Битва за білі гори. Що насправді відбувається в Білогорівці, яка практично не з'являється в новинах
Пам'яті Бонда, 23-річного командира роти 81-ої бригади, який загинув у Білогорівці 13 червня 2023 року. Який любив "робити війну" і пити енергетик Non Stop. І за яким плакали дорослі чоловіки.
"Чому ніхто не говорить про те, що відбувається в Білогорівці?" – запитує в УП 25-річний кулеметник 81-ої бригади з позивним "Чорний".
Місяць тому в цій самій Білогорівці, перебігаючи між позиціями, він отримав своє шосте поранення за час великої війни. Росіяни уразили його скидом з дрона. Чорний переконаний, що вижив, тому що не зупинився. Якби впав, окупанти підняли б новий дрон і добили б його.
"Там же постійно йдуть штурми. Багато втрат, як з нашого боку, так і з їхнього. Бойових людей залишилося зовсім небагато", – додає він.
Більше за те, чому Білогорівка так рідко з'являється в новинах, Чорного хвилює тільки одне. А саме те, що через своє поранення він не встигне повернутися в селище до 24 серпня і пропустить "святковий феєрверк" – перестрілку між позиціями двох армій, яка часто буває на свята.
Якщо можна називати війну роботою, то Чорний – той, хто цю роботу любить. Як її любив його побратим Бонд, про якого йдеться у присвяті до тексту.
Розбираючись, що ж взагалі відбувається в Білогорівці, УП поговорила з десятком людей. Без любові й багатомісячної витримки яких цього населеного пункту, певно, уже б не було.
Майже за два роки після звільнення, попри інтенсивні російські штурми та катастрофічний брак людей і артилерії, усе селище перебуває під контролем Сил оборони України.
Якою була Білогорівка до 24 лютого 2022-го, що відбувалося в селищі після його звільнення, як виглядали бої за фільтрувальну станцію та яка головна задача відведена цьому крихітному населеному пункту – читайте в матеріалі УП.
Імена та позивні, позначені зірочками, змінені на прохання героїв тексту.
Селище гір, крейди, "Чорнобаївки" і нуля жителів
До повномасштабного вторгнення Білогорівка була маловідомим і водночас одним із найстаріших селищ Луганщини (заснована на початку XVIII століття), де жило 700–800 людей. Найближчі до нього міста – Сіверськ і Лисичанськ.
На півночі Білогорівки тече повноводний Сіверський Донець, а на заході стримлять природні крейдяні гори заввишки понад 100 метрів. Власне, звідси й назва селища. На півдні розташований великий крейдяний кар'єр, у якому до 2010 року видобували крейду для Лисичанського содового заводу.
Крейда – синонім до слова "Білогорівка". У селищі вона залягає скрізь – у горах, кар'єрах і навіть під незасадженими навесні 2022-го року городами. В часи великої війни її поклади добре видно по розривах снарядів – на відміну від інших населених пунктів, вони білі, а не чорні.
З інфраструктури в Білогорівці була школа, садочок, кілька магазинів, а також потужна фільтрувальна станція, розповідає УП місцева жителька Надія*, яка пропрацювала там майже 30 років. На станції очищували закачану з Сіверського Дінця воду й подавали її на третину Луганської області.
Що цікаво: більшість води до великої війни, йшла на окуповану Росією територію Луганщини. А саме в Первомайськ, Голубівку, Кадіївку, Алчевськ, Антрацит тощо.
"Через розпорядження з Києва ми не мали права відключати воду громадянам України на окупованих територіях. Там жили такі ж українці", – розповідає Надія.
"Усе було погоджено на найвищому рівні. До речі, за подачу води нам платили (окупанти – УП), розраховувалися готівкою. Її перераховували на мості (у Щасті – УП), в інкасаторській автівці, а потім направляли в державний бюджет", – пояснює в коментарі УП тогочасний голова Луганської ОДА Сергій Гайдай особливості війни до 2022-го року.
Втім, незадовго до повномасштабного вторгнення, продовжує Надія, подача води призупинилася (аналогічна ситуація відбулася в Авдіївці – через обстріли). У квітні 2022-го внаслідок частих прильотів і виїзду працівників станція повністю зупинила роботу.
Велика війна прийшла в Білогорівку навесні 2022-го. У квітні росіяни почали прицільно обстрілювати селище. 7 травня скинули авіабомбу на місцеву школу, де ховалися цивільні. 8 травня навели першу переправу через Сіверський Донець.
Тоді росіяни наступали на Сєвєродонецьк і планували обрізати основну трасу постачання до цього міста – Бахмут-Лисичанськ. Напрямком руху до цієї траси, на жаль для них самих і на щастя для Сил оборони, вони обрали крихітну Білогорівку. За кілька днів Сили оборони, зокрема 26-та й 80-та бригади, знищили всі наведені переправи, вбивши майже 500 окупантів і пошкодивши орієнтовно 80 одиниць їхньої техніки.
