У 2022-му на військового дивилися, як на "острівець безпеки", а зараз – як на небезпеку – командир підрозділу "Ахіллес" Федоренко

Юрій Федоренко – командир батальйону безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес", що воює в складі 92-ої окремої штурмової бригади ім. кошового отамана Івана Сірка.

За час повномасштабної війни цей підрозділ уже знищив та пошкодив стільки російської техніки, що за кошти, яких вона вартує, можна було б "побудувати невеличкий мікрорайон десь у центрі Києва".

А ще завдяки дронам бійці "Ахіллесу" беруть у полон російських військових. 

Утім, "командир батальйону безпілотників" – не єдина роль Юрія Федоренка під час війни. Він ще й депутат Київради, де представляє партію "Слуга народу".

Чи вдається йому поєднувати боротьбу з ворогом на полі бою зі своєю політичною діяльністю? Сам він каже, що так. 

Водночас наголошує, що політика під час війни – недоречна, а українців закликає бути "максимально об'єднаними" до перемоги. 

• Як дрони змінюють хід війни і стають вирішальним елементом у деяких битвах? 
• Як Росія викрадає українські технології застосування безпілотників на полі бою? 
• Що не так із військовою підготовкою українців і як це змінити? 

Про це "Українська правда" поговорила з Юрієм Федоренком.

Нижче – скорочена версія розмови. Повну версію інтерв'ю дивіться на YouTube УП.

"За два роки ми не ротувалися жодного разу"

– Як це: повертатися з лінії фронту у відносно мирне життя?

– Що там – вибухи, що тут – вибухи. Що стосується ставлення до військових – тут є питання.

– А як реагують люди, коли бачать вас у військовій формі?

– Якщо у 2022 році на військового дивилися, як на "острівець безпеки", то зараз ставлення – як до небезпеки. Було декілька "прикольних" випадків.

Наприклад, три місяці тому я приїздив у короткострокове відрядження. Мав зустріч у ресторані з низкою офіцерів. Хотіли повечеряти й обговорити поточні справи. 

Підходимо, а хлопці, які стояли на перекурі, побачили нас – чотирьох військових у формі – і "розсипалися" в різні місця.

Заходимо в ресторан – люди починають свій погляд опускати донизу, дивитися в телефони, займатися чимось. Відчувають небезпеку, бо можуть дати повістку, і наступна черга проходити службу і захищати Батьківщину буде саме їхня. 

– Що ви думаєте про таку реакцію?

– Відчуваю те, що ми допустили низку серйозних помилок на державному рівні і зараз продовжуємо наступати на ті ж самі граблі. 

Коли почалася повномасштабна війна, уся країна стала до оборони, але ми зазнали втрат, бо люди, маючи зброю в руках, не знали, як її ефективно використовувати і як взаємодіяти між собою. Були випадки, коли люди просто не знали, як споряджається магазин, як він доєднується до автомату, як працює приціл, як взагалі вести вогонь. 

Що потрібно було зробити після цього? Передбачити в держбюджеті значне фінансування, оцінити спроможності навчальних центрів, вийти та оголосити вольове рішення: "Друзі, відсьогодні усі, хто повнолітній, автоматично стають військовозобов'язаними, незважаючи на стать".

Це треба робити вже сьогодні. Але це непопулярні рішення. 

Що стосується мобілізаційних процесів. Якщо ухвалять норму про "демобілізацію через 3 роки", це буде фатальна помилка, яка призведе до суттєвого збільшення втрат серед військових і до потенційної втрати територій. 

Більшість передових армій світу завжди заводять свій особовий склад після навчання і злагодження в другу лінію оборони, щоб люди звикли до пострілів, до небезпеки і до відчуття страху. І тільки після цього їх залучають у бойових умовах. Це сприяє кращому виконанню ними бойових завдань і меншим втратам. 

