"Більшає кількість могил тих, хто воював із ЗСУ". Інтерв'ю з розслідувачем Олегом Батуриним про зрадників Херсонщини
Над далеким від політики російським поетом Миколою Гумільовим доля познущалась двічі.
Вперше – 1921 року, коли його розстріляли за звинуваченням в антирадянській змові. Вдруге – 2022 року, коли завуч ліцею № 2 Нової Каховки Лариса Сазонова стала на бік окупантів із Російської Федерації.
Якщо вірити підшивкам російських ЗМІ, Сазонова відома як правнучка Гумільова. Її дід – Орест Висотський, позашлюбний син Гумільова та актриси Ольги Висотської, подруги поета.
За інформацією журналіста Олега Батурина з Каховки, після повномасштабного вторгнення Сазонова зайнялася тим самим, чим славилися більшовики, які вбили її прадіда: експропріацією шкільного майна, терором і доносами на колег-освітян, багатьом з яких довелося побувати "на підвалі" .
В березні 2022 року Олег Батурин на вісім днів також потрапив у російський полон, але йому вдалося вибратися на підконтрольні Україні землі. Сьогодні він продовжує спостерігати за колаборантами півдня та фіксувати їхню діяльність.
В інтерв'ю УП Батурин оцінив ситуацію на окупованій частині Херсонщини, намалював спільний портрет зрадників та розповів про найдивніших та найзавзятіших із них.
"Він любив "колекціонувати" незайманих дівчат"
– Ти ведеш такий собі літопис колабораціонізму. Як тобі, людині, яку позбавили дому, спостерігати за життям зрадників, які залишаються там?
– (Пауза). Я не замислювався про це з точки зору психологічної, травматичної. Я виконую свою роботу. Але можна сказати, що вона якоюсь мірою – спроба втечі від реальності. З іншого боку, те, що я вивчаю, реальністю і є.
– Чому для тебе важливо фіксувати діяльність колаборантів?
– По-перше, до мене звертаються люди, яким через публічний розголос може загрожувати небезпека. Але їм дуже важливо розказати світу про те, що відбувається на окупованих територіях. Про факти воєнних злочинів, у тому числі.
По-друге, фіксація в публічному просторі злочинів колаборантів потрібна, бо велика кількість важливих даних, які з'являються в окупаційних пабліках, в один момент може просто зникнути. Буває, що окупанти ліквідовують ті чи інші канали або суттєво підчищають.
Треба сказати, що українські правоохоронці значною мірою спираються на інформацію, яку поширюють медіа або журналісти в соцмережах. Вона є джерелом для доказової бази, поштовхом для слідчих дій, доведення справи до суду.
– Про загальний портрет зрадників ти якось сказав, що це "ображені люди". На кого, на що?
– Так, здебільшого ображені. Особливо яскраво вони проявили себе навесні 2022 року, коли була перша хвиля зрадників. Принаймні те, що я спостерігав у Херсонській області та частково в Запорізькій і Миколаївській.
Це люди – і багатьох я особисто знав, – які все життя мріяли чимось керувати, але нічого для цього не робили. Серед зрадників Херсонщини лише одиниці справді дуже розумні, досвідчені, ті, що мають особисті досягнення. І такі люди найнебезпечніші.
Решта – кар'єристи, алкоголіки, наркомани. Мене певною мірою веселило, коли окупанти в Каховці почали одразу впроваджувати свої православні "скрєпи". І на тлі цього "скрєпного фльору", дуже агресивного, про віру та якісь там сімейні цінності почали розповідати, перепрошую, повії або спиті чоловіки. Це виглядало трагікомічно.
– Наведи якийсь красномовний приклад місцевого колаборанта.
– Треба сказати, що з 2022 року русня (посміхається) багатьох поміняла. В них же кілька хвиль заміни так званих окупаційних "посадовців" на всіх рівнях.
Дуже яскрава історія в мешканця Каховки Віталія Єфименка на прізвисько "Єфим". Він вийшов з криміналітету 90-х. Буквально з перших днів окупації винирнув як впливовий колаборант, отримав посаду "заступника голови адміністрації Каховського району" в Новій Каховці. Відповідав за патріотичне виховання, за ще щось. А також грабував підприємців.
Крім того, що в нього кримінальне минуле, Єфименко до вторгнення постійно бігав на 9 травня з дідами на палках, намагався організовувати "Безсмертні полки". А ще він відомий в Каховці тим, що в 90-ті роки чіпляв місцевих дівчат, вивозив їх на "Тачанку" (монумент – УП) і там їх позбавляв цноти. Він дуже любив "колекціонувати" незайманих дівчат.
Але цього "дуже скрєпного" чувака росіяни заарештували ще влітку 2022 року та досі тримають "на підвалі" (незадовго до арешту "Єфима" підірвали в авто, але він залишився цілим – УП). Вони його звинувачують у тому, що роблять самі: в махінаціях, пограбуваннях (посміхається).
