Одіссея лейтенанта Маляревича. Як на війні винайти порох і знайти те, чого не існує

Його звати Одіссей. 

В історичному бойовику "Троя", знятому за мотивами "Іліади" Гомера, воїн Ахіллес веде провідний загін грецької армії – мірмідонців на штурм Трої. В Ахіллеса багато недоброзичливців серед греків, але є друг – старший за віком цар Ітаки Одіссей.

Одіссей – це 45-річний Олесь Маляревич, заступник командира батальйону ударних безпілотників "Ахіллес" 92-ої окремої штурмової бригади з логістики та матеріально-технічного забезпечення. Він не приховує, що обрав свій позивний саме під впливом кіно.

– Одіссей – єдиний, кому Ахіллес довіряв з першого дня війни і кого чув. У нас приблизно так із Юрою (командир батальйону Юрій Федоренко, позивний "Ахіллес" – УП). Є корабель мірмідонців. А є той, хто корабель знайшов. Парус встановив. А коли вони прибудуть у Трою, я місце на узбережжі займу для всіх, роздам списи і обладунки…

Воєнної кар'єри Маляревич не планував. В 11-му класі написав листа президенту України з пропозицією: хто не хоче служити в армії, платить у держбюджет $3600 впродовж трьох років. За задумом школяра, кошти мали піти на фінансування контрактної армії. Олесь зібрав підписи 27 однокласників і відправив лист Леоніду Кучмі. З адміністрації президента подякували за ініціативу.

До повномасштабного вторгнення Маляревич в армії не служив. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого за спеціальністю "організація фільмовиробництва". Цей фах знадобиться йому на війні. 

Знадобиться, власне, весь життєвий досвід.

Війна і влада

Його ім'я легко гуглиться: в мирному житті Олесь Маляревич – дистриб'ютор студії "Warner Brothers" в Україні. Засновник компанії "Кіномедіа", продюсер кількох документалок та одного ігрового фільму, який має вийти 2024-го року.

З 2014-го він депутат Київради, член партії "Удар". За пів року до повномасштабної війни Олеся призначили першим заступником голови держадміністрації Дніпровського району Києва. Серед повноважень – розвиток тероборони.

– Я не міг закликати людей вступати до тероборони, якщо не запишуся і не буду ходити сам на заняття, – розповідає Одіссей. 

До тероборони він записався за вісім днів до великої війни. Встиг побігати з дерев'яним автоматом. Ну а далі – війна. І бойовий шлях пліч-о-пліч з Ахіллесом – ще одним депутатом Київради.

Момент перевтілення бізнесмена і чиновника на військового: сьома ранку 24 лютого 2022-го. Саме тоді Маляревич став одним із тисяч добровольців – солдатом-стрільцем у 112-й окремій бригаді ТрО Києва. 

В ролі солдата-стрільця Одіссей пробув майже десять місяців. Потім – старший солдат, згодом – сержант. Ставати лейтенантом, за його словами, не планував. Але Ахіллес сказав: "Треба" – значить, треба. 

У спеціаліста з логістики за два з половиною роки було багато фантастичних задач. Прорубати дорогу крізь ліс. Вилікувати і відправити скаліченого війною собаку на ферму Андреа Бочеллі в Італію. І навіть винайти порох. Точніше не порох, а вибухову речовину, хімічна формула якої займає пів сторінки.

Квести менеджера-стрільця

Під час війни Одіссей навчився здобувати матеріальні цінності з повітря.

Перший квест – кінець лютого 2022 року. 

– Ви пам'ятаєте, як це було, – починає розповідь Одіссей. – Люди приходили в тероборону в кросівках і джинсах. Що робити?

На околиці Києва, поруч із позицією, на якій розташувалися тероборонівці, стояв зачинений "Епіцентр". 

– Я знав директора цього торгівельного центру, – веде далі Одіссей. – Для нас цей заклад відчинили, і ми набрали на 600 000 гривень одягу, ліхтариків, ножів, телефонів, скотчу... Весь цей товар я взяв під своє ім'я. Потім написав у соцмережах пост з проханням про допомогу і всі кошти повернув.

Другий квест – зброя. 

– Автомати видали, але не вистачало навіть магазинів для них, – розповідає військовий. – Я вийшов на екскерівника одного з підрозділів МВС, заїхав на склад і просто під свій паспорт взяв на батальйон 60 пістолетів Форт-17, 34 ручні кулемети Калашникова, 400 гранат Ф1, 32 автомати і багато магазинів. Це відбувалося настільки швидко, що навіть номери пістолетів не встигали переписувати.

Коли ми відтіснили ворога з Київщини, нас попросили зброю повернути. В липні 2022-го ми привезли це майно на склад МВС – і все зійшлось!

Ще один квест – дорога крізь ліс.

