Від керівника Внутрішніх військ у часи Майдану до легенд війни: хто прийшов у Генштаб і команду Сирського
10 лютого на сайті президента з'явилося повідомлення про нараду глави держави з військовим керівництвом.
На опублікованих фото Володимир Зеленський стояв оточений генералами та комбригами, більшість яких уже встигли охрестити командою нового головнокомандувача Олександра Сирського.
Частина з генералів на цьому фото й справді вже призначена на посади в Генеральному штабі ЗСУ. Частина, як говорять джерела УП у військових колах, буде призначена на нові пости згодом. Однією з головних інтриг є те, на яку посаду стане комбриг 93-ої бригади Павло Паліса.
Того ж вечора Сирський розкрив імена деяких із новопризначених заступників та заявив, що вони мають колосальні знання та досвід, який прискорить перемогу України у війні.
Уже 11 лютого були оприлюднені укази про зміну командувачів Об'єднаних сил, Територіальної оборони, Десантно-штурмових військ та нового очільника Сухопутних військ.
"Українська правда" розповідає, що відомо про нових командувачів та останні перестановки в армії.
Начальник Генштабу – Анатолій Баргилевич
54 роки, народився в селі Омелянівка на Житомирщині. Закінчив Ташкентське вище танкове командне училище, а також Національний університет оборони України (Київ). Генерал-майор. До призначення начальником ГШ – командувач Сил ТрО.
Новопризначений начальник Генштабу Анатолій Баргилевич до повномасштабної війни казав журналістам, що, для того щоб зробити успішну кар'єру військового, треба, по-перше, мріяти, а по-друге, діяти.
Сам він мріяв про військову кар'єру ще з дитинства. Народився в Житомирській області, закінчив Ташкентське вище танкове командне училище.
Він розповідав журналістам, що більшу частину своєї військової кар'єри перебував на посадах оператора:
"Офіцери оперативного управління володіють всіма оперативними, бойовими планами, це "ходяча" енциклопедія, посібник, як застосовувати будь-який підрозділ, бригаду, угруповання військ, угруповання різнорідних сил, таких як: загальновійськові підрозділи, авіація, військово-морські сили, – розповідав він в інтерв'ю "Цензору".
– "Оператори" складають плани, вони їх реалізують, вони за це відповідають. Це закриті люди, яких ніде ніколи не показують і не рекламують. Сама велика нагорода для "оператора" – коли про нього не згадують, такі неписані правила штабів".
Війну на Сході в 2014-му він зустрів як начальник управління оперативної підготовки Головного оперативного управління Генштабу.
А в 2016 році на посаді заступника командувача Сухопутними військами зайнявся розвитком територіальної оборони, яка тоді ще не була окремим родом військ.
У 2021 році Баргилевич вважав, що теробороні не нададуть статусу окремого роду військ. Він пояснював це тим, що такий статус має на увазі певний функціонал та задачі. Однак Сили ТрО стали окремим родом військ 1 січня 2022 року і через повномасштабну агресію наростили чисельність з 10 тисяч до 120 тисяч.
У 2022 році він продовжив працювати під командуванням Сирського на посаді начальника штабу оперативно-стратегічного угруповання військ "Хортиця". Баргилевич очолював штаб майже півтора року, до призначення в жовтні 2023 командувачем Сил ТрО. Причому попереднього командувача Ігоря Танцюру зняли з посади, не пояснюючи причин цього рішення.
Читайте також: Гвардія оборони. Як Сили ТрО з допоміжних стали бойовими
Ще до повернення Баргилевича в Сили ТрО ходили чутки, що тероборону хочуть включити до складу Сухопутних військ, таким чином ліквідувавши рід військ, який на початку повномасштабного вторгнення зіграв одну з ключових ролей в обороні. З появою нового командувача подібні розмови стали лунати ще частіше. Баргилевич і сам давав для цього приводи, фактично послаблюючи цей рід військ.
По-перше, найуспішніший проєкт Сил ТрО – розроблену за стандартами НАТО програму навчання військовослужбовців, що має назву "Вишкіл капітанів", після приходу Баргилевича передали до Військового інституту КНУ імені Шевченка.
По-друге, фактично розпущена команда, яка працювала при командуванні Сил ТрО та шукала гроші для різних проєктів. Саме завдяки співпраці з фондами та волонтерами теробороні вдавалося знайти гроші на техніку, зброю та навчання.
