"Вісім років у моїй квартирі лунали постріли". Історія одного з головних судових процесів країни
Кожен має свої нічні кошмари.
Судді у справі розстрілів на Майдані Сергію Дячуку одного разу наснилося, що обвинувачені задихаються в своїй "клітці".
Дячук прокинувся в холодному поті та поїхав до суду. Далі була дивна сцена: о п'ятій ранку він власноруч обмірював порожню "клітку" в залі засідань і розраховував, чи відповідає вона санітарним нормам на п'ятьох підсудних.
Це лише одна з багатьох історій, які залишаться за лаштунками процесу, що тривав вісім років.
48 вбивств і 80 замахів на вбивства.
320 засідань. 245 допитаних свідків.
250 томів справи, кожний по 250 аркушів.
Три судді – два основних і запасний. П'ятеро присяжних – три основних і два запасних.
Вони мали визначити міру провини кожного підсудного і дати відповідь на запитання: що відбулося на Майдані 20 лютого 2014-го? Відповідь, без якої неможливо зрозуміти, що коїлося в країні наступні десять років.
Сергій Дячук показує нам коробки з текстом вироку. Один примірник – 1714 сторінок. Він може сказати, що відбувалося на кожному із засідань з точністю до хвилини. Це його всесвіт, де він цар, бог і бібліотекар Хорхе з роману "Ім'я рози" в одній особі.
Це був єдиний судовий процес, де у справі про розстріли на Майдані допитали Віктора Януковича.
Це був перший в історії України настільки резонансний процес, де судді розділили відповідальність ухвалення рішень із присяжними.
На відміну від голлівудської класики – судової драми "12 розгніваних чоловіків", серед присяжних не було ні тренерів шкільних футбольних команд, ні банківських клерків, ні брокерів.
Більшість присяжних на процесі, де судили беркутівців – колишні міліціонери на пенсії. Інших охочих провести роки в суді не знайшлося. Юридичний процедурал, на який ми заслужили. Кафка оцінив би.
Кількість ексберкутівців на лаві підсудних весь час змінювалася. Спочатку двоє, згодом п'ятеро, далі жодного, знову двоє, знову п'ятеро, причому трьох із них судили заочно.
Справу то об'єднували з іншими, то розділяли. Кожного разу фактично доводилося починати наново. І це одна з багатьох відповідей на запитання "чому так довго?".
Читайте також: Справа №1. Влада не сприяє слідству у справі розстрілу Небесної сотні
"Далі затягувати з цією справою ми просто не маємо права", – казав Петро Порошенко, тодішній президент України, в листопаді 2014-го.
"Ніхто не дозволить зливати справи Майдану", – запевнив президент Володимир Зеленський у листопаді 2019-го. Рівно за місяць до того, як "акваріум" з обвинуваченими в залі Святошинського суду спорожнів після обміну полоненими і це ледь не поховало справу.
Напевно, президент згадає справи Майдану і 20 лютого 2024-го в День пам'яті Героїв Небесної Сотні.
Напевно, відзвітує про виконану роботу. А надто що це перші роковини після того, як 18 жовтня 2023-го суддя Дячук зачитав вердикт суду.
Напевно, скаже так, як зазвичай говорять про Майдан політики при владі, перетворюючи живу трагедію на безпечний для них героїчний міф. Дух Майдану – нічний кошмар будь-якої української влади.
За той час, поки у Святошинському суді розглядали справу розстрілів Небесної сотні, Україна пережила президентські вибори, перезавантаження влади, епідемію коронавірусу, повномасштабне вторгнення РФ.
Весь цей час судді та присяжні перебували в "оці тайфуну" – місці удаваного штилю посеред суцільної бурі.
Ми поговорили із суддею Сергієм Дячуком, який головував на цьому процесі, та одним із присяжних, Ярославом Сушкевичем.
