"Врятувати всіх вже не вдасться". Кліматологиня Світлана Краковська про проблеми клімату, війну та приклад, який Україна показує світу
"Ми всі у поїзді, який прямує до прірви. В ньому є кочегари, які продовжують підкидати вугілля в топку. І є вагон-ресторан, де люди продовжують вести нормальне життя, ніби все добре.
Але є й ті, хто виглянув через вікно й побачив, що попереду прірва. Вони починають говорити: "Люди, нам потрібно зупинитися. Нам треба принаймні зупинити тих, хто кидає вугілля в топку", – каже кліматологиня Світлана Краковська.
– Як науковиця я почуваюся саме в цій ролі. Я не можу переконати людей, які хочуть сидіти у вагоні-ресторані й продовжувати жити, як раніше. Бо їм байдуже. Але це не означає, що нам не потрібно тиснути на гальма".
Світлана Краковська, безперечно, найвідоміша представниця кліматичної науки в Україні. Вона очолює лабораторію прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту.
І, напевно, одна з найвідоміших сучасних українських науковиць у світі. З 2013-го року вона представляє Україну в IPCC – Міжурядовій групі експертів зі зміни клімату. В 2022-му році журнал "Nature" включив її до переліку десяти найвпливовіших вчених світу. Передусім за її громадянську позицію на міжнародній арені під час повномасштабної російської агресії в Україні.
В рік розвалу Радянського Союзу Краковська закінчила Ленінградський гідрометеорологічний інститут. Там під час навчання захопилася альпінізмом і завдяки цьому об'їздила майже всю тодішню країну: Урал, Чукотку, Камчатку, Карелію та Середню Азію і, звісно, Кавказ.
Після повернення в Україну Світлана стала учасницею другої експедиції до антарктичної станції "Академік Вернадський". Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, з яким у них потім народилося четверо дітей.
Завдяки подорожам мальовничими, але не найбільш гостинними куточками планети Світлана дізналася про природу та її руйнівну силу не тільки з книжок. Одного разу селевий потік у горах дивом не забрав її з собою. В Криму вона ледь не відморозила пальці на ногах. А у Фанських горах під час сходження мала незаплановану, або, як кажуть альпіністи, холодну ночівлю на висоті чотири з половиною кілометри.
"Так, як я чекала сонця там, я, чесно кажучи...", – Світлана губить очевидне "не чекала ніколи", щоб перемкнутися на іншу історію, яких у неї, здається, незліченна кількість.
І завдяки цим подорожам вона запам'ятала світ, яким він вже ніколи не буде. Свіжі фотографії з Антарктиди показують їй, як схудли льодовики, по яких вона сама ходила менш як тридцять років тому.
Ми зустрілися зі Світланою Краковською на одній із її робіт – в офісі компанії Egis-Україна, яка, зокрема, займається різними проєктами з відбудови, що включають екологічну складову. Тут Світлана працює ключовою експерткою проєкту APENA 3, в якому відповідає за розробку стратегії адаптації до зміни клімату для трьох пілотних областей України.
В інтерв'ю "Українській правді" Світлана розповіла про роль війни у кліматичній кризі, як окультні секти використовують кліматичну тематику в своїй діяльності, а також чим сьогоднішня Україна може допомогти світу, який лихоманить.
Далі – пряма мова науковиці.
Ковід. Війна. Клімат
Серед задач, якими я займалася в IPCC, одна була пов'язана з Covid-19. В 2020-21-му роках через пандемію викиди забруднюючих речовин в атмосферу значно знизилися – приблизно на 7%. Направду – це не так вже й багато, але все ж, до того вони лише зростали.
І нам потрібно було дати відповідь, чи вплине це на клімат? Відповідь була: "Ні, жодним чином не вплине". Тому що кліматична система дуже інерційна – якщо вона розігналася, то різко зупинити її неможливо.
Але в пандемії Covid-19 я побачила й позитивний меседж. Він полягав у тому, що людське суспільство зовсім не таке інерційне, як я вважала. Коли нависає загроза життю, люди здатні швидко змінюватися. Вони погодилися носити маски, відмовитися від подорожей і сидіти вдома, якщо це може врятувати життя.
Коли йдеться про нинішню війну Росії проти України, то на глобальному рівні вона значно знижує наші шанси в боротьбі зі зміною клімату. Тому що зараз дуже багато ресурсів витрачається на озброєння. Зрозуміло, що людям потрібна безпека. А загрози від військових дій тут і зараз перевищують віддалені загрози, пов'язані зі зміною клімату.