Що у нас відбувається? У нас є досвідчені офіцери, які мають безцінне – те, чого не можна навчити в жодному навчальному центрі, в жодному інституті – досвід бойових дій і знання, як правильно командувати особовим складом.

Тепер уявімо: у якийсь момент ці офіцери скажуть: "Ми виконали свій обов'язок". А люди реально вигорають, люди своїх сімей не бачать! І якщо прибрати з поля бою ось цей підготовлений особовий склад та завести мобілізованих і тих, які зараз закінчують військові кафедри, ми отримаємо людей, які будуть отримувати бойовий досвід, помножений на людські життя.

Що треба зробити? Перше: розібратися з військово-лікарськими комісіями і тим, які категорії військовослужбовців можуть бути демобілізовані. Друге: сформувати військовий резерв, який би дозволив проводити ротації на передній лінії. 

– Чи є ротації зараз у вашого підрозділу?

– За два роки ми не ротувалися жодного разу.

– Як це впливає на психологічний стан бійців?

– Це достатньо складний виклик для мене як командира, щоб не "спалити" людей психоемоційно. 

Уявіть: кожного дня вам треба проходити в одному напрямку шість смуг швидкісного шосе. І ви періодично бачите, що на цьому шосе когось збивають. А дійти вам треба. Як довго в такому режимі витримає психіка? Певний час – на дисципліні та мотивації. 

У будь-якому випадку людей треба відновлювати. Ми намагаємося організовувати процес так, щоб люди сходили у відпустку бодай на 10 днів побачити рідних та близьких. 

"Найкращі пілоти виходять з ексштурмовиків і експіхотинців"

– Як часто люди, які долучаються до підрозділу "Ахіллес", кажуть, що помилилися зі своїм вибором? І що ви як командир робите в таких випадках? 

– За період виконання бойових завдань підрозділ покинуло 2 особи: я з болем у серці віддав їх на підвищення – бо люди мегапотужні, і в інших структурних підрозділах вони можуть зробити для боєздатності держави більше. 

Чим це обумовлено? Ми підбираємо особовий склад за двома принципами: дисципліна і, звісно, мотивація. 

– Чи брали ви людину, на яку покладали, можливо, не надто багато сподівань, але згодом вона себе проявила як суперкласний боєць?

– Такі випадки є, і достатньо часто. Наприклад, мені перевели хлопця з піхотного підрозділу. Його попередній командир сказав: "Він півтора року ходив на штурми. Але зараз щось змінилося, і він – взагалі некерований". 

Я цього бійця покликав до себе, кажу: "Що відбувається?". З'ясувалося, що в нього декілька разів змінився колектив, і в якийсь момент цей колектив перестав відповідати морально-діловим якостям і мотивації, які були важливі для цього хлопця. Зараз він у нас – один з топових пілотів. 

Скажу більше: на мою думку, найкращі пілоти виходять з ексштурмовиків і експіхотинців: вони дуже добре усвідомлюють ризики, ціну життя і важливість безпілотників як засобу розвідки і враження цілей. 

– Люди яких цивільних професій зараз найчастіше приходять до вашого підрозділу? 

– Абсолютно різні: різних професій, різного соціального рівня. У кожного – своя мотивація. Але їх достатньо багато, і це сильно надихає!

Загалом у плані добору людей я максимально приємно здивований: у нас надзвичайно багато заявок! 

– Тобто з людьми, які хочуть воювати, не все так погано, як здається? 

– Я скажу вам більше: у нас проблема в інформаційних кампаніях. Зараз розганяється, що "непідготовлених, незабезпечених кидають вперед". Такі випадки, можливо, можуть бути поодинокі через недбалість посадових осіб. 

Але зазвичай так чи інакше людей намагаються навчити по максимуму, щоб вони могли бути ефективні на цій війні. Ніхто не зацікавлений мати на передньому краю непідготовлений особовий склад. 

– Це залежить і від командирів. Чим відрізняються ті командири, яких ви бачили під час АТО та ООС і зараз?

