"Вибори" проти виборів

Михайло Дубинянський — Субота, 16 березня 2024, 05:30

У Російській Федерації відбуваються чергові "вибори" Володимира Путіна. Вживати цей термін без лапок навряд чи доречно: у ХХІ столітті в РФ встигло вирости ціле покоління людей, які не застали реальних конкурентних виборів, навіть коли були ембріонами.

По суті, процедура, яка в Росії називається "виборами", являє собою масову присягу на вірність самодержцю. Нічого спільного з конкурентною політикою це дійство не має, але й простою формальністю теж не є: присязі надається певне символічне значення.

Хоча суперників у самодержця немає і бути не може, теоретично складання присяги не застраховане від неприємних ексцесів (найвідоміший приклад такого роду – заколот декабристів 1825-го). І для самодержавної влади важливо, щоб ця урочиста церемонія пройшла без ексцесів.

До складання присяги на вірність Путіну російський режим поставився уважно та відповідально. Кремлю не потрібні зайві ризики – і в Росії відмовилися від ідеї допустити до "виборів" кумедного кандидата з антивоєнною риторикою. Для Кремля невигідно турбувати та засмучувати своїх "виборців" – і в Росії надовго утрималися від нової хвилі мобілізації. 

На момент "виборів" Кремлю були потрібні символічні військові перемоги – і Росія не пошкодувала солдатів і бойової техніки, намагаючись захопити зайві кілометри української землі. Напередодні "голосування" Кремль потребував спокійної атмосфери – і удари по території Росії завдали йому відчутної іміджевої шкоди.

Однак російський клопіт з нагоди "виборів" Путіна неможливо порівнювати з турботами демократичних країн, які практикують справжні вибори. І в Москві це знають.

З початку великої війни Росія розглядала електоральну демократію як ахіллесову п'яту колективного Заходу. Як чинник, який завадить союзникам України грати в довгу та в перспективі забезпечить Кремлю військову перевагу.

Сильними сторонами Європи та США прийнято вважати змінність влади, політичну конкуренцію та відповідальність перед виборцями. Але російський диктатор ще в молодості став майстром спорту з дзюдо, і вже понад два роки намагається використати проти ворогів їхню ж силу.

Змінюваність влади подарувала Путіну надію на те, що він зможе пересидіти своїх головних супротивників. Що згодом їхнє місце посядуть боягузливіші, безпринципніші та зговірливіші люди, зокрема відкриті симпатики Москви.

Політична конкуренція дозволила сподіватися, що з часом фінансова та військова допомога Києву стане заручницею передвиборчої боротьби в країнах Заходу. І Росія була готова докласти всіх зусиль, щоб ця боротьба загострилася до краю.

А відповідальність перед виборцями означала прямий зв'язок між підтримкою України та громадською думкою на Заході. У Москві сподівалися, що згодом пересічний обиватель припинить співчувати українцям, втратить інтерес до затяжного військового протистояння на чужій землі та почне підштовхувати західних політиків до поступок.

На жаль, на третьому році повномасштабної війни доводиться визнати, що частково розрахунки Кремля виправдалися.

Навесні 2024-го найсміливіші проукраїнські меседжі озвучує Емманюель Макрон – державний лідер, мінімально залежний від мінливості виборної демократії. Французький президент встиг переобратися на другий термін на самому початку великої війни і точно не братиме участі в наступних виборах 2027-го. Здобувши відносну свободу від електоральних процедур, він може публічно обговорювати відправлення французьких солдатів до України.

Водночас у низці країн колективного Заходу електоральний фактор уже встиг зіграти проти українців.

Читайте також: Президент у скляному будинку

Завдяки торішнім виборам у Словаччині на зміну проукраїнському уряду прийшов Роберт Фіцо – людина, яка мало відрізняється від одіозного Віктора Орбана. Людина, яка публічно заявила, що війну в Україні розпочали не росіяни, а "фашисти-українці". І залишається лише порадіти, що словацькі винищувачі МіГ-29 успішно передали Києву ще до народного волевиявлення восени 2023-го.

Завдяки виборам у Польщі найближча союзниця України перетворюється ледь не на ворожу державу. Голоси агресивних фермерів, які блокують кордон, потрібні й консерваторам із "Права і справедливості", і лібералам із "Громадянської платформи". Причому після парламентських виборів у жовтні 2023-го ситуація анітрохи не покращала. Попереду місцеві вибори в квітні 2024-го.

Завдяки президентським виборам у США було завдано найсильнішого удару по Україні. Хоча рік тому нам пророкували проблеми в разі перемоги Трампа, на практиці все виявилося ще гіршим: американська допомога Києву була заблокована задовго до дня голосування. Солідарність з Україною стала жертвою передвиборчих торгів у Конгресі, і за цю брудну гру довелося розплачуватися життями наших солдатів.

Більше того, навесні 2024-го Росія намагається використати проти України українські традиції виборної демократії.

Спочатку держава-агресор створює на нашій землі умови, за яких проведення повноцінних виборів стає неможливим. А потім росіяни вкидають у вітчизняний публічний простір тезу про "нелегітимність" президента Зеленського після 20 травня. 

Читайте також: Сирота по-українськи

При цьому противник робить ставку насамперед на ту частину українського суспільства, яка голосувала проти Зеленського в 2019-му і протягом п'яти років чекала на реванш.

Москва розраховує, що емоції візьмуть гору над розумом, а прагнення звести давні електоральні рахунки переважить турботу про стійкість держави в розпал жорстокої війни. І, на жаль, кремлівські маніпуляції знаходять відгук у частини наших співгромадян.

На цьому тлі Кремль та його партнери виглядають доволі впевнено. Росія не має особливих проблем з "переобранням" Володимира Путіна. Керівництво КНР може підтримувати російську агресію без огляду на китайську громадську думку. Владі Ірану та Північної Кореї не потрібно погоджувати з опозицією військові поставки до РФ. Диктаторські режими працюють на контрасті з демократичними державами: і колективному Заходу настав час усвідомити, що саме поставлено на карту.

Будь-яка українська невдача у війні – це не лише програш Києва та конкретних політиків із Європи та США. Це програш самої ідеї електоральної демократії, яка починає асоціюватися з уразливістю, роз'єднаністю та нездатністю дати відсіч агресору.

Це сигнал про те, що фіктивні "вибори" в путінському дусі кращі за справжні конкурентні вибори. І наші закордонні партнери повинні розуміти, що цей сигнал буде прочитаний не лише в Росії та Україні, а й у всьому світі.

Михайло Дубинянський