Посол України в Японії Корсунський: Водій сміттєвоза привіз нам 10 тисяч єн з написом "Не здавайтеся Росії"
27 грудня офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що нещодавнє рішення Японії надати Європі ракети для систем Patriot матимє "серйозні наслідки" для російсько-японських відносин.
Бурхливу реакцію Захарової викликав перегляд Японією своїх суворих правил експорту озброєння.
Ці змінені правила, як і раніше, не дозволять Японії постачати зброю до країн, що перебувають у стані війни. Втім, вони можуть допомогти Україні, оскільки відкриють експорт до США. А вже по тому Вашингтон отримає додаткові можливості для того, щоб передати зброю Києву.
Також за результатами 2023 року Японія стала третім найбільшим донором фінансової допомоги Києву: ми отримали 3,7 мільярда доларів бюджетної підтримки від цієї країни.
Та й це далеко не єдині кроки Японії на підтримку України. З перших днів повномасштабного вторгнення японці змінили безліч правил та умовностей, щоб допомогти нам.
Повномасштабна агресія Росії також змусила країну переглянути власну оборонну стратегію. До 2027 року Японія планує збільшити свій оборонний бюджет до 2% ВВП.
Як російське вторгнення змінило ставлення Японії до України, що треба знати українському бізнесу, якщо він хоче вийти на японський ринок, як Японії живеться по сусідству з Росією, Китаєм та Північною Кореєю – на ці та інші запитання в інтерв'ю "Українській правді" відповідає посол України в Японії Сергій Корсунський.
– З того, що я зрозуміла за короткий період перебування в Японії: до 24 лютого 2022 року багато хто з японців навіть не знав, де розташована Україна. Зараз Україна присутня в місцевих новинах, Японія підтримує нас. Як змінилося ставлення і розуміння нашої країни за ці майже два роки повномасштабної війни?
– Коли я приїхав (послом – УП) у 2020 році, ще був ковід: на жаль, була дуже обмежена кількість контактів, надзвичайно важко взагалі з кимось зустрітися, дуже мало публічних лекцій, більшість заходів проходили онлайн.
На той момент у Японії було приблизно 2 тисячі українців. Ці 2 тисячі українців – не звичайна діаспора, як у європейських країнах. Це люди професійні. Викладачі університетів, ІТ-івці, а також наші відомі тут музиканти.
Тобто ми були присутні, Україну знали. Але що правда, то правда: півтора мільярда товарообіг при загальному обсягу товарообігу Японії в півтора трильйона. Не треба бути математиком, щоб зрозуміти, що це одна сота відсотка.
І, звичайно, для мене було справжнім викликом привернути увагу до України, коли я тільки приїхав. Але я знав, що в Японії дуже популярним джерелом новин є Твіттер.
Тому майже в перший день тут я сказав: "Реєструйте мій акаунт у Твіттері, давайте зробимо перший твіт, я хочу представитися Японії, я хочу привітати Японію".
Ми зробили твіт, абсолютно простий: я стою на фотографії з булавою на плечі – маленькою такою, просто посміхаюся. І стався атомний вибух. Перший твіт – і одразу 47 тисяч лайків, 6 чи 7 мільйонів переглядів. Якось воно японцям зайшло. Чомусь вони сприйняли цю фотографію, цей твіт дуже позитивно, і вже почали урядовці, журналісти мене впізнавати.
Але загалом дуже важко було: ніякі культурні заходи ти не проведеш, тому що не можна збирати зали, нікого не привезеш. Я дуже переживав. Але все змінилося 24 лютого – в один день і миттєво.
– Мені розповідали, що до посольства в Токіо стояли черги, люди несли гроші. Це правда?
– Це не те слово. Ми 3 місяці не могли зайти в посольство – натовп стоїть, день і ніч. По другий поверх ми були завалені квітами, подарунками. Японці несли нам їжу, вони знали, що ми працюємо тут цілодобово. Тобто дзвінок у двері: ось вам піца, суші, що хочете.
Бачите, стоять ці покемончики (Корсунський показує на поличку зі скарбничками – УП)? Це гроші. Прийшли маленькі дітки і принесли гроші. Ми плакали. Я сказав: ми не можемо це чіпати, хай це стоїть, як у музеї, ми маємо це пам'ятати.
А це прийшов японський художник – віддав мільйон єн і подарував картину.
