Екскомбриг 125-ої ТРО Горбенко: На Харківщині робили все можливе. Але втримати фронт, коли в тебе 6–8 людей на кілометр – нереально

Вівторок, 23 липня 2024, 05:30
колаж: Андрій Калістратенко

На тлі постійних загострень на східному фронті з початку 2024-го року з фокусу уваги суспільства вже практично зникли травневі події повторного наступу російської армії на Харківщину

Тоді окупантам вдалося перейти державний кордон одразу на двох напрямках – села Липці й міста Вовчанськ – і розвинути свою атаку. 

В перший тиждень травневого наступу росіян глибина їхнього просування доходила до 10 кілометрів. Нині, після контратак Сил оборони, вдалося посунути ворога на відстань 5–7 км від кордону.

Реклама:

Найпоширенішою версією подій, яку журналісти УП чули від військових на Харківщині в перші дні наступу, була така: один із підрозділів ТРО, найімовірніше – зі Львівщини, надто швидко відступив. 

Непрямим підтвердженням цієї версії стало відкриття кримінального провадження проти командування підрозділів, які, за версією ДБР, "не організували належним чином оборону позицій на кордоні Харківської області та РФ, що призвело до втрати позицій, військової техніки та особового складу".

Судячи з судової ухвали, ключову роль у втраті позицій відводять якраз 125-ій львівській бригаді ТРО (нині – у складі Сухопутних військ). Усі інші підрозділи – 415-ий стрілецький батальйон 23-ої бригади, 172-ий стрілецький батальйон вінницької ТРО тощо – були в неї у підпорядкуванні.

Щоб з'ясувати, що саме сталося 10 травня на держкордоні на Харківщині, УП поговорила з колишнім командиром 125-ої бригади ТРО – генерал-лейтенантом Артуром Горбенком. 

Саме він зранку того дня під спостереженням генерал-лейтенанта Юрія Содоля керував відбиттям російського наступу в напрямку Липців. Його бригада, точніше два батальйони з п'яти зайшли на Харківщину в травні 2023-го. 

Горбенко, якому в лютому виповнилося 60, віддав армії все своє життя. Закінчив Київське Суворовське училище, Московське вище загальновійськове командне училище (вчився на пару курсів старше за нинішнього головкома Олександра Сирського) та Академію Збройних сил України. 

Служив у Збройних силах, а також Державній прикордонній службі на високих посадах. 

У 2002–2004 роках був командиром аеромобільної дивізії Південного оперативного командування, у 2004 – начальником Чопського прикордонного загону, в 2008–2014 – начальником Західного регіонального управління Держприкордонслужби. 

У 2014 Горбенко поїхав служити в зону АТО, де пропрацював до жовтня того ж року, а згодом вийшов на пенсію. У 2019 почав викладати. З початком великої війни повернувся в армію та став комбригом новосформованої Львівської бригади ТРО. 

125 бригада почала воювати в травні 2022-го й за ці понад два роки війни стала однією з найбільш досвідчених серед підрозділів ТРО.

В інтерв'ю УП Горбенко детально відтворює події 1015 травня, зокрема розповідає, в якому стані перебували чотири батальйони, які "зустрічали" росіян на кордоні, та що стало причиною того, що їм довелося відходити вглиб території. 

Горбенко пояснює, де саме на Харківщині була "сіра зона" вздовж кордону й чи можна було там звести оборонні укріплення. А також ділиться своїми поглядами на подальше існування підрозділів Територіальної оборони.

Реклама:

Початок російського наступу, відсутність підтримки від 42-ої бригади, брак резервів

– Пане Артуре, почнімо з хронології, як розгортався повторний російський наступ на Харківщину. В публічній площині новини про прорив кордону в двох місцях з'явилися в обід 10 травня. Коли все насправді почалося і як це було? 

– Активні дії з боку противника почалися близько 4 години ранку (10 травня – УП). Це було масоване вогневе ураження: артилерія, ракетні удари, авіація. Паралельно у росіян працювали потужні засоби РЕБу. Противник почав наступ практично по всій лінії зіткнення, яку обороняла наша бригада. 

