ми з хлопцями пройшли перевірку обороною Києва. Тобто у нас був практичний, а не теоретичний кейс, завдяки якому потрапили до ГУР. 

– Розкажіть більше про вашого керівника Тимура. Який він у роботі? 

– Тимур завжди переживає за кожного свого бійця. Він знає, що у кожного відбувається в сім'ї, у кого який фізичний і моральний стан.

Він постійно шукає найкраще озброєння та спецтехніку для виконання завдань наших.

Що його виділяє, це те що, якщо треба, Тимур бере в руки зброю і йде разом із нами в бій. 

Загалом командир дуже суворий до того, щоб ми на максимумі виконували свої обов'язки. Ми беззаперечно виконуємо його команди. 

– Яка залученість керівника ГУР у роботу спецпідрозділу? 

– Якщо ви хочете запитати щодо операцій, у яких Кирило Олексійович брав участь, то я перебуваю безпосередньо в самих операціях і не сиджу на пункті управління. 

Але знаю точно, що як мінімум в одній із наших операцій, коли ми проводили десантні роботи, керівник перебував на нашому пункті управління та стежив, як відбувається сама операція.

[UPCLUB]

"У Вовчанську росіяни діяли хитро"

– Останні операції спецпідрозділу "Тимура", про які відомо – це "дорога життя" в Авдіївці та оборона Вовчанська. Чи можете розказати більше про вашу роботу у Вовчанську? Яке перед вашим спецпідрозділом стояло завдання?

– У нашого підрозділу було завдання спочатку замінувати певні ділянки місцевості, чим ми й займалися. Пізніше, при наступі РФ, ми тримали оборону на різних ділянках.

Крайня з таких великих операцій це, коли ми утримували центр Вовчанська, величезну багатоповерхівку. 

– Як росіяни прорвалися у Вовчанськ? Як вони там діяли?

– Насправді вони діяли досить хитро. Це була тактика, як і в Авдіївці: вони намагалися більше брати м'ясом, і в них була величезна кількість БПЛА в повітрі.

Якщо в Авдіївці вони закидували півторатонними КАБами, то зараз їхня тактика змінилася: літають дрони, кидаються півторатонні КАБи і потім дрібні КАБи застилають поверхню. Після цього заходить піхота і так це напливом відбувається день за днем нон-стоп.

– Чому росіяни змогли так швидко прорватися у Вовчанськ? Адже про підготовку росіян до наступу на Харківщині писали відкрито. 

– Передусім нам два місяці не давали по них працювати, де у них були скупчення на кордоні. Була заборона на застосування американської зброї.

Друге – те, як вони діяли. Вони працювали з "Ланцетами", КАБами – то який би ти не був професіонал, яку б ти оборону не тримав, тобі не допоможе жодний бліндаж від КАБа.

"Ланцет" – це баражуючий боєприпас, який шукає свою ціль, літає навколо. З ним так само дуже важко. 

– Ваш підрозділ був залучений до утримання "дороги життя" в Авдіївці. В попередньому інтерв'ю ви нічого не розповіли про цю операцію, нам все таки хотілося би дізнатися більше про те, що відбувалося в Авдіївці, коли ЗСУ виходили з міста. Можете розповісти, як все проходило? 

– Наш підрозділ викликали коротким повідомленням, щоб ми туди приїхали…

– Що таке "коротке повідомлення"?

– Це коли ти тренуєшся на полігоні, і тобі приходить повідомлення: "Сьогодні виїзд о 6 годині, бути там-то й там-то". 

Ти приїжджаєш, відпочиваєш якийсь проміжок часу і виходиш на поставлене бойове завдання.

– Тобто вас день у день повідомили, що ви йдете в Авдіївку?

– Так.

– Така оперативність – це класика для ваших спецоперацій?

– Так буває, але не завжди. Бувають моменти, коли можуть сказати, що виїзд сьогодні ввечері. Ти приїжджаєш і вже на місці тобі доводять план, і ти його виконуєш. 

А буває таке, що є певний час на підготовку. Для підготовки ти готуєшся, розробляється план, є обговорення, далі приступаєш до виконання завдання. Все по-різному буває, залежить від ситуації.

– Повертаючись до операції – що ви робили в Авдіївці? 

– Там так швидко змінювалася ситуація, що завдання, яке ставилося з самого ранку, вже було неактуальне в обід. 

Коли ми туди приїхали, нам поставили завдання утримати дорогу і дати нашим військам вийти. Тож і тримали оборону, і забезпечували вихід.

Там була важка ситуація, тому що на той момент тактика росіян сильно змінилася, і вони почали масово використовувати півторатонні КАБи і штурмувати величезною кількістю піхоти.

