Туристи-кілери. Як вбивство в Києві журналіста Айдоса Садикова може виявитися справою східних спецслужб
Опівдні 18 червня казахстанські журналісти Айдос і Наталія Садикови поверталися в автівці додому – у квартиру в Шевченківському районі Києва, що вони знімали вже дев'ятий рік. Айдос був за кермом. Автівка звернула на прибудинкову територію та повільно рухалася серед п'ятиповерхівок з обпаленої цегли. До під'їзду залишалося менше ніж сотня метрів.
На останньому повороті ліворуч від себе Наталія помітила боковим зором чоловіка: з бородою, в кепці та сонячних окулярах – він тримав у руці пістолет із глушником та цілився в машину.
– У мене якесь було відчуття сюрреалістичності того, що відбувається, – згадує Наталія. – Ми вже ніби пройшли цей поворот. І в мене майнула думка, що він уже не влучить, бо ми повз нього проїхали. Я Айдосу закричала: "Айдос, пригнись!".
Але відреагувати її чоловік не встиг. Розбивши вікно машини, куля влучила Садикову в голову. Другого пострілу нападник не робив.
2 липня Айдос помер у лікарні. З самого початку лікарі скажуть Наталії: характер пошкоджень такий, що надії немає. І 13 днів чоловіка в реанімації вона сприйматиме як час, що він дав їй підготуватися до втрати.
Повідомивши про смерть Айдоса на своїй сторінці в facebook, Наталія додасть, що ця загибель – на совісті президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва.
В неї є причини для такої заяви. Українська поліція оприлюднила імена двох підозрюваних у нападі. Виявилося, що вони – громадяни Казахстану, які встигли вже залишити Україну. Казахські журналісти з'ясували, що обидва підозрюваних належать чи належали до силових структур країни.
На тлі щоденних втрат у війні з Росією вбивство Айдоса Садикова не прозвучало гучно в українських ЗМІ. Проте це не тільки постріл у дуже популярного в Казахстані опозиційного політичного журналіста. Сьогодні це виглядає як ситуація, коли влада однієї країни вільно проводить на українській території спецоперацію з усунення незручної їй людини (причому відбувається це під час повномасштабної війни, коли до в'їзду підозрілих осіб має бути підвищена увага спецслужб), а потім старається замовчати цю трагедію.
"Українська правда" розповідає історію Айдоса Садикова і його вбивства.
Спецоперація
Замах на Садикова міг статися і раніше. Вже в ретроспективі Наталія згадує події, що відбулися напередодні та на які тоді вона не звернула уваги.
Перший інцидент, за два тижні до вбивства – коли вночі, під час відключення світла, запрацювала сигналізація на припаркованій під будинком автівці Садикових і хтось ходив із ліхтариками. Зазвичай у подібних випадках власники машин виходять надвір, перевірити, що сталося. Але Айдос залишився вдома. Багато років тому, ще в Казахстані невідомі підпалили його автівку просто на стоянці. Айдосу зателефонував охоронець: мовляв, автівка палає. "Нехай горить", – відповів на це Садиков.
Другий інцидент – коли іншого дня виявилося, що в їхньої автівки спущене колесо. Айдос накачав його й одразу ж поїхав на шиномонтаж. Там колесо перевірили, але воно було цілим.
– Тобто вони спустили це колесо, щоб у них був запас часу: поки він буде його накачувати, підійти та вбити його, – розмірковує Наталія Садикова. – Але в цей день у сусідньому дворі збили бабусю, і приїхала поліція. Цілком можливо, що вона їх і сполохнула.
Втретє кілерам вже нічого не стало на заваді. Колись Айдос сказав, що якщо його будуть вбивати, він має хоча б палець відкусити нападнику. Але коли опівдні 18 червня в нього цілився вбивця, журналіст не встиг навіть нахилитися.
За два дні після нападу Офіс генпрокурора повідомив про підозру в замаху на вбивство (потім це перекваліфікували на умисне замовне вбивство) двом громадянам Казахстану: 33-річному Мейраму Каратаєву та 36-річному Алтаю Жаканбаєву. Їх оголосили в міжнародний розшук.