– Історій про маленьку людину, яка вирішила "піднятися", досить багато серед освітян. Чому так?
– В багатьох випадках ними керувала жага до грошей. Спочатку справді платили чимало, якщо брати Нову Каховку. Але ця лафа швидко закінчилася, окупанти перестали фінансувати цю галузь і взагалі розпустили школи. В більш тилових районах, де трохи краща безпекова ситуація, де вдалося запустити навчальний процес, суттєво урізають зарплати.
Колаборанти виють, бо багатьох звільнили з уже реформованих адміністрацій. У деяких замінюють штат, як це відбулося днями в селі Стрілкове Генічеського району. Росіянам потрібні більш зрозумілі, лояльні персони. Багатьох колаборантів першої хвилі вигнали – когось із ганьбою, когось через "підвал" пропустили.
– Наскільки урізають зарплати вчителям?
– Знаю, що, наприклад, у Нижньосірогозькій громаді Генічеського району після вторгнення вчителі отримували 70 тисяч рублів, а тепер заробітні плати скоротили до 30 тисяч. Через це останній місяць помітна тенденція звільнень працівників закладів освіти.
На Херсонщині великі зарплати отримують лікарі. Але в окупантів всюди величезний брак кадрів, і в лікарнях дуже багато росіян, яких залучають так званим "вахтовим методом". Таким фахівцям, як хірурги, анестезіологи, дають мільйон рублів підйомних.
"Для мене вони всі – покидьки"
– Чи були якісь дивовижні випадки: живе собі нормальна людина, а після вторгнення переходить на бік ворога? Чи всі колаборанти – це люди, від яких іншого ти не очікував?
– Особисто в моєму оточенні немає людей, які б мене розчарували. Переважно той, хто був покидьком, повною мірою себе проявили. Скоріше здивували ті, кого я вважав теж покидьками, але колаборантами вони не стали.
Є такі зрадники, які проявили себе в 2023 році, значно пізніше, ніж інші. Була така історія в селищі Велика Лепетиха. В 2022 році директорка місцевої школи збиралася стати посадовицею окупаційної адміністрації, але місцеві дізналися, вирішили її приструнити – поставили біля її будинку траурний вінок та склянку з горілкою.
Не знаю, чи саме це, чи загалом людський осуд на неї вплинули, але на той момент від співпраці з окупантами вона відмовилась, почала розказувати, що вірна Україні. Судячи з усього, в МОН України не залишили її на посаді, і тоді вона вже з чистою совістю побігла працювати на окупаційну адміністрацію (сміється).
– Для тебе всі колаборанти однакові? Чи існує в тебе якась особиста градація?
– Для мене вони всі – покидьки, однозначно. Я б сказав так: вони всі упороті (посміхається). Але є такі, що настільки намагаються прислужитися окупантам, що роблять все можливе, щоб зробити комусь максимально боляче і навіть позбавити життя.
Мене непокоїли кілька голів громад. Наприклад, голова Присиваської громади Сергій Кліщевський пішов на співпрацю з окупантами в перші тижні (допомагав військовим РФ розселятися в будинках мешканців, організував "референдум" – УП).
Або голова селищної ради Асканія-Нова Вадим Поліщук, який отримав "посаду" пізніше, в 2023 році (до вторгнення був обраний головою громади від ОПЗЖ – УП). З того, що я бачу в таких випадках, за такими керівниками громад пішло дуже багато людей, і саме в таких громадах виявилась достатньо велика кількість зрадників.
В Херсонській області дуже неоднорідна ситуація. Вона залежить від конкретної громади, від ступеня упоротості місцевих зрадників. Є такі населені пункти, де просто тотальні репресії. Наприклад, у Новотроїцькій громаді Генічеського району в деяких місцях влаштовували депортацію місцевого населення. Людей просто виганяли.
– В тебе є інформація, скільки людей на окупованих територіях Херсонщини взяли до рук зброю проти України?
– Точно можу лише сказати, що на кладовищах більшає кількість могил тих, хто воював із ЗСУ. Хтось пішов заради грошей, хтось справді підтримував "русскій мір". Але не можу сказати, що таких могил там велика кількість.
На окупованих територіях Херсонської області окупанти розпочали процеси, які можуть призвести до мобілізації. Це викликає занепокоєння серед місцевих. На облік вже активно ставлять працівників медичної сфери, і всі розуміють, що це тільки початок.
"Ми ніколи не повернемося в ті місця, якими їх запам'ятали"
– Чим живуть люди на окупованій частині Херсонщини на третьому році від вторгнення?
