Людей слід готувати до війни, а не до служби у війську – командир батальйону безпілотників 3-ої ОШБр Мазевич

Вівторок, 6 лютого 2024, 05:30

"Я не суддя, щоб когось засуджувати, але скажу відверто: людям, які не хочуть воювати, доведеться все рівно це робити (рано чи пізно). Тільки зараз є вибір, куди іти, бо є рекрутингові кампанії. А через деякий час тебе просто підхопить ТЦК, чи прийде повістка, і тебе відправлять туди, куди ти не хочеш", – каже Вадим Мазевич.

У цивільному житті він – лікар-ортопед. 

Із жовтня 2022-го по вересень 2023-го був розвідником у 47-ій ОМБр, а тепер – командир батальйону безпілотних авіаційних комплексів у складі 3-ої ОШБр. 

Реклама:
  • Чому мобілізованих та рекрутів потрібно готувати не до служби у війську, а до війни? 
  • Чим шкідливо, коли спецпризначенця ССО відправляють в окоп, а з кухаря чи баристи без військового досвіду намагаються швидко зробити штурмовика?
  • Що не так із рівнем знань такмеду в українських військових і чим це загрожує? 

Про це "Українська правда" поговорила з Вадимом Мазевичем.

Нижче – скорочена версія розмови. Повну версію інтерв'ю дивіться на youtube-каналі УП.

"Після першого бою частина людей почала по-іншому себе поводити"

– Розкажіть про перший бій, у якому вам довелося взяти участь після 24 лютого?

– Це – штурм села Лук'янівка Баришівського району на Київщині. Ми зустрілись із ворогом обличчям до обличчя і побачили: все не так страшно, як нам описували. Почалася справжня драйвова робота. 

Скажу відверто: перед першим боєм є вагання, якісь незрозумілі емоції, трохи страху, бо ти не знаєш, що тебе очікує. Але під час самого бою ти – з друзями, з людьми, яким довіряєш, і ти відчуваєш силу. 

Реклама:

– Під час наступних боїв ви відчували такі самі емоції? 

– Я б не сказав. Я вже був упевнений у хлопцях і знав, що від кого чекати. Це додавало ще більше сил. 

Головне – досягти мети і зберегти людей. А це можна зробити завдяки хорошому плануванню.

– За ці два роки ви брали участь в обороні Київщини, Харківщини, були на Херсонському, Запорізькому та Бахмутському напрямках. Як ви виросли за цей час як боєць?

– Розумію, що мені треба вчитися ще набагато більше. Треба вчитися, наче попереду в тебе – безкінечне життя, а жити так, наче це останній день. 

Чим більше я вчуся, тим більше відчуваю, що мені постійно потрібна інформація та досвід, який передають мої друзі-бійці з різних підрозділів. 

– На якому з напрямків ворог був підготовлений найкраще?

– Для мене важко було на Запоріжжі у складі 47-ої бригади. 

 
Вадим Мазевич згадує, що перед своїм першим штурмом відчував вагання і страх

– Ті, хто брав участь у боях там, часто розповідають про проблеми через складні мінні загородження та добре укріплені фортифікаційні споруди росіян. Можливо, були ще якісь перешкоди, з якими зіштовхнулися конкретно ви?

– Для мене важливим був ще людський фактор. Після першого бою частина людей, з якими ми брали у ньому участь, почала по-іншому себе поводити: ті, на кого я міг розраховувати в деяких питаннях, почали вагатися, а дехто взагалі неочікувано проявив себе героєм. І це було для мене досить великим відкриттям, тому що люди на очах змінювалися.

Реклама:

"Не можна взяти спецпризначенця ССО і відправити його в окопи"

– На Запорізькому напрямку ви воювали у складі 47-ої бригади. Як ви до неї потрапили?

– Я потрапив не до бригади, а ще до полку. Мені запропонували туди перевестися з одного з батальйонів спецпризначення, який на той час розформували з невідомих мені причин. 

Потім ми поїхали на навчання і вже звідти повернулися в бригаду. 

– Яку роль конкретно ви виконували у складі 47-ої?

– Я виконував роль розвідника.

– Від бійців цієї бригади інколи можна почути, що навчань було занадто багато і люди "перегоріли", поки дочекались "бойових". Чи погоджуєтеся ви з цим?

– Частково. Було не так багато навчань, як те, що сам час формування цієї бригади був досить тривалим.