"Ви в безпеці?"
У перші місяці повномасштабного вторгнення я іноді давала іноземним журналістам по п'ять інтерв'ю на день. Вони щоразу починали розмову з питання "Are you safe?" ("Ви в безпеці?" – УП), і це питання викликало в мене ступор. Я почала думати, як на нього відповісти правильно, а не просто сказати "yes". І вирішила відповідати як математик.
Я їм казала, що ймовірність того, що я загину під час цього інтерв'ю – невелика. Ймовірність загинути загалом у Києві в мене значно менша, ніж у людей, які зараз перебувають десь на сході, ближче до зони бойових дій. Але при цьому вона набагато вища, ніж там у вас за кордоном. Ось так працює мій математичний мозок.
Але мені здається, що люди в Україні зараз навчилися жити, розраховуючи цю ймовірність бути вбитими. Хоча, звісно, більшість інших людей робить це підсвідомо, на відміну від мене.
На міжнародних заходах, де мені довелося представляти Україну, я бачила, як люди замовкають під час мого виступу. Тому що вони чекають якихось рецептів, як нам вдається вижити під тиском і як нам взагалі вдається продовжувати жити.
Я розумію, що ми й самі, напевно, не зовсім розуміємо як. Але війна навчила нас жити в умовах стресу й невизначеності. І дуже скоро люди на цій планеті будуть змушені жити в подібних умовах через екстремальні погодні явища.
Те, що відбувається сьогодні в Україні, це щось на зразок щеплення для людства від кліматичних катастроф.
"Я просила зброю для України"
Крім аналогії про потяг, в мене є ще одна – про човен.
Уявіть, що стрімка річка несе нас до водоспаду. Ми всі гребемо з останніх сил і бачимо, що є порятунок – берег чи острів, до якого можна пристати, якщо дуже старатися. Але в човні зводиться на ноги дебелий дядько і замість того, щоб веслувати, починає бити людей поруч із собою.
Тут виникає питання: що мають робити інші? Проблема в тому, що викинути з човна його не можна. Це та ракова пухлина, яка не видаляється. Єдине, що можна зробити – ізолювати її від решти організму. Тому дядька треба зв'язати, щоб він не міг поворухнутися.
Якщо повернутися від аналогій до реалій, то ми в Україні знаємо, як вгамувати сусіда. Але нам потрібна зброя. Тому я, коли мала зустрічі з делегатами в Європарламенті, попри те, що займаюся кліматом, просила зброю для України.
А решта світу має веслувати, поки ми будемо вгамовувати цього дядька. Бо інакше нам всім гаплик.
Гірше за тероризм?
Свого часу вийшло моє інтерв'ю під заголовком, який стверджував, що "ігнорування проблеми зміни клімату гірше за тероризм". Це справді було моє переконання, тому що на той момент я не враховувала, що існує держава-терорист, здатна завдати людству шкоди, співставної з кліматичною катастрофою.
Натомість я добре розуміла, що якщо через зміну клімату категорія потужності урагану підвищиться на пів бала, то це призведе до значно більшого числа людських жертв, ніж будь-який терористичний акт, який я тоді могла собі уявити.
Каховка нам показала, до яких наслідків може призвести руйнування греблі. Але якщо чесно, то руйнування в горах льодовиків, які підпирають воду в озерах, може призвести до набагато більших руйнацій та жертв. В Азії подібні катастрофи загрожують мільйонам людей.
800 мільйонів людей живуть на узбережжях Світового океану. Їм загрожують шторми, які сильнішають через кліматичні зміни.
Через посухи та пожежі може посилитися вимушена міграція, а ми в Україні вже знаємо, що це таке. Зміна клімату відбувається тут і зараз. Це хвороба, яка вже проявляє свої симптоми.
Якщо продовжити медичні аналогії, то ми вже, напевно, дійшли до четвертої стадії онкології. Але це не означає, що не треба лікуватися.
Я вірю, що людство може змінитися. Але врятувати всіх вже не вдасться.
Нобелівські кліматичні скептики
Мене дивує поширене твердження на зразок того, що "97% науковців поділяють точку зору, що клімат на планеті змінюється через людину". Його використовують для того, щоб переконати кліматичних скептиків, що вони не праві.
Але річ у тім, що науковці так само, як і лікарі, мають свою спеціалізацію. І тому людина з вадами серця не піде вирішувати свою проблему до стоматолога. Так само серед науковців є ті, хто займаються археологією чи геологією, а є ті, хто займається кліматологією.
І от серед останніх немає таких, що будуть заперечувати роль антропогенного фактора в кліматичних змінах. В іншому разі це або не кліматолог, або він проплачений. Навіть якщо це Нобелівський лауреат, що теж буває. Бо коли дивишся, за що він отримав свою премію, то виявляється, що за напівпровідники.
Я була в шоці, коли один такий нобелівський лауреат наводив свої аргументи. Мовляв, IPCC сказало, що глобальна температура підвищилась на 0,8 градуса (сьогодні цей показник підвищився до позначки 1,1°C – УП). Він пропонує: "А давайте ми переведемо це в абсолютну температуру в Кельвінах і порахуємо, на скільки ж відсотків змінилася температура". Виходить, що на частки відсотка, тобто дуже мало змінилася.
Нібито має звучати як серйозний аргумент. Але ж ми говоримо не просто про температуру атмосфери планети, а про температурні умови, в яких живе людина. А вони лежать у вузькому діапазоні, де 0,8 градуса – це вже дуже багато.
Так само кліматичні скептики сміються, що концентрація якогось газу змінилася всього на скількись проміле (одна тисячна частка – УП). Я відповідаю: "Якщо вам це здається мало, то спробуйте випити скількись проміле чогось на зразок ціанистого калію. Або з'їжте якийсь вірус – він же маленький, тому, напевно, не нашкодить вам".
Секта
Десь у 2015-му році до нас в інститут на день відкритих дверей прийшли двоє кореспондентів, які дуже переймалися питаннями зміни клімату. І ми з моєю колегою Вірою Балабух дві години на камеру розповідали про те, що відбувається у світі.
Вони дуже дивувалися, коли ми почали розповідати, що саме людина винна в змінах клімату. У відповідь вони сказали, що, мовляв, вони зробили якийсь звіт, де вперше в історії пояснюється, що ж насправді відбувається з кліматом. Це, звісно, звучало дуже дивно для нас, тому що IPCC займається цими питаннями з 1988-го року. Але переконати цих журналістів було неможливо.
В результаті нічого з того інтерв'ю не вийшло, і я, може б, про нього забула б взагалі. Але пізніше до мене звернулася Валері Массон-Дельмотт – співголова першої робочої групи IPCC і попросила дізнатися про журналістів з України, які попросили її про коментар. Це було дещо незвично, оскільки в Україні була я як представниця IPCC. Я почала копати і так дізналася про існування "Благотворчого суспільства".
В них є один чувак, типу "радник в Пентагоні" (що не відповідає дійсності), який розповідає, що це вулкани розігрівають планету. Так от, я хочу сказати, що він такий науковець, як я балерина. Бо великі виверження вулканів навпаки призводять до тимчасового похолодання. І решта того, що вони говорять про причини кліматичних змін – така сама нісенітниця.
Тобто вони просувають ідею, що викопні види палива не мають жодного відношення до клімату. Це й не дивно, зважаючи на те, що "Благотворче суспільство" має російське коріння ("Благотворче суспільство" пов'язують із сектою "АллатРа" – УП).
З іншого боку, є цілком протилежний приклад, коли релігійні організації можуть сприяти боротьбі з кліматичними змінами. Моя колега, науковиця Кетрін Хейхо у США працює зі священниками і пояснює їм, що відбувається з кліматом і як із цим потрібно боротися. Вони, в свою чергу, розповідають це своїм громадам. Священники мають авторитет у США, тому це справді працює.
Катрін, до речі, має українське коріння. Вона – справжній боєць за клімат, і якщо вам ця тема цікава, раджу підписатися на неї в соцмережах.
"Знімайте серіали"
Якось мене запросили на телебачення, й останнє запитання до мене було "що нам робити?", в тому сенсі, як долучитися до боротьби з кліматичними змінами. Я відповіла: "Знімайте серіали". І вони впали в ступор.
Сьогодні ми не можемо уявити своє життя без холодильника. А колись люди не мали в них потреби, тому виробники не знали, як їх продати. І тоді виробники почали ніби поміж іншим показувати, що є така річ, і користуватися нею, мовляв, дуже зручно.
Кожен має робити на своєму місці те, що вміє. Якщо герої серіалів будуть встановлювати сонячні станції, то рано чи пізно глядачі будуть їх наслідувати. Нам потрібно просувати ідеї, які допоможуть загальмувати кліматичну катастрофу.
Я одна з тих, хто наполягає, що в IPCC ми будемо залучати до роботи психологів. Щоб знайти механізми, як донести людям, що вони мусять діяти.
Дмитро Сімонов
