Засуджений після смерті. Як загиблого штурмовика Барса визнали винним у хуліганстві та незаконному поводженні зі зброєю 

23 травня 2024 року Апеляційний суд Чернівців виправдав Валерія Красняна, знявши посмертний вирок, за яким його визнали винним у хуліганстві та незаконному поводженні зі зброєю.

23 листопада 2022 року через підрив позашляховика міною, яку заклала ворожа ДРГ, на Харківщині загинув 51-річний Валерій Краснян із позивним "Барс".

"Він спочатку зранку подзвонив, потім в обід, – розповідає про останній день чоловіка Наталія Волошина. – "Ти якийсь засмучений? – кажу. – Чи втомлений?". Валера відповів: "Працювали, іду відпочивати". Думала, він лягає спати. Але виявилось, у нього був ще один вихід".

У 2014 році Валерій Краснян воював у складі "Айдару" та Добровольчого українського корпусу. Захищав Донецький аеропорт. Став "кіборгом", з якого вилили воскову фігуру для музейної експозиції в Києві.

На фронт повернувся, коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ. Воював у складі УДА Дмитра Яроша, а потім у 107-ій окремій бригаді тероборони.

Штурмовик, розвідник. Кавалер орденів Данила Галицького. Народний Герой України.

"Я з дитинства був хуліганом", – сміявся сам Валерій зі свого характеру в інтерв'ю УП поміж роздумів про справедливість та майбутнє України.

Ту бесіду з журналістом УП за п'ять місяців до власної смерті він закінчив словами: "Хочу, щоб мої діти пишалися мною. Щоб знали: от був такий упертий дурак, який рубає зразу з кінця. Одне єдине: я не хочу померти на війні так би мовити "кримінальним". З тією вигаданою справою, яку так і не закрили".

Справа, про яку розповідав тоді Краснян, стосувалась події, що відбулася 2016 року в його рідному селищі Глибока Чернівецької області. Валерій відреагував на дзвінок односельців, які жалілись на незаконне розкрадання буковинських лісів і бездіяльність правоохоронців.

Взявши з собою побратимів, він приїхав до селища, де зупинив вантажівку з деревиною. Красняну інкримінували злочин по двох статтях – ч. 4 ст. 296 (хуліганство із застосуванням зброї) та ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю).

Розгляд справи затягнувся на кілька років. Всупереч власним побоюванням, "кримінальним" Барс не загинув. Але сталося інше: 5 березня 2024 року Герцаївський районний суд визнав Валерія Красняна винним.

"За кілометр видко в лісі"

Потік новин про "бурштинову лихоманку" та апокаліптичних картинок з Полісся в 2016 році зробили малопомітною іншу катастрофу – вирубку лісів на Буковині.

Тоді місцеві активісти та регіональні журналісти підіймали тему на своєму рівні, але до центральних ЗМІ вона доходила рідко. На брифінгах у столиці правоохоронці інколи рапортували про розкриття чергової схеми вивезення деревини за кордон, але контрабанди менше не ставало.

Сергій Савчук із селища Глибока живе за 200 метрів від того, що колись було справжнім лісом.

"Колись за п'ять метрів у лісі не видко було людину, – згадує він. – А тепер за кілометр видко. Вікові дуби нищили масово. Пилили на дошку, везли більше всього в Словенію, Італію. 

День у день їхала машина. Стільки того лісу вивозили, що дороги розбиті були! Пропали гриби, ягоди, дичина".

Як каже дружина Барса Наталія Волошина, мешканці неодноразово зверталися до її чоловіка і просили допомогти. 

"Валера очолював центр допомоги учасникам АТО в Чернівецькій області, – розповідає Волошина. – Пізніше був радником губернатора у справах ветеранів. 

У нього телефон розривався. Люди вже переповідали одне одному: є проблеми – звертайся до Барса. З різних приводів: лікування, навчання дітей загиблих бійців у вишах, пільгові дрова". 

"Багато було скарг щодо розкрадання лісу, – веде далі Наталія. – Він радив, куди треба йти. А коли потім йому казали, що влада і правоохоронці не допомагають, що немає взагалі управи, одного разу не витримав, поїхав з побратимами".

"Валерій дуже добрий, безотказний пацан був, – додає Сергій Савчук. – Працював при владі, міг шось зробити. А ми що? Прості смертні. Тому люди йому дзвонили".

"З особливою зухвалістю"

Ввечері 5 квітня 2016 року в селищі Глибока на вулиці Героїв Небесної Сотні, колишній Центральній, було галасливо. 

Коротка фабула інциденту, яка увійшла в матеріали справи, розповідає, як Валерій Краснян на Ford Mondeo зупинив "з хуліганських мотивів" УРАЛ 5557 із причепом, "створивши аварійну обстановку на дорозі".