Так Білогорівка отримала свій місяць слави і героїчний статус "другої Чорнобаївки".
На цьому публічна й красива історія битви за Білогорівку практично закінчується. Де-не-де можна відшукати коротку інформацію про окупацію селища – у липні 2022-го, його швидке звільнення – у вересні того ж року. А також буквально поодинокі відео із самого селища від військових.
Що ж було далі?
Заїхавши в перші тижні після звільнення в Білогорівку, волонтер Євген Ткачов, роботу якого часто висвітлює УП, знайшов там усього-на-всього 15 місцевих жителів. Частина з них з часом виїхала на підконтрольну Україні територію, зокрема в сусіднє село Серебрянка. Частина обрала для себе життя в окупації й поїхала в Лисичанськ.
Приблизно в той же час, що і Мар'їнка, восени 2022-го, Білогорівка стала населеним пунктом зі статусом "нуль жителів"... І кількома сотнями орендарів тамтешніх підвалів – бійцями бригади "Буревій" Нацгвардії та 81-ої бригади ДШВ ЗСУ.
Десантування на крейдяні гори
Основним підрозділом, який зайшов на оборону Білогорівки після її звільнення, була 81-ша окрема аеромобільна Слобожанська бригада ДШВ. Білогорівка стала логічним пунктом призначення 81-ої, яка звільняла населені пункти на шляху до неї – Богородичне, Святогірськ, Соснове, Лиман, Олександрівка.
У жовтні 2022-го Білогорівка ще була схожою на населений пункт. Попри сліди від обстрілів, вулиці, приватні будинки та поля мали чіткі контури. Обстановка виглядала відносно спокійною, бригада зайняла всю межу населеного пункту й величенький шматок перед ним.
Але вже на початку грудня 2022-го "вагнерівці" пішли на перший великий і частково успішний штурм Білогорівки. Тоді вони практично закидали українську піхоту "м'ясом".
Повернути частину втрачених позицій 81-ша змогла за місяць, у січні 2023-го, коли вдало скористалася виходом "вагнерівців". Десантники практично всією бригадою пішли в наступ і просунулися на пару кілометрів на схід.
– Коли виїхали "вагнера", ми отримали перевагу над противником – у розвідці, у засобах ураження. Ми могли спокійно по тій Білогорівці ходити. Вийти з підвалу і під спів пташок випити каву. Зараз такого вже немає. Зараз ми до них не дотягуємо – по кількості Mavic-ів, по FPV, які не дають пацанам спокійно жити, – розповідає УП один із бійців 81-ої бригади на позивний "Тедді"*.
На нову хвилю штурмів росіяни пішли в січні 2024-го. Нинішні межі оборони Білогорівки тримаються приблизно з квітня цього року.
Понад рік одні з найактивніших боїв у Білогорівці йдуть за позиції між двома горами, розташованими приблизно за кілометр одна від одної, розповідає УП кулеметник 81-ої бригади на позивний "Чорний". Західнішу контролюють Сили оборони, східнішу – окупанти. Ні одні, ні інші, попри постійні спроби, не можуть суттєво зрушити лінію зіткнення.
Білогорівка завдяки своєму розташуванню та ландшафту має важливе стратегічне завдання. Її висоти дають можливість контролювати одразу три напрямки.
Перший – Серебрянське лісництво за Сіверським Дінцем, яке боронять нацгвардійські бригади "Буревій" та "Азов". Другий – місто Сіверськ, який тримає 10-та бригада. І частково третій – напрямок Верхньокам'янського та Спірного, де стоїть 54-та бригада та батальйон "Свобода".
– Якщо вони зайдуть в саму Білогорівку, то опиняться в низині й просто ховатимуться по розвалинах. Якщо займуть ту частину села, що на схилі, зможуть взяти під вогневий контроль шляхи сполучення тих, хто стоїть у Серебрянському лісі. Якщо захоплять кар'єр, під ризиком опиняться Сіверськ, Верхньокам'янське. Віддавати висоти їм у жодному випадку не можна, – пояснює УП один з командирів на позивний "Бастіон"*.
– А далі – Лиман, – додає Тедді.
Одним із найбільших і найсумніших відкриттів УП за час роботи над цим текстом стали строки безперервного перебування бійців 81-ї бригади на позиціях у Білогорівці: від місяця до року без виходу безпосередньо з позицій.
Причиною цього була і є надзвичайно складна логістика. А також величезний брак людей у бригаді, який почав відчуватися приблизно в липні 2023 – майже за рік до ухвалення парламентом жорсткішого мобілізаційного закону, який, очевидно, був запізнілим.