– Це був червень 2022 року, – пригадує Одіссей. – Ми тоді утримували позиції біля села Базаліївка на Харківщині. Єдиний шлях до "великої землі" проходив по ділянці, де були орки. Єдине сполучення з нашим тилом – заливні луки. Проїхати там на пікапах неможливо.

Я прорвався тоді крізь болото до міста Чугуєва. І одразу до кабінету мера. Можете уявити мій вигляд після кількох тижнів життя в польових умовах… Мером виявилася чудова жінка – Галина Мінаєва. Я такий: "Я депутат Київради!". Галина Миколаївна одразу зв'язалася з адміністраціями. А далі почалася робота: рубали дорогу. Берегли кожне дерево. Зрубали лише 20–30 сосен. Сполучення відновилось.

Переламний момент

Перші кілька місяців війни 90% ресурсів на утримання та озброєння підрозділу, де служили Ахіллес і Одіссей, добувались завдяки донатам і зв'язкам. 

– ЗСУ не видавали стрілецьким ротам ні машин, ні дронів, нічого. Лише зарплата, харчі й автомати, – каже військовий і чомусь посміхається.

Одіссей кілька хвилин розповідає про те, як батальйону "Ахіллес" допомагала і допомагає громада Києва. 

– Якщо взяти всю техніку, яку громада міста передала бригаді тільки за цей рік, то весь Хрещатик був би заповнений, – підсумовує Одіссей. – Тільки не пишіть, що це все завдяки мені, це неправда. Нам допомагають, тому що ми показуємо результат.

Але повернімося в 2022 рік. Влітку Олесь домовився про допомогу підрозділу у вигляді двох дронів – Mavic 2. Зараз така техніка майже не використовується, а тоді вони були на вагу золота. У серпні того ж року рота мала вже 50–60 "Мавіків". Половина підрозділу освоїла цю техніку.

То був один із переламних моментів в історії роти. В очах Одіссея це виглядало так: "Пам'ятаю, у нас був якийсь дуже простий дрон – злетіли, знайшли три ворожі танки, поблизу них орків, які вже відстріляли по нас і сиділи чай пили. Передали цю інформацію начальнику артилерії 92-ої бригади. Так почалася наша взаємодія...".

Відчувається, що ці спогади приємні оповідачу.

– Артилеристи нас не одразу сприйняли серйозно. Але з кожним днем ми надавали їм все більше інформації. Розумієте, по документах ми були просто стрільці – четверта рота 128 батальйону 112 бригади ТрО. Я, наприклад, був кулеметником. А по факту займалися аеророзвідкою.

В якийсь момент нам командування ТрО сказало: місія завершена, повертаємось на ротацію до Києва. Але ми з Ахіллесом усвідомлювали важливість аеророзвідки тут і зараз. Пішли до комбата 128 батальйону, Олександра Білоуса, почали пояснювати, що повернення неможливе. Він нас почув. За це йому велика повага, – зітхає офіцер. 

В ті дні Ахіллесу та Одіссею довелося проявити всі свої дипломатичні таланти.

– Частина підрозділу з нами не погодилась, –  Одіссей пам'ятає ті події детально. – Коли стало питання про перехід у 92 ОШБр, Ахіллес провів козацьке віче. Результат: десь 30–40% роти повернулися до Києва. Хтось втомився, частина людей втратили свою бойову спроможність. А ті, хто залишився, стали кістяком роти ударних безпілотних авіакомплексів "Ахіллес" 92-ої бригади. З часом ми масштабувалися до батальйону. 

Винахід пороха

Одіссей посміхається: "Бувають задачі: знайти те, чого не існує в природі".

Далі офіцер розповідає про те, як влаштований боєкомплект для дронів. Якщо коротко: БК нестандартні, для того, щоб перетворити китайську літаючу іграшку на зброю, треба було синтезувати певну речовину.

– А я ж ніфіга не хімік, – каже Одіссей. – Почав серед свого кола шукати хіміків. У мене є знайомий харківський бізнесмен. Я знав, що він закінчив Харківський державний університет і навіть викладав там хімію. Але він не такий вже близький друг для такого делікатного питання. Тому я звернувся до ще одного спільного знайомого – київського бізнесмена. 

Потім до нашої групи доєдналися кращі спеціалісти однієї відомої компанії. Кращі хіміки Харкова також у цьому процесі брали участь! Мозковий штурм тривав 5 днів.

Один київський металург розробив для цього БК спеціальну капсулу. Собівартість – 600 гривень. Нам їх постачають на волонтерських засадах. Трилітровий летючий сперматозоїд. Чудово працює!".

Секрет менеджера

Як Одіссею вдається здобувати будь-що з повітря? 

