"Обморожені тіла росіян хлопці складали на бруствер". Львів, Канзас і Бахмут в житті комбрига "Холодного Яру"
Велика аудиторія на десятки довгих рядів, які розташовані амфітеатром. Приблизно дві тисячі слухачів у військовій формі. Майже всі – офіцери армії США, незначна частина – з інших країн. Виступати в Ейзенхауер-Холл було трохи моторошно, пригадує полковник Павло Паліса.
Місце події – Командно-штабний коледж армії США у форті Лівенворс у штаті Канзас. Найвідоміший навчальний заклад в Америці після академії West Point. Самі імена випускників вже говорять про рівень. Це легендарні для армії США командири: Девід Ейзенхауер, який звільняв Європу від німецької окупації, генерали Абрамс та Бредлі, чиї імена більшість українців знають опосередковано, завдяки важкій техніці, названій на честь цих командирів та переданій нашому війську.
Потрапити на навчання в такий коледж – мрія всіх офіцерів. Паліса зміг це зробити в 2021-му році. А на лютий 2022-го були заплановані доповідь та презентація про свою країну.
Згідно з розкладом, українцю призначили день його виступу перед іншими військовими – 23 лютого 2022-го року. Буквально за пару годин до презентації полковник Паліса отримав коротке повідомлення від своїх побратимів в Україні: "Вони вже кілька годин в режимі радіомовчання. Точно завтра розпочнеться". Паліса не став скасовувати виступ.
Він розповідав про видатних українців, історію запорізьких козаків та сучасне українське військо. Показав на слайдах розбудову та розвиток великих міст – Києва, Харкова, Маріуполя. Американські офіцери стоячи аплодували полковнику ЗСУ. "Я відчував гордість за свою країну", – пригадує Паліса.
За кілька годин після його виступу перші ракети росіян вже летіли саме на ці українські міста.
Повернення
Служба у війську для нього – свідомий вибір. Батько Паліси все життя прослужив в армії. Син теж мріяв служити з дитинства. Наслідував приклад тата? "Ні, батько навіть був проти того, щоб я став професійним військовим. Казав: все, вже вистачить в родині одного військового, обери собі цивільну спеціальність, – пригадує Паліса-молодший. – Попереджав: дивись, аби потім не пожалкував".
Справді, у військовій кар'єрі комбрига 93-ої були такі моменти, коли він не був у захваті. Це тепер служба в ЗСУ – престижна та шанована суспільством. Про військових пишуть книги, знімають фільми, вони під постійною увагою медіа. До 2014 року все було інакше.
"Зарплата була дуже скромна, – згадує Паліса, – грошей не вистачало, я підробляв як таксист у Львові".
За роки служби в ЗСУ 39-річний Павло Паліса брав участь у багатьох військових операціях в АТО. Позивний отримав у спадок від одного зі своїх командирів – "Хантер".
Тоді, 23 лютого 2022 року, Паліса для себе виришів одразу – треба кинути лекції та повертатись у стрій і боронити країну. Американці просили його не поспішати та принаймні завершити навчання. Зійшлися на тому, що він піде в умовну "академічну відпустку". За домовленістю з керівництвом коледжу, він повернеться до навчання та написання дипломної роботи, щойно завершиться війна.
Паліса повернувся в Україну на початку березня. В ці дні до війська приєднувалися тисячі добровольців, яких треба було збирати в нові полки та бригади. Командування Сухопутних військ доручило досвідченому командиру Палісі створити штурмовий полк.
Головна задача на такому рівні – підібрати людей. Цей полк мав складатися з кількох тисяч солдатів, які розділені на бойові, тилові та технічні батальйони чи роти.
Паліса одним із перших запросив підполковника Валентина Литвинчука – кадрового військового з великом досвідом служби. Той став командиром третього штурмового полку. "Я підібрав заступників, офіцерів, сержантів, а потім ми вже приймали потік мобілізованих солдатів", – згадує Хантер.
Нових солдатів вистачало. Якщо до повномасштабного вторгнення в ЗСУ було орієнтовно 250 тисяч бійців, то вже наприкінці літа 2022-го року – майже 750 тисяч. Полковник Паліса формував свій полк саме в той період, коли люди постійно йшли до війська. Головне було не зібрати людей, а відібрати саме тих, хто здатен йти на ризик, та виявляти рівень агресії, необхідний саме для атаки.
Формування та, найголовніше, злагодження нового підрозділу в мирні часи зазвичай триває орієнтовно рік чи півтора. В Паліси цього часу не було. Перших бійців зарахували до складу полку наприкінці березня, а перший бій один із батальйонів полку прийняв за три місяці – 24 червня 2022-го року, на Луганщині, біля Лисичанського нафтопереробного заводу.
Але цей проміжок у три місяці деякі бійці сприймали дуже нетерпляче:
– Командире, коли ми вже на фронт? Я повернувся з Польші не для того, щоб у тилу бути!
– Не переживай, встигнеш ще навоюватися, – відповідав Паліса.
