Правозахисник Мартиновський про військову комендатуру на Курщині, евакуацію росіян в Україну та ратифікацію Римського статуту

Українські військові продовжують просуватися вглиб Росії та закріплюються на захопленій території. Тим часом український уряд вже створив першу військову комендатуру в Курській області.

Станом на 20 серпня Збройні сили України взяли під контроль майже сотню населених пунктів на Курщині.

"Україна як була державою, що обороняється і протистоїть російській агресії, так і залишається нею. Єдине, що змінюється, оскільки Україна визнає факт контролю над частиною території Російської Федерації, з точки зору міжнародного гуманітарного права (МГП), вона є окупаційною державою", – розповідає УП правозахисник і співзасновник Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський.

Однак Статут Організації Об'єднаних Націй виправдовує окупацію території іншої держави, коли це відбувається задля самооборони та захисту внаслідок збройного нападу.  

Яких правил має дотримуватися Україна під час бойових дій на території Росії? Як і навіщо гарантувати безпеку росіянам, які опинилися під контролем ЗСУ? Чи вплине ратифікація Римського статуту на розвиток українського рейду в РФ?

Відповіді на ці та інші запитання – в інтерв'ю "Української правди" з правозахисником Романом Мартиновським. 

"Україні доведеться виконувати зобов'язання держави-окупанта відповідно до міжнародного гуманітарного права"

– Яких правил має дотримуватися Україна в Росії, щоби не отримати покарання за свої дії з боку міжнародних судів?

– Насамперед важливо, що Україна не отримає покарання за те, що ЗСУ зайшли на територію Росії. Ми маємо право на самозахист. Це повністю відповідає статуту ООН. 

Фактично для нас нічого не змінюється. Тільки додається серйозна проблема – Україні доведеться виконувати зобов'язання держави-окупанта відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.

Як тільки Україна встановила контроль над частиною території Росії, ми несемо відповідальність за нормальну життєдіяльність місцевого населення, зокрема забезпечення харчуванням, медичною допомогою, іншими соціальними послугами.  

І, як дивно це не звучало би, але ми маємо поважати законодавство РФ, яке діє на цій території. Ми не можемо просто прийти і сказати: "Тепер тут ваше право не діє. Все буде по-нашому".

Ми маємо зробити все, щоб продовжувала функціонувати медична система. Більше того, якщо частина місцевих лікарів втекли або відмовляються виконувати свої обов'язки, ми маємо привезти туди українських медиків. Але в такому випадку потрібно чітко визначити терміни їхньої роботи, наприклад, 3–6 місяців. Вони не мають перебувати на окупованих територіях постійно, бо це матиме ознаки колонізації. 

Також ми повинні забезпечити дотримання правопорядку. Наприклад, якщо хтось серед цивільного населення на цих територіях когось вбив або зґвалтував, вони мають понести відповідальність. 

– Як це реалізувати? 

– В ідеалі представники правоохоронних органів і судів РФ мали би продовжити свою діяльність. Але, наскільки я розумію, частина з них виїхали, а інша частина відмовилися виконувати свої обов'язки, бо бояться, що в майбутньому російська влада може звинуватити їх у колабораціонізмі.

Україна зараз має запустити на окупованих територіях власні правоохоронну і судову системи. Ми без проблем можемо привезти в РФ свою поліцію. Але з судами не все так просто. Україна не має права перемістити з РФ ймовірного злочинця, наприклад, до суду в Сумській області, тому що це вважатиметься депортацією.

Окупована територія наразі невелика, в принципі, достатньо одного районного суду. Але виникає питання, що робити з переглядом судових рішень? Щоб забезпечити право громадян на апеляційне оскарження, треба створювати ще й апеляційний суд. А далі питання: що робити з касацією? Якщо ми не закриємо всі ці ланки, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) може вирішити, що Україна займається дискримінацією громадян на окупованих територіях. 

Ще один момент – яке законодавство застосовувати в цих судах? Якщо російське, ми не зможемо засудити цивільних за шпіонаж, диверсії або інші дії проти Збройних сил України. В будь-якому випадку частково доведеться впроваджувати положення українського кримінального кодексу на території РФ.

Не менш важливе питання: хто призначатиме суддів? Зараз відповіді немає, але ми з колегами розглядаємо варіант, що цим може займатися Рада суддів України. Але кого призначати? Наші судді не знають російського законодавства. Якщо вони порушуватимуть якісь норми, засуджені зможуть оскаржувати їхні рішення в ЄСПЛ.