– Мені довіряють, – ділиться секретом менеджер. – Формула така: до 40 років ти працюєш на свою репутацію, після 40 – вона працює на тебе.  

І – зв'язки. Під час війни я по максимуму використовую свої зв'язки. Щиро вважаю, що один з елементів успіху батальйону – знайомство і співпраця з такими великими людьми, як американський філантроп Амед Хан та інші наші друзі.

Все за гроші не купиш – нема таких грошей.

– Один раз я збрехав, точніше недоговорив... – зізнається офіцер. – Поки Ахіллес з мірмідонцями рубився в Куп'янску-Вузловому і йшов далі, я вже готував місце для штабу в Куп'янську, де ще догорали танки окупантів. Знайшов зручний будинок, у якому раніше орки жили. Застовбив, підключив інтернет. Там, біля будинку, у будці, на цепу старий собака жив. Породиста вівчарка... Джек.

Одіссей робить паузу, дістає телефон, показує відео з собакою і коментує.

– Боялася навіть з будки вийти. Орки його підгодовували, але лайно не прибирали, не випускали, не мили... А пес контужений і поранений... До нас тоді приїхав наш друг – Амед Хан. Ось він на фото. Побачив собаку.

Далі події розгорталися стрімко.

– Амед Хан виклав фото Джека у своєму інстаграмі: "Собака шукає дім". Цей пост побачив син Андреа Бочеллі – Амос і вирішив взяти тварину до себе. Амед Хан каже: "Привезіть собаку в Італію – в Європі вас зустрінуть".

А Джек же хворий – в нього поранення хребта! Набираю головного ветеринара Києва – Наталю Мазур. Веземо тварину до Києва. Робимо Джеку паспорт – прізвище я йому дав Хан. Собаку в Києві лікують, миють, чистять. Вже до Європи пес їхав бодрячком, навіть до "дівчат" на заправках залицявся.

Одіссей робить довгу паузу: "Один раз я збрехав, точніше недоговорив... Я приховав те, що Джек глухий".

Наче виправдовуючись додає: "Глухота – наслідок контузії... Я боявся, що від нього відмовляться. А мені дуже хотілося, щоб собака на старості в Італії на фермі пожив". 

Військове сибаритство

Під час інтерв'ю Олесь Маляревич уникає батальних спогадів, окопної правди та сумних роздумів. Воно начебто і зрозуміло – де заступник комбата з логістики і матеріального забезпечення і де справжні битви?

Але це враження розвіюється після розмови з другом Одіссея – Ахіллесом. Командир Юрій Федоренко в категоричній манері каже:

"Та пофіг, що він там уникає. Ми з ним з першого дня повномасштабної війни. Він в усіх бойових діях брав участь. Виконував завдання як звичайний піхотинець, а паралельно допомагав, як міг, своїми зв'язками та комунікаційними здібностями. Коли перейшли в 92 бригаду, йому вже офіційно поставили задачу – займатись тилом". 

Далі Ахіллес розповідає, як по Одіссею десь під Печенігами "два пакети з "Градів" прилетіло".

Про наступну зустріч із Одіссеєм домовляємось в одному зі складів безпілотників. У моєму нотатнику нагадування, про що запитати – "два пакети з "Градів"".

Але бесіди про "Гради" не вийшло – про свої героїчні вчинки Олесь говорить сухо, майже схематично: "Переді мною і ще одним сержантом (у нього тоді і позивний був "Сержант", а зараз – "Отаман") стояла задача забезпечити медичну евакуацію поранених. Ми вивозили їх на пікапі. І попали під обстріл".

Одіссей заварює чай і дістає печиво:

– Їжа – мій наркотик...

– Ви сибарит?

– В сенсі – брати від життя все? – на секунду замислюється. – Не зовсім. Хоча комфорт люблю. Я прагну дарувати людям позитивні емоції і брати позитив від них. Тому, наприклад, одна з моїх повсякденних задач – забезпечувати комфорт бійцям. Ми дбаємо про те, щоб кожен боєць був ситий. 

Розливає трав'яний чай і розвиває гастрономічну тему:

– Я привіз з Києва мультиварку. Люди думають, що ми тут останній сухпай доїдаємо, але це не так. Я на ніч, після 22-ої години, щоб знизити навантаження на електромережу, ставлю гречану кашу. Зранку сніданок готовий. Зазвичай це каша з маслом, варений буряк, щось м'ясне. Дуже смачно – печінка з гречкою. 

Намагаюсь перебити кулінарний монолог:

– За що вам Залужний дав Хрести?

– За Бахмут.

Від запитань про війну Одіссей мружиться. Холодно відповідає:

– Не люблю такі речі розповідати... У нас є боєць, позивний "Ганс". Як кажуть, справжній. Коли він сказав батькам, що йде воювати, вони йому: "Йди до Олеся". В їхньому уявленні, якщо до Олеся, то все буде добре. А минулої осені, в районі Ковшарівки чую по рації: "Ганс – важкий трьохсотий". Так сталося, що з нашої роти я був найближче до місця, де це трапилось.

