Бізон-сирота, віслюк з-під Бахмута й поросята з передової. Як у знищений росіянами екопарк на Харківщині повертаються тварини та життя

До повномасштабної війни у "Фельдман Екопарку" мешкало близько п'яти тисяч тварин 300 видів. Екопарк був однією з найпопулярніших локацій передмістя Харкова: на вихідних у ньому завжди був натовп, а на свята на трасі утворювалися величезні затори. 

З початком російської навали екопарк опинився в зоні бойових дій. Проте деякі співробітники та волонтери, ризикуючи власним життям, залишилися доглядати за тваринами. Шестеро з них загинули. Більшість тварин вдалося евакуювати, але близько 300 померли.

Попри тотальні руйнування та замінованість, 1 червня частина екопарку відновила роботу. Зараз тварини поступово повертаються додому, до них також приєднуються новачки з важкою долею.

"Українська правда" з'їздила в екопарк і поспілкувалася зі співробітниками про самовіддану роботу під обстрілами, евакуацію хижаків під наркозом і черепах на швидкій, адаптацію тварин до стресу та нових мешканців із передової. 

Всесвітній потоп

"23 лютого (2022 року) страшенно кричали папуги, просто розривалися, – згадує заступниця директора зооветслужби Світлана Вишневецька. – А так був звичайний робочий день, ніщо не віщувало біди".

В екопарку Світлана працює майже 12 років, до повномасштабного вторгнення була завідучкою відділу гризунів. Екопарк розростався на її очах. 

Також тут рятували диких і безпритульних тварин, проводили психосоціальну реабілітацію для дітей і дорослих із різними розладами та захворюваннями через екотерапію, анімалотерапію тощо. 

"Тут була зовсім маленька територія, все будували на очах, це була не робота, а наше життя, – розповідає Світлана. – І коли ми сюди приїжджали, всі жили однією родиною й отримували задоволення. Зараз, після того, як прийшли наші "брати", ви бачите, що трапилося". 

До російського кордону звідси – 25 кілометрів. Вже першого дня росіяни окупували Циркуни, розташовані поряд, через ліс. Окружна дорога стала "нулем", а екопарк – "сірою зоною".

До 24 лютого тут працювало близько 200 співробітників, опісля – залишилося близько десятка. Світлана була однією з них. Співробітники мешкали в будинку власника екопарку, на роботу приїжджали на автобусі. 

"Я щодня була тут, спочатку годувала тварин, – згадує Вишневецька. – Були такі випадки, що нас не пускали. З'являлися з нізвідки наші військові та говорили: "Туди не можна, бо там заміновано, розтяжки". І щоб тварини були неголодні, ми насипали багато їжі". 

Військові контролювали будь-яке переміщення співробітників, каже власник екопарку Олександр Фельдман, навіть коли треба було "принести води чи моркву" або просто відкрити вольєр.

"Вони щоразу під'їжджали поповзом сюди, – стверджує він. – А коли заходили, тут літали (російські) дрони, і як тільки тут з'являвся рух, вони (росіяни – УП) починали бити з мінометів". 

Найперше в екопарку вирішили замкнути всіх хижаків у зимових вольєрах на випадок "прильотів", бо найстрашнішим, каже Світлана, було "якщо б тварини вийшли на вулицю". Тигра, якому в стегно прилетів уламок, довго не могли загнати в зимовий вольєр. 

З перших днів екопарк залишився без води та світла, їжу для тварин привозили.

"Замість води давали сніг, – розповідає Вишневецька. – Було страшенно холодно в цей час, а у нас були теплолюбні тварини: ігуани, тапіри, черепахи. Для шпороносної черепахи, наприклад, температурний режим має бути 40°С вдень і 25°С вночі. Кидали тюки з сіном, щоб вони могли хоч якось зігрітися, бо якщо вони йдуть в анабіоз, просто гинуть".

В середині березня від мінометного обстрілу загинули два орангутани та шимпанзе. Померли також леви, кенгуру, копитні та інші. У деяких тварин від стресу зупинилося серце.

"В перший день, коли прилетіло, дикобраз бідний – кишки вилазять, а він хоче піти і сховатися, – зітхає Світлана. – Наш молодий шимпанзе – думали, що він спить, але поштовхали і зрозуміли, що він – труп. Наприкінці лютого патагонські мари загинули від інфаркту, бо їм краще померти, аби не було страшно". 

7 березня загинули перші співробітники. Працівник котельної помер від уламка, водія розстріляли росіяни, які прорвалися на територію екопарку. Світлана особисто бачила двох російських військових, які стріляли з тутешнього кафе. 

За кілька днів, 13 березня, в результаті обстрілу загинув співробітник, який годував лева. Також росіяни розстріляли двох кіперів (працівників, відповідальних за догляд та годування тварин – УП); точний час і обставини їхньої загибелі в екопарку не знають.

"Вони (росіяни – УП) вбили їх і сховали, завалили дошками. Наші військові знайшли їх у побутових приміщеннях", – згадує Фельдман. 

Деякі місцеві, попри обстріли, також приходили підгодовувати тварин. Серед них, каже власник екопарку, був 85-річний дідусь.

"Коли він добровільно прийшов, аби попоїти собак, вони (росіяни – УП) заставляли його відтискатися від полу, присідати, просто знущалися", – розповідає власник екопарку.  

4 травня від обстрілу загинув 15-річний волонтер, син співробітників, який допомагав тваринам та прийшов до екопарку поспілкуватися з іноземними журналістами.

"Хлопчик допомагав варити кашу, прибирати, готувати їжу для тварин, ми його сюди не пускали, – запевняє Фельдман. – Одного разу він все-таки прорвався, з мамою і татом приїхав, снарядом йому, бідному, відірвало ногу".

Частина тварин, зокрема дикобрази і єноти, розбіглись після "прильотів" у їхні вольєри. Тріо дикобразів, стверджує Світлана, бачили в кафе на Салтівці. Білих вовків і страусів – в різних куточках Харківщини, а біля блокпоста неподалік був помічений табун оленів-утікачів. Зараз один із них повернувся до свого вольєра, інші часом приходять до нього та "розважають через стінку".

Ноїв ковчег

З перших днів в екопарку почали готувати тварин до евакуації. В найактивнішу її фазу співробітники приїжджали сюди кілька разів на день. Найпершими вирішили евакуювати хижаків, аби не наражати всіх на додаткову небезпеку. Вся евакуація проходила під обстрілами, співробітникам допомагали п'ятеро волонтерів.

"Тут у нас були три бурих ведмеді, поруч – бенгальскі ведмеді, далі – леви, якраз ці вольєри вивозили першими, – розповідає Світлана. – Коли евакуювали гепардів, наступного дня приїжджаємо – туди прилетіло. Тому насамперед вивозили тих, хто цього потребував".

Сотню великих тварин потрібно було перевозити під наркозом. Знайти необхідні препарати в той час було складно. Ведмедів, наприклад, через відсутність наркозу навіть думали присипляти, але врешті відмовилися від цієї ідеї.

Решту тварин евакуйовували "малими дозами" – на вантажних машинах, які співробітники називали "крокодили", і навіть на машині швидкої допомоги. 

"Шестеро верблюдів вивозили на великих вантажних машинах, черепах – на швидкій, – перераховує Вишневецька. – Коли вивозили шимпанзе, вони були голодні. Вискакує, хапає курку, п'є кров, хоче зігрітися і дивиться тобі в очі, а ти нічого не можеш зробити. 30 великих ара гіацинтових і пальмових какаду я ловила, ховала в мішки. Жоден мене не вкусив – допомагали, щоб нам було легше, хотіли вижити". 

Перших собак із розплідника, в якому мешкало 14 елітних порід (мастино наполетано, кане-корсо, англійський та французький мастиф тощо), зокрема шість чемпіонів світу, через відсутність транспорту вивозили на власних автівках. Далі – вже з командою екопарку. Зараз із 165 голів залишилося 13.

"Деякі собаки були в такому стані, що їх несли на руках, – згадує директор розплідника Валерій Уваров. – Всіх тварин вивели, багато загинуло, частково роздали, бо в той період розмістити їх було ніде". 

Тварин відправляли в евакуацію по всій Україні. Більшість попрямували до екопарку в Ковалівці під Полтавою. Білі леви поїхали до одеського зоопарку, ведмеді – до реабілітаційного центру "Парк хижаків Арден" на Хмельниччині, собаки – в Чутово на Полтавщині тощо.

"Ми розпихали всіх, кого куди можна, – розповідає голова зооветслужби екопарку Аліна Манжос-Кирилівська. – Частину тварин Олександр Борисович (Фельдман) до себе забрав, єнотів – співробітники до себе додому. Хижаки наші по всіх зоопарках України розкидані".

20 червня Світлана поїхала до Ковалівки, щоб "бути при своїх тваринах", там вона доглядала за ними. Повернулася в Харків лише тиждень тому.