Нарешті, до кінця березня має завершитися процес переведення кількох бригад тероборони в інші роди військ. І це в умовах, коли після потоку добровольців у 2022-му Сили ТрО фактично не поповнювалися новими людьми.
Незважаючи на це, Баргилевич наголошував на необхідності подальшого розвитку Сил ТрО. "Ми повинні переглянути завдання територіальної оборони, які на неї покладаються. Ті, що в законі прописані і пов'язані з темою національного спротиву, вони на цей час недостатньо точно відповідають сучасності і тим великим загрозам, які вже існують", – казав він в інтерв'ю "Армія.Інформ".
У січні УП звернулася до Баргилевича з пропозицією дати інтерв'ю щодо планів розвитку тероборони, але командувач не готовий був із нами зустрітися.
Командувач Сухопутних військ – Олександр Павлюк
53 роки, народився в Звягелі на Житомирщині. Герой України, генерал-лейтенант. До призначення на посаду командувача – перший заступник міністра оборони Рустема Умєрова.
Посаду командувача Сухопутних військ нинішній головком Олександр Сирський знає, як ніхто інший, оскільки саме її він займав до підвищення. За своїми завданнями, роль "сухопутки" одна з ключових у військовій вертикалі.
Керівник Сухопутних військ має в своєму підпорядкуванні приблизно 600 тисяч військовослужбовців, що складає левову частку людей в армії. Тому на цій посаді співрозмовники УП також бачили "людину з найближчого оточення Сирського".
Саме таким називають 53-річного Олександра Павлюка.
При його представленні Сирський підкреслив, що коли президент запитав його, кого він бачить керівником Сухопутних військ, "інших кандидатур у мене навіть не було".
Як і колишній головнокомандувач Валерій Залужний, Павлюк народився в Новоград-Волинському (нині Звягель).
Військову кар'єру розпочав у 1991 році після закінчення Харківського гвардійського вищого танкового командного училища.
З 1991 до 1993 року очолював танковий взвод у Гіллерслебені (Німеччина). Після цього командував танковою ротою в рідному Новоград-Волинському, де дослужився до заступника командира 30-ої окремої механізованої бригади.
2006–2007 роки Павлюк провів у Косово, де командував українськими миротворчими силами. Тоді український контингент мав досить хорошу репутацію як серед албанців, так і серед сербів, які між собою воювали.
Надалі повернувся до Новоград-Волинського, де був начальником штабу 30-ої бригади.
Читати також: Фортеця Звягель. Як місто Лесі Українки та Валерія Залужного повертає своє
З 2010 до 2015 року Павлюк очолював 24-у окрему механізовану бригаду (нині – імені короля Данила), яка дислокується в Яворові Львівської області.
З березня 2014 ця бригада брала участь у боях за Слов'янськ, Красний Лиман, Краматорськ, Лисичанськ та інші міста Донбасу.
Бійці Павлюка також були залучені до так званого "Ізваринського прориву" – виведення українських підрозділів із часткового напівоточення вздовж україно-російського кордону.
У 2017 році, після закінчення Національного університету оборони імені Черняхівського, Павлюк став командувачем військ Оперативного командування "Захід" Сухопутних військ.
Влітку 2020 року був призначений начальником підготовки Командування Сухопутних військ, а в липні 2021 року став командувачем Операції об'єднаних сил.
За місяць до повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році Павлюк дав інтерв'ю "The Times", в якому прямо говорив про ризики атаки не тільки на Донбасі.
"Росіяни розглядають різні варіанти, тільки Донецьк та Луганськ на сході їх не влаштують. Вони хочуть поранити всю країну і через цю рану маніпулювати Україною, як заманеться", – розмірковував генерал.
Павлюк тоді припускав, що Росія може розпочати свою атаку на великі міста: Харків, Одеса чи Дніпро, щоб відрізати Україну від виходу до моря та позбавити промислового та оборонного потенціалу.
Втім, Павлюк навіть за таких загроз прогнозував, що українці в змозі дати відсіч.
"У нас близько пів мільйона людей, які пройшли війну… у якій вони або когось, або щось втратили. Пів мільйона, які втратили рідних, втратили житло або втратили друзів, і вони готові голими руками розривати росіян", – розповідав тоді Олександр Павлюк.