– Мені здається, стала більша кількість професіоналів на різних рівнях, починаючи від командира взводу і закінчуючи генералами.

Генералітет, який у нас є – це люди, які розуміють військову справу і виклики, які стоять; люди, які не малюють собі ілюзій і які чітко розуміють, що відбувається на полі бою. Ба більше: вони навіть у таких новітніх технологіях, як БПЛА, розбираються, у їхніх характеристиках і специфіці застосувань. Це надихає. 

Плюс певна кількість генералів систематично приїжджає в зону бойових дій. Високі командири бувають на цих локаціях, розбираються зі специфікою роботи і тим, що не працює. І після таких візитів зазвичай відбуваються якісь позитивні зрушення у тому чи іншому напрямку.

– Ви – теж командир. Що означає для вас бути на цій посаді? 

– Мені надзвичайно важливо зберегти максимальну кількість життів та їхнє здоров'я, виконати максимально якісно й ефективно бойову задачу, яка на нас покладена, та знайти тих, хто зможе зафіксувати і масштабувати наш бойовий досвід, здобутий на полі бою. 

– Чи траплялося, коли вашим підлеглим ставало страшно безпосередньо під час виконання бойової задачі? І що ви як командир у таких випадках робите?

– Так, і мені бувало страшно неодноразово! Це – абсолютно нормальне явище. Але для командира важливо не показувати того, що тобі страшно, щоб це не передавалось особовому складу.

Що стосується військових, які піймали ступор. Під час бойових зіткнень інструментарій, який можна застосовувати, щоб вивести людину з цього стану, може бути різний. Але після того, як ми вийшли, обов'язково з цією людиною попрацювати.

Це не обов'язково має бути заступник з морально-психологічного забезпечення. Це може бути авторитетна людина, якій довіряють, з якою він (боєць – УП) поговорить і розповість їй, чому так сталося. Але жодним чином її (людину – УП) не можна принижувати чи соромити за це.

– Під час якої операції було страшно вам? 

– Було кілька максимально небезпечних моментів, які супроводжувалися контрольованим страхом. Наприклад, під час Харківського контрнаступу ми проскочили через бойові порядки противника і потрапили в оточення – ворог був позаду, попереду і ліворуч. 

"Противник буде мати технології, які маємо ми, десь через 4 місяці"

– У соцмережах ваш підрозділ розповідає не лише про цілі, які вражає, але і про їхню орієнтовну вартість. Чи намагалися ви підбити якийсь загальний фінансовий підсумок втрат, яких завдали противнику? 

– Скажу так: за ці гроші можна було б збудувати один невеличкий мікрорайон десь у центрі Києва. Це десятки мільйонів доларів, бо це тисячі одиниць враженої або знищеної техніки противника різних категорій. 

Із найдорожчого, що нам вдалося вразити, напевно, був ЗРК "Тор", вартість якого близько 16 мільйонів доларів. 

Але основна цінність нашої роботи в тому, що противник не просто втрачає ресурс – ми зберігаємо життя наших хлопців. Чим більше вогневих засобів ми розбили, тим менше вони вражають наші передові позиції, тим більше шансів у нашої піхоти оборонятися. 

– Ви не завжди вражаєте техніку противника чи його самого. Був випадок, коли за допомогою дрону ви взяли в полон російського бійця. Як планується така операція і наскільки складно її реалізувати?

– Ця операція не була спланована. Нашим завданням були дорозвідка і враження. У якийсь момент цей військовий, коли на нього вже летів наш коптер із зарядженим боєприпасом, відкинув автомат і, побачивши це, наш командир взводу сказав: "Відставити. Переорієнтуємося на іншу ціль. Пишіть записку і скидайте. Зараз ми його візьмемо в полон". Цей військовий прочитав записку, а що було потім, ви бачили на відео: дроном його провели до наших піхотних підрозділів, а далі вже – по процедурі.

– Як часто вам вдається брати в полон російських бійців саме за допомогою дронів?