І гроші, гроші, гроші. От 10 тисяч єн з написом "Не здавайтеся Росії". Зупинився трак, сміття розвозить, подзвонив водій у двері й каже: я віддаю вам 10 тисяч єн. Це водій трака сміттєвого, тобто небагата людина. І це сума, за яку можна 10 днів обідати.
Кого тут тільки не було. Всі губернатори всіх префектур, мери. На другий день тут сидів губернатор Канагави, це найбільша префектура, мер Йокогами, всі члени парламенту, півуряду. Я не міг зустрітися з японським міністром до цього, бо це було нереально. Тепер я по 3–4 рази зустрічався.
Через 2 тижні після початку війни ввечері в п'ятницю прийшла директорка міграційного агентства, і ми три години з нею сиділи і брейнштормили, як приймати українців.
– Наскільки я знаю, взагалі вперше у своїй історії Японія відкрила кордони для біженців?
– Так, і це неймовірно. До цього 5 людей на рік була квота для біженців, по 8 років люди чекали на статус.
Ми розробили програму, і вони її в квітні запустили. Приїжджає українець, 2 тижні живе в чотиризірковому готелі. За ці два тижні йому міняють в'їзну візу на постійне проживання на рік. З цим постійним проживанням він може працювати, він має всі права, в нього є медична страховка, як у японця. Йому пропонують, куди поїхати, де він хоче жити.
Вся Японія, усі префектури слали пропозиції в міграційну службу: у нас є 50 квартир, у нас є 100 квартир. Муніципалітети давали кожному українцю по 100 тисяч єн.
Такого в історії Японії не було ніколи. Взагалі все, що відбувалося з українцями, вперше. Вперше в історії Японії за 2700 років іноземний лідер виступив у парламенті, вперше прийняли українців, вперше взагалі парламент приймав заяву в підтримку України. Вони ніколи цим не займалися.
Коли в Києві бомбили о 5-ій ранку, у нас уже була 12-та година дня. Мені подзвонили з парламенту і кажуть: приїжджайте, будемо готувати заяву в підтримку України.
– Ви можете пояснити природу цієї емпатії? Японці – дуже закрита нація, яка також після Другої світової війни жила в концепті peaceloving nation – миролюбної нації. Чому вони так підтримали українців?
– Я ще останнє скажу, що теж мене абсолютно шокувало. До повномасштабної війни через жахливий конкурс у нас три студенти на рік приблизно потрапляли в Японію вчитися. Коли все почалося, 83 університети безкоштовно прийняли більше як 400 студентів. Вони просто з України забрали всіх японістів. У Київського національного університету паніка навіть була через це.
Тепер, відповідаючи на ваше запитання. Це унікальна країна, немає аналогу в світі. Але що, я думаю, для них важливо? Це відчуття несправедливості. Вони відчули якось серцем. У них є слово "кокоро", воно означає серце, але водночас у нашій мові це ближче до душі.
Тобто вони серцем це сприйняли.
Плюс, звичайно, вони не люблять Росію, згадки про Другу світову і про все це. Вони працюють із Росією, вони торгують із Росією, але вони її не люблять.
– Ну бо є питання окупації Північних територій…
– Вважайте, що це вже більше як 100 років, з 1904-го. Тут своя історія відносин. Мені дуже багато японців про це казали: "Мій дід, він сидів у Сибіру, він повернувся, він розповідав, як над ним знущалися", і так далі.
Якось все це разом спрацювало. Але я такого ніколи в житті не бачив: стоять жінки і плачуть, приходять буддистські монахи і тут перед нами моляться, читають молитви…
Єдине, що тут треба розуміти: вони страшенно не люблять слово війна і вони страшенно не люблять бачити насильство. Один з університетів просив мене прибрати фото з Бучі, бо таке не можна показувати в Японії. А я казав: не можу прибрати ці фотографії, тому що ми це бачили, наші солдати, коли прийшли в Бучу, це побачили. Я ще вам не все показую, не все розказую. І вони в результаті замалювали обличчя людям.
– У грудні минулого року Японія вперше за довгий час переглянула свою безпекову та оборонну стратегію: вони збільшують оборонний бюджет до 2% ВВП до 2027 року. Це також наслідок повномасштабної агресії Росії та того, що Японія тепер інакше сприймає своє сусідство з Росією, Китаєм та Північною Кореєю?
– В Україні дуже мало розуміють: у нас один ворог-сусід, а тут три. Тут Північні території, окуповані Росією, і вона продовжує морочити голову. Є Північна Корея, яка без кінця запускає ракети над Японією. Є Китай, який претендує на острови Сенкаку, є проблема Тайваню.