Чесно кажучи, я таке зустрічаю вперше: коли одночасно і на лівому, і на правому флангах почалися активні штурмові дії противника. Ми були готові до цього, у нас була попередня інформація. 

– Ви сказали про наступ по всій лінії, на якій стояла ваша бригада – про які населені пункти йдеться?

– Це була смуга на півночі Харківщини, вздовж лінії державного кордону. Лівим флангом у нас було Трав'янське водосховище, правий проходив по річці Сіверський Донець. Ширина смуги була 44 кілометри (це величезна смуга для бригади – УП), якщо брати по передньому краю – це 54 км. У цій смузі перебували чотири батальйони.

 
На скриншоті мапи DeepState позначено краї смуги оборони 125-ої бригади – Трав'янське водосховище та річка Сіверський Донець. Вигляд мапи за день до наступу, 9 травня 2024

– Повністю укомплектованих?

– Ні. Два мої штатні батальйони (тобто 125-ої бригади ТРО – УП) за пару місяців до Харківщини вийшли з Кремінського напрямку, де були в боях на передньому краї. 

Третій батальйон був стрілецьким, це 415-ий батальйон однієї з бригад, він зайшов після боїв у районі Бахмута, де був досить серйозно побитий противником. 

І четвертим був 172-ий батальйон вінницької ТРО, який на той момент взагалі не воював, тобто не мав досвіду.

Укомплектованість вінницького батальйону була найбільшою – трохи більше 70%. Два моїх штатних були заповнені на 60%, а стрілецький 415-ий – взагалі на 50%.

При цьому штатна структура батальйонів ТРО така, що тяжкого озброєння в них немає. Наймогутніший вогневий засіб – це 82-мм міномет, батарея, а в стрілецькому батальйоні, за штатним розписом, навіть мінометної батареї не було. У стрілецькому батальйоні був взвод з двома мінометами – усе. 

І от такі батальйони, не укомплектовані, без тяжкого озброєння, зустріли масований обстріл і наступ противника зранку 10 травня. 

Єдине, що було в нас на посиленні – це п'ять гармат і три танки. Це одна гармата, яка мала закрити 10 км, і один танк, який мав закрити 15 км. 

– Ви зазначили, що вам повідомляли про російський наступ. Як ви готувалися?

– Інформацію про створення ударного, наступального угруповання противника ми отримали у квітні. Про це казала і розвідка, і наша аеророзвідка. Вона в нас, до речі, досить потужна була, ми залітали на територію противника на 25–30 кілометрів. Нас практично не вражав РЕБ.

Ми бачили скупчення техніки, особового складу, вогневих засобів, їхні напрямки просування. Ми збирали, обробляли і передавали цю інформацію старшому керівництву. 

Реклама:

– Чи розуміло, на вашу думку, військове керівництво, що в разі наступу у вашій зоні відповідальності ваша бригада не зможе дати відсіч?

– Безумовно, це була загальна інформація. Рішення, які ми ухвалювали для ведення оборонного бою, повинні бути підтверджені кількістю сил та засобів, які були в розпорядженні командира бригади. Їх було недостатньо, щоб тримати оборону під час такого наступу. 

Я трохи поясню за нашу бригаду: з моменту формування п'ять наших батальйонів відбували на виконання завдань окремо від керівництва бригади. Станом на зараз мені як командиру так і не вдалося повоювати в повному складі своєї бригади. 

Коли ми рік назад у травні заходили на Харківщину, в моїй смузі було шість батальйонів, а не чотири, коли був наступ. І з цих шести два було механізованих, тобто тяжких із бронетехнікою. Був ще батальйон спеціального призначення, два батальйони ТРО і один чи два стрілецьких.

А чомусь за рік, коли ми почали отримувати інформацію, що створюється наступальне угруповання противника, батальйони почали звідти виводити. 

Єдине, що скажу: нам ввели до штату батарею із 120-х мінометів – шість штук. Потужний засіб для піхоти – супер, я організував підготовку розрахунків, офіцерів, солдатів-сержантів. І що ви думаєте? П'ять місяців мінометів немає! 

Я по своїх каналах уточнюю, що можна міномети купити. Звертаюся по допомогу до територіальних громад Львівщини, до військової адміністрації, ми знаходимо гроші – це більше ніж 10 мільйонів гривень, – переводимо ці кошти на рахунок міністерства, і воно закуповує міномети для бригади.

