Кирило Верес: У росіян крутєйша мотивація – біжать через поля, щоб загинути

Четвер, 27 червня 2024, 12:00
фото: УП

Герой України Кирило Верес, командир батальйону К-2 54-ої окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, приїжджає на інтерв'ю "Української правди" на квадроциклі. 

Ми записуємо цю розмову під зруйновиним мостом у Донецькій області. 

Верес невиспаний – вночі він виконував бойове завдання. 

Реклама:

"Працювали два екіпажі, в одному я був штурманом. Скажімо так, робили вони, а я був з особовим складом – піднімав моральний дух", – розповідає командир батальйону з легкою усмішкою.

Тієї ночі безпілотники К-2 знищили один російський БМ-21 "Град" і серйозно пошкодили причіпну артилерію ворога.

"Хлопці, тільки давайте не затягувати – я ще хочу встигнути покупатися", – попереджає перед самим початком розмови командир батальйону. 

Верес – легенда Сил оборони. Йому 34 роки, і він повний лицар ордена Богдана Хмельницького, який воює з 2014 року. 

У 2015 році він був одним із тих військовослужбовців, які затримували російських офіцерів ГРУ РФ Олександра Александрова та Євгена Єрофєєва, котрих згодом обміняли на Надію Савченко

В інтерв'ю "Українській правді" Кирило Верес розповідає, як швидко змінюється війна, згадує про полоненого "вагнерівця", який із Пригожиним йшов на Москву, пояснює, чим жінки в його батальйоні кращі за чоловіків.

Верес ділиться досвідом роботи з особовим складом, зізнається, які помилки готовий пробачати бійцям, а за які – роздерти.

У ході розмови ми запитували командира батальйону К-2 також про його ставлення до мобілізації, право засуджених йти до війська, демобілізацію та чи виграємо ми зараз російсько-українську війну. 

Якщо вас цікавить повна версія інтерв'ю, дивіться його у відеоформаті.

"Ворог враховує всі наші дії і намагається протидіяти. Постійно треба впроваджувати щось нове"

– Почнемо з вашої цитати: "Війна – як мода: якщо ти в моді випав із тренду хоча б на 2–3 місяці – все, ти не в моді". Можете пояснити, що це значить?

– Вже не так, зараз на місяць – півтора. Ми завжди придумуємо якусь нову тактику, і противник щось нове випробовує, застосовує нові технології. 

У підрозділі на кожне нововведення бойового елементу потрібен час. Навіть якщо ти все знаєш, для того щоб відточити щось нове, потрібен місяць. 

А якщо ти випав із війни на місяць – півтора, потім ще йде вдосконалення так само місяць – півтора, то три місяці тебе нищать в одні ворота, і ти не можеш нічого протиставити ворогу.

Через це треба бути в тренді, тобто постійно тримати руку на пульсі. 

Сили оборони часто викладають якісь відео в інтернет, я залюбки виходжу на командирів підрозділу, відео якого виклали, і питаю: "Друже, як в тебе так вийшло? Навчи мене". 

Мені командир бригади дозволив поїхати в один із топових підрозділів – це третій штурмовий батальйон 92-ої окремої штурмової бригади, в якій я колись служив. Тож днями я поїду до них на одну ніч набувати бойовий досвід. 

У них результат на 30–40%, часом на 50% кращий, а, може, і на 60%, ніж у мене. 

Вони класні, але я не гірший. Ворога багато, більше будемо нищити – раніше закінчимо війну. 

Поїду, візьму з собою деяких своїх "дітей" (так Верес називає бійців свого батальйону – УП). Проживемо добу, буду дивитися, чому в них виходить краще, ніж у мене.

Реклама:

– Що зараз у тренді?

– Все нове, про що не знає ворог і до чого він не може пристосуватися. 

У тренді зараз застосування дронів, піхоти. Загалом сукупність застосування всіх своїх вогневих засобів, що в тебе є. 

Одні думають, що дрони це панацея, інші думають, що артилерія – це панацея, треті думають – танки, четверті – піхота. Я б сказав, що всі вогневі засоби, що я зараз перечислив для того, щоб підтримати піхоту, то це саме топове, що зараз є. 

Одним засобом війну не те, що не виграти, навіть не вирівняти шанси і не відбитися.

 
всі фото: УП

– По матеріальному забезпеченню, що в росіян є, чого в них немає?

– У них є все. Я не знаю, чого у них немає. 