До великої війни він займався боксом та підтримував спортивну форму в тренажерному залі. Широкі плечі, сильні руки – такий офіцер навіть зовні виглядає як людина, з якою краще не сперечатися.
Відібрати керівний склад – лише перша задача. Всіх бійців треба було підготувати до боїв. Зазвичай для цього організовують навчання на полігоні – стрілянина, злагодження підрозділу, тактична медицина. Все це вкрай важко під час повномасштабної війни – ворог давно знає всі полігони, і вони постійно під загрозою удару.
Росіяни обстрілювали й міжнародну базу біля Яворова, і полігон "Десна", найближчий до Києва. Сам Хантер і його командири вирішували ці проблеми самостійно.
"Треба було самотужки знаходити все – території, де можна підготувати бійців, і транспорт, щоби їх туди доставити", – згадує майор Олександр Тельвінов, який служив у Паліси командиром роти зв'язку.
Наприкінці червня 2022 року перший батальйон полку вступив у бій в Луганській області – прикривав відведення основних сил ЗСУ з Лисичанського НПЗ. Той бій пригадує лейтенант Сергій Крайняк на псевдо "Агроном", зараз командир взводу роботизованих систем, а тоді – простий рядовий.
"На одну з позицій я заводив групу, яка мала прикривати відступ основних сил. І був на постійному зв'язку з Хантером. Він керував боєм по рації, аби не витрачати час на передачу наказів від нього до комбата, ротного та взводного".
Спілкування з командиром полку він згадує досі. "Це людина завжди дуже відкрита для всіх, незважаючи на звання, – каже Крайняк. – Якщо важкий бій, він не буде десь ховатися далеко".
Попри доступність Паліса не переходить на фамільярність. "Скільки я пам'ятаю нарад із ним, він завжди звертався ввічливо на "ви" та "панове офіцери", – згадує майор Тельвінов, командир роти зв'язку в П'ятому полку.
Після боїв першого батальйону біля Лисичанського НПЗ Хантер на короткий час повернувся до тилових розташувань решти батальйонів свого полку. "З командирами та сержантами інших батальйонів ми розбирали, що саме треба змінити в підготовці, щоби покращити її вже з урахуванням бойового досвіду першого батальйону", – згадує Хантер. І вже потім, поступово, в бій вводилися решта підрозділів полку.
"Спочатку підрозділи виконували завдання там, де було спокійніше, потім – з більшою інтенсивністю, потім ще більше", – розповідає він про ті часи.
П'ятий полк тримав лінію фронту в районах Торецька, селища Нью-Йорк та села Майорське. "Противник наносив ураження на дуже велику глибину оборони. Навіть на відстані 20–25 кілометрів від лінії фронту ніхто не міг себе почувати безпечно, – згадує Хантер літо 2022 року, – все літало та вибухало".
На командні пости він підбирав людей із лідерськими якостями: командирів, які будуть готові надихати бійців власним прикладом. Біля села Майорське 30 жовтня 2022 року росіяни почали потужну атаку. Командир третього батальйону полку підполковник Валентин Литвинчук, якого Паліса покликав одним із перших, сам поїхав на бойові позиції батальйону, щоби на місці "стабілізувати ділянку".
Пострілом ворожого танку Литвинчуку відірвало частину ноги та пальці на руці. Комбата вдалося швидко евакуювати та зберегти життя. "Але в тому бою полк втратив одного з досвідчених командирів", – згадує Паліса.
Ціною величезних зусиль просування росіян вдалося зупинити. "Хлопці билися, як леви", – каже Хантер про солдатів полку.
Бої в Бахмуті
Наприкінці січня 2023-го року Павло Паліса отримав підвищення. Він став командиром бригади – легендарної 93-ої ОМБР "Холодний Яр". Це один із перших підрозділів ЗСУ, сформований ще в 1992-му році. За часів АТО та ООС холодноярівці звільнили багато територій Донеччини, пройшли пекло Іловайська. А за часи повномасштабної війни звільняли Сумщину, а також готували плацдарм для успішного контрнаступу на Харківщині. Це один із найвідоміших бойових підрозділів ЗСУ.
Попередні командири 93-ої зазвичай ставали генералами та командувачами більш високого, стратегічного рівня. У випадку з Хантером це підвищення привело його в саме пекло. В Бахмут.
Вибухи кожні 2–3 хвилини, по кілька десятків атак щодня. "В січні мені здавалося, що ми протримаємося до кінця місяця", – казав потім комбриг. Насправді Збройні сили України тримали оборону в місті значно довше – ще чотири місяці, до кінця травня.
"Якщо ви йдете через пекло – продовжуйте йти", – ці слова Вінстона Черчилля можуть частково описати, через що довелося пройти бійцям "Холодного Яру" в Бахмуті.
Саме в цей період ватажок ПВК "Вагнер" Євген Пригожин посилав сотні російських зеків на нові м'ясні штурми та накривав місто вогнем артилерії. "Іноді у нас сам штаб трясло від вибухів поруч", – згадує Паліса.