 

– Тобто ви самі через Міноборони купили собі міномети?

– Так, а також потім за 4,9 мільйона гривень, які виділили громади, облрада, купив 250 мін. То про яке недбальство командира бригади може йтися?

Ми всі – добровольці, ми сформували дієздатний організм. До 10 травня бригада сумлінно виконувала бойові завдання. 

Навіть воюючи окремо, наші батальйони пройшли Донеччину, Луганщину, бої в Бахмуті, Кремінну, Серебрянське лісництво. Мої батальйони воювали у складі 80-ої, 81-ої, 95-ої, та практично у всіх бойових бригадах. У Бахмуті мій батальйон воював із холодноярівцями. 

Бригада має п'ять Героїв України – на жаль, посмертно. Під час боїв у Бахмуті батальйон втратив трьох командирів роти, які загинули на бойових позиціях на командно-спостережних пунктах. Це теж показник того, що вони не включали задню. 

Більше ніж 300 людей у нас нагороджено державними нагородами, більше ніж тисяча – відомчими. Нам є про що звітувати перед державою. І мені як командиру боляче, що події однієї доби буквально зіпсували імідж бригади… 

З'явилися вкиди, які дискредитують не тільки керівництво, а і всю 125-ту бригаду. Ніхто ж не розбирався, які батальйони були. Тим паче, нам приписали проблеми Вовчанського напрямку. А це не була зона моєї відповідальності.

Реклама:

– Ви ж стояли на напрямку Липців?

– Так точно. Липці, Глибоке, Стариця. Тобто лівим флангом були Липці, Глибоке, правим – Стариця, за нею річка Сіверський Донець, і це вже не моя зона відповідальності. А на бригаду навалили все! І "дали противнику прорватися в напрямку Вовчанська", і "кинули позиції і втекли". 

Батальйони робили все можливе і неможливе. Але втримати фронт, коли в тебе 6–8 людей на кілометр – просто нереально. 

 
На скриншоті мапи DeepState позначено річку Сіверський Донець, за якою закінчувалася смуга відповідальності 125-ої бригади ТРО. Прямою рискою підкреслено населені пункти, які перебували в цій смузі – Липці, Глибоке, Стариця. Колом обведений Вовчанськ, який був окремим напрямком наступу. Вигляд мапи на третій день наступу, 12 травня, 2024

Звернення до керівництва, артилерійська підтримка, підхід 42-ої бригади

– Ви надсилали до вищого керівництва запит на посилення, на резерв?

– Безумовно.

– До кого саме ви зверталися?

– Не хочу називати прізвища й посади, але ми постійно надсилали заявки на поповнення людей, озброєння, боєприпасів. При цьому ми вказували, що рішення, які ми приймаємо, нереально було виконати наявним комплектом сил та засобів. 

– Наскільки взагалі поширеною є практика, за якої бригаді ТРО віддають тримати певну ділянку кордону? Ви ж колишній прикордонник, маєте знати.

– Так, я служив прикордонником. Наводжу приклад: є 15 кілометрів лінії державного кордону, який охороняє прикордонна застава кількістю 50–70 людей, з легким озброєнням, з кулеметом. Вони охороняють кордон, борються з контрабандою, зі спробами порушення держкордону, з ДРГ, десь обстріли ідуть, вони відповідають. У схожому стані ми були там весь проміжок часу (до наступу – УП).

Але коли з'являється інформація про створення наступального угруповання, на ділянку цієї застави має зайти щонайменше механізований полк – це півтори тисячі людей. Тобто це три механізовані батальйони з тяжкою технікою, це танкові батальйони, ну і далі пішло, артилерія, ППО тощо. 

Я був свідком, як у смугу моєї відповідальності зайшла одна з наших механізованих бригад. Спочатку вона зайняла рубіж на відстані до 20–25 кілометрів від моїх бойових порядків. Коли я сказав, що їх треба підтягнути ближче, їх поставили на другий рубіж оборони: на одному фланзі це було 4,5–5 кілометрів, на іншому – 8–10 кілометрів.

– Яка це була бригада? 