У ворога снаряди безлімітні. На днях керівництво нашого сектору сказало, що у нас також немає снарядного голоду, але в порівнянні з ними він є і дуже значний. 

У ворога гарні засоби розвідки. Вони не рахують FPV-дрони. У них є такі шикарні ударні дрони, як "Ланцети". 

Якщо раніше в мене бронегрупа могла висуватися 2–3 рази на день на відбиття штурму або їхати вступати в зустрічний бій, то зараз, на жаль, мені приходиться кілька разів подумати: може, я відіб'юся і без бронегрупи.

– За таких обставин, як вам вдається не давати їм просуватися вперед?

– Моя піхота. Це все діти. Моє діло керувати, але я в окопі не сиджу. Не можу сісти в кожному окопі, де в мене йде бій. 

На минулому тижні в нас було чотири наступи одночасно, і я фізично не можу бути повсюди одночасно, таке життя. 

У мене гарні хлопці. 

Реклама:

– У попередніх інтерв'ю ви говорили: "Оборона – це як в сексі, головне – фантазія: як собі придумав, так і буде". Що мали на увазі?

– Я взагалі мав на увазі, що війна – це як у сексі: як заплануєш, так і буде. 

Але наш батальйон здебільшого стоїть в обороні, тож у мене сексуальний досвід в основному в обороні, скажемо так. Ми дуже рідко наступаємо. І так судьба склалася, що нас кидають на ті напрямки, де завжди атакують.

Не можна оборонятися однаково кожен день. Вас сьогодні штурмує ворог, він поніс втрати. Там також люди – не тупі і не слабі. 

І на наступний ранок у них вже зовсім інший план. Ворог враховує всі мої дії і намагається впровадити протидію. Якщо я буду повторюватися, то це дуже швидко, як у сексі, набридне. А в житті ми не відіб'ємося, підрозділ понесе втрати і буде втрата територій.

Постійно треба вводити щось нове. Це не значить, що нове озброєння. Якусь нову тактику, нові засідки, все нове: вогневе ураження, мінування, дистанційне мінування – є безліч мільйонів варіантів. 

 

"Я не переживаю за якусь позицію, а хвилююся за весь підрозділ, щоб не було принципу доміно"

– На Сіверському напрямку ви з літа 2022 року. Чому вас так довго тримають на цій ділянці фронту?

– По-перше, це треба запитати у вищого керівництва. По-друге, я не хочу, щоб зараз нас переміщали. 

Командирам усіх рівнів я пояснив, чому для нас це буде гірше. Розумієте, нас не перекинуть у краще місце – ніколи. Ми тут знаємо кожен кущ. У нас непогана лінія окопів. 

А якщо перекинути на ділянку, де ми відступаємо, там узагалі не буде окопів. 

Так що живучість нашого підрозділу – тільки в наших окопах. 

– Як ви оцінюєте підготовку ворога? Колись ви раділи, що вони не вчаться, але ж вони таки багато чого навчилися?

– Ми їх навчили, блін (робить паузу). За підготовку не знаю, але вони воюють гарно. У них немає дефіциту особового складу. 

Я не знаю, як воювали в Сталінграді в Другу світову війну, але бачив, як реально один ворог біжить 700 метрів чистого вигорівшого поля, вмирає, а потім біжить інший, підбирає автомат першого і біжить далі до нас в окопи. 

Я все міг зрозуміти, але не розумів, як дві людини можуть бігти через поле 700 метрів, щоб прибігти до нас в окопи і вмерти за 5 метрів. 

Але тут я таке бачив. Так що не знаю, яка в них підготовка, але, п*здець у них крутєйша мотивація.

Реклама:

– В чому ми кращі за ворога зараз?

– Не можу сказати за всю країну. Скажу за себе.

Я вважаю, що ми віддаємо адекватні накази особовому складу. Накази були різні і про відхід теж були. Хлопці часто хочуть відступити, відійти. Я їм такі речі розказую, що куди вже, тут треба тільки наступати (сміється).

Я не переживаю за якусь позицію, а реально хвилююся за весь підрозділ, щоб не було принципу доміно. 

Якщо якась позиція неактуальна, то, по-перше, нахрін на ній ми сидимо, а по-друге, головне, щоб вся смуга не впала. Ми бережемо особовий склад. Іншого особового складу у мене не було – все. 

Ну і плюс, не побоюся цього слова, ми найбільш технологічний підрозділ у нашій бригаді, ми дивимося за трендами моди. 