Це не виклад фабули або окремих епізодів справи. Це історія про людей, які мали перегорнути в залі суду одну з найтрагічніших сторінок у новітній історії України.
Всього-на-всього. Ні більше ні менше.
Початок: справа, від якої пітніють долоні
Стрічка новин
- Російські паспорти отримали вже дев'ятеро "беркутів"
- Командир "Беркуту" Дмитро Садовник не повернувся додому й оголошений у розшук
- ГПУ планує передати в суд обвинувачення проти беркутівців Зінченка та Аброськіна
- Справу про розстріл 39 активістів Євромайдану передали у Святошинський райсуд – після того, як за нього не взявся Печерський
- Справу проти ексберкутівців розглядатиме суд присяжних
Іноді, щоб зробити вибір, який вплине на твоє життя, достатньо просто дозволити подіям іти своїм звичаєм.
4 березня 2015-го року 45-річний суддя Дячук зробив свій вибір. Він просто прийшов на роботу.
Коли стало відомо, що саме Святошинський суд найближчими днями почне розглядати справу колишніх беркутівців Сергія Зінченка та Павла Аброськіна, хтось із судей з кримінальною спеціалізацією пішов у відпустку, а хтось – на лікарняний.
Річ у тім, що програма, яка розподіляє справи, бере для жеребкування тільки суддів, які в той день працюють. І не прийти на роботу – це гарантовано не взяти участь у процесі, до якого постійно буде прикута увага суспільства.
Того дня в будівлі Святошинського райсуду Сергій Дячук відчув, як пітніють його долоні. Раніше таке траплялося, коли він, колишній військовий, брав до рук зброю. Але цього разу причиною була не зброя, а справа, що звучатиме гучніше за будь-яку рушницю.
Справа про розстріли на Майдані.
"Я відчуваю, що це буде моя справа", – сказав Дячук колегам у день, коли вона потрапила до райсуду. І саме тоді помітив, що спітніли долоні. За пів години до його кабінету постукав працівник канцелярії. "Сергію Івановичу, все: це ваша справа", – сказав він.
Це не перший його резонансний процес. В 2004 році Дячук розглядав справу про катастрофу літака Ту-154 авіакомпанії "Сибір", який у 2001 році летів із Тель-Авіва до Новосибірська і був збитий над Чорним морем. Трагедія сталася в момент проведення бойових пусків ракет під час українсько-російських навчань.
Згодом саме Дячук оголошував вирок експредставнику Путіна в окупованому Криму Олегу Белавенцеву. 2019-го його заочно засудили до 13 років позбавлення волі.
Попри всю резонансність і важливість справи Майдану, Дячук не очікував, що її розгляд затягнеться на вісім років.
"В принципі, це було реально за два роки закінчити", – думав він на початку судового процесу.
Сайт-реквієм, присвячений загиблим на Майдані: Небесна сотня
Розраховував на відносно швидкий перегляд справи і Ярослав Сушкевич. У 2015-му йому було 39. І саме йому випало стати одним із п'яти присяжних, яких залучили до цієї справи.
– Як тоді набирали? Дзвонили (з суду – УП) тим, кого знають, бо треба було закрити "штатку". Тому в основному це колишні співробітники міліції, – пояснює він. – З наших присяжних: один журналіст, два колишні працівники ДАІ, колишній начальник територіального відділу міліції, ну і я, наймолодший з усіх.
Сушкевич, київський інженер за освітою, більшу частину професійного життя був дільничним інспектором. Можливо, працював би й далі, якби одного лютневого вечора не посварився з сусідом, що нещодавно вийшов із тюрми.
"Я дільничний, а він бандит. Встретились два одиночества", – тепер Сушкевич згадує це з посмішкою. А тоді сміятися не було над чим.
Сусід підстеріг Ярослава в під'їзді та вдарив його 27-сантиметровим ножем. Нападник повернувся за ґрати. А Сушкевичу, який того дня втратив багато крові, лікарі сказали: треба залишати роботу, бо інакше здоров'я не витримає.