– 42-га. Вона стала на другий рубіж за моїми бойовими порядками. І отут я не маю відповіді на це питання. Починається повномасштабний наступ. 

125 бригада, умовно кажучи, стікає кров'ю, десь втрачає позиції, відходить, маневруючи, можливо, десь ще якісь моменти відбуваються. 

Протягом першої доби 42-га бригада, яка стояла за нами, не допомогла нам ні своїми механізованими, ні танковими підрозділами.

 

– Артилерійська допомога була?

– Артилерійська – була. Була створена спільна група вогневого управління, до якої входило два представники 42-ої бригади. У принципі окремі вогневі завдання, але в мінімальній кількості, вони виконували. Втім, механізовані, танкові, мінометні підрозділи мене не підтримали! 

Тобто в першу добу, маючи попереду себе недоукомплектовану, недозабезпечену бригаду ТРО, механізована бойова бригада (42-га – УП), стоячи на другому рубежі оборони, жодним чином у ці події не втрутилася. І тільки на другий день, коли почалася битва за село Лук'янці, до нас долучилися підрозділи 42-ої бригади.

Реклама:

– Це було 11 травня?

– Кінець 11-го, можливо, 12-те число, але точно не 10-те. Я тоді використав усі свої резерви, але які резерви можуть бути в командира бригади ТРО? 30–40 людей.

Пам'ятаєте ці публікації у ЗМІ: "Прорив фронту на Харківському напрямку, бригада втекла, кинула позиції". Я хочу сказати, що жодного прориву не відбулося. Офіційна позиція, яку озвучив представник Генштабу: в перший день наступу на Харківщину противник мав тактичний успіх. Усе. Так, це було пов'язано з відходом моїх підрозділів з деяких позицій, але це не був прорив, бо це все відбувалося, підкреслюю, в межах батальйонних районів оборони. 

У перший день ми стабілізували ситуацію, навіть Глибоке ще було наше. Ми втратили тільки Стрілечу, Пильну, Борисівку – це ті села, які були практично біля лінії державного кордону. Також ми втратили Огірцеве, тоді правий фланг у мене відійшов на рубіж села Стариця. Там ми і зупинили противника, у нас там була підготовлена лінія оборони. На цьому рубежі бої тривають досі.

 
На карті позначені прикордонні села, які були втрачені в перший день наступу на правому фланзі – Стрілеча, Пильна, Борисівка. Також позначене Глибоке. Вид карти станом на четвертий день наступу, 13 травня 2024

 
На карті позначене село Огірцеве на лівому фланзі, з якого відійшла 125 бригада в перший день вторгнення. А також село Стариця, на рубіж якого посунулися військові. Вид карти станом на четвертий день наступу, 13 травня 2024

– У Стрілечій, Пильній і Борисівці, які розташовані під кордоном, були ваші підрозділи?

– У Стрілечій – були, там був взводний опорний пункт (ВОП). Це село, протяжністю 3–4 кілометри фронту, займав один взвод, приблизно 30 людей. Вони мали тримати 300 метрів, а не 3 кілометри. 

У Пильній і Борисівці наших підрозділів не було, вони розташовані практично на кордоні, в "сірій зоні". До того ж там проживали українці. Чомусь не було прийнято рішення про їхнє виселення. В одному селі було 18–20 людей, в іншому – трохи більше. Це теж приносило свої проблеми: я не давав команду відкривати вогонь по цих селах, коли туди зайшли москалі, знаючи, що там наші люди. 

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Нам усім хочеться бути частиною якоїсь групи – місця, де можна говорити, слухати, радити та впливати. Якщо вам цікаві люди, історії, процеси навколо (та головне, як вони відбуваються і що буде у підсумку) – Клуб "Української правди" буде вашим найкращим варіантом. І нашим, мабуть, теж.
Ольга Кириленко – військова репортерка УП

Глибина "сірої зони", відмова приймати фортифікації ОВА та вириті руками окопи 

– Ви говорите, що села Пильна і Борисівка фактично були в "сірій зоні". Якою була її глибина? Тобто відстань від державного кордону до ваших перших позицій.

– Стрілеча йшло по самому кордону (тобто в цьому селі "сірої зони" не було – УП). А в Пильній і Борисівці (глибина "сірої зони" – УП) – від 1,5 до 4 кілометрів. Це креслення переднього краю було сталим з моменту звільнення Харківщини. 