– Якщо Україна порушуватиме зобов'язання окупаційної держави, до чого це може призвести? 

– Україну можуть притягнути до відповідальності Європейський суд з прав людини, Комітет ООН з прав людини і Міжнародний суд ООН у разі порушення конвенцій, ратифікованих українською державою і Росією.

Наприклад, якщо Україна депортує людей або не повертає їх додому після законної евакуації, щойно зникли обставини, через які вона проводилася, держава понесе за це відповідальність. Але в цьому випадку можуть відповідати і фізичні особи, які допустили порушення у сфері міжнародного гуманітарного права. Військовий комендант та інші представники військово-політичного керівництва як топособи можуть бути фігурантами кримінальних проваджень у МКС.

Коли йдеться про воєнних злочинців серед осіб нижчого рівня, Україна зобов'язана самостійно притягнути їх до відповідальності. Крім того, Римський статут передбачає, що командири, котрі не вживають заходів для притягнення до кримінальної відповідальності своїх підлеглих, які вчинили воєнні злочини, можуть понести покарання за їхні дії. 

– Як має працювати нещодавно створена військова комендатура на Курщині? Які її основні функції відповідно до міжнародного гуманітарного права?

– Головне завдання військової комендатури – забезпечити належне управління окупованою територією, зокрема діяльність навчальних закладів, медичних установ, правоохоронних органів, судів тощо. 

Ще необхідно забезпечити нормальне функціонування системи житлово-комунального господарства (ЖКГ). Скоро зима. Якщо там не буде опалення, почнуть замерзати люди, настане гуманітарна катастрофа, відповідати за це буде Україна.

Також мають працювати надзвичайники. Якщо ми не зможемо ліквідовувати пожежі, наслідки прильотів і загалом безпеку населення, будемо відповідати за це. 

Військова комендатура має зробити все, щоб населення на захопленій території могло жити так, як до окупації – за тими самими правилами і законами, – але під фактичним контролем іншої держави.

– Як має фінансуватися військова комендатура – з державного бюджету України? Чи існують варіанти законного залучення коштів з бюджетів захоплених населених пунктів?

– Україна може використовувати кошти з бюджетів місцевих громад, наприклад, для виплати зарплат працівникам у різних службах. Але, я вважаю, що цих грошей буде недостатньо, бо багато людей виїхали і закрили свої бізнеси – відповідно вони не сплачуватимуть податки. 

До того ж, мені здається, що Росія робитиме все, щоб податки не могли заходити в бюджети окупованих Україною територій. 

Ми, звісно, можемо самі ввести обов'язкові податки, але тільки для того, щоб забезпечити існування цих населених пунктів. Тому я думаю, що доведеться витрачати на роботу військової комендатури ще й гроші з державного бюджету України.

– Національною валютою на окупованих російських територіях залишаються рублі? Чи можливе впровадження гривні?

– Це питання не регулюється нормами міжнародного гуманітарного права. Однак, виходячи з того, що ми зобов'язані поважати існуючий на тих територіях порядок, національною валютою має залишитися рубль. 

Але, знову ж таки, може скластися ситуація, коли рублів майже не залишиться. Тоді ми можемо паралельно ввести в обіг українську гривню.

– Незабаром розпочнеться новий навчальний рік. Чи має Україна правові підстави впроваджувати на Курщині українську освіту і мову в освітніх закладах?

– Ні, ми не можемо цього зробити. Маємо залишити ті навчальні програми, які є. Україна постійно звинувачує Росію в тому, що вона запроваджує свої освітні програми на окупованих територіях, щоб українські діти ідентифікували себе як російських громадян. 

Це можна розцінювати як воєнний злочин, а в певних випадках навіть як складову геноциду, тому ми не можемо вдаватись до таких дій. 

– Хто має контролювати дотримання норм міжнародного права на окупованих територіях? 

– Ми можемо дозволити роботу місій міжнародних організацій на окупованих територіях. Але питання в тому, які з них мають мандат, щоб відвідувати ці населені пункти? Наприклад, деякі можуть відвідувати такі території лише з дозволу РФ. А росіяни швидше за все не даватимуть дозвіл. 

Я би на місці української влади вже зараз закликав усі міжнародні організації створити місії, які б на постійній основі перебували в цих населених пунктах і стежили за тим, що ми не порушуємо права місцевих жителів.