Вже коли Сушкевич став присяжним у справі Майдану, вирішив відновитися на службі.
– Ніхто ж не розраховував, що це буде 8 років, розумієте? – каже він.
Нюанс у тому, що Сушкевич став запасним присяжним, якій міг вступити у справу лише в тому разі, якщо щось станеться з кимось із основних. Він ходив на всі засідання, але не брав участі в обговореннях у нарадчій кімнаті. Тобто цілком могло статися, що Сушкевич не повернувся на звичну роботу заради справи, в якій він навіть не отримає права голосу.
На початку 2022-го через хворобу помер один із основних присяжних – журналіст Олександр Конєв. І його місце зайняв Сушкевич.
Демарш присяжних: кролик з реклами та об'єднання справ
Стрічка новин
- Військовий прокурор Матіос: 20 беркутівців, яких хотіли затримати, в один день виїхали за кордон
- Святошинський суд об'єднав в одне провадження справи п'ятьох ексберкутівців
- Всі присяжні у справі розстрілів на Майдані подали самовідвід
Пам'ятаєте іграшкового кролика з реклами батарейки, який продовжує бігти навіть тоді, коли заряд в інших кроликів сів?
Саме його згадує Сергій Дячук, коли говорить про початок процесу. Судді і присяжні були заряджені довести справу до кінця. Та й здавалося, що бігти марафон для цього не доведеться.
– Якщо об'єднувати – це на додаток до 48 епізодів вбивств ще 80 замахів на вбивство. А кожний замах за своєю юридичною природою є більш складним для доведення, – пояснює Дячук.
– Знаєте, як в настілках: викинув камінчик і повернувся на десять клітинок назад. По суті, ми опинилися на нулі. Батарейка вже була зношена, але ми почали наново, – додає він.
З лютого по травень процес став на паузу: обвинувачені знайомилися зі справою.
А в травні 2016-го сталася подія, що могла загальмувати процес надовго. 24 травня Сергій Дячук зачитав у залі суду заяву п'ятьох присяжних. Всі вони вирішили взяти самовідвід.
Це означало, що потрібно було б обирати нових присяжних, які заслуховуватимуть справу по новому колу.
Коли Ярослав Сушкевич розповідає про причини такого демаршу, він здається жестом відчаю.
Держава дозволила суд присяжних, але при тому не забезпечувала самим присяжним умови для роботи. Наприклад, у них не було окремого кабінету й отримували вони по 70 гривень за засідання. Два засідання на тиждень – це виходило приблизно 630 гривень на місяць мінус податки. Середня зарплата у Києві у травні 2016 року була в 13 разів вищою.
– Для мене останньою краплею в цій чаші Грааля став лист від судової адміністрації, що мені неправильно нарахували гроші і я маю повернути якусь суму, – розповідає Сушкевич про неодноразові спроби вирішити проблеми присяжних. – Ми пройшли всі інстанції, до яких могли достукатися.
Демарш спрацював. Для присяжних знайшли приміщення, дали комп'ютер, а оплату за робочий час встановили на рівні оплати судді. Вони повернулися до роботи.
Суд і вулиця: дим революційного попередження і "перевірки на сміттєвий бачок"
Стрічка новин
Хто першим спадає вам на думку, коли ви чуєте слово "суддя"?
Якщо ви не провели останні 10–15 років у летаргічному сні – "суддя-колядник" Зварич. Суддя Кірєєв, як колективне підсвідоме Печерського суду. Суддя Вовк з "неликвидированного, нереформированного, неоцененного" Окружного адмінсуду Києва. Суддя Чаус, чия закопана біля дачного паркану скляна банка зі 150 тисячами доларів розширила наші уявлення про добро і зло.