Мені закидають, що там не були облаштовані певні позиції. По-перше, там була невигідна місцевість – сади, густий чагарник. Ми розміщували там лише криті спостережні пости, позицій так званої бойової охорони там не було. По-друге, на будівництво фортифікацій, за всіма статутами, треба виділяти людей з другого ешелону оборони, а в мене їх на першому не вистачало, розумієте?

– Одне з офіційних звинувачень на вашу адресу стосувалося якраз неналежного облаштування оборонних позицій. Як ви думаєте, що люди вкладають у ці слова?

– Можливо, люди очікували на передньому краї довгострокові бетонні споруди. 

– Такі, як ОВА будують на третій лінії?

– Так, але це просто неможливо було зробити. Коли ми зайшли, робити бетонні споруди вже не було змоги – будь-яка техніка знищувалася артилерією чи FPV-дронами, "Ланцетами". Тому ми рили руками. 

І я ж не просто так згадував про штатну структуру бригади ТРО: у мене ж по штату навіть інженерно-саперних підрозділів не було. У мене в бригаді була інженерна рота, а в батальйонах були інженерні взводи. Без спеціальної техніки, без нічого, просто солдат з лопатою. Що могли, те й робили. 

Ми давали деревину, перевіряли траншеї. Для оборонного бою на передньому краю, за моєю оцінкою як комбрига, їх було достатньо.

– А за другу лінію оборони ви відповідали?

– Ні, друга лінія – це вже зона відповідальності місцевих органів влади, обласної військової адміністрації. 

– Тож ОВА, зокрема от Харківська, каже, що відповідає тільки за третю лінію оборони. А перша і друга – відповідальність Сил оборони.

– Ні, на другій лінії вже були об'єкти, які будувала ОВА – бетонні споруди, траншеї, тощо. 

Реклама:

– По яких населених пунктах приблизно проходила друга лінія – в районі Липців чи ближче до тилу? 

– В районі Липців і вище. Також у районі Веселого, Ізбицького. Це був так званий другий рубіж оборони, який облаштовувався силами ОВА. Але він був у незадовільному стані.

У кінці 2023 року мені як командиру бригади прийшло розпорядження прийняти оборонні споруди по другому рубежу – я відмовився це робити. Я проїхався по цьому рубежу, поставив задачу все зафотографувати, заактувати. 

По-перше, воно не відповідало тактичному задуму – це було не на панівних висотах. Переважно ці опорні пункти були в низинах і заросли чагарником, траншеї обсипалися. Бетонні споруди не були облаштовані так, як повинні. Тому я відмовився їх приймати і направив офіційні донесення на керівництво ОТУ "Харків". Відповідь була: "будемо розбиратися".

Також є відповідь на керівництво ОТУ "Харків" від когось з ОВА, що споруди зроблені практично в повному обсязі, роботи ще продовжуються і мають задовільний стан. Але це була відверта брехня.

– Можливо, ви бачили фотографію з напрямку Липців, де бетонні тетраедри лежали розкиданими біля дороги? 

– Так, якраз хотів про це сказати. Тетраедри повинні були давно встановити на полях для того, щоб перешкодити просуванню техніки противника. Є мої фотографії з напрямку Липців, Глибокого, де всі ці тетраедри як лежали у 2022-му, так і лежать у 2024-му. Це не тільки Липці, а і в районі Стариці, Веселого. Ми все ще говоримо про другий оборонний рубіж.

 
Розкидані вздовж дороги бетонні тетраедри на околицях Липців, які мали бути частиною лінії оборони. Фото оприлюднене українськими осінтерами DeepState 14 травня 2024

– Харківська ОВА пояснює, що в районі Липців, наприклад, тетраедри лежать купою, бо росіяни постійно обстрілювали ту ділянку – з артилерії, FPV – і змоги працівникам цивільних компаній розставити їх по полях не було. За вашими спостереженнями, там справді було настільки небезпечно?

