"У нас в усіх просто закінчилося життя". Як Ізюм оживає після російської окупації
Зруйновані будинки – лише одна з проблем Ізюма, міста на Харківщині, що було в окупації з березня по вересень 2022 року. Але попри втрати, психологічні травми і складні відносини між людьми, місто поступово оживає і переосмислює, що з ним сталося в 2022 році.
Вікно кав'ярні на вулиці Соборна наглухо забите дерев'яними дошками. Але для Ізюма, який ЗСУ деокупували у вересні 2022 року, це ознака початку роботи нового закладу, а не його ремонту чи закриття. На дошках рожевим кольором намальований "смайл", біля входу висить український прапор, на вулиці стоять столики та стільці.
Кав'ярня Makers, що працює також у Харкові, відкрилася у тестовому режимі в Ізюмі 11 травня цього року. За день до цього російські війська пішли в наступ у Харківській області, спричинивши нову хвилю переселенців і горя.
"Страшно через це, але треба боротися зі своїми страхами", – каже 17-річна Оксана, бариста кав'ярні. Вона записує в зошит назву кожного напою, що купують клієнти: айс матча лате, оранж, еспресо тонік і інші незвичні ще тут назви, та перевіряє ціни.
В Ізюмі відносно тихо. Найактивніші бойові дії зараз точаться у Вовчанську, за 5 кілометрів від кордону з Росією і за 170 звідси. А Харків, що за дві години їзди від Ізюма, обстрілюється росіянами щодня.
Тим часом за допомогою інстаграму харків'яни збирають різні речі для ізюмського Makers. Кімнатні рослини, вінілові платівки, настільні ігри та проєктор для кінопоказів. В Ізюмі понад два роки не працює кінотеатр і багато чого ще, оскільки в 2022 році місто було зруйноване на 80%. На одній зі стін нової кав'ярні нещодавно з'явився малюнок відомого харківського вуличного художника Гамлета Зіньківського. "Ти де? В реальності", – написано білим по чорному на стіні.
Реальність в Ізюмі жорстка і болюча, а пережитий досвід окупації трагічний. У місті 250 багатоповерхівок, усі вони дуже сильно постраждали від обстрілів два роки тому, а деякі знищені. Так 9 березня 2022 року російські військові завдали авіаудару по житловому будинку №2 по вулиці Першотравнева. В результаті загинуло щонайменше 44 людини.
Першотравневу після деокупації міста перейменували на вулицю Пам'яті. На подвір'ї, біля зруйнованих під'їздів, і досі стоять портрети загиблих, свічки, вінки, штучні квіти й іграшки. Тут безлюдно і тихо.
Після звільнення Ізюма в лісі неподалік українські правоохоронні органи знайшли масове поховання, з якого ексгумували 451 тіло. Багато з цих людей були зі слідами насильницької смерті, закатовані чи застрелені. ДНК-експертиза встановила, що в могилі № 319 був похований письменник Володимир Вакуленко, викрадений і застрелений російськими окупантами.
В селі, що розташоване неподалік від Ізюма, живе жінка, чию мати поховали в могилі № 299. 84-річна пенсіонерка померла 7 травня 2022 року в своєму будинку в Ізюмі від хвороб і старості.
Про те, що після деокупації відбувається ексгумація, її донька спочатку не знала. Адже після звільнення села в ньому ще довго не було електрики і мобільного зв'язку. Дізнавшись про ексгумацію, вона одразу поїхала в Ізюм здавати ДНК. Тіло матері тим часом вже перевезли з ізюмського лісу в харківський морг.
Процес ідентифікації дуже затягнувся, зразки ДНК довелося здавати двічі. Похорон жінки відбувся майже за рік після її смерті – 24 квітня 2023 року.
"Окупація – це жах. У нас в усіх просто закінчилося життя", – згадує пережите донька покійної. Вона, як і багато інших мешканців Харківщини, хвилюється з приводу нинішнього наступу російської армії та боїться повторної окупації. Тому просить не називати своє ім'я, прізвище і навіть назву села, де ми з нею говоримо. Для багатьох людей окупація – це смерть, пояснює вона.
Травми окупації
До 24 лютого 2022 року в Ізюмі проживали приблизно 50 тисяч мешканців. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну люди тікали з міста від обстрілів, долаючи безліч перешкод і ризикуючи життям. В окупації залишилися жити 14 тисяч людей.
10 вересня 2022 року ЗСУ звільнили Ізюм, і люди почали повертатися додому, розповідає Максим Стрельник, заступник начальника Ізюмської міської військової адміністрації. Він теж повернувся. Спершу найбільшою проблемою для деокупованого міста була гуманітарна криза і відсутність їжі, каже він, потім – опалювальний сезон, який вдалося пройти попри розбиту майже повністю інфраструктуру.
Зараз населення Ізюма складає орієнтовно 25 тисяч людей. Поверненню ще половини міста заважає не так страх, що війна не відступає, як відсутність житла, пояснює він.
Наслідки руйнувань величезні. Деяка допомога є. Дві тисячі мешканців вже отримали гроші на ремонт пошкодженого майна, ще 300 людям видали сертифікати на купівлю нового житла в рамках програми єВідновлення, каже Стрельник. Сертифікати отримали переважно мешканці зруйнованих будинків у приватному секторі, а не багатоповерхівок, які потребують капітального ремонту. Вони будуть відновлюватися за іншою програмою.
Через це будь-які інші ремонти, що відбуваються в місті, наприклад, будівлі мерії в центрі, що здійснюється в межах цільової міжнародної програми, викликають невдоволення в деяких місцевих. Адже навколо цього побите й обгоріле житло.