Вона формувалася з людей, які набиралися з інших підрозділів або високомотивованих рекрутів, які хотіли воювати. І цей час для них занадто великий був. У деяких випадках це досить негативно відобразилося на мотивації. Але в цілому підрозділ, який виїхав на "бойові", був досить мотивований.

– Як би ви загалом оцінили рівень навчань, які проходила 47-ма бригада (новостворена механізована бригада, яку готували за кордоном та забезпечували західним озброєнням, її активно використовували під час літнього контрнаступу в 2023 році УП)

– Із позитивного – велика кількість західної техніки, підготовка за кордоном. Хоча деякі дисципліни, яких нас там (за кордоном – УП) навчали, можна було б вивчати і тут за більш короткий проміжок часу.

– Наскільки іноземні інструктори, які проводили навчання, розуміли умови, в яких вам доведеться воювати?

– Ми не знали, де будемо воювати. 

Загалом нас готували досить непогано. Частково інструктори допомагали, а частково ми самі готувалися – наприклад, домовлялися про курси безпілотної авіації чи РЕР. Дехто в симуляційні центри їздив, щоб відпрацьовувати з гранатометів роботу з ПЗРК. Усі були зайняті роботою.

Була одна ситуація досить цікава під час навчань на Заході. Ми показали інструкторам відео, де воюють офіцери під час прямих бойових зіткнень. І для них це було велике відкриття, що офіцери у нас воюють, бо в них вище сержантів вже ніхто не воює.

 
За словами Вадима Мазевича, тривалий час, який був відведений на формування 47-ої ОМБр у деяких випадках "досить негативно" позначився на мотивації окремих бійців

47-ма бригада працювала з великою кількістю закордонної техніки. З чим працювали конкретно ви і які у вас враження від цього залишилися?

– Я працював із броньованими автомобілями на базі Toyota. Це не зовсім західна техніка, а такі напівполіцейські варіанти авто. Вони "не зайшли" для тих справ, які нам потрібно було виконувати. 

А от Bradley – це справді сучасна бойова машина (для нас сучасна). Вона нам багато життів зберегла за рахунок своєї маневреності, бронювання й компонування.

– Про те, що Україна буде проводити контрнаступ, багато говорилося в ЗМІ. Наскільки противник скористався цим, щоб підготуватися? 

– Вони готувалися і до того, як ми це все озвучили. У них гарно працювала розвідка. Про наші машини знали всі – про їхню кількість, модифікацію, були навіть фото, як вони пересувалися Європою. В деяких випадках вони навіть знали, в якому технічному стані ці авто. 

Реклама:

– Головний висновок, який особисто ви зробили з того, як проходив контрнаступ?

– Основний висновок – рівень підготовленості людей залежить не від того, скільки їх вчать, а наскільки спеціалізовано їх вчать під певні завдання.

Що мається на увазі? У нас приділяється багато уваги статуту (і ніхто цього не відкидає), але треба врахувати, що люди зараз – в основному молоді командири, які приходять безпосередньо на поле бою з навчальних центрів, і їх потрібно готувати не до служби у військах, а до війни, і компетенція у них має бути безпосередньо для тих спецоперацій, які вони будуть виконувати. 

Не можна взяти спецпризначенця ССО і відправити його в окопи утримувати певну позицію чи, наприклад, піхотинця, який ще вчора був кухарем, баристою чи лікарем без офіцерського звання, і зробити з нього якогось мегаштурмовика.

На прикладі 3-ої ОШБр можу сказати, що її рекрутингові центри і її рівень підготовки – це наразі взірець.

"У Третій штурмовій – найбільша концентрація людей, які вміють воювати"

– Наскільки скандал, який відбувся минулого року в 47-ій бригаді, вплинув на рівень її боєздатності і загалом на те, як вона зараз функціонує? (Влітку 2023-го головний сержант 47-ої бригади Валерій Маркус попросив понизити його на посаді через незгоду з діями командування ОМБр. Після цього його звинуватили в "піарі на крові", а командир 47-ої бригади закликав до порозуміння – УП).

– Якщо ми розглядаємо дії пана Маркуса, який виніс це в публічну площину, це засуджується серед військових. Але це єдине, за що можна негативно поставитися до цієї людини. 

Зараз ми спілкуємося з багатьма друзями, які залишилися в 47-ій бригаді. Але частина людей вже пішла звідти, а частина збирається.

– Ви – той, хто пішов.