Втім, запит суспільства на справедливість ніхто не скасовував. А святе місце порожнім не буває. Там, де державні інституції слабкі, а закон не працює, в бурхливі часи на сцені історії з’являється "сміттєвий бак". Логіка вулиці проста: коли правосуддя не поспішає торжествувати, до біса таке правосуддя.
Було б дивно, якби за вісім років процесу над ексберкутівцями, що збігся з постмайданною травмою і війною, судді та присяжні у справі розстрілів на Майдані не відчули б на собі гарячого революційного подиху вулиці. Цей подих – важлива частина нашої історії останнього десятиліття.
– Умовно кажучи, були спроби перевірити нас на "сміттєвий бачок", – згадує суддя Дячук.
– В ніч з 8 на 9 січня 2017-го перед центральним входом до приміщення суду хлопці з С14 підпалювали шини. Я вийшов до них і кажу: "Хлопці, дивіться, ви спалили вивіску державної установи з гербом і знищили державний прапор. Ви впевнені, що це саме те, чого ви домагалися?
"Дим революційного попередження затягнув будівлю. Бо завтра почнуть випускати убивць Небесної сотні", – повідомили тоді у Facebook праворадикали з організації "С14".
25 листопада 2016-го "дим революційного попередження" активісти не пускали, проте заблокували виїзди з Лук'янівського СІЗО, звідки мали везти ексберкутівців до суду на допит по відеозв'язку Віктора Януковича.
Найцікавішою в цій історії була реакція тодішнього голови МВС Арсена Авакова. Він пояснив, що "мотиви цих людей (активістів – УП) нам зрозумілі і багато у чому ми їх поділяємо" і МВС не братиме участі в розблокуванні СІЗО.
А втім, суддя Дячук вважає, що "перевірки на сміттєвий бачок" суттєво не вплинули на процес.
– Ці випадки не виходили за межі загальної напруги в суспільстві через недовіру до судової системи. Люди мали право так оцінювати нас, оскільки це реальність. Якщо голову Верховного Суду тримали під вартою за неправомірну вигоду, ми ж розуміємо, що цей негатив переноситься на кожного суддю.
Цікава деталь: під час першої невдалої спроби допиту Януковича дістатися до суду заважали не тільки ексберкутівцям, але й присяжним. І це було не справою рук активістів.
Ярослав Сушкевич розповідає: саме того ранку його викликали на роботу. Контрольно-ревізійне управління зацікавилося його зарплатнею. Іншого присяжного викликали на ранок у прокуратуру. А ще до одного на вулиці підійшли особи в цивільному і запропонували пройти з ними.
Проте в жодному з випадків змінити плани присяжних не вдалося – всі троє поїхали до суду.
Обмін: "мертва" точка на марафонській дистанції
Стрічка новин
"Ми перебуваємо в становищі залізничних пасажирів, що зазнали аварії в довгому тунелі, а саме в тому місці, де вже не видно світла початку, а світло кінця ледь марить, тому погляд весь час шукає його і весь час губить, та й чи існують початок і кінець, немає певності".
Коли слухаєш розповіді судді Дячука про розгляд справи Майдану в суді, згадуєш притчу "Залізничні пасажири" Франца Кафки.
Місце катастрофи в довгому тунелі Дячук називає без вагань – 29 грудня 2019-го. Того дня лава підсудних спорожніла – усі п'ятеро обвинувачених беркутівців потрапили під "обмін" і були видані сепаратистам з "ДНР/ЛНР".
Щоби юридично легітимізувати це рішення, Київський апеляційний суд змінив запобіжний захід п'ятьом ексберкутівцям з утримання в СІЗО чи домашнього арешту на особисте зобов'язання.
Це стало можливим лише після того, як генпрокурор Рябошапка терміново усунув групу прокурорів на процесі. Прокурори, які були в справі з її початку, відмовились клопотати перед судом про звільнення обвинувачених з-за ґрат.
– От дійсно мертва точка для нас на цій марафонській дистанції – це обмін, – згадує суддя Дячук. – Повністю збилося дихання. Скажу відверто, були думки про те, що не закінчимо цю справу.
Це було неймовірно важко морально. З різних боків я чув: навіщо воно тобі, ми ж з самого початку казали: кидай. Підтримки в принципі, окрім сім'ї, не було. Навіть учасники процесу мали сумніви, чи ми вийдемо з цього нокдауну. Можна звільнятися, можна вже кудись іти. І сталося це саме тоді, коли ми мали вийти на дебати сторін, а далі нарадча кімната і вирок…
29-го грудня 2019-го, орієнтовно о 21:25, аеропорт "Бориспіль". На борту літака, який щойно сів і вирулює злітно-посадковою смугою, українці, котрих утримували на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Ідеальна медійна картинка – родичі з квітами, сльози радості, журналісти з десятками камер, стріми. Перші обійми та рукостискання звільнених належать йому – людині в чорному пальті, президенту і рятівнику.
"Якби у мене було ще 100 беркутівців і мені б запропонували повернути одного розвідника, я б віддав 100 беркутівців і повернув живого розвідника", – заявив того вечора Володимир Зеленський в аеропорту "Бориспіль".
"Вони дізналися про розгляд апеляції (щодо зміни запобіжного заходу ексберкутівцям – УП) буквально за кілька годин до її початку. Сам Зеленський не знайшов сміливості, щоб зустрітися з ними бодай у закритому форматі та чесно пояснити, чому Україна йде на цей болючий компроміс із Росією.
Він вирішив розділити радість родин полонених, але боягузливо уникнув необхідності розділити горе родин загиблих", – згадувала той день правозахисниця Олександра Матвійчук.
Читайте також: Як Зеленський та його команда виконують обіцянку "не злити справи Майдану"
Емоції, які може дозволити правозахисниця, не дозволені судді. Навіть чотири роки по тому. Але поміж його слів і сьогодні відчуваєш суміш нерозуміння, роздратування і розпачу щодо тієї історії.
– Я не обговорюю рішення президента – це його компетенція, і ми розуміємо, що мета була легітимна. Питання не в тому, що відбувся обмін, питання – як він відбувся.
Можна ж було хоча б міняти не всіх разом, а розвести в часі і "наших" беркутів обміняти через три місяці. Я б відчув сигнал, що ми маємо цей час, аби довести процес до дебатів і піти в нарадчу кімнату. А далі обмінюйте, правосуддя сталося, все, буде рішення суду.
Мені не сподобалося, як це (зміна запобіжного заходу – УП) робилося в суді, оскільки робили через коліно. До нас не ризикнули йти в суд з такою пропозицією. Не в нашому суді їх звільнили. Мабуть, відчували, що ми в цьому будемо стійкими.
Мені дуже не сподобалося, як це відбувалося. Уявіть: того ж Тамтуру виловили десь на вулиці і відправили на обмін. Тобто громадянина України запакували і відвезли, аби поміняти на інших наших громадян. Це взагалі нонсенс. Ми дуже тут здали свої позиції перед росіянами. Ну, що відбулося, те відбулося.
Для нової влади спроби руйнування репутації старих інституцій були в порядку речей. Якщо світ влаштований не так, як має бути, його треба негайно "перестворити", не надто замислюючись над методами і наслідками.
Втім, вибору Зеленського в тій ситуації не позаздриш. Зберегти життя полонених українців ціною розвалу "справи Майдану" і руйнування репутації судової системи. Або довести справу до вироку п'яти ексберкутівцям ціною ймовірного зриву обміну 76 полонених українців.
Що відчуває людина, яка опинилася в тунелі, де вже не видно світла початку, світло кінця навіть не марить, а чотири роки кропіткої роботи пішли в пісок?
– Тримав себе в формі тим, що розглядав інші справи. До речі, того року я виніс найбільше виправдувальних вироків серед суддів у Києві. Став, знаєте, читати справи, – посміхається Сергій Дячук.
– Лише через рік, в листопаді 2020-го ми спробували відновити суд з двома обвинуваченими замість п'яти (ексберкутівці Олександр Маринченко та Сергій Тамтура повернулися на підконтрольну Україні територію в лютому 2020-го – УП).
А згодом були внесені зміни до законодавства, які дозволили нам продовжити процес і судити заочно трьох обвинувачених у цій справі, які не повернулися після обміну (Олега Янішевського, Сергія Зінченка та Павла Аброськіна – УП). Справу п'ятьох беркутівців знову об'єднали. Але це вже був травень 2021-го року, і знову все спочатку.
Ну так, удар, упали, встали, пішли, знову удар, упали, встали, пішли.
Велика війна: "евакуація" справи, суддя в теробороні, Феміда і блекаути
Стрічка новин
За законами драматургії, якщо в першому акті п'єси з'являється рушниця, у фіналі вона має вистрілити.
На сцені історії теж не буває випадковостей. Поки судді та присяжні вели цю справу, автомати спецпризначенців "чорної роти" "Беркуту", які розстрілювали мітингувальників 20-го лютого 2014 року, перетворилися на російські ракети, що летять на Київ.
В листопаді 2017-го Сергій Дячук сказав в одному з інтерв'ю: "Ми докладемо всіх зусиль, щоб створити умови для завершення справи. А потім... Скажуть бути військовим – буду військовим, я можу і взводом командувати".
Навряд чи він тоді передбачав, що його слова за кілька років матеріалізуються.
Початок повномасштабної війни він зустрів у потязі. Разом із сином повертався в Київ із Славського. Поїзд відправлявся 24 лютого 2022-го о 00.01. Ближче до ранку зателефонувала дружина: за вікном чутно вибухи.
26 лютого Сергій приєднався до боярської територіальної оборони. Тоді він виявився озброєний не гірше за Сильвестра Сталлоне в бойовику "Суддя Дредд".
– Я взяв із собою зареєстровану мисливську нарізну зброю. І вже в ТрО отримав автомат Калашникова – АКС-74У з укороченим стволом, який в народі називають "сучка", – згадує Сергій.
8 березня він повернувся до Святошинського суду.
– В мирному житті один із моїх командирів був адвокатом. Він знав, чим я займаюся, і вирішив, що я маю повернутися.
Перше, про що подбав Дячук після повернення в Київ – безпека зібраних у "справі беркутівців" матеріалів.
Скільки важать 8 років історії країни, сотні годин допитів обвинувачених і показань свідків, тисячі сторінок експертиз?
Відповідь – один диск на 4 терабайти. Саме він був у наплічнику співробітників НАБУ, коли на початку березня 2022-го ті їхали з Києва до Львова.
– Святошинський суд не евакуювався, тому могло статися все, що завгодно, – розповідає Сергій Дячук. – Я знав, що НАБУ частково передислокується до Львова. Зв'язався з дівчиною Уляною, яка працює в бюро. Вона з групою швидкого реагування приїхала до мене, всі озброєні. Я попросив, щоб копія матеріалів справи, пакунок з диском поїхав до Львова з ними. Так вона разом із колегою "евакуювала" матеріали справи.
В березні, коли росіяни ще стояли під Києвом, Сергій Дячук призначив день засідання з розгляду справи Майдану на травень.
– В інтернеті тоді був галас – нас вважали несповна розуму. Тривають бойові дії на Київщині, кожного дня вирішується, бути чи не бути країні, а ми призначаємо судове засідання через два місяці.
Перше після початку великої війни засідання суду в "справі беркутівців" відбулося 18 травня. А пів року по тому суд нарешті пішов до нарадчої кімнати. Це співпало з атаками росіян на енергосистему України. І, мабуть, не буде великим перебільшенням сказати, що ніколи ще правосуддя настільки не залежало від розетки.
– Уявіть мій стан. Починається нарадча кімната, час, про який ти мріяв всі ці роки. Тебе ніхто не відволікає, і ти спокійно по полицях зможеш все структурувати для вироку. І саме в цей час я не можу зосередитися через відключення електрики.
Це був дуже напружений період, особливо з листопада 2022-го по січень 2023-го. Всі матеріали справи тут у суді, я ж не можу їздити по Києву в пошуках місця, де зараз працює розетка, а позаду їде ЗіЛ з 250 томами справи.
Працювали по ночах, коли зазвичай було світло, а вдень, коли вимикали електроенергію, відпочивали. Під час тривог намагалися не зустрічатися, щоб не втратити критичну кількість суддів і присяжних на процесі, якщо щось трапиться.
Через 11 місяців роботи в нарадчій кімнаті, 18 жовтня 2023-го, суд присяжних на чолі з Сергієм Дячуком виніс вирок.
Вирок: гробова тиша в залі суду
– Скільки суддівських мантій ви зносили, поки тривав процес? – питаємо в Сергія Дячука.
– Весь цей час я не змінював мантію, носив один і той самий суддівський знак і не збривав бороду. Для мене це було принципово – від початку до кінця.
Термін обітниці Сергія Дячука сплив 18 жовтня 2023 року.
Саме того дня в невеличкій залі Святошинського суду Києва двоє суддів і троє присяжних поставили крапку у справі, що тягнулася вісім років. Але це не стало топновиною. В цей день більшість читачів "Української правди" цікавило, що під час війни робить Олег Тягнибок – новина про це набрала шалену кількість переглядів.
Читайте також: "Якби я їх відпустив, а процес зірвався – я б застрелився" – суддя Дячук про справу Небесної сотні
Україна багато що встигла пережити з часів розстрілів на Майдані. Частину її території окупували, частину зруйнували. Мільйони українців залишилися на окупованій землі, мільйони втекли від війни за кордон, а кількість загиблих йде на десятки тисяч.
Частина вулиці Інститутської стала Алеєю Героїв Небесної Сотні. Відтоді, як було встановлено режим воєнного стану, над нею 876 разів встиг пролунати сигнал повітряної тривоги.
Тим часом кілька людей роками збиралися по вівторках і четвергах і слухали про те, що сталося на цій вулиці 20 лютого 2014 року – коли країна була ще зовсім іншою. І нарешті дійшли висновку.
– 17 жовтня ми закінчили працювати десь о 21-ій годині вечора, проголосували останнє питання, – розповідає Сергій Дячук. – Я залишився тут оформляти рішення суду десь до опівночі. А після опівночі, вже 18 жовтня, це рішення почали вносити в програму. Вона ще кілька годин його "їла", щоб прийняти такий обсяг.
Суд встановив: у мітингувальників стріляли не загадкові закордонні снайпери, а українські силовики.
Суд встановив: розстріл людей на Інститутській не можна вважати терактом.
Янишевського засудили до довічного позбавлення волі. Аброськіна та Зінченка – до 15 років тюрми. Всі вони винні в масових вбивствах протестувальників. Де зараз перебувають всі троє – невідомо.
Маринченка засудили до 5 років за перевищення службових повноважень, але він вже відбув це покарання в СІЗО. А Тамтуру виправдали за всіма статтями.
Журналісти, що були на останньому засіданні, чекали звичних у таких ситуаціях оплесків або обурених вигуків. Але присутні в залі зустріли вирок гробовою тишею.
Можливо, окрім Маринченка і Тамтури, фінал судового процесу не задовольнив нікого.
Якими були головні претензії? Прокурорам не сподобалось, що обвинувачених виправдали за статтею про тероризм. Адвокатам – що трьох ексберкутівців визнали винними в навмисних вбивствах. А суспільству – що в підсумку головного судового процесу країни ніхто не опинився за ґратами.
