Тренди, які ми обираємо

За 21 місяць повномасштабного воєнного протистояння в Україні багато що змінилося. Але, мабуть, найзнаковіші метаморфози пов'язані з трендами, що домінують у нашому публічному просторі. З уявленнями про допустиме та неприйнятне, про дозволене та табуйоване. Про те, що можна озвучувати у розпал великої війни, а чого не можна.

Рік тому вважалося неприпустимим розглядати будь-які сценарії завершення війни, крім беззаперечної перемоги з виходом на межі 1991 року. Згідно із загальним переконанням, наша перемога була гарантована самою історією – і будь-який вияв скепсису межував зі зрадою та роботою на Кремль. Навіть теоретичне припущення того, що Україна може не досягти бажаного, асоціювалося з підривними ворожими ІПСО.

Але наприкінці 2023-го взяв гору зовсім інший тренд. Тепер вважається добрим тоном постійно нагадувати про відкритий фінал війни та ризики поразки.

Автори похмурих прогнозів позиціонують свій песимізм як ознаку дорослості та протиставляють його інфантильному шапкозакиданню в дусі єдиного телемарафону. Зрадофілія, яка ще рік тому була неприйнятною, стає не просто допустимою, а модною.

У першій половині 2023 року вважалося неетичним та непристойним коментувати ситуацію на фронті, якщо не служиш в армії та перебуваєш у глибокому тилу. Якщо ви не військовий, ви не можете і не повинні оцінювати доцільність оборони Бахмута чи результативність українського контрнаступу на півдні. У вас немає ні відповідної компетенції, ні морального права судити про успіхи чи невдачі ЗСУ. Це здавалося аксіомою.

Але до кінця року тренд змінився. Переломною віхою стала резонансна стаття головнокомандувача Залужного, яка підтвердила підозри тилових спостерігачів. Те, що з дилетантської точки зору виглядало неуспішним контрнаступом, насправді виявилося неуспішним контрнаступом. І тепер будь-який дилетант у цивільному може чутися українським Клаузевіцем та розмірковувати про стратегію ЗСУ, не ризикуючи зіткнутися з громадським осудом.

Читайте також: [Не] тотальна війна

У перші місяці повномасштабної війни вітчизняна аудиторія була готова оголосити кремлівським агентом будь-кого, хто заїкнувся б про українську корупцію. На той момент перемогла думка, що спотворений образ України як корумпованої країни був створений російською пропагандою, а війна показала світу справжню Україну – чесну та самовіддану.

Але тепер утвердився протилежний тренд. Без згадки про корупцію не обходиться жоден злободенний текст про війну.

Корупція вважається головною українською проблемою та основною перешкодою на шляху до перемоги. А викриття корупційних схем, що практикуються у воєнний час, стало одним із найпопулярніших жанрів.

Звичайно, регулярна зміна трендів і прагнення їм наслідувати були характерні для нашого публічного простору і до повномасштабної війни. Але якщо раніше випадання з тренду могло позначитися на кар'єрі, на заробітку та колі спілкування, то після 24.02.2022 року ставки різко зросли. Випасти з тренду в розпал кровопролитної війни – значить із високою ймовірністю нарватися на звинувачення в зраді та отримати тавро ворожого пособника.

Відповідно, оптимальною лінією поведінки в публічному просторі стає конформізм і чітке дотримання кон'юнктури. Усі починають писати назву країни-агресора з маленької літери – і ви також переходите на нову орфографію. Усі шукають витоки нинішньої війни у Пушкіна та Толстого – і ви теж шукаєте їх там. Усі забувають про українську корупцію – і ви про неї забуваєте. Усі згадують про українську корупцію – і ви про неї згадуєте. Ніхто не розглядає сценарій програшу України у війні – і ви також його не розглядаєте. Усі починають обговорювати можливість воєнної поразки – і вам потрібно не відставати від інших…

Ви можете озвучувати ірраціональні та алогічні речі. Ви можете озвучувати те, у що в глибині душі не вірите. Це не важливо. Головне, що ви разом із усіма. Головне, що ви у тренді.

Навпаки, власна думка і готовність публічно її відстоювати стають джерелом потенційних ризиків. Припустимо, сьогодні ви зі своїм непопулярним поглядом випали з тренду і зазнали соціального остракізму як зрадник. Навіть якщо завтра озвучене вами виявиться новим трендом, це не відшкодує тих іміджевих втрат, яких ви вже зазнали.

Читайте також: Сирота по-українськи

В Україні воєнного часу тренди означають набагато більше, ніж будь-які вітчизняні закони. Нещодавно в цьому довелося переконатися скандальній Ірині Фаріон. Протягом тривалого часу Ірина Дмитрівна абсолютно безкарно ображала російськомовних співвітчизників, хоча 10 стаття Конституції все ще гарантує вільне використання російської мови в Україні, а 24 стаття Конституції забороняє дискримінацію громадян за мовною ознакою. Але стигматизація російськомовних українців на тлі повномасштабної агресії РФ – це тренд, а тренди важливіші за Основний Закон.

Проблеми в пані Фаріон почалися тоді, коли вона пішла проти іншого тренду і почала поливати брудом російськомовних військовослужбовців. Напади на наших захисників – ким би вони не були – залишаються неприпустимими та неприйнятними. І випадання із цього тренду Ірині Дмитрівні, зрозуміло, не пробачили.

Цілком природно, що більшість публічних спікерів, журналістів, блогерів і звичайних користувачів соцмереж воліють не відхилятися від трендів і поширювати кон'юнктурний контент. Але іноді тренди змінюються, і вітчизняному кон'юнктурнику доводиться змінюватися разом із ними.

Вчорашні трубадури беззастережної перемоги з легкістю перетворюються на запеклих зрадофілів. А люди, які щодня пояснюють ненависть до всього російського, можуть легко стати ситуативними помічниками Росії. Не тому, що таємно працюють на Кремль, а тому, що працюють на власний соціальний капітал і прагнуть завжди бути у тренді.

Уявлення про програш України як можливу опцію вже стало новим вітчизняним трендом. А мета нашого супротивника – домогтися того, щоб новим українським трендом стало уявлення про неминучість програшу.

При цьому поразка може чудово поєднуватися з іншими модними трендами. Поразництво може бути стовідсотково україномовним. Поразництво може бути загорнуте в гарну патріотичну обгортку. Для Кремля це абсолютно неважливо. Як непринципово і те, кого саме українці звинувачуватимуть у нібито неминучому програші.

"Поразка у війні неминуча через зраду підлого і дволикого Заходу"; "поразка у війні неминуча через боягузливих і егоїстичних малоросів у тилу"; "поразка у війні неминуча через клоуна Зеленського та його поплічників", – Москву влаштує будь-яке з цих формулювань.

І неважко передбачити, що найближчими місяцями всі ці меседжі старанно вкидатимуть у наше інформаційне поле, сподіваючись на те, що рано чи пізно хоча б один із них стане новим вітчизняним трендом.

А решта залежить від того, чи багато хто з нас готовий добровільно полегшити противнику його завдання.

Михайло Дубинянський