– Мабуть, ідеться про ділянку трохи вище Липців, у напрямку Глибокого. Так, коли бригада зайшла (травень 2023-го – УП), ситуація вже була небезпечною, я це підтверджую. Були постійні обстріли, FPV, "Ланцети". Уся техніка, яка з'являлася – особливо інженерна, будівельна, бронетехніка – вся вражалася противником. 

Але був період до травня 2023-го – це приблизно рік (з моменту звільнення Харківщини – УП). Ось за цей період я нічого не можу сказати. 

Якщо вони на цьому рубежі могли ставити бетонні споруди і завозити туди тетраедри, висипати їх біля дороги, то, думаю, не так небезпечно було. 

– Тобто всі фортифікації у вашій зоні відповідальності уздовж державного кордону були вириті виключно саперною лопаткою? 

– Я не можу сказати, як вони облаштовувалися до мене. Коли ми зайшли, по передньому краю можливості працювати екскаватором уже не було. Якщо в районі Липців (10 км від кордону – УП) уже били, то вздовж державного кордону зводити фортифікації вже точно можливості не було. 

Єдине, що ми облаштовували екскаваторами і технікою – місця розміщення резервів, вогневі позиції артилерії, схованки для танків. Це вже ближче до тилу. 

День бойової роботи, генерал Содоль, ОКП 125-ої бригади

– Ви переконуєте, що прориву кордону 10 травня не було, бо ви переміщувалися виключно в зоні відповідальності своїх батальйонів. На яку максимальну відстань відійшли ваші підрозділи того дня?

– У першу добу 415 батальйон, який стояв на лівому фланзі – це напрямок Стрілечої, – відійшов десь на 3 кілометри від тих позицій. Це практично від кордону. Правий фланг – це Красне, Мораховець – 10 числа ще тримали опорні пункти, йшли бої. Але не отримавши відповідної підтримки, 11 числа вони відійшли теж десь на три кілометри. 

І найбільше відійшли підрозділи правофлангового 172-го вінницького батальйону, там були досить серйозні бої. Вони відійшли від кордону, де стояли (ближче до Вовчанська – УП) до району села Стариця – це десь 4,5 кілометра. Там вони зайняли оборону по північній околиці Стариці.

– А що, на вашу думку, ховається за таким поняттям, як "мали місце факти залишення бойових позицій"? Про що йдеться у матеріалах справи.

– Чомусь наше старше військове керівництво вимагає оборони за принципом "ні кроку назад". Можливо, є моменти, де так і треба, але ми забуваємо, що є такий вид маневру як відхід. 

Це не покидання позицій. Це ситуація, в якій командир на певному етапі бою вирішує зберегти людей і відійти на більш підготовлений рубіж. Він відходить, зупиняє противника на певному рубежі й готує умови для проведення контратаки і відновлення рубежу. 

Чомусь у нас відхід – це вже кидання позицій, кримінал. Я знаю багато випадків, коли буквально зразу (після відходу з позицій – УП) по певних командирах рот, батальйонів, бригад порушуються кримінальні справи. 

У моїй ситуації – так, було залишення, десь командири маневрували, приймаючи певні рішення. Але 11 травня у першій половині дня вже було порушене кримінальне провадження! 

Таке враження, що вже знали… Тобто ті, хто розуміли, знали, що якщо 125-ій бригаді не допомогти, то так воно і буде. 

З 10 по 15 травня бригада ще вела бойові дії, і я керував діями своїх підрозділів, але в цей час ДБР уже починає дьоргати мене, моїх офіцерів, підлеглих, солдатів, сержантів з батальйонів, які ведуть бойові дії та перебувають на передньому краї… Я вважаю, що це неправильно.

Плюс, не пам'ятаю, якого числа було призначено службове розслідування, але 15 травня вже був наказ про звільнення мене з посади. Без пояснень, без роз'яснень! Розслідування тільки почалося, ДБР працює, а командир бригади вже звільнений з посади і призначений у резерв командувача.

 

– Ми вже кілька разів згадували в розмові ОСУВ "Хортицю" та ОТУ "Харків". Як тільки почався повторний російський наступ на Харківщину, було замінено командувача ОТУ Юрія Галушкіна. Хочу запитати, якою була ваша взаємодія з Галушкіним у момент наступу?