Проте це ще не кінець. Сторона обвинувачення заявила, що оскаржуватиме вирок у повному обсязі.
– Ми хотіли, щоб родичі загиблих отримали справедливе рішення. Десь воно вийшло суворим, оскільки щось не встановлено, щось навпаки встановлено – те, проти чого заперечували потерпілі, але інших даних у нас нема, – сказав Дячук після винесення вироку.
– Справедливість нашого суду полягає в тому, що ми не шукали оплесків і не боялись слова "ганьба", – додав він.
Щоб роздрукувати необхідну кількість екземплярів вироку, одна з київських типографій працювала два дні. Папери заполонили кімнату, в якій колись радилися присяжні.
***
Сергій Дячук не був на Майдані 20 лютого 2014 року, не вдихав чорний дим, не відновлював барикади, не бачив, як падали люди. Але почнеться процес, і подумки він перебуватиме на тій лютневій площі і вулицях поруч із нею всі ці роки. І жодного разу за цей час не піде на Майдан просто заради прогулянки.
– Вісім років у моїй квартирі лунали постріли. В 2015-му, коли я взяв цю справу, мій син пішов у перший клас. Зараз він закінчує школу, – каже Дячук.
– Він знає по прізвищах всіх загиблих Небесної Сотні і загиблих міліціонерів. Інколи я демонстрував йому відео, щоб він свіжим оком знайшов там якісь моменти, які міг не побачити я. Забрати це від сім'ї фактично було неможливо, работа тривала і вдома, – додає він.
Через день після оголошення вироку Дячук захворів, як це буває, коли немає більше жорсткої потреби триматися в тонусі.
Під час процесу в нього була можливість податися на конкурс до Верховного Суду, але він не став – змінивши місце роботи, він втратив би справу. Зате тепер каже: його суддівська кар'єра не завершилася, але відбулася на всі сто відсотків.
Присяжний Ярослав Сушкевич бачив протести на Майдані на власні очі. Але в 2004 році. Він був одним із тих міліціонерів, яких привезли, щоб стримувати учасників Помаранчевої революції.
– Я у формі заходив у гастроном на Хрещатику, і черга з протестувальників розсипалася і казала: "Дайте хлопцям без черги, тому що вони ж на службі". Розумієте? Ми купляли ковбасу, батон і через всі ці барикади поверталися назад, – згадує він.
За десять років все буде зовсім по-іншому. І найтяжчим для себе Сушкевич назве не роботу над вироком у 1714 сторінок. А дні, коли доводилося слухати батьків, що втратили на Майдані дітей.
Справа Майдану в суді була схожа на спробу набрати води в кулак. Кисть руки залишиться мокрою, але вода протече крізь пальці.
Двадцать беркутівців зникли напередодні їхнього затримання через те, що їх попередили. Екскомандира "чорної роти" Садовника відпустили під домашній арешт, а потім він з'явився в Росії. Троє з п'яти підозрюваних у справі про розстріли 20 лютого 2014-го отримали вирок заочно.
Чи стала справа Майдану історію про справедливість? Чи наблизилися ми до того, щоб слова "справедливість" і "правосуддя" сприймалися як продовження одне одного, при тому що в судах все ще розглядається 150 справ Майдану, а на досудовому розслідуванні – приблизно 70?
Вона точно стала історією про Сізіфову працю. Окремо взяті Сізіфи, попри всі перепони, докотили цей камінь до вироку, який дав відповіді на багато запитань. Але не задовольнив тих, хто чекав на покарання відсутніх у залі вбивць.
Одного дня, коли замовкнуть гармати, а дипломати замкнуть шкіряні портфелі й вирушать відпочивати, настане час суддів. І судів над тими, хто чинить зло сьогодні.
А справа Майдану залишиться нагадуванням про те, що коли є вирок, але до в'язниці ніхто не йде, вердикт зустрічають гробовою тишею.
Михайло Кригель, Рустем Халілов, УП
