Таємний IT-івець у Чорнобаївці, HIMARS, "п'яна" флешка та Джарилгач. Як українські партизани допомагають звільняти Україну
На початку серпня п'ять підрозділів росіян на острові Джарилгач потрапили під удари HIMARS. На відео, яке опублікував Центр національного спротиву (ЦНС), видно, як окупанти шикувалися й тренувалися перед прильотом ракет.
За кадрами цієї спецоперації залишилось багато непублічних подробиць, але дещо вже можна розповісти.
"Люди, скажемо так, "підібрали" ДСК-флешку ("для службового користування" – УП), – розповідає речник ЦНС із позивним "Остап". – Вона потрапила в хороші руки в кафе, де пиячили росіяни. На ній були дані про навчання: дати, місця, залучення особового складу, офіцерів, техніки".
Центр, де працює Остап – військова організація, яка діє в рамках ССО та підтримує ненасильницький спротив, один із елементів національного спротиву, узаконеного в Україні з липня 2021 року.
В інтерв'ю УП речник ЦНС, офіцер ССО, розповідає про те, як партизан-IT-івець допоміг Збройним силам України зробити Чорнобаївку відомою на весь світ. Як прості українці зірвали плани росіян на легку й тотальну окупацію України. Та яким чином окупанти пристосовуються до життя в умовах спротиву українського підпілля.
Далі – пряма мова.
Саботаж
Без підтримки місцевого населення у військових мало що вийде – це аксіома. Навіть ненасильницький спротив – дуже дієвий механізм боротьби з ворогом.
По-перше, важлива передача інформації про розташування та кількість техніки, особового складу. Ми пояснюємо, як та якими засобами це робити, щоб було ефективно й максимально безпечно.
По-друге, психологічний тиск: графіті, патріотичні листівки або листівки з погрозами, українська символіка.
По-третє: сповільнення просування росіян. Це те, що, наприклад, робили лісники на Сумщині – валили дерева, не пропускали цілі колони.
Якщо говорити про саботаж, я часто згадую кейс завода Сітроен під час Другої світової. Щоб нашкодити німцям, там на вантажівки встановлювали щупи, які показували достатню кількість мастила. Але насправді двигуни працювали з мінімальними його об'ємами та масово ламалися за деякий час.
Існує багато способів саботажу. За правильного підходу кожний може бути ефективним на своєму місці. Якщо ви сантехнік, то точно знаєте, без наших порад, як зробити так, щоб в офісі окупантів, вибачте, "несподівано" все залило лайном і на декілька діб вивело з ладу приміщення. Але це метафоричний приклад.
На ТОТ (тимчасово окупованих територіях – УП) Херсонщини були випадки, коли електрики виводили з ладу електромережі. Комунальники не ремонтували приміщення нових "адміністрацій", посилаючись на відсутність матеріалів, палива. А директор однієї з лікарень імітував епідемію ковіду, щоб не обслуговувати росіян.
У Чорнобаївці у нас був просто надзвичайний хлопець. Коли ворог заходив у місто, він з друзями "хакнув" камери спостереження в аеропорту. На всіх щитових поміняв таблички, і поки росіяни шукали, де знаходиться доступ, транслював відео в онлайн.
Ми йому передали в окупацію "мавіки". Він навчився ними керувати і корегував вогонь по аеродрому. Зараз він живий, у нього все добре.
Симулякр
Після 24 лютого національний спротив став масовим явищем.
Із сайту ЦНС, який виконує насамперед "просвітницьку" функцію, навесні 2022 року нашу методичку завантажили 100 тисяч разів. А потім ще її тиражували, розповсюджували.
Ми пишаємося, що рух опору дуже швидко розрісся. Одразу після вторгнення в нас було дуже багато комунікацій (з тимчасово окупованими територіями – УП), телефонних розмов. Було щось на кшталт мережі з "десятниками", "сотниками".
Але потім це настільки стало трендом, що, мабуть, десь 80% того, що відбувається, ми не контролюємо. Тобто люди самі вибудовують свою роботу, проявляють ініціативу. Передають інформацію, поширюють листівки, малюють графіті.
Це реально вітчизняна війна. Боротьба громади з ворогом, який прийшов на нашу землю.
З самого початку цей спротив змусив росіян почуватися не в своїй тарілці, бути без підтримки. Зрозуміти, що попри їхні очікування з квітами зустрічати армію РФ не будуть.
У росіян це досі викликає дисонанс, бо в їхній свідомості завжди має бути той самий "центр прийняття рішень". Завжди є хтось, хто керує людьми. І якщо знайти, ліквідувати цей центр, то не буде і спротиву.
Але в Україні вони зустрілись з тим, що спротив став справді громадянським. І вони досі це не можуть усвідомити.
Ненасильницький спротив дав результат ще під час так званих "референдумів" у 2022 році, коли українці його ігнорували, не відкривали двері. Тому вони вимушені відтоді робити обходи по домах, пояснюючи це питаннями безпеки "виборців".
І зараз вони не можуть навіть створити масової картинки. Реальні голоси їм не потрібні, а картинка важлива. Тому є ці "каруселі", коли одних і тих самих людей возять на автобусах та знімають на камери.
