"Ми там – де потрібні": вертолітники 12 окремої бригади армійської авіації про підготовку та польоти
Наша автівка мчить трасою між осінніх полів. Десь далі на горизонті здіймаються гори, перед якими помічаємо рух – летить гвинтокрил. Про себе всміхаємося, що ось і наші сьогоднішні герої.
Дитяча мрія, що стала реальністю
"Робочий день пілота починається ще за день до польотів – з постановки завдання і контролю готовності. Далі нас перевіряють і наступного дня після випробувань вертольотів та медичного огляду ми приступаємо", – розповідає льотчик 12-ої окремої бригади армійської авіації Андрій. За його плечима – понад 150 бойових вильотів.
Гвинтокрили в його житті – не випадковість. Андрій народився в містечку поблизу авіаційної частини. Дитиною він чи не щодня спостерігав польоти над власним будинком. Згодом спостереження переросли у справжню дитячу мрію, яку вдалося втілити в реальність.
"Була мрія з дитинства, потім вивчився і став пілотом. Маю досвід з 2014-го року. З 2020-го року почав виконувати завдання ще тоді в районі ООС (Операції Об'єднаних сил – УП), з перших місяців 2022 року беру участь у повномасштабній війні".
Щороку бригада має поповнення. За словами Андрія, приходять у середньому від чотирьох до восьми нових льотчиків. Цифра збільшилася з початком повномасштабної війни. Льотна спеціальність має свою специфіку й жорсткіший відбір у професійній підготовці, психологічній та медичній складовій.
Подекуди повертаються й ті пілоти, які проходили службу 5-10 років тому, а потім працювали в цивільних структурах.
У бригаді новоприбулі вертолітники вдосконалюють свої знання та опановують нові, переймають навички в колег із бойовим досвідом. Після підготовки виконують спершу завдання з перевезення людей, а згодом – беруться до бойових вильотів.
Передові авіанавідники
У перерві між розмовами до поля під'їжджає позашляховик. З нього виходить група військових, які розкладають рації. Вони – передові авіанавідники, чиє завдання – виявити ворожі цілі, зробити розрахунки, передати координати екіпажам та коригувати вогонь.
Незадовго по тому чуємо характерний гул – це наближається гелікоптер, а отже, тренування розпочато.
"…Курсом 330. Дальність 2300. Ферма, одноповерхова будівля. Лівіше 100. Броньована техніка противника".
Вертоліт проходить за заданими координатами та чекає наступних вказівок.
Примхи погоди та стрибки з парашутом
Літні та зимові польоти мають свої відмінності.
"Влітку велика проблема для вертольотів – це високі температури. Коли вище 30 градусів, двигуни гріються і це може впливати на можливості посадки.
А взимку є велика концентрація туманів і в холодну пору велика ймовірність обмерзання на гвинтах, на заскленні. Це часто заважає виконувати бойові завдання. Сильні морози впродовж тривалого часу теж можуть спричиняти несправності", – розповідає інший льотчик бригади, також Андрій.
Хлопець у 2017 році вступив у військовий виш, а з 2021 року почав службу вже у військовій частині. З березня 2022 року почав виконувати бойові задачі у складі екіпажу.
Перед самими стрибками проводяться інструктажі, бійці розв'язують тести, проходять наземну підготовку. З ними працюють інструктори щодо роботи основного і запасного парашутів, підвісної системи тощо.
"Ми там – де потрібні"
На плечах обох пілотів – чорний шеврон з написом "Ми там – де потрібні" та малюнком гвинтокрила. Це – своєрідний символ для вертолітників.
"В кожного льотчика ви побачите різний колір цього шеврона. Колір різниться від кількості бойових вильотів. Ось цей чорний – це 150 бойових вильотів", – розповідає Андрій.
Наступний шеврон після чорного – червоно-чорний. Він означає, що льотчик здійснив понад 200 бойових вильотів. Крім них, є ще коричневий, синій, блакитний.
Тим часом екіпаж здійснює останній на сьогодні політ, навідники дають фінальні вказівки та починають збиратися.
Ми дякуємо хлопцям за роботу та ще кілька хвилин спостерігаємо, як гвинтокрил віддаляється в промінні сонця, що неспішно суне за горизонт.
Автор Єва Фомичева
Фото Нікіта Грива, Єва Фомичева