Одіссей відсуває тарілку з печивом:

– Я загалом у критичних ситуаціях зосереджуюсь, а вже потім нервую. А тут навпаки... Їду на стабілізаційний пункт, лікар мені виносить бронік Ганса в крові. "Де Ганс?" – "У шпиталі в Синьковому". Я – туди. Наступний лікар: "Триває операція, важке поранення". Ганса врятували... Я потім дізнався про обставини поранення.

Одіссей витримує довгу паузу і продовжує:

– Ганс з побратимом (позивний "Вовк") виконували в бойових умовах аеророзвідувальну задачу. Зробили все грамотно, правильно підготували позицію. Але все одно потрапили під обстріл. Їх сильно посікло уламками шиферу. Обидва втратили свідомість. Ганс прийшов до тями перший. Він був дуже побитий, але почав шукати Вовка і потім тягнув непритомного побратима до точки евакуації під шквальним вогнем. Коли дотягнув – знов втратив свідомість... Ганса врятували, зараз він служить, головний сержант взводу.

Мрія

Коли мова заходить про мирні справи, Одіссей перетворюється на пана Олеся. 

– Пане Олесю, що вас занесло у владу?

– Я з Русанівки, – відповідає так, наче "з Русанівки" пояснює все.

– ?

– У 2008 році я створив дитячий футбольний клуб у школі №182. Доводилося футболістів наших возити аж у Вишгород на офіційні матчі, платити гроші за оренду... А тут під боком шкільний стадіон, який перетворився на "наркоманське місце". Я пішов в райадміністрацію... Якщо узагальнити, відповідь була така: "Це місце вже віддали під забудову". Я почав боротися за стадіон... Ви трав'яний чай будете?

Пан Олесь розливає чай і продовжує:

– На мене наїхала команда Черновецького. Просто вбивали мій бізнес: перекупили оренду в приміщенні, де був мій магазин. Я тоді зрозумів: якщо проти тебе працює влада, а ти не у владі, в тебе немає майбутнього. Це зараз вже напрацьовані якісь інститути громадянського суспільства. У фейсбук кинеш заклик "Врятуємо стадіон!" – і хтось відгукнеться, можна "включити" антикорупцію... А тоді – дикий Захід.

– А Майдан як пережили?

– З першого дня на Майдані, з середини лютого, головним чином, на Русанівці.

В цей час лунає гуркіт двох близьких вибухів. Пан Олесь не звертає уваги:

– У нашому районі, в готелі "Славутич" поселилися тітушки. А Русанівка, як ви знаєте, це фактично острів. Ми з хлопцями встановили блокпости – перекрили всі п'ять мостів. Ми тоді, пам'ятаю, затримали Топаза з гранатами (проросійський кримінальник, один із керівників охорони Антимайдану – УП). Витягли його з автобуса...

Пан Олесь показує фото відбудованого стадіону. Розмова про події 2014 року плавно перетікає в розмову про подальше мирне життя, зокрема про бізнес.

"В якийсь момент весь мій товар на кордоні затримали і не повернули експортний ПДВ..."

"Компанія "Кіномедіа" тримала перше місце на ринку реклами в кінопрокаті..." 

"Я завжди мріяв зробити ігрове кіно..."

Мрія пана Олеся майже здійснилася. До її втілення він ішов багато років. У 2017 році "Кіномедіа" вперше взяла участь у пітчингу Держкіно. У 2021-му отримала часткове фінансування на зйомки фільму "Добре, що мама не знає" – комедійного блокбастеру: стрімкий початок, кримінальні розбірки, запаморочливий екшн і, звичайно, чорний гумор.

У 2022-му процес фільмовиробництва загальмувався – продюсер пішов на війну. Сьогодні разом із паном Олесем в "Ахіллесі" служать деякі актори, а також його брат – відеооператор Тарас Маляревич. 

Шостого березня 2022 року загинув 33-річний актор, співак і композитор Паша Лі – волонтер, посмертно нагороджений орденом "За мужність" III-го ступеню.

– Але ми встигли все відзняти, – сумно констатує пан Олесь. – Зараз картина на стадії монтажу, і восени вона має вийти в прокат. І ми це зробимо. Обов'язково зробимо. 

Допиваємо чай. Обережно питаю:

– Коли закінчиться війна, будете знімати про війну?

Співрозмовник трохи дратується і чітко, щоб уникнути подальших запитань, відповідає:

– Я ні-ко-ли не буду знімати фільми про війну. Мені цього в житті вистачило.

Дмитро Фіонік, для УП