В одну з рот 81-ої бригади від липня до грудня 2023-го приїхало поповнення в чотири людини. Серед тих, кого нині присилають ТЦК та СП у десантну бригаду, наймолодшій людині може бути 50 років. На підготовку новачка перед виходом у Білогорівку йде від тижня до місяця, залежно від того, наскільки швидко на позиціях потрібні люди.
– У мене була позиція, яку тримав один "трьохсотий". Було, коли двоє людей відбивали штурм сімнадцяти. Було, коли на позиції замість п'ятдесяти стояло тринадцять. Хтось на нервах може сказати: треба відступати далі! А я кажу: куди, якщо буде все те ж саме, тільки на пару кілометрів вглиб? Відступили з Авдіївки – втратили більше 20 населених пунктів, – ділиться своїми роздумами Бастіон.
– Напевно, ми єдина бригада, яка ще не поступилася своїм селищем, не здала великі ділянки посадок. Ми там свої. Ми знаємо кожну стежку. Практика показує, як тільки на напрямок заходить нова бригада, а заходять переважно новостворені, одразу починаються втрати територій, – додає Тедді, пояснюючи, що вважає ціну, яку 81-ша платить за оборону Білогорівки, виправданою.
Чорний – про "життя" в Білогорівці:
– Мій найкоротший захід у Білогорівку тривав три дні, після чого я отримав поранення і зараз лікуюся. Найдовший – 57 днів.
Частину укріплень ми будуємо в землі, частину – в крейді. Щоб зробити позицію в крейді, треба або закласти тротил, або дуже довго довбати киркою. Для однієї позиції ми настільки сильно вкоренилися в гору, що навіть якщо на неї впаде КАБ, то з нами нічого не станеться! Але гупне добряче. Над нами там метрів 60 землі та крейди.
Я люблю працювати в дощ – тоді не літають дрони. У той час, звісно, не покопаєш, але матеріали для бліндажів можна поносити. Ми постійно робимо укриття.
Останнім часом у нас не було зв'язку на позиції, за інтернетом треба було ходити на пункт обігріву. Хтось боїться пересуватися між позиціями, а мені страшніше жінці не подзвонити, того я по два рази на день міг ходити.
Раніше ми могли замовити собі навіть курочку на позицію! Салатик до неї накришив – чік, чік, чік і смакота, а потім спатки. Зараз так не можна.
До речі, я в Білогорівці навіть купався! Набрав у баклажку води, послухав, що нема дронів, вибіг, зачепив баклажку, намилився, змив і забіг назад. У Білогорівці ж є річка, а цинк (металевий ящик з-під патронів – УП) від "Браунінга" ідеально підходить, щоб набрати п'ять літрів води. Ще можна поставити його на маленьку буржуїчку, в яку ми окопні свічки ставимо – дрова не можна, бо буде видно дим, – і нагріти.
Які в нас найгірші дні? Коли в окопи заходять росіяни. Якось і ми провтикали, і пташка (дрон – УП) провтикала, і пі*ари забігли до нас в окоп, кинули гранату в бліндаж! Я в той момент спав, а берці в мене на вулиці сушилися. Вибігаю, на одній нозі шльопок, на іншій носок, а тут уже всьо – хтось по-сомалійськи стріляє, хтось гранати кидає. А берць тільки один стоїть!
І вони нам кричать: "Здавайтеся, тоді залишимо всіх у живих!". А я їм: "Якщо берць мій віддаси, пі*ар, то може, й залишу тебе в живих!". Він кидає в мене гранату, але вона перелітає. А в мене американська граната! Я кричу: "У мене краще, на тобі!". Так його там і приху*рило, а всі інші потікали. Нас ще потім припахали його виносити на обмін.
Разом з берцом вони вкрали кулемет, який ми у них вкрали раніше.
Бої за фільтрувальну станцію
До великої війни білогорівська промзона мала солідну назву – другий забір Західної фільтрувальної станції. З більш-менш притомним виглядом будівель станція пережила окупацію та звільнення Білогорівки. А у квітні 2023-го стала полем стрілецьких боїв.
Тоді росіяни після низки інтенсивних штурмів таки прорвалися на територію промзони і зайняли найбільшу триповерхову П-подібну будівлю, яка мала назву – позиція "Монастир". Окупанти знали, що "промка" була розташована на "стику" двох бригад – 81-ої на півночі й 54-ої на півдні, тому розраховували вдарити в ніби як найслабше місце. Оборону на промці в той час тримала бригада Нацгвардії "Буревій".