 

– Чого ворог зараз боїться найбільше?

– Спіймаю – спитаю (сміється). Мені здається, що своїх караючих органів він боїться набагато більше, ніж вмерти на війні. Бо на війні можна або вижити, або загинути. А там за невиконання наказу він по-любому груз 200. 

Отака в них система мотивації. Краще б вони, як наші, жалілися у Facebook і на гарячу лінію б дзвонили. 

– У попередніх інтерв'ю ви багато розповідали, як брали росіян і бойовиків "ЛДНР" у полон. Хто з-поміж тих, кого ви взяли в полон, вас найбільше здивував?

– Крайній полонений, взяв його наш сусідній підрозділ при невеличкій нашій підтримці. 

Ми знищили позицію, хлопці зранку пішли її донищити, а там оказалася одна обізяна. 

Вони її взяли. А що здивувало? Молодий хлопець, 35–36 років, чистий вагнерівець, був у Сирії, в Африці, був на "бунті" Пригожина, йшов на Москву. 

Такі цікаві речі мені розказував про ті їхні колони, як вони йшли на Москву, як їх зустрічали хлібом-сіллю. Це одна була колона 5 тисяч військовослужбовців, інша колона була 17 чи 20 тисяч, він казав. Там реально "вагнерівці" ішли без спротиву. 

Розказав про наміри Пригожина Євгенія Вікторовича. Скажу чесно – я в них не помилився. Я знав, що якщо він стане їхнім верховним, то він закінчить війну. І полонений підтвердив. 

Я його запитував: "Захватываете вы престол и что дальше, ваши дальнейшие движения? Вы спрашивали у Евгения Викторовича?". 

"Да, мы заканчиваем войну, нам не нужно со славянами воевать, будем дальше думать о других странах". Але в один момент Пригожин каже: "Все, п*здец, баста, пацаны, разбегаемся". 

Цікаво, що майже весь контингент, як він мені сказав, привезли з Африки і Сирії за два тижні до бунту. Тобто не зібралися люди в день, коли він виступив у себе на телеграм-каналі і сказав: "Все, мы идем на Москву. Где снаряды? Мы пошли". 

Ні, вони прилетіли завчасно ще за два тижні. Це, мабуть, з таких класних, я з ним один день спілкувався і потім попросив ще гарних хлопців, щоб через декілька днів мені знову виділили з ним невелику аудієнцію. 

Реклама:

– Тобто вони їхали скинути Путіна, за його словами? Чому ж відмовилися від цієї ідеї?

– За скільки-то кілометрів Пригожин сказав: "Все, дальше не идем". Він не знає, чого – це рядовий боєць. Насправді дуже умна людина, реально. 

Мені б бійців такого характеру, я б гарно наступав, а оборонявся взагалі би шикарно. Дуже професійний хлопець, розбирається майже у всьому озброєнні. 

Розказав про їхні заробітні плати. Можу сплутати місцями. Сирія, здаєть

Реклама:
ся, 500 тисяч рублів (орієнтовно 5300 євро на місяць – УП), Африка – 700 тисяч (орієнтовно 7500 євро – УП). В Україні заробляли до півтора мільйона (орієнтовно 16 тисяч євро – УП). Ну, це чисті "вагнера".

 

"У відповідальності й по самовіддачі дівчата кращі"

– Ви своїх бійців постійно називаєте "діти". Чому?

– А як їх назвати? Від друзів можна відмовитися, з товаришами можна розбігтися і посваритися, підлеглий взагалі розвернувся і пішов у іншу сторону, а від дітей не можна відмовитися. 

Як від країни не можна відмовитися, так і від дітей не можна відмовитися. 

– "Бійця не треба любити, його треба берегти, а щоб берегти, його треба їб*ти". Це ваші слова. Що значить оце "їб*ти"?

– Я так сказав? Це ж треба було так мочканути (сміється). 

Насправді іноді буває, що особовий склад ходить без бронежилета, і прямо на бойових позиціях. Не стріляють пів години – все, він без броніка. 

Іноді пілоти собі можуть дозволити сидіти в бліндажі, літати без бронежилета. Ладно, ти літаєш без бронежилета, ну але виходиш ти ж на вулицю – одінь броню. А тут бац, бачу обстріл іде, а він сидить без броні. 

Чим краще риєш, тим більше живеш. Накрив бліндаж – живеш, не накрив бліндаж – вмер. От за це треба їб*ти і дуже сильно.