Перебуваючи на посаді командувача ООС, керував обороною населених пунктів на сході України.
У березні 2022 року в розпал битви за Київ, був знятий з посади командувача ООС і призначений головою Київської ОВА. Відповідав за організацію оборони та забезпечення столиці.
Співрозмовники УП в ОВА характеризують його з позитивної сторони. За словами опитаних УП чиновників, під час роботи в Київській області поводився обережно, коли справа стосувалася цивільних питань.
"На наради, де було багато цивільних, завжди заходив, вітаючись: "Панове, офіцери!", – розповідає співрозмовник УП, який в той час працював із Павлюком в обладміністрації.
У травні 2022 року був знятий з посади голови Київської ОВА, а в лютому 2023 року призначений першим заступником міністра оборони України, де працював до цього моменту.
Командувач Десантно-штурмових військ – Ігор Скибюк
48 років, Герой України, бригадний генерал. До призначення – начальник штабу і заступник командувача ДШВ. Вихідець з 80-ої десантно-штурмової галицької бригади.
Ігор Скибюк – один із найменш публічних військових у списку нової команди головкома.
Його доступна біографія починається з 1998 року, зі служби у 80-ій галицькій бригаді ДШВ. Імовірно, саме в її складі він брав участь у миротворчих місіях, в АТО та ООС. 80-тка пройшла ледь не всі точки російсько-української війни до 24-го лютого: від бою під Слов'янськом у квітні 2014-го до боїв за Луганський аеропорт, ДАП, Авдіївську промзону тощо.
Восени 2016-го Скибюк керував багатонаціональними командно-штабними навчаннями "Кленова арка-2016" з українського боку. Тоді на Яворівський полігон з'їхалися понад 200 українських, польських, литовських і канадських військових.
За командування Скибюка 80-тка намагалася стримати росіян на Херсонщині під час повномасштабного наступу. Як розповідали УП бійці бригади, 24 лютого вони зустріли на Широколанівському полігоні на Миколаївщині, а 25 – прибули на Херсонщину. Втім сили були неспівмірними для адекватної відсічі.
Згодом бригада брала участь в успішному наступі на Харківщину восени 2022-го. Саме завдяки "рішучим і своєчасним" діям Скибюка, як ідеться в офіційних повідомленнях, було звільнено Ізюм. За Харківський наступ новий командувач ДШВ отримав Героя України.
Одразу після Харківщини, восени 2022-го, Скибюк перейшов на службу в командування ДШВ. Десантники, які перетиналися з ним на фронті вже в новій ролі, описують його УП як виваженого, спокійного, певною мірою м'якого керівника, який ніколи не кричить на особовий склад. Вміє делегувати обов'язки. Їздить на фронт не лише на нагородження, а й на управління бойовими задачами.
Призначення Скибюка на місце нинішнього очільника ДШВ Максима Миргородського, який мав доволі неоднозначну репутацію серед солдат, співрозмовники УП серед бійців називають бажаним.
Командувач об'єднаних сил ЗСУ – Юрій Содоль
53 роки, народився в Чугуєві на Харківщині. Є вихідцем з родини військових: дід, батько та тесть – артилеристи. Двоє синів Юрія Содоля, як зазначає АрміяInform, також є військовими. Закінчив Сумське вище артилерійське командне училище та Національний університет оборони України (Київ). Герой України, генерал-лейтенант. До призначення на посаду командувача Об'єднаних сил – командувач Морської піхоти України.
Юрій Содоль за час своєї служби спробував чималу кількість спеціальностей і родів військ: почав службу артилеристом, продовжив десантником і зрештою став морським піхотинцем.
Дванадцять років свого життя віддав 25-ій повітрянодесантній бригаді. У 2003 очолив бригадну артилерію, а в 2007 – саму бригаду. Разом із 25-ою Содоль пройшов перші два роки АТО, несучи службу в сімнадцяти містах сходу, зазначає Армія Inform.
"Настрій у нас бойовий. Це наша земля, і не треба нікому розказувати, як нам тут жити. Ми повернемося і закінчимо розпочате", – сказав Содоль у жовтні 2014-го в Дніпропетровську, виводячи свою бригаду на ротацію.
