Бій з вітряками. Як вітроенергетика загрожує дикій природі українських Карпат
"Хто не бачив Пікуя, той не бачив *** [нічого]". Так можна переказати головну ідею хуліганської приказки, добре відомої в туристичних і навколотуристичних колах.
Хоча, відверто кажучи, популярність карпатської вершини Пікуй серед туристів, як це часто буває, грає проти неї. У таких мальовничих місцях, на жаль, не завжди вдається спокійно насолодитися красою природи.
Висота Пікуя – 1408 метрів над рівнем моря, виглядає досить скромно поруч із Говерлою та іншими карпатськими "двохтисячниками". Під самісінькою вершиною встановлено кількаметровий стовп, який численні "підкорювачі" гори "оздобили" різними написами – теж неоднозначна атракція для любителів диких краєвидів.
Інша справа – шлях до Пікуя, що пролягає Верховинським Вододільним хребтом, або, як його називають, просто Вододільним хребтом. Саме ним проходить частина адміністративного кордону між Закарпатською та Львівською областями.
Будь-яке фото здатне передати лише частину краси, яку в гарну погоду не те що бачить, а й відчуває кожен, хто вирішив пройти цей шлях власними ногами. Стежка в'ється квітучими луками, але часто зустрічаються розсипи каміння та скелі, складені з багатьох шарів, наче "Наполеон".
Слідів так званої цивілізації тут майже не побачиш. Щоправда, про неї спішать нагадати мотоциклісти та джипери – біда українських Карпат, з якою в цих місцях відчайдушно намагаються боротися активісти.
Широкий шлях на Вододільний хребет
Влітку минулого року до голови громадської організації "Зберегти Пікуй" Наталії Вишневської дійшла інформація, що хтось проклав дорогу пішохідним туристичним маршрутом, який веде із закарпатського села Розтока на Вододільний хребет.
Виявилося, що шлях через заказник справді "оновили" – за допомогою важкої техніки розширили приблизно до семи метрів. При цьому дерева на узбіччях подекуди навіть не рубали, а просто вивертали з корінням.
Дорога виходила на вершину хребта, де ліс змінюється альпійськими луками, і простягалася ще кілометрів на шість. Тут важка техніка пошкодила яфинники, тобто зарості чорниці. А подекуди на схилах було видно сліди ерозії, або, простими словами, подальшого руйнування пошкодженого ґрунту.
Зрештою на одній із вершин Наталія та її супутники побачили причину появи нової дороги: метеорологічне обладнання та чоловіків, які жили поруч у вагончику і охороняли обладнання.
Вони прийняли перехожих за туристів і розповіли, що трохи раніше тут встановили велику щоглу для вимірювання вітру. Але потім вона впала – чи то через сильний вітер, чи то (за менш правдоподібною версією) хтось із місцевих допоміг.
Зазвичай подібні щогли встановлюють там, де збираються будувати вітрові електростанції. І саме така доля, імовірно, чекає на Вододільний хребет.
"Українська правда" розповідає про справжню навалу вітроенергетичних проєктів в українських Карпатах. А також про те, чому всупереч своєму "зеленому" призначенню такі проєкти можуть мати зовсім не "зелені" наслідки для природи Карпат і людей, що живуть поруч.
Вітер у тренді
Раніше "Українська правда" вже розповідала про заплановане будівництво вітряків на закарпатській полонині Боржава і про те, як вже не один рік проти цього борються природозахисники. Адже Боржава входить до Смарагдової мережі, тобто цінність її природи визнається на міжнародному рівні, а Україна просто зобов'язана її охороняти.
Але останнім часом у Карпатах з'явилося кілька нових проєктів спорудження вітряних парків. Один із них може скоро розпочатися на тому самому Верховинському Вододільному хребті, найвищою точкою якого є Пікуй.
На перший погляд, цьому треба тільки радіти. По-перше, відновлювана енергетика, така як сонячна та вітрова, сьогодні в загальносвітовому тренді.