Це навіть не імітація виборів, а симулякр. Просто копія того, чого не існує. Коли хтось пропонує зірвати ці вибори, я кажу: "Не можна зірвати те, чого немає".
Синергія
Ми не можемо заборонити дорослій людині в окупації взяти мисливську рушницю (щоб протидіяти ворогу – УП). Але ми до цього ніколи не закликаємо.
Були випадки, коли люди самовільно закидували адмінбудівлі, військкомати (під владою росіян – УП) коктейлями Молотова.
Для виконання бойових завдань на ТОТ є спеціально навчені люди. Такі, які нещодавно підірвали авто з "бюлетенями" в Новій Каховці. В результаті один військовий РФ – 200, двоє – 300.
Цивільним, які беруть участь у ненасильницькому спротиві, ми також пояснюємо: безпека – передусім. Тут використовуються ті ж навички військового життя, стратегування. Є загроза? Будь ласка, abort mission ("перервати місію" – УП). Ти нічого не робиш.
Інформацію передають різні люди. Є такі бабусі, які можуть заговорювати зуби ("Наши русские мальчики!") та доповідати нам. А є без гальм.
У нас була в Херсоні партизанка, яка під час окупації ходила у футболці ЗСУ, їздила на авто з відкритими вікнами та вмикала українську музику. Вона потрапила на підвал, її там катували. А потім, коли росіяни тікали, просто кинули десь за містом, і вона повернулась пішки.
В Сумах була бабуся, серденько. Сама собі другий телефон "придумала", з якого набирала. В неї така локація: четвертий поверх, а за вікном постійно багато техніки проїжджало. Вона інформувала.
Одного разу каже: "Ой, хлопці, втомилась я в цьому місті. Буду йти у сусіднє село, до подруги". Ми їй: "Куди? Там все заміновано". А вона: "Та я бачила, як вони мінують. Знаю, де там пройти". І от зникає бабуся на чотирі дні, а потім з'являється та починає вже з того села зливати інформацію.
Психологічний тиск, який чинять росіянам на ТОТ цивільні українці, та наші військові операції працюють у комплексі. Коли солдат РФ йде по Мелітополю та бачить десь намальований тризуб, а потім читає в Телеграм, що десь підірвана автівка, в нього складається пазл. Він розуміє, що проти нього працюють як бойові групи, так і цивільні.
Це – синергія, яка потужно працює. Ти хоч все листівками заклей, але якщо при цьому не буде прильоту, військових ліквідацій у тилу, то росіяни будуть сприймати ті листівки як порожні погрози.
І навпаки: якщо будуть тільки підриви авто, спецоперації без громадянського спротиву, протесту, то окупант переконається, що воює тільки із ЗСУ, а місцеві його підтримують.
Режим
Порівняно з весною 2022 року зараз набагато важче працювати, тому що деякий час після початку вторгнення росіяни ще не вибудували адміністративно-поліцейський режим.
Тепер на тимчасово окупованих територіях деінде вже стоять камери спостереження навіть за населеними пунктами. Розгорнута система РЕБ. Зустрічається системне забезпечення, яке дозволяє їм "відмотати" видалені дані з вашого телефона ледь не на тиждень назад. Тому тим, хто передає сюди інформацію, важливо знати, як швидко оновити смартфон до заводських налаштувань.
Все йде до стискання можливості вільно дихати. Наші люди, які мають патріотичні українські погляди, під постійною загрозою. Там запускають у черги ФСБ-шників у цивільному, які розкачують тему про те, яка погана влада та військові РФ. Того, хто найбільш емоційно та активно долучається до розмови, забирають на підвал.
Коли росіяни зрозуміли, що місцеві вже вивчили розташування всіх блокпостів, зробили їх "мобільні" версії. Мікроавтобуси, авто з особовим складом можуть зупинитися в будь-якому місці, щоб неочікувано почати перевірки.
На ТОТ посилили тиск із паспортизації, яку вони провалили. Це виглядає абсурдно: вони казали про одностайність на "референдумі", а тепер постійно кажуть про те, що треба йти отримувати паспорт РФ, погрожуючи фізичною розправою. Не надаючи медичні послуги, загострюючи гуманітарну кризу.
Багато людей просто вимушені брати російський паспорт, тому що їх катують, репресують. Це питання виживання.
В окупантів загалом велика проблема з фаховими колаборантами: лікарями, іншими спеціалістами. Тому вони ротаційним методом завозять своїх із РФ, заманюючи грошима, пільгами.
Так, є колаборанти, свідомі злочинці. Але окупаційній адміністрації треба постійно думати, де брати людей для співпраці. Намагатися вмовляти, заманювати грішми. Але тих, хто погоджується, точно не стільки, скільки вони хотіли б бачити.
Попри всі зусилля росіян, на тимчасово окупованих територіях українці продовжують чинити спротив. Люди не прогинаються, чекають на ЗСУ. І не просто чекають, а допомагають, передають інформацію. Про це важливо говорити.
Ми мусимо постійно пам'ятати про українців, які живуть там.
Для мене верх героїзму, коли людина в Криму, Луганську чи Донецьку, де за дев'ять років створили ідеологічний, тоталітарний ковпак, йде та вішає на вулиці жовту стрічку.
Ми не маємо права їх зрадити.
Євген Руденко – УП