Дніпропетровськ (нині – Дніпро) зустрічає 25-ту бригаду на чолі з Юрієм Содолем, жовтень 2014-го. Джерело: Громадське ТВ. Дніпро
У 2015 Содоль перейшов з 25-тки в командування ДШВ, ставши заступником командувача. А вже в березні 2018-го, коли Військово-морські сили України приводили до НАТівських стандартів і створювали в їхній структурі окреме командування Морської піхоти – став його командувачем.
Щоб отримати блакитний берет морпіха Содоль у свої 47 подолав кількакілометрову смугу перешкод на Олешківських пісках.
Журналісти описують Содоля як командувача, який прагне якомога частіше перебувати на лінії зіткнення. Мовляв, "треба бачити очі, чути інтонацію кожного командира".
Сама ж морська піхота ще за кілька років до повномасштабного вторгнення стала елітним родом військ в Україні. Традиційно морпіхи заходили на ротацію на напрямок Маріуполя. Частина з них, зокрема 36-та бригада (1-ий, 501-ий і батальйон 36-ої бригади) зустріли там 24-те лютого.
Згодом 36-та бригада морпіхів героїчно боронила Маріуполь на меткомбінаті Ілліча, 35-та – форсувала Інгулець та наступала під Великою Новосілкою. Нині 35-та, 36-та, а також новосформовані бригади морської піхоти – 37-ма і 38-ма – утримують плацдарм на лівому, окупованому березі Херсонщини (частина села Кринки).
Щоправда, операцію на Херсонщині деякі її учасники, з якими спілкувалася УП і чиїм словам ми можемо довіряти, називають ледь не "похованням корпусу морської піхоти". До цієї операції морпіхів також застосовували як штурмовиків і піхотинців, що не характерно для цього роду військ.
Командувач Сил ТрО – Ігор Плахута
Вік, місце народження, освіта та рід занять до призначення на посаду командувача ТРО – не відомі. Служив у Внутрішніх військах (нині – Нацгвардія). Генерал-майор.
Ігоря Плахуту сміливо можна назвати найбільш загадковим і неоднозначним призначенням нової команди. Його публічна біографія починається лише з 2005-го року, коли Плахута став командиром Окремої президентської бригади – жодних згадок у пресі про службу бригади в ті часи немає. За пару років, у 2009-му, очолив 169-ий навчальний центр "Десна".
У 2013–2014 під час Революції гідності був начальником управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС. У відкритих джерелах є щонайменше дві згадки про його присутність на Майдані.
Перша: 10 грудня 2013-го Плахута коментував журналістам зачищення вулиць Банкової та Лютеранської від барикад протестувальників. Пояснював, що для цього знадобилося приблизно 400 бійців Внутрішніх військ і "Беркуту". А також, як писала тоді УП, називав людей у чорному одязі, що розбирали барикади, "комунальниками".
Зачищенню барикад передувало витіснення протестувальників від Адміністрації президента до Хрещатика. Мітингувальники не могли чинити опір, бо з усіх боків були оточені силовиками.
Зачищення барикад на вулиці Лютеранській у Києві, 10 грудня 2013-го. Джерело: Громадське
Друга: 18 лютого 2014 року, як розповідало з посиланням на відеореконструкцію подій того дня "Громадське", Плахута запевнив журналістів, що правоохоронці не штурмуватимуть загороджень мітингувальників. Однак саме в той вечір силовики пішли на великий штурм Майдану Незалежності.
З іншого боку, деякі учасники тих подій вказують, що Плахута був одним із небагатьох командирів, який ішов на переговори з протестувальниками та намагався вивести своїх підлеглих.
Також військовослужбовець Максим Громов зазначив у фейсбуці, що "пересікався по війні" з Плахутою й має тільки позитивний досвід. Мовляв, Плахута був суворим, але "людиною діла".
Після Майдану Плахута став заступником начальника Інституту УДО України.
Призначення Плахути на посаду командувача ТрО один із його колишніх підлеглих, а нині діючий фронтовий офіцер назвав у розмові з УП "поверненням совка".
Не дуже райдужними бачать перспективи змін і в самих Силах ТрО. Зокрема, декілька співрозмовників УП висловили побоювання, що новий командувач продовжить процес "зачистки" ТрО, перекидаючи бригади в підпорядкування до інших командувань.