– Так. Це не моя воля. Частину командирів просто перемістили в інший підрозділ наказом.

До Третьої штурмової мене запрошували ще до того, як я потрапив у 47-у бригаду.

У 3-ій ОШБр, де я зараз воюю, у мене велика кількість друзів. Цих людей я знав ще до війни, навіть до 2014-го року. 

У Третій штурмовій – найбільша концентрація людей, які вміють воювати. 

 
За словами Вадима Мазевича, безпілотні авіаційні комплекси, батальйоном яких він керує в складі 3-ої ОШБр, нині відіграють провідну роль на деяких напрямках фронту

– Як так сталося, що ви, людина, яка була розвідником у 47-ій бригаді, зараз займаєтеся розвитком батальйону безпілотних авіаційних комплексів?

– Командир батальйону – це менеджерські функції. Ти повинен забезпечити свій підрозділ бойовим управлінням, розумінням бойової ситуації і найголовніше – тим, чим воювати, тобто дронами і боєприпасами до них.

Управління такого рівня передбачає велику кількість радників та помічників, які працюють безпосередньо на полі бою і є більш компетентними, не побоюся цього слова; бо в мене у підрозділі по кожному напрямку є більш компетентні люди, і якщо командир не визнає цього, він через деякий час опиниться сам.

– За яким принципом ви набираєте людей у свій батальйон?

– По-перше, нам цікавіше брати людей із досвідом. Якщо це рекрути, вони обов'язково проходять через рекрутинговий центр 3-ої ОШБр і вже самі вирішують, куди їм іти. 

Третя ОШБр у першу чергу – штурмовий підрозділ, і у нас дуже часто буває, коли ми запросили людину, вона почала навчатися, але потім зрозуміла, що їй бракує драйву. Ми із задоволенням запропонували їй штурмовий підрозділ, і я думаю, що вона буде задоволена. 

Хтось навпаки приходить до нас і думає, що оператори БПАК працюють далеко від фронту, тому, коли починає працювати сам (особливо це стосується ударних дронів), починає вагатися і розуміти, що не так це все легко. 

– Як би ви охарактеризували зараз роль операторів безпілотників на війні?

– На деяких напрямках зараз це провідна роль. Але не треба забувати, що ми – підтримка піхоти, штурмовиків. Штурмовики і піхота – це основне.

– Чи зможуть дрони повністю замінити солдатів?

– Найближчим часом ні, але усе до цього йде помаленьку. 

Реклама:

"За кордоном, якщо ти не здаєш екзамен з ТССС, то навряд чи виїдеш "на бойові"

– У цивільному житті ви – лікар-ортопед. Чому на війні ви не бойовий медик?

– Коли почалося повномасштабне вторгнення, деякий час я виконував роль медика. 

Але згодом мене запросили в один із підрозділів на посаду командира, для якої у мене були певні специфічні компетенції. 

 
Вадим Мазевич каже, що шкодує про те, що раніше не долучився до 3-ої ОШБр

– За ці два роки вам довелося попрацювати з різними підрозділами. Як би ви оцінили рівень знань з тактичної медицини в українських бійців? 

– На жаль, це легко перевіряється на "бойових". Відсоток грубих помилок є, але набагато менший, ніж той, який був, наприклад, у 2014–15 роках.

– Чого стосуються ці помилки?

– Зазвичай про накладання джгутів. Як би ти не бився, як би не старався, а все рівно в деяких місцях джгути неправильно накладені або накладені не на тому рівні, який потрібно, або недостатньо затиснуті. Плюс інколи терміни утримання джгутів та інших підручних засобів, які використовуються, не дотримуються. І це має теж дуже негативні наслідки. 

– Ця проблема – результат відсутності в самих бійців мотивації вчитися чи того, що їх недостатньо добре вчать?

– Це комплексна проблема.

Під час війни часу на підготовку дуже мало. Часу на перевірку майже ніколи немає. Мало хто з командирів фахово перевіряє своїх підлеглих на знання такмеду, і тим більше – їхні навички з такмеду. Хтось каже: "Давайте про це пізніше поговоримо, а зараз основне – бойова підготовка". 

Але за кордоном, якщо ти не здаєш екзамен з ТССС (Tactical Combat Casualty Care – спеціалізована програма для підготовки військових, яка зосереджується на наданні медичної допомоги в умовах ведення бойових дій – УП), то навряд чи виїдеш "на бойові".

Якщо ж людина викладає ТССС, вона повинна бути з бойовим досвідом. Це однозначно. Бо я бачив дуже багато надуманих речей на тренінгах, які в мене викликали відвертий сміх.

– Що найдивніше ви чули?

– Наприклад, про презервативи, якими "можна заткнути пневмоторакс"; про "турнікет" у вигляді шпиці від велосипеда; про колоду, яку прив'язували замість шини, хоча вона була набагато важчою, ніж сама кінцівка. "Джгут на шию" – це взагалі окрема розмова. 

– Окрім певного рівня специфічних знань, потрібні і специфічні засоби для надання такої допомоги. 

Завдяки вам у 2015 році з'явився український гемостатик "Кровоспас". Чому вам важливо було створити таку річ?

– Нас було семеро: 4 хіміки, 3 лікарі. За пів року на експериментальному рівні in vitro ми провели десь 600 чи 620 експериментів (це була робота в основному по вечорах і по ночах, з мінімумом ресурсів).

Ми працювали за свої кошти. Нашою метою було створити український гемостатичний засіб, який би був надефективний, і щоб він не був на хітозані

– У чому з ним була проблема?

– Він залишав великі рубці, схожі на наслідки хімічного опіку. Хоча він був ефективний, зупиняв кров, зберігав життя.

Плюс хотілося, щоб гемостатик був український.

 
Вадим Мазевич – один із розробників українського гемостатичного засобу "Кровоспас", який використовується в тактичній медицині

– Як би ви оцінили ефект використання "Кровоспасу" на полі бою? 

– Важко це оцінювати. Ми передали його безкоштовно на виробництво. Потім були певні юридичні нюанси, розбірки з виробником, з боку якого почалася непорядна політика. 

Від початку повномасштабного вторгнення один із наших розробників поставив усе на волонтерські щаблі. Але, знову таки, починаються якісь нюанси, оскільки цей "Кровоспас" розповсюджувався безкоштовно у війська за волонтерські гроші. 

– Чи є в Україні можливості в перспективі хай не на 100%, але по максимуму забезпечувати себе власними засобами тактичної медицини?

– Так. У нас є українські виробники якісного такмеду. Це, наприклад, SICH. Будуть нові розробки, і потрібно, щоб вони далі рухалися.

Ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити пейвол на "Українській правді". Підтримай нас, аби ми могли продовжувати працювати без обмежень – долучайся до Клубу УП!
Вступай до Клубу УП – це твоя інвестиція у незалежну журналістику. Так ти станеш ближчим до редакції – спілкуватимешся з нами і пропонуватимеш теми для майбутніх матеріалів.
Михайло Ткач, журналіст-розслідувач УП

"Знову з'являються наративи: "Я тебя туда не посылал!" 

– Ви – людина, яка за останні два роки мала змогу повоювати в складі багатьох підрозділів. Ми вже згадали про 47-му бригаду, але було ще й кілька інших. 

Те, що ви як військовий постійно змінюєте команди – перевага чи недолік?

– Це – шлях, який я пройшов. І це не значить, що це погано або добре. 

Один із підрозділів, у якому я воював, просто розформували, і в мене не було вибору. Інший підрозділ, в якому я воював, я залишив через моє бажання. 

Взагалі я гадаю, що припустився помилки, коли одразу не пішов у 3-тю ОШБр. 

– Чи бачите ви зараз проблеми з мобілізацією?

– Вони є. Люди бояться. Але, вибачте мені, ви хочете жити в чудовій країні? Це треба захищати! 

– Як часто страшно буває на війні вам?

– Та всім буває страшно. Хто скаже, що йому не страшно, збреше. Але цей страх з часом притуплюється. 

 
Вадим Мазевич зізнається, що під час війни став краще відчувати життя та отримувати задоволення від дрібниць

– Що вас зараз найбільше дратує в цій війні?

– Напевно, те, що зараз, як у 2015–16–17 роках, знову з'являються наративи: "Я тебя туда не посылал! Кто ты такой, чтобы мне указывать? Если ты воевал, значит, тебе все можно!?". 

І це досить сильно дратує, оскільки ти там ризикуєш своїм здоров'ям, життям, усім, а приїжджаєш у цивільне життя і зустрічаєш це.

– На що ви по-іншому поглянули під час війни?

– На життя. Став краще його відчувати. 

І на якісь дрібниці: раніше ти не звертав уваги на них, а зараз ними насолоджуєшся.

Софія Середа, УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді