Врятувати Макове болото. Як видобуток торфу й бурштину знищує залишки дикої природи на Поліссі
Про Макове болото Вікіпедія не згадує навіть двома рядками і, найімовірніше, ви про нього ніколи не чули. Хіба що дуже добре знаєте ліси та болота Рівненщини. Або уважно читаєте другорядні новини на тему охорони природи.
В них Макове болото досі з'являлося з двох приводів. Вперше, коли два роки тому Рівненська обласна рада надала йому статус пралісової пам'ятки природи, де "не можна буде навіть гриби-ягоди збирати". А вдруге – вже на початку цього року, коли держава продала дозвіл на видобування торфу на Маковому болоті.
"Українська правда" вирішила розповісти про Макове болото з двох причин.
По-перше, все йде то того, що ми втрачаємо заповідну територію, подібної до якої на українському Поліссі немає.
А по-друге, чи не найголовніше – через абсурдність цієї ситуації, на жаль, зовсім не унікальної для природоохоронної політики нашої держави. Коли в особі окремих чиновників вона однією рукою підписує міжнародні угоди й бере на себе дуже амбітні зобов'язання. А іншою – системно робить щось геть протилежне. Або просто закриває на все очі. І збоку це дуже нагадує картину тяжкого психічного розладу.
Полісся
Лісівничий експерт Василь Мочан мешкає на Закарпатті. Здебільшого саме з Карпатами й охороною тамтешніх лісів пов'язана його робота.
Кілька років тому він брав участь у міжнародному проєкті "Полісся – дика природа без кордонів: збереження одного з найбільших природних районів Європи". Разом зі своїм колегою Миколою Чернявським вони досліджували поліські ліси як експерти "Українського товариства охорони птахів".
Проблема не тільки в тому, що справжніх природних лісів на Поліссі залишилося дуже мало. На додачу до цього вони ще й розпорошені на багато маленьких ділянок, що ускладнює задачі з охорони природи.
Бо, якщо говорити максимально спрощено, великому звіру чи зграї для життя потрібна одна велика ділянка, а не дві чи три менші, нехай навіть дуже добрі. Ви не можете вмовити рись полювати сьогодні на одному клаптику дикої природи, а завтра – через автостраду, поля та села збігати в сусідній район, де також зберігся хороший, але невеликий шматок лісу.
Як правило, на Поліссі такі "шматки" за площею не перевищують 40-60 гектарів. Тобто лише вдвічі-втричі більші, ніж "університетський" ботсад у центрі Києва.
Клаптик "загубленого світу"
Навесні 2020-го року Василь Мочан і Микола Чернявський попросили колег із ДП "Володимирецьке лісове господарство" показати їм чергову ділянку неподалік села Нетреба у Вараському районі на Рівненщині. За документами вона не обіцяла великих "чудес": сосни віком до 110 років, 10-15 сантиметрів завтовшки й 15 метрів заввишки. Нормальний собі ліс на болоті, де деревам рости значно складніше, ніж у сприятливих умовах.
Але на місці ліс здивував. Сосни виявилися товщими і вищими, ніж у документах. А на висвердлених зі стовбурів кернах можна було нарахувати 150 і більше річних кілець.
Та найголовніше, що тут практично не було слідів господарювання людини. Дерева різного віку і багато мертвої деревини свідчили про те, що це справжній природній ліс. І його тут 260 гектарів – приблизно 10% від усіх природних лісів Полісся. Тобто про найбільшу ділянку цінної природи ніхто не знав і, відповідно, ніхто її не охороняв.
Нова пам'ятка природи
Для місцевих лісівників це теж виявилося сюрпризом. При тому не надто приємним. Формально вони повинні опікуватися лісами з різних боків: не тільки рубати, але й садити, "лікувати" й охороняти там, де треба. Але на практиці частіше за все економічні інтереси беруть гору, тому ліси рубають не тільки там, де можна, але й де не можна.
Щойно Василь Мочан почав оформлювати документи на 260 гектарів природного лісу, раптом виявилося, що дерева в ньому вражені якоюсь страшною хворобою. І якщо негайно не провести санітарну рубку, буде велика біда.
У відповідь Мочан дав зрозуміти лісівникам, що для нього це принципова справа. Він звернеться до Міндовкілля, буде просити зібрати спеціальну комісію, але вирубати природний ліс у незаконний спосіб не дозволить.
Зрештою лісівники дали задню.
Друга перемога відбулася 17-го грудня 2021-го року, коли Рівненська обласна рада своїм рішенням створила пралісову пам'ятку природи місцевого значення "Макове болото". Вона "відповідає критеріям природних лісів, наближених до пралісів та характеризується високою природоохоронною та науковою цінністю".
За словами Василя Мочана цей статус забороняє будь-яку господарську діяльність у межах об'єкта природно-заповідного фонду.
Торф
Наприкінці минулого року держава виставила на Prozorro торфове родовище Мак, розташоване на тому самому "Маковому болоті". А вже 4-го січня 2024-го відбувся аукціон, переможцем якого стало ТОВ "УКРТОРФ", що запропонувало 25 мільйонів 500 гривень.
Перше питання, яке виникає: як взагалі це можливо? Спочатку держава визнає ділянку природи цінною і надає їй природоохоронний статус. А потім дає зелене світло на її знищення заради видобутку корисної копалини, яку можна знайти в багатьох інших місцях, де не ростуть 150-річні сосни й не живуть червонокнижні тетеруки.
Але ця абсурдна ситуація зовсім не унікальна. Петро Тєстов із "Української природоохоронної групи" (UNCG) розповідає, як кілька років тому на торги виставили чотири ділянки для видобутку торфу. Одна з них була зовсім поруч із Рівненським заповідником, але адміністративно належала до сусідньої, Волинської області. А кілька інших взагалі заходили на територію заказників.
У результаті після тривалої боротьби останні ділянки вдалося відстояти, а на першій Міндовкілля хоч і без великого бажання, але дозволило видобувати торф. З погляду охорони природи це нонсенс. Бо поруч із заповідником розташоване те ж саме болото, але йому не пощастило отримати природоохоронний статус.
Заради справедливості треба сказати, що є випадки, коли Міндовкілля не допускає до аукціону ділянки, важливі з погляду охорони природи. Наприклад, минулого літа поруч із тим самим Рівненським заповідником пощастило вціліти ділянці "Єльне-23", яку Держгеонадра хотіло виставити на торги для видобутку бурштину.
Пізніше міністерство не дозволило продаж ділянки "Копишанська" на Житомирщині, також через її природоохоронну цінність. Вона розташована за лічені кілометри від білоруського кордону.
Але нещодавно в законодавство внесли зміни, які дозволяють Держгеонадрам у частині випадків виставляти ділянки на продаж без погодження з Міндовкілля. Макове болото – одна з таких, де Міністерство навіть не мало можливості сказати своє слово. Поки що.
Чи врятує оцінка впливу на довкілля?
В Україні так само, як і в Європі, будь-який проєкт, що може нашкодити природі, за законом мусить обов'язково пройти процедуру оцінки впливу на довкілля (ОВД).
Переможець аукціону тепер повинен звернутися до спеціалізованої компанії, яка найме науковців, і вони проведуть дослідження – як видобуток торфу в конкретному випадку впливатиме на екосистему, і чи можна буде якось пом'якшити цей вплив.
Не треба глибоко розбиратися в ботаніці чи зоології, щоб збагнути, що екосистема буде повністю знищена, якщо болото осушити і розкопати на кілька метрів углиб. Але переможець торгів може мати більш оптимістичні очікування.
"Українська правда" нещодавно розповідала про ситуацію навколо проєкта будівництва вітроелектростанції на закарпатській полонині Боржава. Якщо вірити висновками ОВД, велетенські вітряки на вершині хребта не можуть нашкодити ні тисячам журавлів, ні пралісам на схилах Боржави, ні кажанам, ні будь-яким іншим інтересам дикої природи.
Проте, ці висновки викликали масу зауважень та заперечень у незалежних науковців та природоохоронців, які марно намагалися захистити природу в суді.
У випадку зі згаданими ділянками навколо Рівненського заповідника виникла подібна ситуація – автори ОВД не побачили особливих ризиків для природи. На жаль, такі випадки зовсім не поодинокі.
Проте потім їх має затвердити Міндовкілля. Або не затвердити. Проблема в тому, що Міністерство має конфлікт інтересів. З одного боку, йому потрібно захистити природу від абсолютно очевидної загрози.
З іншого – переможець аукціону вже "наповнив бюджет" і ніхто не поверне йому кошти, незалежно від висновків ОВД. Бо законодавство просто не передбачає такого шляху.
Логічно, що компанія-переможець аукціону буде, так би мовити, докладати максимум зусиль, аби отримати зелене світло і відбити вкладені гроші.
В UNCG вважають, що найкращий спосіб системно вирішити цю проблему – адаптувати українське законодавство до європейського. Таким чином, щоб процедуру ОВД проводив не покупець, а держава – до того, як ділянка з корисними копалинами опинилася на торгах.
Де знайти компроміс
Існує популярне уявлення про те, що інтереси природи обов'язково суперечать інтересам економіки та бізнесу. Часто це справді так. Але в багатьох ситуаціях нескладно знайти компроміс.
Петро Тєстов розповідає, що частина ділянок, які держава виставляє на продаж для видобутку корисних копалин, не викликає у природозахисників суттєвих зауважень.
Наприклад, багато ділянок потрапляють на поля, які не мають особливої цінності для охорони біорізноманіття. Якщо справді потрібен бурштин, його краще видобувати саме в таких місцях.
За весь позаминулий і майже 10 місяців минулого року на Житомирщині Міндовкілля погодило продаж 8 ділянок для видобутку бурштину. Половина з них вже були сильно порушені нелегальними копачами й особливої природної цінності не мали. Але на чотирьох інших ріс "нормальний ліс", який ніяк не буде рости, якщо на ділянці видобувають корисні копалини.
І подібні випадки, на жаль, типові.
Таємна роль Макового болота
Повертаючись до Макового болота, треба сказати, що ліс тут навіть не просто "нормальний", а й особливо цінний. Особливо – з огляду на осушене й розоране Полісся навкруги.
Складається враження, що ці 260 гектарів дикої природи дожили до наших днів практично не займаними з однією метою – на власному прикладі показати, як Україна нехтує своїми законами, міжнародними зобов'язаннями й навіть здоровим глуздом.
Торф, який тут хочуть видобувати, як і будь-яке викопне паливо, при спалюванні призводить до посилення кліматичних змін, від яких, до речі, вже помітно страждає Полісся.
Україна принаймні декларує, що прагне охороняти торфовища, щоб зробити свій внесок у боротьбу з кліматичною кризою і досягнення цілей Паризької угоди. Так само вона хоче збільшити загальну площу лісів і природно-заповідного фонду, який у нас дуже скромний, якщо порівнювати з європейським і світовими показниками.
В цьому контексті перспективи Макового болота дуже нагадують щось на зразок "негативного зльоту" літака.
Дмитро Сімонов