Заступник головкома з БПЛА – Вадим Сухаревський
39 років, народився в Береговому на Закарпатті. Закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, Національну академію сухопутних військ імені Сагайдачного (Львів) і Національний університет оборони України (Київ).
Був поранений під Красним на Луганщині влітку 2014-го. Герой України, полковник. Одружений, має двох маленьких дітей. До призначення на посаду заступника головкома – командир 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Вадим Сухаревський на позивний "Борсук" – легенда десятирічної російсько-української війни.
Саме він 13 квітня 2014-го як простий ротний у 80-ій бригаді віддав перший у цій війні наказ відкрити вогонь. Тоді 80-тка на кількох БТР-ах прикривала українських спецпризначенців у бою з бойовиками Гіркіна під Слов'янськом. Звук стрілянини з кулеметів, як розповідали УП свідки цієї історії, змусив бойовиків відійти.
У той день завдяки Сухаревському в українській армії зародився вислів: "Бачиш ворога – ї*аш!". У 2023 український гурт "Kozak System" випустив пісню з аналогічною назвою, присвятивши її 503-му батальйону та 59-ій бригаді.
Наступною та значною мірою визначальною сторінкою в житті Сухаревського стала морська піхота. У 2016 він очолив 503-ій батальйон, а у 2021 – став начальником штабу в 35-ій бригаді морпіхів. Журналісти Forbes описують Борсука як вимогливого й уважного командира: звільняв "аватарів" (так в армії називають військових, які зловживають алкоголем), особисто проводив співбесіди в бригаду, керував вишколом для новобранців.
"Основа воєнної діяльності – вертикаль, поняття і святість наказу. Звичайно, коли будь-який військовослужбовець отримує наказ – це догма, що має виконуватися", – ділився Сухаревський своїми поглядами в інтерв'ю "Суспільному".
На початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022-го, Сухаревський став командиром 59-ої бригади, яка з боями виходила з оточених Олешок.
"Перше, що я зробив – почав примушувати всіх нормально закопуватися та облаштовувати якісну оборону", – розповідав він "Forbes".
Аж до звільнення Херсона восени 2022-го 59-та воювала на півдні. А в день приїзду президента, 14 листопада 2022-го, її бійці разом із Сухаревським були запрошені на підняття прапора над щойно звільненим містом.
Після цього 59-ту без відновлення перекинули на Авдіївський напрямок, де зараз розгортається надзвичайно важка оборонна операція. За декілька днів до нового призначення Сухаревського, до його бригади приєдналася частина легендарного батальйону "Да Вінчі", яку очолив Сергій Філімонов.
Чому Сухаревський опікуватиметься напрямком БПЛА?
Сухаревський вважає, що БПЛА відіграють "колосальну" роль у нинішній війні.
З інтерв'ю Борсука відомо, що за його наказом у 59-ій бригаді було організовано власне виробництво та ремонт FPV‑дронів, а також боєприпасів для FPV, Mavic та дронів літакового типу. Бригада самостійно виробляє наземні дрони, які можуть мінувати на відстані 4–8 кілометрів.
У складі 59-ої бригади також певний час діяла одна з найвідоміших рот БПЛА – "Птахи Мадяра".
6 лютого Володимир Зеленський доручив Кабінету міністрів разом із Генштабом опрацювати питання створення безпілотних систем як окремого роду сил у структурі ЗСУ, тому цілком імовірно, що саме Сухаревський буде відповідати за цей напрямок.
Заступник начальника Генштабу з підготовки військових – Михайло Драпатий
"Шлема застегивать не получится" – цю одеську приказку, говорячи про Михайла Драпатого, згадує один із командирів батальйону, що працював з ним пліч-о-пліч на Херсонському напрямку. Вона означає, що надурити людину не вдасться, тому що та добре розуміється на своїй справі.
Комбат розповідає УП, як бригадний генерал Драпатий іноді перевіряв озброєння особового складу, вникаючи в деталі рівня командира відділення чи взводу. Міг підійти до бійця і сказати: "Зброю до обліку". А за необхідності – сам розібрати кулемет чи сісти за кермо БМП.
Саме БМП, в якому сидів Драпатий, в травні 2014 року побачила вся країна. Тоді, на початку російсько-української війни, Драпатий командував 2-им механізованим батальйоном 72-ої окремої механізованої бригади. Батальйон зайшов у Маріуполь, щоб звільнити заручників у міськвідділі міліції. Коли бійці поверталися з операції, побачили, що дорогу перекрила барикада, і БМП Драпатого набрав швидкість та прорвав її.
Влітку 2014-го Драпатий очолив прорив українських сил з оточення під Червонопартизанськом на Луганщині, вийшовши з "Ізваринського котла". Врятувалися 260 бійців, а з ними – понад 30 одиниць техніки.
У 2016 році Драпатий став командиром 58-ої окремої мотопіхотної бригади, що виконувала на той час завдання в Донецькій області. А в 2017-му – командиром 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Драпатий – повний кавалер орденів Богдана Хмельницького: перший отримав у серпні 2016-го, третій – у липні 2022-го.
До січня 2024-го Драпатий очолював оперативне угруповання військ "Херсон". А тепер став заступником начальника Генштабу і відповідатиме за підготовку та якісне тренування військових.
Колишні підлеглі називають Драпатого досвідченим офіцером, що, виконуючи завдання, завжди старається зберегти особовий склад і робить все, щоб зменшити втрати серед побратимів. Один із комбатів у розмові з УП згадує випадок, як Драпатий намагався притримати командирів, щоб ті не спілкувалися зі своїми бійцями занадто жорстко.
"Темні конячки": Лебеденко, Горбатюк, Шевченко
Найбільшою "темною конячкою" в списку нових призначень є заступник Олександра Сирського полковник Андрій Лебеденко. Напрямок його нової роботи – інновації, технологічний компонент армії та бойових систем.
Про військовий досвід Лебеденка інформації у відкритому доступі немає. Проте у вересні 2022 року він став кавалером ордену Данила Галицького – "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України".
Більше відомо про заступників начальника Генерального штабу ЗСУ – бригадних генералів Володимира Горбатюка та Олексія Шевченка.
Горбатюк – родом із Вінницької області. В 2014 році, майором, очолював український підрозділ, що виконував завдання з підтримання миру та безпеки в Косовому.
У 2015-му році прийняв командування 54-ою окремою механізованою бригадою, яка пізніше отримає почесну назву на честь Івана Мазепи. Того ж року Горбатюка нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня – за особисту мужність і героїзм.
Згодом він став першим заступником командувача військ оперативного командування "Захід". Рік тому його кандидатуру називали з-поміж, хто міг очолити Запорізьку ОВА.
Напрямком Горбатюка в генеральному штабі стануть оперативна робота, робота штабів, планування, управління.
Про бригадного генерала Олексія Шевченка також відомо небагато. Проходив службу в артилерії на командних посадах. Був першим заступником начальника Академії сухопутних військ імені Сагайдачного у Львові.
У квітні 2022-го очолив Військову академію в Одесі, представляв його на посаді тодішній голова Сухопутних військ Олександр Сирський. У серпні того ж року Шевченко отримав звання бригадного генерала.
У 2020 році, ще полковником, Шевченко отримав орден Данила Галицького, а у квітні 2022-го – орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
В Генеральному штабі Олексій Шевченко відповідатиме за логістику.
***
Перші перестановки в армії свідчать, що Сирський при формуванні команди робить ставку на сплав досвіду та молоді.
Поки в призначеннях перевагу надають старій школі "польових" генералів, які так само, як і Сирський, люблять їздити на фронт, та сучасним бойовим військовим, які проявили себе в ході російсько-української війни.
Як розповідають джерела УП у військових колах, на оприлюднених призначеннях трансформація не закінчиться. Зокрема, поки невідомою залишається доля нинішніх генералів, що працюють в ГШ та командуваннях.
Під питанням позиції Михайла Забродського, Олександра Тарнавського, Сергія Літвінова, Володимира Миронюка, Олександра Кириленка, Євгена Мойсюка, Віктора Бокого та Володимира Коваля. Частина з них, за даними УП, буде переведена в запас.
Невідомою залишається і подальша доля колишнього головномандувача Валерія Залужного, якому президент пропонував "бути в команді" – щоправда, поки з невизначеним статусом.
Над текстом працювали Ольга Кириленко, Євген Будерацький, Рустем Халілов, УП