В Нацполіції вважають, що операція відбувалася так:
Каратаєв і Жаканбаєв 2 червня приїхали до Києва, орендували житло та купили автівку. Опісля вони почали стежити за квартирою Садикова, місцем його роботи, вивчати його традиційні маршрути, розпорядок дня та коло спілкування. У невстановлених поки продавців вони придбали пістолет з патронами та глушник. За тиждень до замаху "туристи" з Казахстану орендували іншу квартиру: за 20 хвилин пішки від будинку Садикових.
Вдень 18 червня Каратаєв і Жаканбаєв під'їхали до району, де мешкали Садикови. За 45 хвилин вони побачили його Subaru. Тоді Каратаєв із пістолетом відправився до місця між багатоповерхівками, де мала проїжджати автівка. А коли автомобіль повертав, підійшов ближче та вистрелив. Пістолет він викинув біля паркану Київського зоопарку, тікаючи з місця вбивства.
Як повідомили УП в Головному управлінні Нацполіції в Києві, підозрювані в'їхали та виїхали з України за своїми справжніми закордонними паспортами. Вони встигли залишити країну в день замаху. Телеграм-канал "Молдова: Актуально" з посиланням на власні джерела в молдовській прикордонній службі повідомив, що Каратаєв і Жаканбаєв у ніч на 19 червня вилетіли з Кишинева в Анталію.
Проте відомо про ще один документ – румунський паспорт на прізвище Алекса Кіма, судячи з усього, підробний, який Жаканбаєв використовував у Києві під час поселення. Його фото Наталії Садиковій надала одна з власниць квартир, в якій зупинялись казахстанці. Орендодавиці гість здався нормальним; єдине, що було незвичним – він прийшов дивитися квартиру без дорожньої сумки.
Коли іноземець, що в'їжджає в Україну, за якоїсь причини викликає сумніви в прикордонника, той може провести "процедуру контролю другої лінії". Тобто перевірити його по базах та банках даних правоохоронців, провести співбесіду, встановити, куди він прямує та навіщо приїхав, і навіть перевірити – чи має гість достатнє фінансове забезпечення.
Чи проходили Каратаєв та Жаканбаєв додаткову перевірку – в Держприкордонслужбі "Українській правді" не відповіли, посилаючись на те, що подібна інформація про фізичних осіб є конфіденційною.
На замах у Києві президент Казахстану відреагував вже наступного дня. Виступаючи на одній з урочистих церемоній нагороджень, Токаєв заявив, що в Казахстані взято курс на зміцнення верховенства закону – і це безпосередньо стосується злочину щодо Садикова. Він запевнив, що казахстанські офіційні органи готові приєднатися до розслідування, щоб сприяти у виявленні істини.
На той момент йшлося про невідомих кілерів – українська поліція ще не встигла оприлюднити імена підозрюваних і кваліфікувати злочин як замовний. Коли ж громадянство підозрюваних стало відомим, Офіс генпрокурора України зайнявся підготовкою документів для екстрадиційної процедури.
Та в Казахстані дали зрозуміти, що нікого Україні передавати не будуть. Позицію влади озвучив голова сенату Казахстану Маулен Ашимбаєв: "Це загалом не щодо цієї ситуації, а принцип: Казахстан не видає своїх громадян іншим державам".
Передавати вже було кого. 21 червня до органів внутрішніх справ Республіки Казахстан прийшов Жаканбаєв (нагадаємо, що безпосередньо в пострілі підозрюють його напарника). Як заявили в казахстанській генпрокуратурі, його допитали за обставинами справи та затримали за підозрою в замаху. Де Каратаєв – невідомо.
– Дуже цікавий момент. Реакція на замах була дуже швидкою, що, з мого досвіду багаторічної роботи, не властиво для влади Казахстану, – каже Ірина Петрушова, головна редакторка казахстанського незалежного інтернет-медіа "Республіка", історія якого почалася ще в 2000 році у вигляді газети.
– Ми навіть трохи здивувалися, що так оперативно відреагували. Але після того, як українські правоохоронні органи оголосили імена тих, хто скоїв замах, настала тиша.
Тепер ми всі сидимо й дивуємося. Хоча би для пристойності щось сказали б. Ми вже й запити відправляли – і до Генеральної прокуратури (Казахстану – УП), і куди тільки не відправляли. З усіх місць нам надсилають відписки, що слідство триває. Ми навіть не можемо добитися: чи цей підозрюваний взагалі перебуває під арештом, чи ні? Може, його давно відпустили.