І мені самі японці сказали те, що я зараз вам кажу, хоча вони раніше не хотіли про це говорити: у вас один ворог, у нас – три.
Тому ще в грудні минулого року правляча партія прем'єр-міністра Кісідо ініціювала перегляд стратегічних документів вперше з 2013 року.
Боже, який крик тут піднявся: "Ми податки не хочемо давати, не треба нам цієї оборони, тому що ми – мирна нація". І він зараз в тому числі шукає шляхи, як це зробити без підвищення податків. Проте це був дуже важливий крок держави.
Але вони вже підійшли до практичних кроків: вони вже закуповують тисячу "Томагавків", вони зараз почали будувати два супер нових кораблі, вони ухвалили рішення оновлювати парк літаків.
Знову-таки, за японськими стандартами, ви нічого не почуєте, тому що не можна говорити про війну – цього не люблять японці. Але вони чують, вони почали рухатися, і вони почали змінювати свої концепції.
В країні 39 атомних станцій. Я їм ставлю запитання: хоч одна з них закрита "Патріотом"? Відповідь – ні. Я кажу: "А ви на нас дивитеся? Ви що собі думаєте? Куди будуть стріляти, якщо будуть стріляти? Ви розумієте, те, що сталося на Фукусімі, була трагедія, але це сота частина того, що сталося на Чорнобилі, і ви стільки років не можете до тями прийти!". Вони почали розуміти.
– Я спілкувалася з чиновниками Міноборони Японії. По-перше, вони з холодним розумом ставляться зараз і до свого озброєння, і до людських ресурсів.
– Так, їхні сили самооборони – це лише 250 тисяч людей.
– Також досі існує обмеження на експорт озброєння, бо вони посилаються на Конституцію. Зараз ці правила будуть послаблені щодо експорту в США. Чи може Японія остаточно змінити свої правила?
– У Японії є оборонна промисловість, і вона непогана. Але вони не хочуть визнавати, що вони працюють на оборону. Вони дуже не хочуть робити оборонні замовлення. У них якийсь моральний бар'єр стоїть.
Але при тому уряд розуміє, що не можна все купувати, кінець кінцем. Японія – це потужна технологічна нація, і вони прекрасно можуть робити і своє.
Але ніде у світі оборонна промисловість не працює тільки на себе, вона живе з того, що продає. Значить, треба відкрити ринок. А як його відкрити? І от тут вони знайшли вихід.
Вони зробили таку правову базу, що Японія може постачати певні оборонні речі дружнім країнам. Це вже прорив.
Але треба віддати належне, вони надавали допомогу нашим збройним силам: вони передали 100 автомобілів, передали бронежилети. Зброю – ні.
– Це якраз було моє наступне питання. Вони не можуть надавати нам військову допомогу, але можуть брати участь у фінансовій допомозі та відновленні. Нещодавно Україна отримала від Японії 4,5 мільярда доларів. У чому полягають наші зобов'язання? Як Україна має прозвітувати за ці гроші?
– Ні в чому не полягають. Вони це проконтролюють, не переживайте, там миш не проскочить у японців. Мільярд – це термінова допомога, це генератори і це, головне, автотрансформатори. Вони нам поставили 2, і ще поставлять, мені здається, з десяток. Це гігантського розміру трансформатори, один із яких ціле місто може освітлювати.
Окрім того, там багато техніки розмінування, бо вони приєдналися до коаліції по розмінуванню і поставили вже багато техніки і ще багато планують поставити.
– Йдеться про цивільне розмінування чи військове?
– Говорили про військове, але поки упираються. Діалог іде на рівні президента, тобто є багато телефонних розмов, під час яких всі питання обговорюються, ми передаємо без кінця офіційні прохання.
Я іду по стопах кожного прохання, зустрічаюся з кожною офіційною особою і пояснюю. Тому що в Японії дуже важливо 100 разів пояснити і ще раз пояснити.
Але цього року йшлося про допомогу зиму пережити, і вони нам сказали: ми вам допоможемо.
– Водночас, коли спілкуєшся з журналістами, вони питають про нашу корупцію як проблему…
– Ніколи не чув жодного контраргумента – ми вам не дамо чи ми вимагаємо натомість щось з корупцією робити. Не японська манера. Водночас вони все в рамках Великої Сімки роблять.