Під час зупинки вантажівки пролунали постріли. Декілька "попереджувальних" – у повітря. Ще один – "неконтрольований", коли Краснян намагався витягнути з кабіни водія Костянтина Лопуляка, селищного депутата-самовисуванця, якого на той час пов'язували з ВО "Свобода".

На місці інциденту слідчі знайшли три гільзи калібру 9 мм, залишки крові, пороху та отвір в лобовому склі УРАЛа. 

У звинуваченні прокуратури йдеться: внаслідок сутички Лопуляк отримав легкі тілесні ушкодження – "синці на плечі та садна на волосяній частині голови".

Майже два роки слідство тупцювало на місці. У 2018 році прокуратура поновила розгляд справи, подала клопотання про обрання Валерію Красняну запобіжного заходу. Але цей запит не задовольнили, Барс залишився на свободі. 

"До 2018 року історія, здавалося б, вичерпалась, справа стухла, – згадує адвокат Віталій Коломієць, який захищав Валерія в минулому, а тепер знов підключився до захисту. – І ось Барс заходить у Чернівецьку ОДА радником, продовжує свою активність. Йому згадують той випадок, дають підозру.

Хуліганство – типова стаття для всіх активістів в Україні. Візьміть будь-кого з активною громадянською позицією. Майдан – це "хуліганство" з їхньої точки зору (суддів, прокурорів – УП).

А ще йому інкримінували незаконне поводження із зброєю, знайшовши три гільзи. Але не саму зброю".

"Суд визнав Валерія хуліганом, який "вчинив злочин з особливою зухвалістю, винятковим цинізмом та неповагою до суспільства". Але це не може бути хуліганством", – вважає Коломієць.

Він пояснює: Краснян не заперечував, що приїхав до рідного селища. Зробив це після звернень мешканців: "Його просили зупинити цей беспрєдел. І єдиним його мотивом було допомогти людям".

"Особисто для мене ключова несправедливість полягає в тому, що, як з'ясувалось, у 2017 році одному з хлопців, який був тоді з Барсом, за того ж самого прокурора інкримінували абсолютно іншу статтю – "Самовільне присвоєння владних повноважень". 

Тобто його мотив був зупинити можливе правопорушення, він діяв із законною метою. Але не розібрався в ситуації та вдався до методів, до яких мають право вдаватися тільки повноважні органи. Цього хлопця суд визнав винним, але звільнив від кримінальної відповідальності, тому що він "щиро покаявся та сприяв розкриттю злочину".

Читайте також: Песимісти не виживають на війні". Як син КДБіста став націоналістом, пішов у Французький легіон, а тепер воює за Україну

Поранення Карандаша

"Хлопець", про якого згадує Віталій Коломієць, і який зупиняв лісовоз разом із Барсом – Євген Марусик на псевдо "Карандаш". 

У квітні 2019 року, після декількох років мовчання, на своїй сторінці у Facebook він розказав про "повну хронологію того дня".

Якщо коротко, то кульмінація інциденту очима Марусика виглядала так: коли Валерій Краснян зупинив УРАЛ, Євген заліз у кабіну через праві двері, шукаючи документи на деревину. А Барс відкрив ліві. 

Знаходячись на підніжці кабіни, Краснян зробив два постріли в повітря з пістолета Макарова. А потім, за словами Марусика, вдарив рукояткою по потилиці водія, після чого одразу пролунав ще один постріл. 

Куля прострелила Марусику щоку та ніс. Кровотечу зупинили в місцевій лікарні. Від госпіталізації він відмовився. 

Хай там як, а цей епізод із пораненням, яким поділився публічно Марусик, не увійшов ані до справи самого Євгена, ані до справи Барса.

"Українська правда" зв'язалась із Євгеном телефоном. Він повторив, що все відбулося саме так, як було описано п'ять років тому в його соцмережах. 

З бесіди з Марусиком стало зрозуміло, що після інциденту з лісовозом відносини між ним та Барсом зіпсувалися. Доходило до словесних конфліктів. 

"Мій адвокат розділив два провадження. По моєму прокуратура інкримінувала присвоєння владних повноважень, від кримінальної відповідальності мене звільнили в залі суду", – розповів Марусик.

"Всі рухи по справі Барса мене не цікавили і не цікавлять, – сказав Євген. – В ній я не проходив навіть як свідок. Вже не говорю, що не проходив як постраждала сторона. Хоча по сарафанному радіо розповсюджували інформацію, ніби я накатав заяву на Барса.

Я навіть не знав (до дзвінка УП – Ред.), що йому дали вирок . Якщо чесно, мені все одно.