Причому кількість піхоти реально дивувала. Знаєте, як у комп'ютерних іграх, коли орда пре на тебе? Отак в Авдіївці вони перли і зовсім не зважали на свої втрати. 

"Хороші росіяни – це виключно РДК"

– Чи можете детальніше розповісти про підготовку підрозділу до виконання спеціальних операцій? 

– Збираються розвіддані. Далі бійці, які зайняті збором даних, відпрацьовують бойові навички на полігонах. Якщо завчасно є задум, і якщо ми знаємо, де будемо діяти, то йде відпрацювання на полігонах або в інших місцях. 

А, наприклад, коли мова йде про десантні операції з човнами, то люди спершу обкатують човни, тренуються десантуватися, проходять злагодження.

– Чи проводите ви аналіз своїх дій після реалізації операції?

– Завжди. Кожен підрозділ робить аналіз усіх пройдених операцій, де ми можемо щось поліпшити, і як ми могли операцію провести успішніше.

Помилки трапляються і на них не варто закривати очі. 

Але також важливими є помилки ворога. Ми їх теж розбираємо. Взагалі ворога важливо знати. Ми намагаємося вивчати їхню тактику, читати їхні книжки з ведення бою. Вивчаємо абсолютно все, щоб розуміти, як діє ворог.

– Які в Росії найбільш топові підрозділи, з якими вам доводилося зустрічатися і воювати?

– Буває, що коли ти проводиш операцію, то не знаєш, який підрозділ проти тебе воює на тій стороні. Ти когось там убиваєш, а потім дивишся в новинах і дізнаєшся, що там було вбито якогось офіцера з такого-то підрозділу. Тоді вже знаєш, з ким воював. Або від командирів дізнаємося, що билися з кимось цікавим. З новин так дізналися якось, що билися зі співробітниками ФСБ, наприклад. 

А коли ти безпосередньо в роботі, то звертаєш увагу на те, які маневри робить противник. І тоді приходить гіпотеза, що там може бути не просто звичайна піхота, а якийсь спецпідрозділ. Але так буває далеко не завжди. 

– У попередньому інтерв'ю ви сказали, що існують "хороші росіяни". Можете пояснити, що це значить? Тому що це доволі тригерне твердження.

– Так, поясню (сміється). Я говорив про своїх друзів, підрозділ Російського добровольчого корпусу. Більшість із цих хлопців я знаю особисто, ми разом були на певних ділянках, виконували завдання. Тому я вважаю, що РДК – це і є хороші росіяни.

Ці хлопці швидко навчаються, вони проводять операції на високому рівні.

– Чи правильно я розумію, що РДК, по суті, співпрацює з підрозділом "Тимура"?

– Думаю, можна так сказати. Буває, що приїжджаємо на сектор, де працюють різні підрозділи, в тому числі РДК. Ми заходимо у взаємодію і спільними зусиллями виконуємо завдання. Так було, наприклад, у тому ж Вовчанську, вони там теж працювали. 

Це та сама Авдіївка. Вони там кілька діб сиділи та тримали оборону. 

– Тобто хороший росіянин – це той, хто вбиває росіян? 

– Хороший росіянин – це той, хто служить у РДК. Тільки так. 

"Лукашенко знову сфальсифікує вибори"

– Давайте поговоримо про Білорусь. Ви переїхали в Україну в 2020 році після протестів у Білорусі. Чому тоді не змогли скинути Лукашенка?

– (Замислюється) Не дотиснули, не додавили. Після головних днів протестів люди не йшли радикально, а з піднятими руками ходили центром. 

І КДБ Білорусі просто приходило і закривало їх до в'язниць. Це тривало тижнями.

Потім людей просто залякали. І опозиція, яка виїхала за кордон, говорила: "Не потрібно жодних радикальних дій, це мирна акція" (злиться). Скажіть, а як мирними акціями ми мали зрушити бандита з престолу? Мирним шляхом це було неможливо. 

– Ви виросли при Лукашенку. Чи можете розказати, як цей режим впливає на буденність громадян?

– Люди бояться говорити щось про уряд, про якісь служби. А якщо й кажуть, то пошепки на кухні.

Ті, хто живуть у Білорусі, розуміють, що за ними пильно стежать. Навколо багато стукачів, які ходять та доповідають про все. Дуже інформаційно вакуумоване суспільство. 

У мене знайомі перебували на роботі, сказали свою гостру думку, хтось настукав, і приїхали КДБшники розбиратися. 