– Періодично. Такі рішення ухвалюються тільки коли противник не становить для нас загрози: він або демонстративно відкинув зброю, або вже без зброї і жестами показує, що збирається здатися в полон. 

Дуже багато випадків, коли противник намагається ввести нас в оману, щоб виграти час. Тому досвідчені пілоти й оператори чітко усвідомлюють і розуміють, кого потрібно брати в полон, а хто становить для нас загрозу і має бути знищений на полі бою. 

– Чого російські солдати зараз бояться більше: українських дронів, які летять на них вдень, чи українських нічних бомберів? 

– Зараз рівнозначно. Хоча ніч завжди викликає більше сумнівів: вночі фантазія завжди дає тобі якусь максимально негативну картинку. І коли з'являється "Баба Яга", яка дуже шумить, але її не видно, і в тебе прилітає достатньо потужний та важкий боєприпас, противник її боїться достатньо сильно. 

Раніше за збиту "Бабу Ягу" російським солдатам давали від 10 днів до місяця відпустки. 

– Одна з особливостей вашого підрозділу – те, що на відео ви блюрите дрони та боєприпаси, якими працюєте. Чому так? 

– У мене немає жодного наміру допомагати противнику ні щодо виявлення наших груп, ні щодо технологій, які ми застосовуємо. І я вам скажу відверто: іноді мені хочеться кричати на весь світ на низку блогерів і військових, які розповідають, як це працює. Чи скористаються цим представники Сил оборони? Я не знаю. Чи користується цим ворог? Так. 

Ворог уже повною мірою перебрав тактику застосування Mavic 3 та Mavic 3Т, скидів. Вони зробили все один до одного, як у нас. Чому? Тому що всі методички, завдяки низці осіб, почав використовувати противник. 

– Наскільки ефективно російська армія використовує свої дрони зараз? 

– Під завдання, які перед ними ставлять, достатньо ефективно. 

Якщо ми говоримо про технології, то, за моїми оцінками, противник буде мати ті технології, які маємо ми, десь через 4 місяці. Це неминуче, на жаль. 

І коли противник отримає ці технології, на певній відстані від лінії бойового зіткнення, куди зараз періодично прилітає якась артилерія, керована авіабомба, "касетка", "Ураган", але куди не долітають FPV, ці дрони зможуть долітати, і це значно ускладнить нам логістику та виконання бойових завдань.

Тому вже сьогодні йде активна робота щодо портативних засобів радіоелектронної боротьби. Тільки це зможе убезпечити нашу логістику, наш особовий склад від враження ворожої FPV.

"У деяких боях дрони відіграють вирішальну роль"

– Як би ви загалом оцінили технологічний розвиток російських дронів за останні два роки?

– Як високоінтенсивний. 

Є ті, які перебувають на озброєнні: "Орлан", "Ланцет", "Куб", "Герань"... Незважаючи на санкції, вони не просто виготовляють їх у достатній кількості, а й постійно модернізують. 

Що стосується коптерів цивільного призначення, наприклад, Mavic 3, Mavic 3T, FPV дрони, то вони викуповують все, що можна, на 3–4 місяці наперед.

– Як ви ставитеся до ідеї, щоб кожен українець збирав удома дрон?

– Тут треба дивитися поміж літер. 

По-перше, у нас є надзвичайно багато дрібних підприємств, які збирають дрони. Плюс додатково їх хтось уже збирає вдома. 

Наприклад, у нас є 26-річний хлопець, який щомісяця у себе в кімнаті збирає до 30 коптерів і передає їх нашому підрозділу для бойового застосування. Кошти для цього бере з донатів. 

Коли ми кажемо про "мільйон дронів", цього недостатньо для Сил оборони. Це значна кількість, але для того, щоб перекрити динаміку бойових дій, яка є зараз, їх потрібно більше. 