Читайте також: Рейд Сирського. Як просувається наступ Сил оборони в Курській області та чого чекати далі

"Українській владі набагато важче знайти місця для проживання росіян на Курщині, ніж в Україні"

– Женевська конвенція передбачає, що окупаційна держава зобов'язана гарантувати цивільному населенню захопленої території безпеку. Наскільки реально це забезпечити в умовах активної війни та які дії ЗСУ можуть вважатися такими, що порушують відповідне положення? 

– В міжнародному гуманітарному праві не визначено момент, з якого окупаційна держава має почати виконувати всі свої зобов'язання. Бо умови їх забезпечення залежать від можливостей цієї держави. 

Уявімо, що українські військові зайшли на територію, грубо кажучи, 200 квадратних кілометрів. Це невелика площа, яку ми ніби повністю контролюємо, але її постійно обстрілюють російські війська. Чи можемо ми створити там умови для діяльності суду? Ну, об'єктивно, ні. 

Я вважаю, що нам треба заспокоїтися, видихнути і визначити пріоритети: що робити в першу чергу. Де можна – краще витримати паузу. Від нас ніхто не вимагає швидких рішень у перші дні окупації. Всі розуміють, що для того, щоб створити ефективну систему управління, потрібен час. Не варто робити поспішних кроків, за які потім доведеться червоніти або, не дай боже, ще й відповідати в судах. 

– Нещодавно віцепрем'єрка Ірина Верещук повідомила про можливість евакуації місцевого населення РФ на територію України. Як це оцінювати з точки зору міжнародного гуманітарного права?

– Ми можемо евакуювати росіян в Україну, але лише з тих районів, де ведуться активні бойові дії. Вивозити громадян із Суджі, де зараз відносно спокійно, незаконно і може вважатися депортацією. А з більш небезпечних населених пунктів – цілком можливо.

Однак щойно активні бойові дії завершаться, необхідно повернути евакуйованих додому. Якщо вчасно не зробити це, міжнародні суди можуть звинуватити Україну в затримці репатріації, що по суті може кваліфікуватись як злочин депортації. 

Виникає логічне запитання, чому ми маємо евакуйовувати росіян на територію України, а не в прикордонні населені пункти РФ, де не точаться бої? Відповідь проста: українській владі набагато важче знайти місця для проживання росіян на Курщині, ніж в Україні.  

"Українська правда" звернулася до Верещук з офіційним запитом щодо інтерв'ю на тему евакуації та забезпечення гуманітарною допомогою цивільних на території РФ, яку контролюють ЗСУ, але наразі редакція не отримала відповідь. 

Дивіться також: “Хоч ютуб нам включіть”. Репортаж УП з Суджі та її передмістя за два тижні після наступу Сил оборони

– В Женевській конвенції зазначається, що держава, яка евакуює людей з окупованої території, має розмістити їх у належних приміщеннях. Україна має таку інфраструктуру?

– Що таке належні умови? Це не означає, що росіяни мають отримати в Україні такі самі умови, в яких вони проживали, чи навіть цілі будинки. Достатньо створити такі умови, які дозволять евакуйованим нормально жити, їсти, спати, митися, отримувати медичну допомогу і почувати себе в безпеці. 

– Як діяти українській владі, коли Росія почне використовувати евакуацію своїх громадян як аргумент для дискредитації України на міжнародній арені? 

– Звісно, російська влада буде використовувати евакуацію своїх громадян до України в особистих цілях. Українській стороні доведеться відстоювати свою позицію в судах. Для цього нам треба дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, зокрема щодо того, що евакуація може бути тільки добровільною. В ідеалі треба брати письмову згоду на евакуацію в людей, яких ми збираємося перевозити до України. Такі письмові згоди можуть бути доказом у судах.

– Паралельно із заявою української сторони про евакуацію росіян до України російська влада переміщує мешканців Курщини на наші тимчасово окуповані території, зокрема до Запорізької області. Як це розцінювати? 

– З точки зору міжнародного гуманітарного права, це переміщення свого цивільного населення на тимчасово окуповану територію України, що є порушенням 49 статті Женевської конвенції. Це воєнний злочин, який необхідно документувати і використовувати проти РФ у міжнародних судах. 

Я вважаю, що такі факти можуть спонукати Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду до видачі нових ордерів на арешт російських посадових осіб, які відповідальні за цей злочин. 

Читайте також: Роман Костенко: У нас можуть бути плани і далі Курська

"Примітка в ратифікації Римського статуту про те, що впродовж 7 років громадяни України не можуть бути суб'єктами відповідальності МКС – ганебна річ"

– Верховна Рада незабаром планує ратифікувати Римський статут. Цей крок може вплинути на події, що відбуваються на Курщині? 

– Ратифікація Римського статуту – це позитивний момент. Але примітка в президентському законопроєкті про те, що впродовж 7 років громадяни України не можуть бути суб'єктами кримінальної відповідальності в Міжнародному кримінальному суді, на мій погляд, не просто помилка, а ганебна річ. 

Таким чином ми визнаємо, що вчиняємо або будемо вчиняти воєнні злочини і не відповідати за це. Але в той же час будемо наполягати, що росіяни за такі самі дії мають нести відповідальність.

Я часто чую від колег, що внесення до парламенту законопроєкту про ратифікацію Римського статуту – це величезна перемога. Перепрошую, а хто кого переміг? Чи можна вважати перемогою той факт, що деякі люди у владі наперед намагаються звільнити себе від можливої відповідальності за вчинення воєнних злочинів? Це не перемога. Це ганьба.

Як це вплине на події, що відбуваються на Курщині? Фактично ніяк. Українські військові давно можуть нести кримінальну відповідальність за воєнні злочини, тому що Україна визнала юрисдикцію МКС відповідними заявами Верховної Ради в 2014–15 роках.

А ратифікація Римського статуту у варіанті, запропонованому президентом, звузить юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на території України. Наскільки це правильно і по-європейськи? 

Ми все ж таки не Російська Федерація. І рухаємося не в напрямку Москви, а в напрямку Європи. А зараз виходить, ніби заявляємо, що йдемо вперед, але озираючись назад. 

– На вашу думку, чому ратифікація Римського статуту відбувається саме зараз? 

– Ратифікація Римського статуту давно на часі. Це дозволить Україні стати повноцінною учасницею Міжнародного кримінального суду і розв'яже руки Офісу прокурора МКС у розслідуваннях російських воєнних злочинів. 

Натомість Україна зможе безпосередньо впливати на діяльність суду. Ми могли би розраховувати на те, що рано чи пізно в складі МКС з'являться й українські судді. Це авторитет і досвід.

"Міжнародне гуманітарне право не регулює питання обмінів полоненими"

– Майже щодня президент Володимир Зеленський звітує про "поповнення обмінного фонду". Чи може одним із наслідків "курської операції" в найближчому майбутньому стати обмін полоненими у форматі "всіх на всіх"? 

– Міжнародне гуманітарне право жодним чином не регулює питання обмінів. МГП взагалі не зобов'язує сторони здійснювати їх. А в Женевській конвенції йдеться про те, що держава може утримувати полоненого до закінчення бойових дій. 

Умовно кажучи, ми воюємо 10 років і можемо стільки ж тримати військовополонених. І ніхто не може нас звинуватити в порушенні міжнародного гуманітарного права. 

Як правило, обміни відбуваються, бо це вигідно обом сторонам конфлікту. Це певним чином розвантажує державу від утримання і забезпечення великої кількості людей у полоні.

Ну і найголовніше, основний принцип МГП – гуманність. Так чи інакше іноді про нього згадують всі сторони конфлікту і навіть Росія. Адже, коли держава довго не повертає своїх військовополонених, градус соціальної напруги підвищується. Суспільство починає тиснути на владу. 

Поки зарано говорити про результати "курської операції". Але вона безумовно позитивно вплине на поповнення обмінного фонду. 

Чи можливий обмін полоненими у форматі "всіх на всіх" між Україною та Росією? Чесно кажучи, я не впевнений. Адже Росія має своє уявлення про те, що означає "всіх на всіх".

І дуже часто після великих обмінів виявляється, що РФ продовжує утримувати ще якусь кількість полонених. Я думаю, що навіть у випадку, якщо сторони домовляться про такий формат, Росія все одно не поверне абсолютно всіх.

– І російська влада не отримає за це жодного покарання?

– Ні. Звісно, можна буде заявити, що Росія діяла нечесно і обдурила Україну. І це мало би вплинути на репутацію РФ. Але як можна вплинути на те, чого немає?

Ангеліна Страшкулич, УП