Якщо в 2000-му році лише 0,2% електроенергії в світі вироблялося за допомогою вітру, то в 2022-му році частка вітрової енергії перевищила 7%. А в окремих розвинених країнах цей показник вищий у рази.
Причина тренду проста. Хоча вітрову енергетику в жодному разі не варто ідеалізувати, але, як і сонячна, вона має безперечну перевагу – не призводить до викидів у атмосферу вуглецю, який винен у парниковому ефекті.
По-друге, з очевидних причин Україна як ніколи раніше прагне забезпечити свою енергетичну незалежність.
Але природоохоронці та науковці мають багато питань щодо проєктів вітропарків у Карпатах. Відповідей у забудовників та інвесторів значно менше, або вони явно не обіцяють природі нічого хорошого.
Тут важливо підкреслити, що більшість активістів, екологів і науковців погоджуються, що вітрова енергетика потрібна, за нею майбутнє, і вітрові електростанції мають будуватися в Україні. Але принциповий момент – як і де саме.
Полонина Руна
Минулого року ТОВ УК "Вітряні парки України" – та ж сама компанія, що хоче будувати вітряки на Вододільному хребті, також заявила про плани будівництва вітроелектростанції на закарпатській полонині Руні – її ще називають полонина Рівна.
За радянських часів на ній була військова база, але сьогодні від неї залишилися тільки руїни та вимощена плитами дорога. Крім всюдисущого в українських Карпатах джипінгу тут майже немає якоїсь людської активності, яка може сильно нашкодити дикий природі.
Полонинський хребет – гірський масив, до складу якого входить Руна, є кандидатом в об'єкти Смарагдової мережі. Іншими словами, Україна заявляє, що ця територія є важливою для охорони біорізноманіття на міжнародному рівні, як і, наприклад, полонина Боржава.
І вже зараз полонина Руна оточена природоохоронними об'єктами.
Поруч розташовані Тур'є-Полянський загальнозоологічний заказник, орнітологічний заказник "Соколові скелі", де гніздують червонокнижні види птахів, такі як орлан-білохвіст, беркут та інші, а також пам'ятка природи водоспад "Воєводин". Крім того, поруч є пралісові пам'ятки природи, тобто залишки найцінніших, з погляду біорізноманіття, лісів.
А тепер на полонині хочуть збудувати до 30 вітряків, кожен понад сто метрів заввишки, а також необхідну для їхньої роботи інфраструктуру.
Громадські слухання по Руні
6-го лютого цього року в селі Тур'ї Ремети на Закарпатті відбулися громадські слухання щодо будівництва вітроелектростанції на полонині Руні.
Суть у тому, що перед такими слуханнями оприлюднюється документ, що називається звіт про стратегічну екологічну оцінку (СЕО). Задача такої оцінки – захистити довкілля від можливої шкоди, якої може завдати проєкт. Учасники громадських слухань готують свої зауваження та пропозиції до звіту і потім все це обговорюється.
Нижче – лише декілька з цілої низки запитань та зауважень, які подала експертка-екологиня ГО "Екосфера" Оксана Станкевич-Волосянчук.
Шоб завозити на полонину важку будівельну техніку, будівельні матеріали та елементи вітряків, потрібно розширити дорогу, яка проходить через природоохоронні території. Тобто та ж сама історія, що вже минулого року відбулася на Вододільному хребті.
Під час будівництва на полонині має переміщуватися та працювати важка техніка: рити котловани для вітряків, траншеї для комунікацій тощо. При цьому, очевидно, постраждають гірські луки, а також виникає ризик ґрунтової ерозії. Полонина Руна, до речі, вважається дуже схильною до цього негативного явища.
Земляні роботи і власне будівництво вітряків з їхніми бетонними основами може негативно вплинути на живлення річок, що беруть свій початок на полонині. Це особливо важливо, оскільки останнім часом через зміни клімату карпатські річки то пересихають, то навпаки виходять з берегів з усіма руйнівними наслідками.