– У нас були робочі стосунки. Для мене заміна пройшла непомітно… Бригада вступила в бій о 4–5 ранку, а буквально перед обідом уже прийшла офіційна інформація, що було змінено керівника.

Плюс, зі мною на ОКП (основний командний пункт – УП) 10-го числа практично з самого ранку і до вечора перебував особисто командувач ОСУВ "Хортиця", генерал Содоль Юрій Іванович. Він прибув, мабуть, ще до 8-ої години. Він бачив усі мої дії, з ним також була досить велика група офіцерів з ОСУВ "Хортиця" – людей десять десь. Ця група була в мене три чи чотири доби, я так розумію, з метою контролю моїх дій. 

Юрій Іванович не казав на мої рішення "затверджую", але ж він усе чув… Можливо, він не всім був задоволений. Але коли 172-ий вінницький батальйон відійшов у район Стариці – це вже була незворотна дія, – він сам визначив рубіж, по якому мені перейти до оборони. Думаю, якби він побачив у моїх діях якесь недбальство, він мав би повне право усунути мене від виконання обов'язків, взяти керівництво у свої руки чи передати комусь. 

Ще раз скажу: увесь день бойової роботи генерал Содоль знаходився на ОКП 125-ої бригади. І на другий день також, правда, був у нас менше по часу. Тобто як командир бригади я роблю висновок: можливо, щось у мене не виходило, але жодного криміналу я не робив, бо командувач мав би одразу втрутитися.

– Тобто Содоль цілком спокійно 10 і 11 травня сидів з вами на…

– Спокійно, не спокійно… Він, звісно, казав мені по-генеральськи, він же теж "тризірковий": "Да, Артуре Івановичу, тут треба було тримати". Кажу: "Чим тримати?".

У моє управління бригадою він не втручався, він констатував факти, підказував, десь старався допомогти. Але такого, щоб зупиняв, такого не було.

Призначення Драпатого якимось чином вплинуло на вашу роботу в наступні кілька днів?

– У принципі Михайло Васильович – потужний керівник, у мас-медіа я потім прочитав, що він "антикризовий менеджер". Але йому було легше, бо на другий день ввелися в бій всі резерви, плюс ще підійшли резерви. 

Ще таке скажу: коли я відходив, втрачав, на жаль, деякі позиції, безумовно, я доповідав про це і надавав письмове донесення. Так от у відповідь у кінці доби мені одразу прилітали щонайменше три бойових розпорядження на відновлення позицій – від ОТУ "Харків", ОСУВ "Хортиця" і Генштабу. 

Генштаб давав БР (бойове розпорядження – УП) по відновленню позиції в районі Пильної чи Борисівки. Ну як Київ, Генштаб може мені чітко вказати, як ту Борисівку відбивати? При цьому три БР різнилися по часу, деякі мали розбіжності по напрямках. 

Надсилаючи такі БР, вони підставляють командира, який не може їх виконати. Бо щоб відбити позиції, контратакувати, повинно бути виконано щонайменше три умови. 

Перша і головна – противник повинен бути зупинений. Як відновлювати позиції, якщо він пре, продовжує наступати? Друге питання: у мене повинні бути сили і засоби для цього, тобто резерви. Щонайменше це штурмові підрозділи, а також бронетехніка, достатня кількість артилерії, підтримка авіації. Тоді можна, не ризикуючи особовим складом, створювати умови для проведення контратаки.

І третя, одна з головних умов – резерви противника повинні бути надійно подавлені. Як тільки я почну контратакувати, він же буде підтягувати резерви, значить, вони мають бути зупинені й подавлені. Це кожен лейтенант знає.

І найголовніше: розумієте, як наші керівники бояться за свої… У них найбільшим був передостанній пункт, там розписано, як командира бригади за невиконання цієї БР будуть "розстрілювати". Як він буде "вмирати тяжкою смертю", як по ньому буде кримінальне провадження, особиста відповідальність, зняття з посади. Це дурня повна.

ТРО у складі Сухопутних військ, невідповідність штатної структури бригад

– Що відбувалося після 15 травня? 

– Прийшло розпорядження, щоб я віддав чотири батальйони, які були в моєму підпорядкуванні, в інші бригади. Здається, це була 42 і 92 бригади. 