Якщо вони туплять і не роблять те, що потрібно, звісно, я сварюся дуже сильно. 

І взагалі, як би там не було – аби він був лише живий, все остальне ху*ня. Я особовий склад не б'ю. Але підзатильника можу дати. Якщо я йому дам підзатильника, щоб він вдів бронежилет і вижив, то я йому дав би їх чотири. 

І скажу чесно: наберу його дружину, повернеться він додому, і вона йому дрином дасть ще два рази, по тому самому місці.

– Доводилося набирати дружин?

– Ні, ще не набирав, але пугаю всіх (сміється). Кажу: "Будеш жалітися – наберу дружину". Розумієте, на війні дуже часто притуплюється відчуття страху. А ще є наша оця ху*ня: "авось пронесет" або "не со мной". 

Нах*й це "не со мной"! Вийди в бронежилеті, ми ж не стоїмо 20 годин на посту. Почався обстріл – одінь броню. 

 

– Як ви ставитеся до помилок? Ви даєте людям помилятися?

– Канєшно. Але дивлячись, що за вашою помилкою потягнуло. 

Якщо ви розбили мобільний телефон – хрін на вас. Якщо розбили дрон, якщо це перша помилка – прощу. А якщо помилка, яку тебе три місяці вчили не робити – накажу. А якщо із-за твоєї помилки загинув особовий склад – роздеру. Все. Проста математика. 

Крайні тижні, коли були активні штурмові дії, я проводив наради і першим ділом я їб*в штаб, їб*в себе в тому ж штабі за те, що я такий долбо*об, потім їб*в командирів рот і ще їб*в командирів взводів.

Але почав я з себе, озвучував свої помилки, потім помилки свого штабу, п'яте, десяте, четверте.

Бій закінчився, ми відновили позицію о 16-й, о 18-й в мене нарада в командира бригади, о 19:00 я вже розносив батальйон. Не бійців, а командирів підрозділів, хто до цього допустив, і себе в першу чергу.

І скажу так, що я зробив деякі кадрові зміни. Втрат було небагато, але вони були, і для мене це неприпустима розкіш. 

Якби той боєць був живий, я б йому за ту тупість розбив би лице по-отцовськи, а не дав би підсрачник. 

Але не можу я його оживити із-за його ж тупості (емоційно). А це мав побачити командир, який там був недалеко. Тому роботу над помилками ми також робимо постійно, і немає в нас такого, що віноват тільки солдатик. 

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Сплачуючи символічну суму, ви стаєте частиною великої команди "Української правди". Спільно з читачами Клубу УП ми створюватимемо нові тексти, записуватимемо гарячі інтерв'ю, готуватимемо скандальні розслідування та спілкуватимемося напряму, без посередників. Ми покажемо вам, як насправді виглядає політична журналістика.
Роман Кравець, політичний оглядач УП

– Робота над помилками – наскільки вона важлива під час війни?

– Дуже важлива, дуже-дуже-дуже (емоційно). Ви помилки можете робити кожен день. А треба робити роботу над ними, розбиратися, знаходити настоящу причину, в чому вона була, якою б вона не була б обідна – затупив, перенервував (робить паузу).

От, наприклад, коли йде бій у батальйоні, нас штурмують, і всі хочуть там поучаствувати. І даже, якщо хтось сидить за 8 кілометрів, також хочуть. 

У мене зразу бронегрупа прогріває машини – "Ми мчимо!". Я кажу: "Тихо-тихо, це не крайній бій. Може, це відволікаючий удар". 

Не можна всі дрони туди повернути, не можна всі вогневі засоби направити, бо, може, просто нас викривають. Потрібно трішки бути з фантазією. 

 

– Скільки років наймолодшому вашому бійцю? 

– Важко сказати… Знаю, скільки найстаршому – 63 роки.

– Для якої роботи старші підходять краще, а для якої молодші?

– Старші не втечуть, вони не можуть втекти (сміється). Але це не про цього старшого. Взагалі в підрозділі ніхто не тікає, дякувати Богу.

Ситуації бувають різні, підрозділ тримається, б'ється до останнього москаля. 

Наголошую: не до останнього мого солдата, а до останнього москаля підрозділ б'ється. 

– Скільки у вас загалом дівчат у батальйоні?

– Як для мене, багато. Маленький взвод дівчат. Це здебільшого медики, діловоди деякі. 

А щоб з топових, хто в двіжухах бере участь майже в кожному бою – це дві, плюс ті, які забезпечують бої – умовно кажучи, до трьох дівчат.