В Ізюмі працюють комунальні служби, державні установи, гуманітарні організації, ринки, магазини, воєнторги і спортзал. Відновила роботу також бібліотека. На її вікнах, закритих деревостружковими плитами, напис-послання до оточуючих: "Прийдешній світ залежить від уяви тих, хто зараз вчиться читати".
Радіти життю повноцінно все одно не вдається, зізнається Галина, працівниця міської установи. Куди не подивися, усюди руйнування. Це сильно пригнічує, визнає вона. Коли торік у парку відновив роботу фонтан, вона щиро цьому раділа. "Я ходила навколо нього по колу 10 хвилин і не могла намилуватися", – згадує Галина.
Коло фонтану граються і бігають діти, місцеві вигулюють собак, відпочивають на лавочках. Школи й дитячі садочки в Ізюмі досі не працюють, це занадто ризиковано. В березні цього року безпілотники "Шахед" завдали удару по міському ліцею, розтрощивши будівлю.
Більшість нинішніх мешканців Ізюма – це люди пенсійного віку. Молоді й активні повертаються неохоче. В місті є незакриті вакансії на роботу в місцеву адміністрацію, шукають спеціалістів у комунальні установи. Але людей на ці посади нема, вони не повернулись.
Розбитий обстрілами і розкрадений мародерами Ізюмський приладобудівний завод так і не відновив роботу. Багато його колишніх працівників теж виїхали з міста. Пенсіонери ж публіка складна, каже Галина. Дехто з них досі каже, що для них російська тушонка була смачнішою від української гуманітарки. Хоча гуманітарною допомогою після визволення місто завалили як українські, так і міжнародні фонди, пояснює жінка.
Конфлікт між тими, хто лишався жити в окупації, і тими, хто повернувся після неї, поступово спадає, але ще не зник, розповідає місцевий громадський діяч Володимир Зеленський, тезко українського президента. В 2022 він допомагав людям виїжджати з міста, а зараз займається гуманітарними й іншими потребами містян.
Дехто з тих, хто залишався в окупації, досі злиться на "виїхавших", звинувачуючи їх у втечі й у тому, що місто кинули напризволяще. А ті, хто повернувся, часто дивляться на перших, як на "ждунів" і колаборантів.
Є ще третя група – це ті мешканці Ізюма, що живуть за кордоном, розповідає Стрельник. Там теж своє розуміння ситуації, яке інколи відрізняється від бачення тих, хто зараз живе в місті. "Примирення – це серйозний виклик, над яким усім нам ще довго працювати", – визнає заступник начальника Ізюмської міської військової адміністрації.
70-річна Людмила Борова під час окупації була в Ізюмі – і щодо Росії її думка однозначна. "Я ненавиджу Росію. Як можна думати про ворога добре?" – відповідає вона на запитання про країну-сусіда.
Борова каже, що з радістю спілкується з українськими військовими, яких у місті чимало. "Вчора познайомилася з військовою в магазині. Побажала їй, щоб вона була жива-здорова", – хвалиться вона.
Військові підтверджують: ставлення тут до них переважно привітне.
Повернення життя
Редакція міської газети "Обрії Ізюмщини" наприкінці минулого року опублікувала оголошення в газеті та соцмережах про збір речей для Музею окупації. Музей – це умовна назва, пояснює журналістка видання Анастасія Гарагуля, а не якась офіційна установа. Люди не одразу, але поступово відгукнулися на пропозицію.
"Хтось приносить якісь речі, щоб лишилися докази, а хтось – щоб ця гидота просто не була поруч. Бо це сприймається лише як гидота", – пояснює журналістка.
Поки що все зберігається у великій кімнаті в одному з міських приміщень. Мешканці Ізюма несуть залишки снарядів, продовольчі пайки, одяг окупантів, їхні блокноти, оголошення про комендантську годину, вказівники на блокпостах, різноманітні листівки. Одна дівчина принесла медичні ноші, що стояли в її дворі. А також зразки пропаганди.
Під час окупації Ізюм пів року жив відірваним від українського інформаційного простору. Колаборанти, яких було чимало, випускали друковану пропагандистську газету "Изюмский телеграфъ" і запустили радіостанцію. В місті також розповсюджувалася газета Міноборони РФ "Красная звезда", в якій, наприклад, можна знайти статтю про "воєнно-біологічний трафік Пентагону". В місцевих зберіглися також аудіозаписи пропагандистського радіо, фото- і відеоматеріали з особистих архівів. Редакція продовжує цей збір.
"Ми повинні мати докази того, що російські війська тут були. Коли через рік чи через п'ять вони скажуть, що "нас тут не було", то хто тоді тут футболку залишив?" – пояснює Гарагуля. На стіні якраз висить одна з них із написом "Инженерные войска России".
Проте місто живе не лише болючими спогадами. Останні пів року Ізюм став усе більше оживати, каже бариста Оксана. Відкрилася піцерія, суші, нові кав'ярні й магазини. Молоді, що лишилася в місті, дуже хочеться мати якісь місця для відпочинку, запевняє дівчина.
Повернувшись із Ізюма до Харкова, дізнаюся у Makers в центрі, що вже принесли для Ізюма харків'яни. "Листівки і проєктор. Кіно в Ізюмі скоро буде!" – радісно запевняє молода співробітниця кав'ярні.
Крістіна Бердинських для Української школи політичних студій та "Української правди"
Фото Євген Гертнер
Створення цього репортажу стало можливим завдяки підтримці фонду "Партнерство за сильну Україну" (ФПСУ).
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