Одним із тих, кого відправили відбивати "Монастир", був Франц – розвідник з батальйону "Хорив" бригади "Буревій", вчорашній цивільний. 12 травня 2023-го він приїхав у Білогорівку, 15-го – пішов на свій перший у житті бойовий вихід. Одразу на "промку".
– З восьми людей, які йшли хлопцям на підмогу, щоб відбивати "Монастир", добігло двоє – я і Джордан. Один по дорозі загинув, трьох тяжко поранили, ще двом росіяни перекрили підхід артобстрілами, по нас тоді "Сонцепьок" працював… З нами двома на позиції, у невеликій будівлі, з 8 людей стало 10. А росіян йшло чоловік 60.
Перший бій у нас тривав 7,5 годин, з легеньким перекуром на 20 хвилин на перезарядку. Вони були настільки близько, що вже закидали нам гранати через бетонний паркан! Контактний бій був на відстані – 5–7 метрів, – пригадує в телефонній розмові з УП Франц.
Як довідалися хлопці згодом, щоб підійти настільки близько й непомітно до їхніх позицій, росіяни пересувалися трубою діаметром півтора метра, що раніше використовувалася для відтоку води. Вилазячи з неї, вони опинялися за 20–30 метрів від позицій нацгвардійців.
Лише за деякий час українська аеророзвідка змогла вистежити точку входу й виходу росіян із труби, після чого ці точки нарешті перебили артилерією. За вісім місяців історія з невчасно перебитими/засипаними трубами повторилася в Авдіївці й зіграла проти Сил оборони ще більше.
Того 15-го травня, як і в наступні дні, нацгвардійцям з об'єктивних причин не вдалося вибити росіян з "промки". По-перше, окрім вдалого проходу по трубах, росіянам допомогло розміщення самої території промислової зони – вона повністю лежала в низині, тож чудово ними проглядалася.
По-друге, П-подібна будівля, яку зайняли окупанти, мала товсті стіни й кілька підземних поверхів, що встояли навіть після двох прильотів "Хаймарсів". Штурмувати таку будівлю дуже важко.
По-третє, як і зазвичай, Силам оборони в ті дні бракувало бійців та артилерії.
В один із тижнів нацгвардійцям доводилося тримати оборону на промці силами 24 людей. Площа "промки" – приблизно 25 гектарів, що дорівнює п'ятьом столичним паркам Шевченка.
Невелику будівлю, в якій тримав оборону Франц (позиція "Відьмак"), росіяни системно знищували артилерією. В один із днів він намагався порахувати кількість російських снарядів, яка в них летіла, і збився на 226-му. З шести кімнат цієї будівлі з часом залишилося три, в них вміщалося максимум 6 осіб.
– А по перехватах ми чули, як росіяни думали, що нас там 20–25! – пригадує Франц.
З його роти, тобто приблизно сотні людей, які зайшли на оборону промзони, за місяць боєздатними вийшли 24: 8 розвідників і 16 піхотинців. Більшість вижили, але отримали поранення від артобстрілів і були евакуйовані.
Співвідношення втрат між Силами оборони та росіянами, за спостереженням Франца, складали приблизно 1:5 – 1:8.
Останньою з напівживої будівлі, позиції "Відьмак", виходила група Хамера – 30-річного побратима Франца, з яким він пройшов "учебку" і перші бої. Того дня, 5 червня 2023-го, росіяни пішли приблизно 40 бійцями на 6 нацгвардійців. З розкладених по периметру сімох мін, на жаль, спрацювала тільки одна.
– Хамер залишився прикривати групу на відході. Він дав відійти всім, але сам там залишився. Він відбіг буквально метрів 15 (від позиції "Відьмак" – УП), сів на коліно, перезарядився і почав відстрілюватися. Він вважається безвісти зниклим.
Усі його хлопці вийшли "трьохсотими". Джордан, який зі мною 15-го травня добіг до "промки", кілька кілометрів зі зламаними ногами та пробитими легенями йшов до еваку, – ділиться Франц.
У 20-х числах червня 2023-го нацгвардійців на промзоні змінив один із новосформованих батальйонів 81-ої бригади. Повернути повний контроль над фільтрувальною станцією не вдалося. Навпаки – росіяни, рівняючи артилерією будівлі, в яких можна тримати оборону, поступово витісняли десантників.
"Якось була історія, її ще всі телеграм-канали розганяли, що на першому поверсі однієї з будівель "промки" були росіяни, а наші, 13 людей, сиділи в підвалі. З того, що я чув, вони усі звідти вийшли", – розповідає УП Тедді.
Нині, за даними мапи DeepState, Сили оборони контролюють майже 20–30% цієї території. За словами співрозмовників УП у 81-ій бригаді, цей відсоток може бути ще меншим.
***
Битва за Білогорівку триває. 81-ій бригаді потрібне поповнення.
Ольга Кириленко, УП