Втім, і в Офісі генерального прокурора України після заяви про підготовку до екстрадиції також тиша – ані новин у цій справі, ані відповіді протягом трьох тижнів на запит УП.
Тим часом журналісти дізналися, чим займалися імовірні кілери – й ця історія набула нових барв.
Хто стріляв?
"Влучність плюс витримка" – так називається новина на сторінці казахстанського фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" від липня 2017 року. В ній йдеться про змагання з практичної стрільби серед відомчих силових структур.
"Судді високо оцінили якість підготовки співробітників спецпідрозділів області, зокрема й Управління спеціальної підготовки. В особистому заліку список найкращих очолив старший лейтенант поліції Мейрам Каратаєв, який показав високий рівень майстерності та володіння зброєю", – йдеться в статті.
В МВС Казахстану повідомили, що Каратаєв звільнився з органів внутрішніх справ ще в 2019 році та зараз не є співробітником поліції.
Якщо це так, чим займався влучний стрілець після поліцейської роботи?
Казахстанська редакція Радіо Азаттик перевірила мобільний Каратаєва в додатку Getcontact, що фіксує, як абоненти записують одне одного в телефонах. Виявилось, що в користувачів програми Каратаєв позначений як "спецназ", "снайпер", "собр". В декількох телефонах він був записаний як "Мейрам Арістан", і приблизно 20 осіб позначили його як "Мейрам А".
"Аристан" – це стара назва спецпідрозділу, що входить до складу Комітету національної безпеки Казахстану (КНБ). Зараз його назву скоротили до однієї літери – "А".
Журналісти перевірили в додатку й Алтая Жаканбаєва. Деякі користувачі записували його як "Алтай Сирбар КНБ", "Алтай КНБ", "Алтай Сир".
"Сирбаром" називають Службу зовнішньої розвідки Казахстану, що входить до структури КНБ.
Тож за непрямими ознаками картина виглядає так: двоє співробітників КНБ, один із яких снайпер, приїжджають до Києва, вбивають Айдоса Садикова та повертаються додому.
Але чим Садиков міг не догодити казахстанській владі?
Вплив
До того як зайнятися журналістикою, Айдос Садиков був казахстанським опозиційним політиком. Входив до партій, незгодних із політикою Нурсултана Назарбаєва. У 2010 році брав участь у протестах за його відставку. Створював профспілкові організації на китайських підприємствах у своїй країні.
2010 року Садикова засудили до двох років ув'язнення за звинуваченням у хуліганстві. За версію обвинувачення, Айдос побив перехожого, а коли прийшли поліціянти, намагався покалічити себе. Адвокати намагалися доєднати до справи відеозйомку, зроблену за кілька хвилин після інциденту, де постраждалий був неушкодженим, зате Садиков – травмований. Але суддя це клопотання відхилив.
А 2014 році проти дружини Айдоса Наталії порушили кримінальну справу про наклеп – через матеріал про боротьбу в сфері держзакупівель, що вийшов під псевдонімом у виданні "Республіка". Тоді подружжя Садикових попросило про політичний притулок в Україні та оселилося в Києві.
А в 2018 році Садикови створили YouTube-канал "Бәсе", в якому почали розповідати про суспільно-політичне життя в Казахстані. На каналі використовувалось багато відео, переданого самими підписниками. Автори проєкту гостро критикували владу країни та підтримували різноманітні протести, що проходять у республіці. Це не було журналістикою в її рафінованому вигляді, перетворюючись водночас на політичне висловлювання.
– Він був на зв'язку з людьми з Казахстану 24/7. Йому писали з усієї країни, кожен зі своїми проблемами, – розповідає Наталія Садикова про чоловіка. – Він організовував (перебуваючи в Києві – УП) страйки. Люди зверталися до нього, і він пояснював їм, як потрібно діяти крок за кроком, готував їх психологічно, допомагав формулювати вимоги та супроводжував.
Він планував змінити цей режим і повернутися в Казахстан, щоб там будувати таку країну, яку він хотів бачити. Він не планував бути емігрантом до кінця свого життя, розумієте?
За роки роботи канал Садикових наростив аудиторію до мільйона підписників. За словами Наталії, понад 90% глядачів – з Казахстану. Для порівняння: населення країни становить приблизно 20 мільйонів осіб.