Ще одне питання: як впливатимуть звуки роботи вітряків на тварин? Адже саме через полонину для багатьох із них пролягає міграційний шлях між різними частинами Карпат.
Наталія Вишневська каже, що зрозумілої відповіді на останнє питання учасники громадських слухань не почули. Бо швидше за все вона негативна. Так само не було відповідей на багато інших запитань, що стосувалися перспектив природи полонини Руни.
При цьому, багато місцевих мешканців дійсно хочуть, щоб на території їхньої громади з'явився вітропарк. Але тільки не на полонині Руні.
Що буде далі?
Теоретично наступним кроком має бути проведення процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД). Якщо така оцінка проводиться об'єктивно й неупереджено, вона може покласти край проєкту в його нинішньому вигляді через шкоду для природи. Але це знову теоретично. На практиці, як відомо, звіт ОВД часто містить саме такі висновки, які потрібні замовнику.
Крім того, Наталія Вишневська підозрює, що будівництво вітряків на полонині Руні може початися ще до проведення ОВД. Це, звісно, проти закону та здорового глузду, але місцева влада в даному разі явно підтримує проєкт.
Як показує попередній досвід, у подібних випадках природозахисники змушені ходити по колу між різними державними органами без особливих успіхів. І залишається сподіватися хіба що на судову систему, де успіх також далеко не гарантований.
Нижні Ворота
За минулорічними подіями на Вододільному хребті, про які йшлося на початку, було відкрито дві кримінальні справи, які тривають досі. Одна стосується будівництва дороги в заказнику, друга – земельних робіт на самому хребті.
Тим часом Наталія Вишневська займається ще одним проєктом вітрової електростанції в Нижньоворітській громаді на Закарпатті. Загалом тут мають поставити близько двох десятків вітряків, перший із яких вже здали в експлуатацію. До нього, до речі, в природоохоронців критичних зауважень немає, оскільки він розташований близько до траси і далі від дикої природи.
Наталія Вишневська каже, що вплив проєкту на птахів та кажанів досліджений недостатньо, а тому неможливо зрозуміти, що насправді буде з цими тваринами. На багатьох ділянках, де мають будуватися вітряки, ростуть рослини чи мешкають тварини, занесені до Червоної книги.
Загалом же повний список зауважень з боку ГО "Зберегти Пікуй" до ОВД тільки по другому вітряку, що має скоро будуватися поруч із селом Латірка в Нижньоворітській громаді, займає майже 40 сторінок.
* * *
У безлічі важливих подробиць, що стосуються кожного зі згаданих проєктів, можна легко потонути. Але їх об'єднує важлива спільна риса: більшість вітряків планують ставити на ділянках, цінних з погляду охорони дикої природи.
Інвестори, звісно, всіляко запевняють, що спорудження і робота вітряків ніяк не можуть нашкодити природі. Однак у найкращому разі шкоду для довкілля неможливо оцінити, бо немає відповідних методик, або потрібно проводити додаткові, глибші дослідження. Проте це не дає підстав її заперечити.
В гіршому – шкода виглядає очевидною. Якщо на місці будівництва ростуть червонокнижні рослини, їх неможливо пересадити на інше місце, щоб врятувати, як це пропонували в одному з проєктів. Адже ростуть вони саме тут, бо тут є потрібні для них умови.
Ідея вітрової енергетики полягає в тому, щоб зменшити викиди парникових газів і в такий спосіб стримати і пом'якшити кліматичну кризу. Але природні екосистеми також є нашими союзниками в боротьбі зі змінами клімату. І якщо вітряки руйнують дику природу, вони нівелюють свою головну ідею.
В українських Карпатах багато дикої природи вже зруйновано. В даному випадку можна додати – "на щастя". Бо саме в таких місцях, які вже не мають великої природної цінності, можна будувати вітроелектростанції, що вироблятимуть справді "зелену" електроенергію.
"Українська правда" продовжить стежити за подіями навколо проєктів із будівництва вітроелектростанцій у Карпатах і висвітлювати їх.
Дмитро Сімонов
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