Я знаю, що він загинув. Знаю, що в нього дітки прекрасні залишились сиротами. Знаю, що Наташа залишилась вдовою".

[UPCLUB]

Інтерпол, німецька тюрма, повернення на фронт

У 2020 році Валерій Краснян виїхав з дружиною та двома дітьми в Німеччину. Наталія Волошина запевняє, що вони не тікали від правосуддя. Їхали на короткий строк.

"Це був час, коли Валеру оббріхували, очорняли провладні сили. Ми втомились від усього бруду, втомились на той момент щось доводити", – розповідає вона. 

"Так сталося, що ми їхали в Німеччину на тиждень – два, а застрягли майже на два роки, – веде далі вона. – Одного разу до нас о п'ятій ранку увірвались озброєні бундесполіцаї – українська сторона подала Валеру в Інтерпол як особливо небезпечного злочинця". 

У німецькій тюрмі Краснян провів три місяці.

"Валеру випустили, не стали екстрадувати за браком доказів, – каже Наталія. – В грудні 2021 року ми самі приїхали в Україну. Це був наш свідомий вибір. 

Повертались через Львів і, чесно кажучи, очікували, що його заарештують в аеропорту. До нас виїхали адвокати, але не сталося арешту. 

Валера пішов до суду, пояснив, що робив і чому затримався в Німеччині. Прокуратура наполягала на його арешті, а суддя дав домашній". 

За два місяці після повернення Красняна в Україну почалося повномасштабне вторгнення. Барс попросився з-під домашнього арешту добровольцем на війну, зобов'язавшись приїжджати на судові засідання у справі. Одного разу так і було, але після того, як він здолав тисячу кілометрів від фронту на Харківщині до Чернівців, з'ясувалось, що засідання перенесли.

"Він казав: "Якщо винний – доведіть, якщо ні – знімайте звинувачення", – згадує Наталія. – Для нього це було принципово. Декілька років вони не могли довести його вину". 

Читайте також: Штурмовики Яроша. Розповідь кіборга "Барса" про ситуацію на фронті та добровольців УДА

"Його воля"

Оговтавшись після смерті чоловіка Наталія Волошина вирішила поставити крапку у справі Валерія. Каже, що не могла інакше.

"Те, що прокуратура вирішила закрити справу у зв'язку зі смертю, ми дізналися випадково, в останній момент, коли одного разу поїхали в суд. Я мав ознайомитися з матеріалами, бо вступив у справу пізніше", – розповідає адвокат Микола Беребенюк.

Перед закриттям справи із вироком не на користь Барса прокурор під час дебатів цього року повторив все, що говорилось на судах у минулі роки.

"І ще було долучено висновок експерта про те, що гільзи, знайдені в 2016 році на місці інциденту, відповідають гільзам від пістолету, який був випадково знайдений у 2020 році (в селі Валя Кузьміна, за 30 км від селища Глибока – УП)", – додає Беребенюк. 

"Тобто справа тривала декілька років, і в 2020-му якась особа десь на землі знаходить пістолет і несе в поліцію, – продовжує адвокат. – За цією подією відкривають кримінальне провадження, розслідують окремо. 

А потім прокурор каже, що отримав від експертів висновок: гільзи з місця зупинки вантажівки саме від цього пістолета Макарова". 

"Причому коли Барс був живий, про цей знайдений пістолет нічого не знав, – стверджує Микола Беребенюк. – І ми його не побачили в суді після його смерті. Дізналися перед вироком.

Вважаємо, що суд допустив грубе порушення, взявши за основу докази, які прокуратура не відкрила стороні захисту".

Ше одна базова річ, на якій ґрунтується захист Барса і яка, на думку адвокатів, каже про упередженість сторони обвинувачення – різні кримінальні провадження з різним фіналом для Марусика та Красняна за однаковою фабулою звинувачення

5 березня цього року Наталія повернулася з суду додому із закритою справою. Та обвинувальним вироком, за яким Валерій міг би відсидіти до семи років, якби не загинув на фронті. 

Шестирічний Миколка промовчав, а Богданка, його сестра-близнючка, запитала: "Як у нас там справи, мама?".

"Я кажу: "Недобре, кицюня, – згадує Наталія Волошина. – Але нічого, будемо боротися.

Валера завжди йшов своєю дорогою попри бруд, яким його поливали. А коли це продовжується після його смерті – це дуже боляче, іноді пропадає віра. 

Але я буду йти до кінця, бо це була його воля". 

***

Поки редакція готувала матеріал до публікації, Наталія Волошина та її адвокати подали апеляцію в Чернівецький апеляційний суд. Яким буде його рішення, "Українська правда" повідомить, коли про нього стане відомо.

Євген Руденко – УП