Як добровольці "Хартії" привнесли у Гвардію наступу стандарти НАТО

"Людей немає. Люди закінчуються. Треба поповнювати армію", – каже командирка медроти з позивним "Калина" і додає: "Чим ти замотивуєш йти людей на війну? Я не знаю".

На Куп'янсько-Лиманському напрямку, де працює Калина, немає часу для довгих і пафосних філософствувань про посилення мобілізації. Тут очевидно, чому це посилення необхідне. 

Калина – доброволець. Попри посаду командира вона разом із кількома мобілізованими медиками рятує бійців у стабпункті "Хартія".

Зараз це 13-та бригада оперативного призначення Нацгвардії "Хартія". Але Калина, як і ще з півтори сотні її побратимів, прийшла в підрозділ, коли він був ще ДФТГ – добровольчим формуванням територіальних громад.

Читайте також: "Хотілося всього і швидко. Але війна буде довше 5–10 років". Комбриг "Хартії" Оболєнський про те, як зробив бригаду з ДФТГ

Частиною регулярної армії – Гвардії наступу – "Хартія" стала навесні 2023 року. І в новоствореній бригаді колись цивільна харківська медикиня очолила медичну роту. 

Вона з гордістю показує УП невеличкий стабпункт, який облаштовувала разом із колегами власноруч. Тут – кисневий концентратор, монітор пацієнта. Поруч – розхідники тактичної медицини. В шухляді – ліки. 

– Чого вам не вистачає?

– Людей.

Підрозділ, який починався як суто добровольчий, рекламу рекрутингу для якого робила модна агенція Андрія Федоріва, а гімн написав Сергій Жадан, де пропагують стандарти НАТО і бізнес-підходи, нині потерпає від нестачі людей не менше за інші.

"Хартія" – яскраве уособлення українського добровольчого руху, в якому можуть знайти себе представники геть різних професій та людей кардинально різних матеріальних статків.

Мільйонер, який після вторгення повернувся з відпочинку і взяв до рук зброю. Командир, який прийшов з бізнесу і намагається будувати підрозділ як компанію. Цивільні, які стають в ряд з кадровими військовими. 

Дорога на позиції, яку прокладають так ґрунтовно, ніби "Велике будівництво" дійшло до віддалених східних лісів. Фільтр-кава й айтівці в коридорах бункера. Водій евакуаційної машини в бліндажі з рівною поставою (хоч потім і зізнається, що так просто не болить спина) сміється: "Миші – то наші друзі".

Богдан Кутєпов, Соня Лукашова, УП