– Російсько-українська війна і те, як Лукашенко, по суті, віддав свою територію на аутсорс Росії – чому це не підштовхнуло Білорусь до революції?

– Тому що зараз там нема кому висловлюватися. Більшість з тих, хто в 2020 році брали участь в акціях протесту, розбіглися по світу. 

А зараз там усі бояться слово сказати.

– На вашу думку, якби революція в Білорусі перемогла, Путін напав би на вашу країну? 

– Думаю, що так. Якщо не помиляюся, в Казахстан він же заводив війська. 

Коли він бачить, що уряд не справляється, як і в Білорусі, то він заводить свої війська, і Росгвардія була присутня в Білорусі. Тому я думаю, що так, він би напав. 

– Якби Росія все-таки напала на Білорусь, як би ви повелися? 

– Я судитиму по білоруських підрозділах, які є вже в Україні, але на той момент були в Білорусі. 

Ми б давали відсіч на рівні України, а що було б робити?

– Чи змогли б вистояти?

– Ніхто не знає. Але давали б відсіч, мабуть, так само, як і українці.

– Наступного року в Білорусі знову президентські вибори. Які ваші очікування?

– Так само будуть сфальсифіковані вибори.

– Лукашенко знову буде псевдопрезидентом?

– Так. Не знаю, який настрій зараз у Білорусі, але люди, які могли робити революції, роз'їхалися ще в 2020 році. 

– Лукашенко далеко не молодий чоловік. Йому скоро виповниться 70 років. Рано чи пізно він піде…

– І на його місце прийде такий самий бандит, з такою самою командою.

Лукашенко – це просто персонаж, який сидить у системі. На його місце може прийти інша людина, яка буде в такій самій системі, займатиметься точно такими ж справами. 

Це нескінченний престол бандитів. 

"Фарт на війні – це 50% успіху"

– Що сьогодні найбільше дратує військових?

– Напевно, прірва між військовими та цивільними.

– Ви її відчуваєте?

– Звичайно. Кожне криве висловлювання так чи інакше впливає на військового. Наведу приклад. 

Коли було здійснено атаку РФ по Охматдиту і постраждало дуже багато цивільних людей, у тому числі й дітей, українські блогери, серед яких був і Волошин, раптом почали висловлювати свою думку про перемир'я.

Я чесно не можу зрозуміти, чому такі люди взагалі відкривають рота і мають якусь думку про якесь перемир'я, якщо вони не брали участь у бойових діях. 

Вони прочитали про те перемир'я, яке продиктувала Росія і вже привселюдно висловлюють, що "давайте миритися". Це неправильно. 

Якщо хочете висловити якусь думку на відповідному рівні, то ми вас запрошуємо, беріть участь у бойових діях, а потім висловлюйтеся. 

А це більше схоже на пропаганду, розумієте? Я проти цього. 

– Ваші слова: "Я говорив з одним із товаришів, і ми дійшли до того, що тут (у тилу – УП) військовим складніше знаходитися, ніж на передовій". Вам справді на фронті легше, ніж у тилу?

– Так. Коли приїжджаємо на сектор роботи, там все трохи легше, все зрозуміліше. Я не знаю, як це пояснити (робить паузу). 

Ти живеш там, скажімо так, звичайним пацанським життям, ви разом тренуєтеся, разом берете участь в авантюрних подорожах. Ось якось так (усміхається). 

– Що таке побратимство?

– Це основа. Основа всіх колективів. По суті, друга сім'я. 

– Що таке фарт на війні?

– Це 50% успіху.

– Що ви маєте на увазі?

– Наприклад, коли у вас летить півторатонний КАБ, жодна навичка, яку ви здобули на війні, не врятує. А ось фарт може врятувати. Тому фарт важливий.

– Очевидно, що за останні два з половиною роки ви багато різного пережили. Ви уявляєте своє життя без війни?

– Я про це не думав, і війна не закінчилася, щоб я про це думав. Ви не почуєте якоїсь красивої відповіді. 

Я поки що думаю лише про те, що повинен зробити, щоб ця війна закінчилася.

– На вашу думку, як правильно ставитися до ворога: насміхатися, принижувати, ненавидіти?

– Не можу сказати, що їх треба шанувати. Не можу сказати, що їх треба ненавидіти. Це ворог, і нам цього ворога треба перемогти. От і все. Ставтеся до ворога просто з холодною головою. 

– Чого найбільше боїться ворог?

– Путіна та іпотеки (сміється). Росіяни бояться повертатися додому (сміється). Там на них Путін чекає і сімейні іпотеки треба сплачувати. 

Роман Кравець, УП

Назарій Мазилюк фото та відео