Держава не спроможна на поточний момент ні фінансово, ні з огляду на виробничі потужності й кількість комплектуючих закрити всю потребу. Тому маленькі виробництва обов'язково мають бути з доступом до комплектуючих і з чіткими техумовами.

Люди повинні спробувати зібрати ці дрони: кому вдасться, тим мають запропонувати долучитися до якихось уже більш серйозних виробництв, щоб масштабувати цей досвід. 

– Чи завжди російські дрони, які летять у напрямку українських позицій, несуть снаряди? Чи, можливо, скидають з них хімічну зброю?

– Якщо ми кажемо про хімічні отруйні речовини, то так, вони їх застосовують. Наші піхотні підрозділи потрапляли під хімічні атаки противника. Тому це також важливо розуміти.

– Наскільки активно Росія використовує наземні дрони? Чи є це зараз проблемою для українських сил оборони?

– Цей напрямок противник розвиває точно так само, як і ми. 

Якщо треба довезти боєприпасів на позицію чи харчів, роботизована техніка це може робити. Вона також може забирати поранених, забезпечувати мінування, робити проходи через мінні загородження. 

У росіян це не є зараз масованим рішенням, але вони можуть встановлювати на наземні дрони кулемети різного типу або нашпиговувати їх вибухівкою. 

– Як загалом за останні два роки змінилася роль дронів на полі бою?

– У деяких випадках дрони відіграють вирішальну роль. Наприклад, коли противник нещодавно штурмував населений пункт Іванівське, наш підрозділ завдяки FPV знищив 6 одиниць його броньованої техніки. Це, по суті, стало переломним моментом у цих наступальних діях і тактичного успіху противник не мав. 

Звісно, я не кажу, що один підрозділ розібрався з усіма, це була б неправда. Це колективна робота піхотної групи, артилерії, розвідки. Але факт залишається фактом: броньована техніка була знищена FPV. Тому дрони – це максимально ефективно.

"Залужний – головнокомандувач, який зробив більш ніж достатньо, щоб Україна перемогла" 

– Ви не лише військовий, але і політик, представник політичної сили "Слуга народу". Як ви ставитеся до того, що окремі "слуги" публічно і дуже активно критикували військове керівництво?

– Це, напевно, один із принципів демократії, коли кожен може казати те, що вважає за потрібне.

Що стосується в цілому політичних процесів, скажу так: у нас є великий хейт щодо Верховної Ради, але в ній присутня значна кількість народних депутатів з різних політичних сил, які душею, серцем і розумом з Україною. І вони як на законодавчому рівні, так і на міжнародному роблять усе, що можливо.

Я вважаю взагалі цей парламент одним із найбільш ефективних. Але, як і в будь-якому колективі, на жаль, там є і відверті покидьки, яким не місце у Верховній Раді.

– Наскільки політики взагалі зараз розуміють військових і наскільки самі військові розуміють зараз політиків?

– У нас є категорична проблема, яку треба побороти: у нас політики займаються політикою, а не перемогою. 

Якщо ви звернете увагу на мої соціальні мережі, то, за винятком звітів про депутатську діяльність, у яких я вказую, з якої я політичної сили, я ніде про це більше не згадую. Не тому, що я цураюся цієї політичної сили, а тому що вважаю, що політика на поточний момент – недоречна. 

Ми всі воюємо під синьо-жовтим стягом. Основне завдання – вибити ворога. І допоки ми не виб'ємо його з нашої землі, політикою займатися не потрібно. До перемоги ми маємо бути згуртовані. 

Друзі, будь ласка, почитайте історію України. Характерна риса всіх періодів, які в нас були: є загроза перед ворогом – згуртувалися і дали йому по зубах, а коли відкинули – пересварилися між собою, і ворог повернувся. 

Давайте усвідомимо, що ми – те покоління, яке може покласти нарешті край тисячолітній війні з Російською імперією. І покласти цей край шляхом перемоги на полі бою. Для цього треба просто бути максимально з'єднаними.

Софія Середа, УП