– Люди виживають. В більш прилеглих до колишнього Каховського водосховища районах в останні місяці дуже важка ситуація з електроенергією, газом та водою. В Любимівській громаді централізованого водопостачання немає більше місяця, і окупаційна адміністрація цим взагалі не переймається.
Рівень води в свердловинах сильно впав, їх треба робити глибшими. Але в окупантів немає банального технічного ресурсу для цього. Вони взагалі ніяк не забезпечують ремкомплектами комунальників. На додачу багато де воду подають безоплатно, тому комунальні підприємства не зацікавлені, щоб її в принципі подавати.
Плюс у багатьох населених пунктах немає автобусного сполучення, від батьків вимагають возити самотужки дітей у школи та дитсадки. Часом це 20,30 і навіть 50 кілометрів.
Все це знов-таки пов'язано з тим, що різко скоротили фінансування цих територій. Фінансова лафа закінчилась. До того ж чимало грошей було вкрадено тими ж колаборантами.
Трохи легша ситуація в Генічеську, в більш тилових районах, які наближені до Криму. Світло, вода там є. Працюють якісь лікарні, але для отримання допомоги треба мати російський паспорт. Наявності документів РФ приділяють велику увагу. В орків викликає гнів не тільки їхня відсутність, а й навіть те, що паспорт хтось отримав не так давно, достатньо пізно після вторгнення. Це може стати підставою для репресій та принижень.
– Я помітив, що, попри інформацію про жахи окупації, ти розповідаєш про колаборантів у соцмережах з гумором. Це твоя захисна реакція?
– Більшість історій, пов'язаних із колаборантами, або навіть біографії певних зрадників – самі собою є театром абсурду. Часто я просто описую факти, і вони виглядають настільки сюрреалістично, що сприймаються як якийсь стьоб. Але насправді це реальний треш, реальний крінж.
Звісно, я не можу позбавити себе задоволення ще додатково над ними стібатися. Таким чином підкреслюю свою зневагу до них, а також підкреслюю їхнє місце, яке вони самі для себе обрали.
В офіційних пабліках окупаційної адміністрації гауляйтер Каховки Павло Філіпчук (був депутатом облради від ОПЗЖ – УП) намагається показати, що слідкує за своїм здоров'ям. Демонструє це світлиною, де він, намагаючись розтягнути хребет, виглядає наче висельник. Але на повному серйозі показує фото, де він стоїть на цвяхах. Все це виглядає максимально трешово, навіть нічого коментувати не треба (сміється).
2022 року були фото і відео від адміністрації села Федорівка. Таке враження, вибачте, що якісь бомжі отримали владу та влаштовують постійні пиятики на робочому місці. Там селищна голова випивала за Путіна, рвала демонстративно український паспорт. І цей абсурд там досі триває.
– Як із фото комунальників з мітлами, позаду яких водонапірна башта в кольорах українського прапора?
– Так, це фото з Новокаховської громади. В окупантів є пунктик щодо всіх цих суботників, побілки бордюрів, дерев, махання мітлами. Вони навіть не розуміють, що ця світлина з баштою – їхня недоработка і злісна пропаганда "укрнацизму" (сміється).
– Чи немає в тебе відчуття: що далі окупація, то більше ми втрачаємо людей, які залишаються там?
– Таке відчуття є. Люди змушені пристосовуватися. Кожний сам собі вирішує, йти на співпрацю з окупантами чи ні. Я знаю випадки, коли люди пішли не на якісь посади, а десь підпрацьовувати, щоб елементарно вижити. Вони формально не порушили закон, не стали пособниками, але все одно їхня діяльність може сприйматися як колабораційна. Проте наше законодавство це передбачило. Про це треба постійно нагадувати людям, подавати сигнали на окуповану територію, щоб вони не зневірилися далі.
Найбільше мене турбують діти, яким окупанти приділяють величезну увагу. Створюють військові організації, мілітаризовану освіту, починаючи з дитсадків.
Минуло вже більше двох років, мине ще якийсь час, і з цією проблемою доведеться дуже багато працювати. В мене немає зараз відповіді, що треба робити нашій владі, але ці питання треба якось спільно обговорювати. Відповіді на них доведеться шукати все одно.
– Що зробиш найперше, коли звільнять твою малу батьківщину?
– Важко сказати, чи повернусь туди одразу назавжди. Все буде залежати від того, наскільки безпечно там буде дитині, чи будуть працювати школи офлайн. Ми не знаємо, що там буде.
Вже сьогодні (пауза) окупація змінила ці території. Ми ніколи не повернемося в ті місця, якими їх запам'ятали. Це вже інші міста, села. Люди будуть інші. Сподіваюсь, все, що зруйновано, будуть відновлювати.
Наша Херсонщина вже буде виглядати інакше. Але я хочу туди повернутись. І повернусь – це безумовно.
Євген Руденко – УП
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