Тут перебувала нещодавно делегація всіх наших антикорупційних структур. Чому? Тому що під час участі нашого міністра юстиції в зустрічі "сімки" він запропонував створити робочу групу, де наші антикорупційні органи будуть залучені.
Я не знаю деталі, що вони там роблять, але я розумію з того, що я побачив по документах, що ідеться про постійний моніторинг того, як себе почувають наші антикорупційні органи, що з ними відбувається.
А загалом скажу так: на кожній моїй пресконференції знаходиться, як правило, один журналіст, який ставить подібні запитання. Але абсолютну масу це не цікавить. Вони поважають іншу країну, вони знають самі, що в них теж є корупція.
Інша справа, що у них корупція закінчується відставкою дуже швидко. Ніхто не каже, що спочатку треба судове рішення, а потім я піду у відставку. Тільки питання виникло – людина іде в телевізор, вибачається перед нацією і йде у відставку. І таких пачками. Ось зараз чергова пачка відставок буде. Тому що у них там зібрали на фандрейзингу і не прозвітували про 70 тисяч доларів.
– Ми зустрічалися з адміністрацією міста Кобе. Вони намагаються залучати український бізнес. Це також одна з можливостей для нашої країни, оскільки Японія – третя економіка світу, і тут є великі можливості для українських компаній. Як їх тут просувати, яку провести домашню роботу, оскільки в цій країні існує своя специфіка та ділова культура?
– З українських компаній фізично присутня тільки одна. Я не знаю Ferrexpo як вважати – це українська компанія чи не дуже, але точно присутня Eleks, ІТшний наш гігант. Вони відкрили офіс ще до війни. У нас зараз ще пару ІТ-компаній хочуть відкривати офіси.
Але, дивіться, в чому проблема. В Японії головний бар'єр – не бізнес і не корупція. Головний бар'єр – це мова. І дуже складні умови для того, щоб ви відкрили рахунок у банку, щоб ви взяли навіть мобільний телефон. Ви собі уявити не можете, яка тут складність з усім цим. Коли вони чують, що у нас ти прийшов у банк і за пів години відкрив три рахунки, взяв дві кредитні картки, вони просто не вірять в це.
Тому для бізнесу пройти реєстрацію, відкриття рахунку, зняти офіс нереально без японського партнера.
Тепер про японського партнера. Японська манера, японська ментальність в бізнесі – ніякого ризику. Вони терпіти не можуть судові справи, терпіти не можуть скандалів. Тому японський партнер ніколи сам не піде. Він завжди буде шукати когось ще: корейця, американця. Eleks заходив через США.
Тому ми всім кажемо: шукайте японського партнера. А ще бажано – не тільки японського партнера, а мультикультурного партнера. Тоді ще легше. Але я думаю, що ми в 2024 році відкриємо тут ще парочку компаній.
Ми просуваємо сюди наші товари. Ми шукаємо зацікавлених імпортерів, вони їдуть в Україну на свій страх і ризик, от зараз дуже багато вин, наприклад, з'явилося, пиво. Те, що можна довезти, бо відстань неймовірна. Є печиво Grono із Закарпаття, японці дуже його люблять. І таких десь приблизно 34-35 товарів, які постійно продаються.
Але в Японію експортувати щось – це великі успіхи. Тут аби прорватися на ринок з одним товаром, треба, знаєте, як пахати!
– Інший аспект – це культурна експансія. Наскільки це важливо і що можна зробити в цьому напрямку?
– Неймовірно важливо. Я не знаю такої іншої країни, де до мистецтва настільки люди долучені, мають смак, мають інтерес до інших культур – це просто неймовірно. Я іду на виставку в неділю – повні зали. Причому приїжджають на інвалідних візках.
У грудні в нас був Київський філармонічний оркестр з нашим дирижером. Вони навіть приїздили минулого року, ледь зібрали трупу, але були. Вірський був і це було щось неймовірне. Просто викупили всі квитки, а вже після концерту сказали: "Ми сьогодні побачили душу України, ми сьогодні зрозуміли, що ви не Росія". Хоча російської культури раніше було дуже багато, росіяни з цим багато працюють. А зараз її немає, вони вже не грають російських композиторів.
Наступного року ми хочемо зробити декілька виставок і зараз перед посольством навіть виставка працює. Наша культура – це дуже важливо і допомагає японцям відкривати для себе Україну.
Севгіль Мусаєва, УП