– В чому дівчата на війни кращі за хлопців?

– У відповідальності. 100% кращі. Але до тих пір, поки вона тебе любить чи поважає (сміється).

Як тільки каприз якийсь або образа – це ледь не саботаж. Дуже важко буває. Отак кричиш, говориш, говориш, кричиш, а потім мовчиш і понімаєш – одне і те саме.

Хочеться вийти, грюкнути дверима, але ж це мій штаб, я не можу вийти (усміхається). Через це вони грюкають дверима. Я кажу: "Ну що ж ти робиш"? А вона мені: "Я не спеціально". 

Але у відповідальності по виконанню задач, у самовіддачі – дівчата дуже страшні в хорошому смислі цього слова. У нас немає дівчат штурмовиків, це моє особисте бачення як командира. Але я дуже люблю, коли дівчата – пілоти. 

У нас є зараз дівчата старші над пілотами. Одна з них займається нічними бомберами, інша займається FPV і "Мавіками".

І в майбутньому вони будуть командирами взводів, тобто у підпорядкуванні в них буде 40 мужиків. 

 

"Не треба людям вішати на вуха лапшу – треба говорити, що не все так добре"

– У суспільстві зараз багато розмов про мобілізацію. На вашу думку, як би мала відбуватися мобілізація в ідеалі?

– Тут що не скажеш, всім будеш ворогом народу. Скажи: "Не нада мобілізацію" – свої зачмирять, "Нада мобілізацію" – піда*ас, сам воюй. 

Я вважаю, що в нас не в мобілізації проблема. А в недовірі людей, умовно кажучи, по відношенню до військових, оце, мабуть, найважливіше. 

"Нас пошлють – ми помремо". Та чого я тебе маю посилать? Іди вбий, не вздумай вмирати – іди вбий. 

І плюс наш марафон. Ми там вже всіх вбили. Я до сих пір не понімаю, що я тут роблю. Давайте говорити, що не все ж ідеально, давайте говорити, що є ж іще ху*ове. 

Коли оточували Київ, ми ж говорили, що Київ оточують, а не що вони ще в Білорусі – і люди гартувалися. А зараз у нас все аху**но, і всі забили болт. Давайте говорить правду. 

Ми зробили, я там недавно читав, аналог "Ланцета", всі новості про це трублять, бл*дь. 

Да подивіться ви в ТТХ (тактико-технічні характеристики – УП). Той вже на 150 км летить, цей – ще на 40 км. Який аналог? (емоційно) Аналог чого? Хороший аналог FPV ви зробили? Гавно вопрос. Хлопці і так деякі на 30 км літають. Треба ж правду говорити! 

А то зараз в Україні всі подумають: "Ага, в нас же є "Ланцет"! Нічого собі! Все, москалів нема – ї*ашим Ростов!". 

Ні, так воно не відбувається. Запускать його будуть 15 км з тилу, бо це така скотина – ніхрена собі, плюс станція керування та інше. Через це полетить він тільки на 20 км. Але в нас же всі думають, що ми знову зараз виграємо війну! Бо хтось щось пи*данув, а інші не розібралися. 

От в цьому шляпа. Вже придумали аналог "Ланцету", але ще потрібно модифікувати, щоб збільшити якість вогневого ураження. Але це поліпшить на 7% ситуацію на сьогоднішній день. А у нас написано: ніх*я, ми придумали, завтра всім пиз*ець. Всіх уб'ємо, одні останемося, дефіс – пізд**ж.

– Тобто головна проблема – це пізд**ж?

– (Робить паузу) Круговое нає*алово. Це фраза з одного фільму. Оце золота наша фраза. 

– Потрібно говорити із суспільством більш по-дорослому? 

– Та харашо, не хочеш говорити – не говоріть вообще. Або просто напишіть правду. 

Якби це все читав як цивільна людина, я б теж думав: "Нах*я мені іти воювати – у нас же "Ланцети" є, у нас же морські дрони". 

А те, що щоб той морський дрон доїхав, хлопці роблять кучу роботи підготовчої, планування, кучу всього.

А у нас же думають: "Все, ми зараз зах*яримо весь Чорноморський флот". Якийсь нонсенс для мене, це для мене недопустима річ – хватить пиз**ть. 

 

– Як ви ставитеся до мобілізації засуджених?

– Офігенно. Я собі в батальйон готовий хлопців взяти. Реально створити з них окрему роту, і з радістю очолив би командування над ними.

– Не переживаєте через їхнє минуле?

– Вони ж сидять не за вбивство. Хтось мобільний телефон вкрав, хтось десь ліс крав, в якомусь лісництві його поймали. Хтось отмазатися не вспів, у когось трошки грошей не хватило за кредит. Хтось по п'яні трошки побився, ДТП – різне буває. 

Та нормальні рекси, я би собі взяв. Я знайшов би спільну мову зі своїм особовим складом і доказав би, що вони будуть служити під моїм керівництвом, а не я під їхнім. Все працює на батальйон. 

Але мені сказали, що мені їх не дадуть. Я просив. На бригаду, може, й дадуть, а в батальйон – не дадуть. 

– Пояснили, чому?

– Це вже потім коли-небудь розкажу. Я б хотів, щоб вони в мене були, але в мене їх не буде. І мені за це обідно. 

– У новому законі про мобілізацію немає згадок про демобілізацію. Як ви до цього поставилися?

– Я ніяк не поставився. Не я пишу закони. Але і не розумію, як зараз може бути демобілізація.

Реклама:

– Вона можлива зараз взагалі?

– В теорії – канєшно, а на практиці зараз – ні. У мене в голові не вкладається, як зараз може бути демобілізація. Я щось не бачу заміни своєму особовому складу. 

Якщо у нас зараз іде некомплект у підрозділах, про яку може йтися заміну? Як воно може відбутися, як її можна зробити? 

Демобілізація – це один пішов, інший став на його місце. А коли є тільки один? 

Як командир скажу, я б, мабуть, не дуже сильно хотів, щоб зараз у мене змінилося 60% особового складу на новий. Бо ці вже давно в боях, навчені. Але враховуючи, що я їх називаю дітьми, і я людина, то хотів би, щоб вони відпочили. 

Я би сам хотів би на пів року, щоб мені дозволили десь пропасти на теренах Батьківщини.

Я просто знаю, що потім багато з них вернеться (робить паузу). Двоякий стан, іменно двоякий. Я не знаю, як це правильно все зробити. 

 

"Зараз ми не виграємо"

– Пів року тому в одному з інтерв'ю ви сказали, що якщо взяти всі фронти цієї війни, то на той час ми програвали. Зараз ми виграємо?

– Ні. А як ми виграємо, якщо ми втрачаємо населені пункти? 

У нас багато проблем – в мобілізації, в медіа, у відношенні населення до війни, в майбутніх новобранцях. І у настроях в самих військах. Давайте говорити про це чесно. 

– Втома?

– Втома, трошки недовіри, не така вже мотивація, як у 2022 році. 

Особовий склад уже інший. Тоді ж хлопці ледь не з лопатами йшли на штурм, і без наказу могли йти.

Я, наприклад, теж втомився. КПД моє не таке вже, як було раніше. 

Можливо, те, що я дорослішаю, не за віком, а за набуттям бойового досвіду. Можливо, грубішаю. 

А можливо, раніше я вважав, що мені треба лізти в кожен бій. Взагалі 2 ворожі бійці наступають за пів кілометра – все, вони мої і тільки я маю їх знищити любими методами. А зараз – хай "діти" і без мене повоюють. Я посиджу поруч збоку, подивлюся, командувати не буду. 

Але є дуже багато процесів, які боєць, будучи в окопі, не може зробити: у нього даже немає часу про них просто подумати. Бо його атакують, він атакує, або він відстроюється, позиції облаштовує. 

А в мене є час подумати, подивитися за модою, щось зробити нове, протестувати і ввести це у війська. 

Я змучився, а мій особовий склад, деякі воюють по 10 років, і вже третій рік під моїм керівництвом тільки в окопі. Канєшно, вони уставші, в 100 разів більше, ніж я. Я взагалі не знаю, як вони тримаються.

– Ви вже понад 10 років на війні. Ви взагалі без війни зможете жити?

– Канєшно. Вообще шикарно. Навіть не сумнівайтеся. Але при одній умові – щоб мій підрозділ не залишався в зоні бойових дій. Я не зможу бути вдома, а мій підрозділ щоб був тут. І на підвищення я не хочу. 

Мене поки що влаштовує мій колектив. Зараз ще трошки внесу деякі кадрові зміни, мої офіцери це відео побачать, вже будуть деякі зрушення в нас. 

Та й загалом – дорогу молодим.

Роман Кравець, УП

Фото та відео Назарій Мазилюк, УП 

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді