Був би ворог слабким, ми б уже перемогли, але він – сильний, і з цим треба рахуватися – командир Terra "Абдула" 

"Так, війна це – страшно, це – складно, але це вже з нами сталося. І ми маємо це пройти. Хіба не цінно це пройти з високо піднятою головою, докласти до цього своїх зусиль і бути тим, хто створив цю перемогу?" – каже Микола Волохов на позивний "Абдула".

Він – командир підрозділу аеророзвідки Terra, що воює зараз у складі 3-ої окремої штурмової бригади. 

• Чому на фронті зараз "усе тримається на дронах і БПЛА"?
• Як за допомогою безпілотників знищують російську техніку й чинять психологічний тиск на російських солдатів? 
• Чи чує український виробник потреби аеророзвідників і чому збирати дрони вдома – погана ідея?

Про це "Українська правда" поговорила з Миколою Волоховим.

Нижче – скорочена версія розмови. Повну версію інтерв'ю дивіться на YouTube УП.

"Ми були надмобілізовані, хоча було реально стрьомно"

– 2022 рік ви провели на Київщині, Херсонщині, Запоріжжі й на Бахмутському напрямку. Де воювати було найскладніше?

– Найскладніше – Бахмутський напрямок: надщільна концентрація бойових дій, ворожих засобів РЕБ, ще й холодно.

Коли ми готувалися туди їхати, було дуже страшно. 

– Те, чого ви боялись, збулось?

– Тоді побоювання не збулися. Трапилось кілька прильотів поруч, але обійшлося.

Все відбулося доволі гладко. Можливо, тому, що ми були надмобілізовані, хоча було реально стрьомно. 

– На полі бою ваш підрозділ виконує одразу кілька завдань: проводить аеророзвідку, коригує артилерію, супроводжує піхоту та сам скидає різні "сюрпризи" для ворога. Що з цього особисто вам подобається робити найбільше?

– Коригувати артилерійський вогонь. 

Наприклад, на Херсонщині ми мали честь і задоволення працювати з 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу. Із нею ми вразили неймовірну кількість ворожої артилерії, техніки, укріпрайонів. 

На Бахмутському напрямку ми працювали з 26 ОАБ імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, з їхніми САУ "Краб". 

– Якщо порівняти коригування артилерії і супровід піхоти, що складніше?

– Складніше і відповідальніше супроводжувати піхоту. 

З артилерією так: влучили – молодці, не влучили – сумно, давайте думати, чому і як покращувати результат. А в супроводі піхоти це відповідальність за життя тих, кого ти супроводжуєш, і за їхній результат. 

Є артилерійська компонента супроводу. Якщо я не скоригую артилерію по АГС, який стріляє по моїх друзях-штурмовиках, а він влучить у них, чи є міра моєї відповідальності? Я її відчуватиму. 

Інформативна компонента проста: надаєш інформацію піхоті про обстановку на полі бою, а вона діє. Наприклад, коли 1-ий штурмовий батальйон 3-ої ОШБр проводив штурм, ми передали їм, що ворожий боєць, який сидів у щілині, відклав автомат, дістав гранату та приготувався до її кидка. Завдяки цій інформації, наш боєць підійшов до ворога і "розмотав" (розстріляв – УП) його, ще й гранату кинув у подарунок.

Третя компонента супроводу – точкове враження цілей боєприпасами з дронів. І це теж величезна відповідальність. Наприклад, треба знищити позицію з кулементником, але дме вітер і через це є ризик влучити по своїх. Чим ближче свої – тим більше відповідальності. 

​​– Чи можна виключно дронами відбити штурм?

– Звичайно. Головне – вчасно помітити загрозу і сплановувати оборону так, щоб всі засоби були на позиціях. 

Приклад. Танчик хоче заїхати на вогневу позицію, щоб стріляти. Але він туди не доїде, бо отримає дрон у борт. І навіть, якщо це його не знищить, то двигун заглохне після влучання. Піхота, яка, сидячи в танку, не розуміє до кінця, що з ним відбулося, покине техніку, і він уже не зможе працювати по нас.

Із піхотою те саме. У чому феномен дрона? Коли по мені стріляє артилерія, я знаю, що ніхто точно не бачить мого місцезнаходження. З дроном інша справа: там сидить оператор, який мене шукає, він мене бачить і буде наносити враження конкретно в мене. І психологічно це спричиняє набагато більший тиск, ніж артилерія.

Якщо іде штурмова група, а в неї влітає FPV-дрон, то, як правило, на цьому це все і закінчується. Всі розуміють, що це – не випадковість. І якщо вдалося вперше, значить, немає засобів протидії, а отже, зараз буде і другий, і третій, і четвертий раз.

– Якщо порівнювати вашу роботу вдень і вночі, коли працювати складніше?

– Нічна робота – більш вибаглива як до людських навичок і людської дисципліни, так і до техніки. Уся нічна оптика працює гірше, ніж денна. А якщо ти якийсь ліхтарик увімкнув, то дрон ворога тебе помітить. 

Вночі менше цілей, і вони, як правило, більш пріоритетні. Якщо якась спецгрупа привезла якийсь спецзасіб, то це серйозний улов, якщо ми зможемо їх уразити, і, в таком випадку, звісно, будемо працювати вночі.

– Наскільки погодні умови впливають на вашу роботу? 

– Туман – неможливість бачити. Під час дощу, навіть якщо у вас гарна вологоізоляція, і дрон витримує це додаткове навантаження, камеру заливає, і теж нічого не видно. 

При морозі й вологості в повітрі відбувається обледеніння. Якщо обледеніє камера, ми втратимо картинку, якщо гвинти – дрон може впасти чи некоректно функціонувати. 

Вітер – теж суттєвий ворог дронів. Буває так, що ти внизу, де нічого нікуди не дує, все нормально, а на 100 метрах дує вітер на південь, на 400 – на північ, ще й такий, що перевертає дрон. Окрім того, вітер швидше "висаджує" батарейки дронів.

"Була ціла артилерійська гра – наче в шахи зіграли"

– Найскладніша операція, яку вашому підрозділу довелося виконувати? 

– Перша – супровід штурму села Правдине на Херсонському напрямку, який здійснювала 28-ма бригада. 

Ми тоді працювали двома групами: одна займалася виключно коригуванням артилерійського вогню по ворожих резервах, інша супроводжувала ті групи, які заходили. Ми не мали тоді ні "скидів", ні FPV. 

Це був дуже важкий бій. Ворог переважав нас чисельно, у нього було більше бронетехніки, більше піхоти. Я тоді хвилювався сильно, мабуть, перший раз на цій війні цигарку випалив. Але те завдання, яке на нас тоді лежало, ми виконали.

А другий із таких складних боїв – бій за "дорогу життя" на Бахмутському напрямку. Ворогами були "вагнери". 

Це був один із перших разів, коли нам вдалося ефективно застосувати методику підтримки піхоти скиданням боєприпасів з дронів Mavic.

Було дуже важко. Особисто я і моя команда відчували велику відповідальність за те, наскільки точно скинемо боєприпаси, щоб наші хлопці змогли просунутися. 

Дійшло до того, що окрема група наших людей кріпила боєприпаси до дронів, взлітала і доводила їх до точки скиду, а потім передавала нашому майстерному оператору Жорі пульти, і він вже здійснював самі скиди. 

Наша піхота задачу виконала: відкинула ворога назад і створила умови, за яких можна було використовувати цю "дорогу життя".

– "Найсмачніша" ціль, яку довелося вразити особисто вам?

– Херсонський напрямок. Росія виставляє на полях батареї ствольної артилерії. Ми це побачили і накрили з 28-ою бригадою "Градом". Влучили. Воно все як почало вибухати і горіти – російська піхота бігала! 

Найулюбленіша моя знищена ціль також на Херсонському напрямку. Російські ГРУшники приїхали влаштовувати систему боротьби проти наших дронів, привезли свої дрони, якісь там гармати, щоб збивати БПЛА. 

Уся техніка ворога знаходилася в капонірах під бетонними плитами, і її було дуже важко вразити.

Тому у нас була ціла артилерійська гра. Спочатку ми з 2С1 (радянська 122-мм самохідна артилерійська установка – УП) почали кошмарити дуже наполегливо піхотні позиції. Це мало вивести ворожу артилерію на пошуки нас і контрбатарейний вогонь. І коли вони це зробили, наші викотили "Паладіни" і знищили їх. Наче в шахи зіграли. 

– Класна історія. Дрони вдало коригують артилерію і самі прицільно влучають у щось, але інколи їх доводиться втрачати. Як часто це стається у вашому підрозділі? 

– Був період, коли ми не втрачали. Але коли заїхали під Бахмут і поки адаптувалися, це був просто "мавікопад": втрачали їх по 10–15 на день. Просто неймовірні втрати! І тоді не було можливості відновлюватися так, як зараз – не було резервів, нічого не було. Але ми адаптувалися. 

На сьогодні втрачаємо дуже помірно: кілька дронів на день на всю 3-тю ОШБр. Але це нормальна робота. 

– Як часто у вас трапляються ситуації так званого friendly fire, коли ваші дрони збивають свої ж або люди зі суміжних підрозділів? 

– Союзні засоби РЕБ іноді впливають на наші дрони. Особливо, коли заходиш у нову зону, коли ще не налагоджені комунікації, є певний ризик, що ти летиш, а хтось не знає про це. 

У 3-ій ОШБр нам вдалося налагодити систему, коли ми розуміємо, хто у нас літає, на чому і коли сідає. 

"Наш дрон-камікадзе летить на них, а вони знімають його на камеру"

– Як часто Terra і взагалі 3-тя ОШБр використовує дрони і БПЛА для психологічного тиску на росіян? 

– Це таке факультативне застосування (усміхається – УП). 

Був досвід, коли на Mavic-3 Enterprise прикріпили гучномовець і всім цим "русским": "Иван, сдавайся! Сопротивление бесполезно!". Ми це робили з росіянами, які були у вкрай складній ситуації, в оточенні по факту.

Ще нашому підрозділу якось поставили спецзавдання розкидати перед початком штурмових дій агітматеріали, де було написано, як здатися, що треба робити. 

Ми зацікавлені в тому, щоб брати росіян у полон, бо, на жаль, велика кількість українських героїв знаходиться в полоні Росії, і їх можна обміняти. 

Я усім військовим, до речі, раджу брати полонених, навіть якщо є велика до них ненависть і антипатія. Подумайте про тих хлопців, яких ми поміняємо на них! 

– Що найдивніше вам як операторам дронів випало бачити на своєму планшеті, коли ви підлітали до позицій росіян?

– Була ротація на Бахмутському напрямку. Заїхали ТікТок-війська "Ахмат" (принаймні таку інформацію ми мали): наш дрон-камікадзе летить на них, а вони його знімають на камеру. 

Ще одна історія теж з Бахмутського напрямку. Нам треба було дійти до Андріївки, зачистивши посадку. В посадці був піхотинець, наш Жора майстерно скинув на нього 40-міліметровий боєприпас, той отримав поранення. 

І, значить, цей росіянин повзе, з нього постійно спадає каска, але він її постійно поправляє. Він поранений, йому важко, він намагається десь накласти турнікет. І тут поруч з ним з’являється ще один: свистять кулі, падають воги, працює артилерія, а він іде в повний зріст. І він такий розслаблений, ніби купив каву десь у центрі міста і прогулюється. Дивиться на свого товариша і продовжує далі іти. Йому по барабану! 

Жора каже: "Нічого собі! Дивися, який клієнт прийшов! Може, він з кокосовим рафом?".

І таке байдуже ставлення в цього російського піхотинця до свого пораненого товариша, я не знаю… Може, вони там нещодавно поруч… Але для мене людина, з якою я 5 хвилин знайомий на полі бою – вже мій друг, я уже готовий його рятувати, витягати.

"Був би ворог слабким, ми б уже перемогли"

– Наскільки сильно самі росіяни зараз "кошмарять" українських військових своїми БПЛА? 

– Це все більша проблема, вони все більше починають це робити.

Ворог не слабкий. Був би він слабким, ми б уже перемогли. Він сильний насправді. Із цим треба рахуватися.

– "Рої" російських дронів – реальна проблема чи перебільшення?

– "Рої" дронів – це якась штука, яку хтось колись сказав. Коли говорять про "рій" дронів, то йдеться про якусь екосистему дронів керовану, яка з дуже спрощеною людською участю ледь не сама ухвалює рішення, ледь не сама вражає цілі, ледь не сама координує своє переміщення. Таких от екосистем, керованих штучним інтелектом, я не бачив. Тому не проблема, бо нема "роїв" дронів.

– Від якого російського дрону зараз найбільше проблем?

– Це їхні "Орлани", ZALA і їхні "Ланцети". Від цього найбільше проблем. 

І проблема ще в тому, що поки що незрозуміло, що з цим "робити". "Орлани" літають не те що безкарно, але хотілося б їх карати більше. ZALA і "Ланцети" те саме.

– Чи відслідковуєте ви відео, де росіяни показують роботу своїх дронів? 

– Особисто я дивлюся мало, але є люди, для яких це – завдання з метою аналітики й моніторингу ворожих засобів. Нам важливо знати, що у них і як. 

Але дуже-дуже багато брехні й дезінформації. Наприклад, був вкид, що нового тепловізійного дрону, який з'явився у росіян, "неміряно" і він повсюди. Яка одразу реакція? Страшно їздити. І це тебе блокує, ти не можеш нормально виконати завдання. 

– Чи є щось, чому можна повчитися в росіян в тому, що стосується використання дронів на полі бою?

– Безумовно! Вважаю, що нам потрібно впроваджувати оперативно-тактичні системи оперативно-тактичних дронів, переходити з електродвигунів на двигуни внутрішнього згоряння ("Орлани" літають саме на них). Це дасть можливість піднімати більше корисного навантаження, більше знаходитися в повітрі. От цю компоненту треба в них переймати, безумовно. 

Не треба соромитися вчитися у ворога. Ворог не слабий і не дурний. І якщо якісь речі у нього ефективні, то в тому, щоб їх скопіювати, немає нічого поганого. 

"Я хотів би, щоб дрон, який до мене приходить, мав високий рівень надійності"

– Чи дослухається до ваших побажань і потреб український виробник БПЛА? 

– Із виробниками, які роблять щось некорисне, ми просто справ не маємо. 

Є виробники, які орієнтовані на фронт. А є ті, які більше зорієнтовані на комерційну компоненту і, відповідно, на заробіток. Такі кажуть: "Яка нам різниця? У нас це купують".

Зараз держава анонсувала закупівлю мільйона ударних FPV дронів. І я сподіваюся та вірю, що серед них буде більше такого, що зорієнтоване на виконання бойових завдань. 

– Як часто волонтери привозять вам дрони, які не працюють або неефективні на полі бою?

– Це – моє улюблене. Іноді мені дзвонять виробники і кажуть: "Хлопці, ми хочемо вам допомогти, дамо кілька дронів. Ви, значить, їх подивіться, випробуйте, застосуйте в бою. Нам, будь ласочка, детальний звіт, як все працює. Відео з ураженням цілі, будь ласочка, теж нам швиденько. Ніде не публікуєте. Це – наше".

Я кажу: "Ну хоч безкоштовно дасте?". Відповідають: "Ні, з актом прийому–передачі". На що я кажу: "Гаразд. Бувайте".

Є волонтери, які привозять для нас дрони, але правильний грамотний підхід – проконсультуватися. Тому ті, хто допомагає нам на системній основі, як правило, або скидають кошти, і ми самі купуємо те, що вважаємо за потрібне, або питають: "А які дрони вам придбати?".

– Ви – не прихильник підходу, щоб люди збирали дрони в себе в гаражах і на кухнях. Чому?

– Коли ми говоримо про війну, ми говоримо про зону підвищеної відповідальності та високий рівень надійності. Тому я хотів би, щоб дрон, який до мене приходить, теж мав високий рівень надійності. Я хотів би, щоб його виготовляли професіонали, я хотів би, щоб я міг мати зворотній зв'язок з цими професіоналами. 

З іншого боку, проєкт "Збери дрон сам вдома" має право на життя як можливість для людей, які не можуть нічим іншим допомогти, чи як якась мотиваційна штука, ідеологічна. Але від нього не має нічого залежати. 

"Не ідіть на війну для війни"

– Чи всіх можна навчити керувати дроном?

– Безумовно, не всіх, але багатьох. Головне – бажання і мотивація. 

Людину не можна примусити воювати. Мені, будь ласочка, людей, які хочуть воювати і які знають, навіщо їм це. 

– Ви кажете, що примушувати людей іти на війну – погано, бо треба, щоб у людини була мотивація. Як мотивувати людей долучатися до оборони країни?

– Не ідіть на війну для війни. 

Особисто мені не подобається воювати. Але я роблю це, щоб побудувати нормальну країну, в якій буде хотітися жити, в яку зайдуть інвестиції, в якій буду жити і розвиватися я, куди захочуть повернутися люди, які виїхали з цієї країни, де можна буде себе реалізовувати. 

Тому для того, щоб війна закінчилася, треба йти воювати. І чим більше людей піде, тим швидше це станеться. 

Софія Середа, УП