Коли залишилося тільки управління з підрозділами забезпечення обслуговування – рота розвідки, зв'язку, РУБАК (рота ударних безпілотних авіаційних комплексів – УП), мінометна батарея – нас вивели в резерв командувача ОТУ "Харків". Після цього почали більш прицільно дьоргати на всі ці допити. А потім прийшла БР (бойове розпорядження – УП), що всі мої підрозділи, крім тилових, також передати 92-ій бригаді. Тобто позабирали в мене все. 

Потім прийшло бойове розпорядження: управлінню бригади передислокуватися на один із полігонів на захід України. І що ви думаєте? Керівник ДБР пише листа на командувача Сухопутних військ, що "з метою подальших слідчих дій залишити майже 30 офіцерів на чолі з командиром бригади в Харкові". Як заручників!

Уявіть собі: іде війна, купа проблем, офіцерів не вистачає, а тут ціле керівництво бригади практично два тижні сидить, нічого не робить у Харкові. Я вважаю, що це неправильно. Нас повинні були відправити з управлінням бригади, я так думаю, до своїх підрозділів, а шановні розслідувачі мали прибувати до нас і там з нами працювати. 

Тут за пару десятків кілометрів – війна, ідуть бойові дії, а ми сидимо… Для мене як командира бригади це, чесно кажучи, було принизливо. 

Зараз моя бригада перебуває у складі трьох чи чотирьох інших бригад. Знову управління – окремо, батальйони – окремо. Одні на Запорізькому напрямку, інші зараз на Волині.

– Що, на вашу думку, взагалі треба робити з бригадами Сил територіальної оборони, враховуючи, що військові з ТРО часто нарікають, що ними просто "закривають дірки" на фронті.

– У лютому нас ввели у склад Сухопутних військ – не знаю, з чим це було пов'язане, але рішення, на мій погляд, правильне. Хочете бойову бригаду – введіть її у склад Сухопутки. Але ж і зробіть подальші кроки. Тобто зберіть бригаду докупи, виведіть її на полігон, переформатуйте по штату.

Не може бути бригада Сухопутних військ на передньому краї у тому штаті, який призначений для виконання завдань ТРО. У мене ж досі в управлінні бригади є групи по роботі з ДФТГ (Добровольче формування територіальної громади – УП)! У той же час протитанкових, зенітно-ракетних підрозділів, які мають виконувати завдання, засобів ППО – немає в штаті взагалі. 

Що для мене найобразливіше: у березні я писав рапорт, що штатна структура 125-ої ТРО у складі Сухопутних військ не відповідає тим завданням, які на неї покладаються. У неї недостатньо сил, засобів, озброєння, потребує доукомплектування і так далі.

Коли ми були на Харківщині, було щонайменше дві телеграми із Західного оперативного командування, щоб управління бригади з батальйонами вивести на ці заходи, про які ми зараз із вами говоримо. Жодна телеграма не була задоволена керівництвом ОТУ "Харків", ОСУВ "Хортиця". Нас так і залишили. 

Тобто формально ми увійшли до складу Сухопутних військ, по актах нас прийняли, але нічого ні в штаті, ні в забезпеченості у нас не змінилося. Так для чого це тоді робити?

Ви, мабуть, знаєте, що в нас на пальцях можна порахувати бригади ТРО, які воюють у повному складі. У всіх інших доля така, як у 125-ої: усе розкидано, управління незрозуміло де – хтось у Рівному, хтось у Хмельницькому, – а батальйони воюють. Або от як моє управління: воно в зоні бойових дій і керує людьми, але не своїми. 

Найбільш успішні бригади, ми ж знаємо – Третя штурмова, 92-га тощо – це ті, які воюють повним складом. 

У 2014 році нинішні керівники, генерали, до більшості з яких я ставлюся з великою повагою, були у кращому випадку командирами бригад. Деяких я пам'ятаю командирами батальйонів або навіть рот. І я пам'ятаю, як вони між собою обговорювали – для чого забирати у нас батальйони, роти й дрібнити бригади? Тоді вони були цим невдоволені. А зараз, досягнувши певних щаблів військового керівництва, випередивши мене, вони роблять те саме. 

Ольга Кириленко, Євген Будерацький, УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді