В'ячеслав Дрофа "OTOY": Що значить "герої не вмирають"? Поверніть тоді їх усіх 

Реп-артист В'ячеслав Дрофа обрав для себе іронічний псевдонім "Otoy". 

"Знаєте, як на Львівщині, коли когось не можуть згадати кажуть: "Ну як його? Ну отой"... Так я і став Отой", – усміхаючись пояснює Дрофа. 

За останні кілька років Otoy став зіркою українського репу. Він співпрацює з музичним лейблом "Pomitni" Ірини Горової. В 2023 році виступив на "Євробаченні" в Ліверпулі як запрошений гість. 

Тексти Otoy – про відірваність влади від своїх громадян, про робітника з Донецька, який тихо любить Україну, про власну відповідальність і дрон для бійця. 

Соціально-політична тематика важлива для артиста. У квітні 2022 року Дрофа втратив двоюрідного брата Дмитра, який загинув на "Азовсталі" під час оборони Маріуполя. 

У час повномасштабної війни Otoy багато допомагає бригаді "Азов", створював для них платформу для збору коштів "Азов.one", волонтерив у патронатній службі. Зараз збирає гроші для бригади "Буревій".

В інтерв'ю "Українській правді" В'ячеслав Дрофа розповідає про те, що треба робити, щоб російські артисти почали зникати з українських чартів, розмірковує про те, що не так із Міністерством культури та інформаційної політики, хвалить український стендап. 

А також критикує гасло "герої не вмирають".

Перед вами – скорочена версія інтерв'ю. Якщо вас цікавить повна версія розмови, дивіться її у відеоформаті.

"Мінкульт треба реструктуризувати"

– Ти повернувся з виступів з-за кордону. Перше запитання напрошується саме собою – як зараз твоя команда виїжджає за кордон?

– (Сміється) Кожного разу, коли ми постимо якусь stories, отримую повідомлення не від військових, а від людей, які нещодавно підписалися: "А що ти, куди ти, а як ти виїхав?".

Як і всі інші артисти в Україні, ми отримуємо дозвіл від Мінкульту. Ти пишеш заявку на кожного члена команди, надаєш весь список документів. Це мають бути військово-облікові документи, місце праці. Якщо працюєш на себе, умовно, то це витяг з ЄДРПОУ. 

Обов'язково має бути офіційне запрошення від компанії чи фестивалю, який тебе хоче привезти. І обов'язково зобов'язання про повернення. Потрібно чітко вказати дату повернення.

Далі Міністерство культури розглядає, наскільки ціннісною є твоя поїздка з точки зору інформаційної політики. 

Якщо це справді вагома подія і є потрібною для української культури, то тобі дають дозвіл.

– Бувало таке, що тобі відмовляли у виїзді?

– Звісно. Наприклад, мав бути якийсь локальний захід, і ми не отримали дозвіл – недостатньо масштабна подія для виїзду. 

– Читач може справедливо поставити запитання: а яка користь від твоїх виступів за кордоном, умовно кажучи: "Чому тебе пускають, а мене ні?". Що ти на це відповідаєш?

– З кожного свого виступу я привожу якусь суму. Я співпрацюю з бригадою "Буревій", збираю їм гроші на дрони. 

І насправді це моє основне щастя від творчості сьогодні – можливість акумулювати великі суми на потреби Сил оборони. Вже більше 2 мільйонів вдалося зібрати саме на "Буревій", а до цього були інші суми на інші потреби. 

Друге – це можливість говорити про Україну за кордоном. Не так давно ми виступали на фестивалі "Roskilde" в Данії, де була велика панельна дискусія про Україну і про роль данців у підтримці України, в якій я взяв участь. 

Данці нас шалено підтримують. Вони спочатку всю свою артилерію передали, збираються системи ППО передати, F-16. 

Тому немає великого чи малого – все потрохи складає величезний такий фактор присутності України на міжнародній арені як культурно, так і військово-політично.

– Ми почали історію про Мінкульт. Як ти загалом ставишся до діяльності міністерства під час повномасштабної війни?

– Мені здається, що потрібно говорити про те, що можна зробити краще. 

На команду міністерства культури покладена надто велика кількість задач, які насправді мали би виконуватися різними командами. Тому що це різні здачі: збереження української спадщини, збереження українського кінематографу, питання інформаційної політики.

Звичайно, "талановита людина талановита у всьому" – ми можемо метафорами говорити і сподіватися, що прийде якийсь неймовірний месія, який піднесе українську культуру на новий абсолютно рівень. Але давайте дивитися правді у вічі. 

Якщо ми бажаємо справді якісних змін, потрібно їх проводити поступово. А щоб їх проводити, то за це мають бути відповідальні різні команди, які не будуть хапатися за все й одразу, а кожен братиме свою частку. 

Як це працює, наприклад, в ІТ? Ти маєш завжди розмежовані ролі і чіткі зони відповідальності. Тому, на мою думку, Міністерство культури задля ефективнішої праці має бути реструктуризованим. 

"На жаль, з'явилася величезна кількість шароварщини"

– Давай поговоримо про реп. Чи є масовий запит аудиторії на український реп?

– Взагалі з'явився великий запит на українську музику. 

За час повномасштабної війни він значно зріс. На жаль, у 2022 році ми могли спостерігати появу величезної кількості шароварщини, поверхневих релізів, тому що тема українськості стала модною, а навколо хайпового завжди з'являється величезна кількість лайна. 

Питання в тому, що пройде через перевірку часом і що стане справді чимось вартісним. І от ті, хто проходить перевірку часом, викарбовуються, отримують свою аудиторію. 

Вдалося отримати якусь частину аудиторії і мені, й іншим виконавцям, і вона росте. 

– Зараз відбувається ренесанс української культури, на твою думку?

– Ми нарешті почали розуміти, що треба переставати бути апендиксом російського ринку, як нас сприймали у світі, на жаль. Як раніше сприймали українського артиста? "А, це десь там, біля Росії". 

Українці показали, що ні, хлопці, ми – найбільша країна Європи, роздупліться. І в такому контексті ми зібралися докупи і почали народжувати українську творчість. Вона завжди була, а зараз її стало більше.

Але якщо ми говоримо про пік ренесансу, мені здається, що повномасштабне вторгнення стало дуже сильним тригером до цього ренесансу. Втім, я не впевнений, що можу стверджувати, що він відбувся. Поки що ні, він попереду. 

– Чому ще ні? У чому проблема?

– Тому що все ще є присутність російського контенту в чартах і запит українців на російський контент.

– Як ти пояснюєш цей запит? 

– Машина пропаганди Російської Федерації – це найпотужніша машина пропаганди у світі. Російська культура присутня, с*ка, в кожному кутку нашого світу. Вони хочуть насадити цей їб**ий "русский мир", від якого вивертає. 

І їм це вдається, на жаль. Кількість російського контенту величезна абсолютно в усіх можливих і неможливих форматах. Це перше.

Друге – рівень якості цього формату. Бюджети, які присутні в росіян, в артистів, у коміків, різних шоу, стендапів і так далі – це абсолютно неадекватні гроші, які викидає російська система. 

Ворог розуміє, що м'яка сила сьогодні – це інколи навіть дієвіший спосіб, ніж мілітарна історія. Як мінімум, коли ми говоримо про міжнародні відносини. 

На це все вони викидають нереальні бабки. А ми своєю чергою часто робимо все на г*внах.

– Що ти маєш на увазі?

– За мінімум грошей намагаємося зробити максимально якісно. Якби в українську культуру, український ютуб, український стендап, в українське кіно вливали би стільки ж бабла, скільки вливають у російську культуру, ми би обігнали за один квартал цю всю історію. 

Але мусимо розуміти, що є люди, які росли в проблематиці російської мови, звикли споживати російський контент. Особисто я до 24 лютого теж споживав російський контент, можу тобі прямо назвати шоу, артистів, яких я слухав.

Є люди, в яких є сила волі відмовитися від цього. Я, наприклад, собі прийняв рішення 24 лютого – прокинься. Велика частина мого оточення теж. 

Але завжди є люди, які, можливо, через якусь свою недалекість, можливо, через вплив оточення, а можливо, через відсутність сили волі продовжують споживати російське. 

Нам потрібно більше сконцентруватися на тому, як вибити цей запит і замінити його українським контентом. Показати, що український продукт крутіший, наповненіший, цікавіший.

Подивися на музику в Росії. Це ж не їхній контент. Казахи приїжджали, показували, як потрібно робити, дарували стиль, приїжджали українські естрадні виконавці.

Найпопулярніші російські гурти – це люди, які є вихідцями з України. 

– Сергій Жадан у нашому інтерв'ю говорив, що зараз між Росією та Україною, зокрема, відбувається війна за культуру. Мовляв, "це війна Пушкіна проти Шевченка". На твою думку, де в культурному сенсі ми завдаємо ворогу найбільших втрат?

– Мені здається, що як мінімум український стендап переміг російський стендап. Ми просто цікавіші. 

Подивися на українських коміків, на те, що робить Антон Тимошенко, Василь Байдак і багато-багато інших. 

Всі базують свій гумор на інтелекті та життєвих ситуаціях. Російський гумор побудований на образі, на зневазі, на попусках. 

Візьмемо шоу "Что было дальше?". Ти приходив, тебе просто пісочили, вели себе так, ніби ти якийсь пацанчик, якого забули в школі, і всі з цього сміялися. 

Тому, на мою думку, найбільше зараз ми видавлюємо російський контент в українському стендапі

[UPCLUB]

"В сенсі – герої не вмирають"?

– Твоя цитата: "В країні, де є війна, ти або на фронті, або працюєш на цей фронт. Не просто податки платиш, ти і в мирний час військовий збір платиш. Ти мусиш ї**шити і віддавати відсоток свого часу і свого життя". Поясни, як ти, будучи цивільним, віддаєш відсотки свого часу і свого життя для фронту?

– Від початку 2022 року були абсолютно різні типи співпраці. 

На початку їздили з ДФТГ (добровольче формування територіальної громади – УП), потім почали возити допомогу конкретним підрозділам, потім організовував збори і так далі. 

А згодом я організував фонд "Agov", хлопці й дівчата з Banda (Banda Agency – УП) допомогли придумати назву й айдентику. Цей фонд допомагає родинам захисників "Азовсталі". 

Тому що сім'я мого брата Дмитра, який, на жаль, загинув 15 квітня 2022 року на "Азовсталі", потребувала фінансової допомоги і були проблеми з виплатами. 

Благо, тоді знайшлася людина, яка допомогла мені вирішити це питання. Але я зрозумів, що сім'я мого брата не одна така. Я зрозумів, що цих сімей тисячі, на жаль. І заснував цю ГОшку. 

Насправді це був просто інстаграм-акаунт і банка, куди я збирав гроші. 

Так ми почали співпрацю з патронатною службою бригади "Азов" і Третьою штурмовою.

Ми займалися організацією одноразових виплат у сумі 20 тисяч гривень на нагальні потреби. Також знімали квартири сім'ям по пів року, тому що раніше сім'ї в Маріуполі жили. 

Було таке, що оплатили людям дві термінові операції.

Далі була співпраця в межах патронатної служби, це допомога по ідентифікації тіл, допомога у супроводі сімей на ідентифікацію тіл, організації похорону, супровід до судових медекспертів і у слідчих діях тощо. 

Коли "Гендальф" і "Тавр" повернулися з полону, ми передали всі справи по "Азовсталі" "Azovstal families". Також у співпраці з командуванням бригади "Азов" я зайнявся формуванням "Азов.one" (платформа зі збору коштів для "Азову" – УП). 

В Україні величезна кількість бригад, і кожна потребує допомоги. На мою думку, всі бригади мали б мати таку історію, як "Азов.one". 

А зараз я допомагаю бригаді "Буревій". Це забезпечення безпілотними літальними апаратами, організація відкритих тренувань, залучення цивільних до зборів, акумулювання коштів, пошук додаткової допомоги.

– Ти згадав, що втратив брата на "Азовсталі". Знаю, що запитання про брата тобі болючі, тому запитаю інше. Як ти ставишся до слів "Герої не вмирають"?

– (Замислюється) Що значить "герої не вмирають"? Поверніть тоді їх усіх. Приведіть до матері, до доньки, до батька. В сенсі "герої не вмирають"?

– Є такий термін "Втрачене покоління" – це покоління, яке досягло повноліття в час Першої світової війни. Як би ти охарактеризував наше з тобою покоління?

– Ми ризикуємо стати новим Розстріляним відродженням. Це як один із варіантів. 

А є другий варіант – ми доб'ємося ренесансу української культури і будемо жити у світі, де українську мову любитимуть усі, кожен і завжди. 

Роман Кравець, УП

Фото та відео Назарій Мазилюк