– По-перше, повірте мені, для Казахстану це багато, дуже багато, – запевняє Ірина Петрушова. – По-друге, аудиторія цього каналу – це люди, які здатні на акції протесту проти влади. І при певному розвитку подій вони можуть вийти на вулиці.
Версії
Наталія Садикова впевнена, що в авторитарному Казахстані з жорсткою вертикаллю влади наказати представникам спецслужб здійснити вбивство за кордоном було б неможливо без відома президента Токаєва.
Але невже казахстанська влада стала б так недалекоглядно ризикувати, відправивши на справу власних силовиків, замість того, щоб знайти виконавців безпосередньо в Україні?
Наталія пояснює це собі так: набагато ризикованіше зв'язуватися з криміналітетом у країні, де йде війна – тому що увага спецслужб до можливих виконавців за таких умов може бути значно вищою.
В Ірини Петрушової є ще одне пояснення: організатори вбивства Садикова були впевнені, що українські правоохоронці просто не зможуть вийти на виконавців.
– В казахстанських правоохоронних органах зараз панує повний безлад, розбрат і невизначеність. Там відбулася серйозна кадрова чистка, і дуже багато професійних співробітників було звільнено. Тому цілком імовірно, що ті люди в спецслужбах, які все це організовували, навіть не усвідомлювали, що в нашому світі сучасні технології дозволяють дуже швидко вирахувати, хто де був і що робив, – каже вона.
Проте, висовуючи версії про можливих замовників, згадують ще одне прізвище.
Письменник-документаліст Олексій Бобровников, який торік співпрацював із Садиковим у проєкті про гібридні тактики Росії в інших країнах, нагадує про відео, що з'явилися на каналі "Бәсе" минулого року. В них ішлося про системний контрабандний трафік великотоннажних фур із Китаю в Росію через територію Казахстану. Якого роду є ця контрабанда (і, приміром, чи не використовуються ці товари для війни з Україною), Садиков не дізнався. Проте назвав ім'я тіньового куратора процесу – такого собі Гаджі Гаджієва.
Після публікації цих відео в березні 2023 року на стоянці торговельного центру в Києві до Садикова підійшла людина, яку сам Айдос називав представником Комітету нацбезпеки Казахстану. Невідомий запропонував йому прибрати з каналу відео про Гаджієва за п'ять тисяч доларів. Садиков відмовився та написав відповідну заяву в правоохоронні органи. Цю пропозицію він сприйняв не так за спробу підкупу, як за демонстрацію того, що до опозиціонера можуть дотягнутися і в Києві під час повномасштабної війни.
Проте це сталося понад рік тому. Відео на каналі "Бәсе" останніх місяців – про протести в Казахстані та вплив Росії на президента Токаєва.
***
Наступного дня після похорону Садикова в Київській області, у місті Жанаозені, що на заході Казахстану, поліція затримала зо десятеро людей, які мали намір зібратися в центрі, щоб вшанувати його пам'ять.
Проте загалом ситуація зі свободою ЗМІ та переслідуваннями незгодних в Казахстані привертає мало уваги міжнародної спільноти, розповідає УП директор Казахстанського міжнародного бюро з прав людини Євгеній Жовтіс.
– Окремі кейси, звісно, викликають якусь реакцію. Але на загальному тлі ми на хорошому рахунку, – стверджує він.
Правозахисник пояснює це тим, що порівняно з Росією, Білоруссю чи Туркменістаном у республіці йдеться не про масові репресії, а про точкові переслідування. До того ж, на його думку, Казахстан розташований на периферії центрів світової політики – і рівень уваги до нього відповідний.
– Айдос Садиков був тією фігурою, яка не просто заслуговує на більшу увагу. Він був єдиний насправді в Україні активний дослідник, розслідувач того, що робиться на цій ділянці (в Казахстані – УП) кремлівськими проксі. Це було дуже цінно, – каже документаліст Бобровников.
Коли Садикова не стало, Бобровников написав на своїй сторінці в фейсбуці, що найнебезпечніше в цій смерті – неуважність до неї як українських, так і світових медіа.
Друг Айдоса, київський ресторатор Ерфан Кудусов, який познайомився з ним в рік утечі Садикових до Києва, говорить і про іншу небезпеку, фізичну.
– Виходить, що будь-яка терористична організація чи будь-яка іноземна державна структура може завезти в Україну людей і вбивати кого завгодно? – питається він.
Рустем Халілов, УП