"Вперше я побував у Бахмуті в 2014 році і досі пам'ятаю, яке це було красиве місто. Зовсім не депресивне, – розповідав Паліса в одному з інтерв'ю в серпні 2023-го року. – Тепер воно зруйноване вщент. Зараз боротьба ведеться за кожну багатоповерхівку, а іноді – за кожен під'їзд".
Що було найскладнішим у Бахмуті? "Якщо доживу до кінця війни, якось напишу про це книгу", – відповідає Хантер.
Він охочіше розповідає про офіцерів і солдатів "Холодного Яру", ніж про свою участь. Сім загиблих бійців бригади отримали звання "Герой України" посмертно, ще троє Героїв – у строю. Один із його офіцерів, командир розрахунку ПТРК (протитанковий ракетний комплекс) на псевдо "Бостон", лише в 2023-му році підбив 18 танків.
Назва "Холодний Яр" заохочує новобранців. Наприклад, один із бійців – аеророзвідник з позивним "Стус", який корегує вогонь артилерії, приєднався до 93-ої добровольцем і свідомо обрав саме цю бригаду. Ще до великої війни за порадою свого друга Романа Ратушного він прочитав книгу "Холодний Яр". Це історико-документальний роман Юрія Горліс-Горського про боротьбу українців у 1918–1922 роках у Холодноярській Республіці. Боєць Стус народився та виріс на Донеччині, поблизу Слов'янська.
"Донбаський націоналізм – найзапекліший і найщиріший, – говорив аеророзвідник в інтерв'ю "Громадському" в березні 2023-го року. – Бо якщо ти народився тут, на Донеччині, та став на проукраїнські позиції, то вони набагато міцніші, ніж будь-де".
Згадуючи інших героїв 93-ої, Хантер розповідає про зразковий штурм – захоплення позицій "вагнерів" наприкінці лютого 2023-го року в районі Маріупольского кладовища, що на південних околицях Бахмута. В цю атаку бійців повів ротний із позивним "Черепаха".
"Дві невеличкі штурмові групи по шість бійців кожна за рахунок якісної підготовки та раптової атаки вибили значно переважаючих росіян", – згадує Паліса. Бійці захопили рацію вагнерівців та тривалий час знали всї дії ворога. Так вони змогли знищити кілька груп, які намагалися вибити їх з нових позицій.
Читайте також: "Ще ж не повне пекло!". Історії тих, хто захищає Бахмут і хто в ньому залишається попри все
"Серед штурмової групи були двоє бійців, які щойно повернулися з курсів підготовки, і кілька досвідчених солдатів зі сталевими яйцями", – розповідає Паліса. Захоплену у ворога позицію попри постійні обстріли та м'ясні штурми "вагнерів" холодноярівці тримали місяць.
"Біля тих окопів все було всіяно трупами росіян, їхні обморожені тіла хлопці складали на бруствер".
"Зранку стали і сказали: ми не будемо воювати"
Щоб уникнути загрози оточення, в другій половині травня минулого року командуванння ЗСУ поступово почало відводити війська з Бахмута на нові позиції.
Воюють не бригади і не батальйони, воюють колективи, вважає Паліса. І розповідає про підлеглих, які не знають слово "неможливо".
"Дуже часто це молоді, амбітні хлопці, яким ще немає і 30-ти років, але з дуже великим бойовим досвідом за плечима. Для мене честь служити разом із ними", – каже Хантер.
Армія – це відображення суспільства, часто говорять солдати. 93-та бригада – так само. І тут є різні проблеми. Деяких офіцерів Паліса звільнив невдовзі після свого призначення – переважно за дисциплінарні порушення.
Бували проблеми і на нижчому рівні. Звичайні мобілізовані солдати іноді відмовляються виконувати накази командирів. "Сьогодні зранку стали і всі десятеро сказали: "Ми не будемо воювати", – розповідав один із бійців у репортажі Громадського з Бахмута в березні 2023-го. – Зі всіма поговорили, майже всі погодилися, але двоє все одно сказали, що воювати не будуть".
Як бути в такій ситуації? Паліса наголошує на необхідності проводити індивідуальну роботу з кожним бійцем. І додає: зазвичай командири батальйонів та рот самі добре розуміють, що для виконання задач їм треба мати надійних людей. Тому і на "нуль" посилають тих, хто вже морально до цього готовий.
В 2024-му "Холодний Яр" продовжує тримати оборону на східному фронті. У бригади тепер власний рекрутинг, свої курси підготовки новобранців та нове озброєння від союзників, наприклад, батарея американських гаубиць M109A6 "Паладін".
Хантер іноді згадує про навчання в США: "Там 360 напрямків предметів, слухачі вибирають з цього списку. Наприклад, "бої в місті". Хотів би я послухати, що вони розповідають по цій темі та порівняти з тим, що у нас було в Бахмуті".
Магістерську роботу він планує дописати одразу після перемоги.
Владислав Головін, для УП
