"Ну як можна тут жити, скажіть?" Репортаж із розтрощеної Авдіївки
На першому поверсі будівлі, що стоїть посеред Авдіївки без вікон, дверей і частини приміщень, збирається до 20 людей. Вони паркують свої велосипеди неподалік входу, розсідаються на невеликі дитячі стільці й терпляче чекають на недільну проповідь від протестантських пасторів. Сьогоднішня – особлива, напередодні Різдва.
Будівля, де має відбутися молитва, не є церквою. До великої війни вона була типовою українською середньою школою. Спальний район, прапори України та Європейського Союзу біля входу, біло-блакитна вивіска "Запрошуємо в країну знань!", що досі дивом тримається над головними сходами.
Єдине, що вирізняє цю школу з-поміж інших, це стенд із картою України на першому поверсі – точніше міста, які на ній позначені. Їх два – Авдіївка та Донецьк.
Між ними всього 10 кілометрів відстані й водночас цілий фронт. Ціла цивілізаційна прірва тривалістю десять років російсько-української війни.
Бах.
Щойно один із пасторів починає свою проповідь про поневіряння народу Ізраїлю, з усіх боків – особливо з тих, де немає не те що вікон, а цілих стін – раз за разом лунають вибухи. Бах, бах, бах. Ніхто з присутніх не здригається.
Авдіївка виглядає місцем, де війна за десять років, і особливо два останні, стала настільки звичною, що втратила статус страшної.
Уже третій місяць це невелике за мірками Донеччини місто та його околиці перетворилися на найпекельніший напрямок на фронті.
У кінці вересня – на початку жовтня росіяни почали масовано штурмувати українські позиції по флангах, щоб оточити місто й перерізати головну дорогу, якою йде забезпечення українських підрозділів в Авдіївці.
Паралельно росіяни випалюють саме місто та Авдіївський коксохімічний завод артилерією та авіацією, щоб вони стали непридатними для утримання оборони. Тому практично кожна будівля в Авдіївці має чорний слід від прильоту снаряду чи ракети або цілий розбитий проліт. А деякі будівлі більше нагадують груду будівельного сміття.
Попри це, в місті залишаються цивільні жителі. Частина з яких ходить на недільну службу в розбиту школу, щоб почути слова пастиря або, що імовірніше, отримати нову порцію гуманітарки. Віднести в підвал собі й стареньким сусідам, які фізично не змогли дійти на службу.
Поліція, військово-цивільна адміністрація та волонтери практично щодня привозять в Авдіївку їжу, воду, хімію, сподіваючись вмовити хоча б когось виїхати на Покровськ чи Дніпро. Та, на жаль, це вдається рідко.
"Українська правда" з'їздила в Авдіївку разом із волонтером, пастирем і капеланом Леонідом Номерчуком, який регулярно навідує це фронтове місто з недільними проповідями та гуманітарною допомогою.
За останні кілька тижнів йому вдалося вивезти всього три людини. Одна з них, Наталя, перед тим, як ми вирушили на Авдіївку, просила відвезти її назад. У місті в неї залишилося троє котів і гроші готівкою.
Як нині виглядає розбита росіянами Авдіївка, на що сподіваються її жителі та як виживають у холодних підтоплених підвалах – дивіться в ексклюзивному репортажі УП.
Ольга Кириленко, Алекс Клімов, УП