"Тварини мають бачити обличчя тих, хто з ними перебував, – наголошує вона. – Наприклад, наші тапірчики – у нас народилося (дитинча), і це була сенсація. Я 10 днів разом із ними "жила" в одному вольєрі, вона ссала мій палець замість соски. Слава богу, дитина зараз жива, перебуває в Ковалівці".

Воскресіння

На вході до екопарку – вивіска з назвою, від якої майже нічого не лишилося. З одного боку – мапа з дірками, з іншого – розбитий кіоск. 

Трохи далі всередині – будівля центрального корпусу з вибитими шибками, в якому, кажуть в екопарку, досі стоять холодильники з м'ясом для хижаків. На першому поверсі будівлі колись жили примати. Шість років тому в екопарку народився шимпанзе, що було знаковою подією. Також тут була юнацька база, займалися діти. 

"Буквально напередодні війни почали робити дах, добудовували цілий поверх, – розповідає Аліна. – Думаю, ця будівля ремонту найближчим часом не підлягає, бо були і прямі влучання, і дах пробитий, і горіла вона зсередини".

Йдемо далі алеєю, що поросла травою. Скло вольєра з мавпами зрешечено дірками.

"Бачили фільм "Дружина доглядача зоопарку"? На 90% те, що було тут, показано в цьому фільмі, – розповідає Фельдман. – Вони (росіяни – УП) стояли тут і розстрілювали вольєр, як тир, із пістолетів, із автоматів – вбивали тварин, граючись".

Проходимо повз яму. Аліна каже, що це від загиблої тварини, яку нещодавно відкопали собаки.

Голова зооветслужби мешкає в сусідньому селі Черкаська Лозова, має власну стайню. Коли Манжос-Кирилівській вдалося евакуювати коней до безпечного місця, вона повернулася до Харкова. 

Зараз, після того як до екопарку почали повертатися його мешканці, Аліна також повернулася, аби "привести до ладу все поголів'я тварин". Наразі їх тут небагато – близько 3-5% від загальної кількості. Тварини, каже Манжос-Кирилівська, адаптуються на старому-новому місці по-різному.

"Муфлони повернулися з Ковалівки десь півтора тижня тому, вони бояться переїзду і нового середовища, якщо почнуться обстріли – розвернуться і вийдуть, – розповідає Аліна та запрошує нас до вольєра з яками. Один із них починає гарчати.

"Так, я знаю, що ти злюка! – всміхається вона та радить: – Яки – хлопці трохи агресивні, бодаються, близько не підходьте. Вони навпаки спокійно (адаптуються), чим більша тварина – тим спокійніший у неї характер". 

Поруч, у вольєрі з угорськими коровами – бізон Сашко, який тільки-но повернувся до екопарку. Поки його сусіди буцаються, він самотньо ходить віддалік та майже не дивиться на нас. Батьки Сашка загинули під обстрілами. 

"Коли привезли сюди, був у жахливому стані: голодний, облізлий, худий, – розповідає Світлана. – Наші співробітники вигодовували його. Зараз, слава богу, вичухався. Кожна тварина потребує любові й уваги, і коли це даєш, швидше адаптується і приходить до тями". 

Деякі тварини так і не змогли оговтатися від отриманих під обстрілами травм. Два тижні тому в екопарку, попри довге і дбайливе лікування, загинув валійський поні.

"Під час бойових дій у нього була травма носової кістки, – розповідає Аліна. – Приїхав сюди, почалася спека, пішло запалення, кістка прогнила наскрізь, як онкоутворення. Ми його лікували, здавали аналізи, робили рентген. Врешті, на жаль, врятувати його не вдалося". 

Люди також віддають до екопарку своїх тварин, яких "немає куди прилаштувати" – наприклад, нубійських кіз і морських свинок. Також приносять диких тварин: оленят, козуль, птахів із поламаними крилами. Розміщенням та реабілітацією останніх займається проєкт "Добрий дім".

Тих, кого неможливо вилікувати, залишають, решту після реабілітації випускають у дику природу.

"Ось пташка хижа, в неї був дуже сильний вивих плечового суглоба, ліве крило взагалі не підіймалося, – вказує Аліна на грізного птаха в клітці. – У природі його б просто зжерли або він би помер з голоду. Поки я не знайшла цю клітку, він тиждень у мене вдома жив. Вже практично ідеально літає".

У День захисту дітей, 1 червня, відновила роботу частина екопарку – Долина альпак. Локацію, яка розташована по інший бік траси від основної території, повністю розмінували.

Зараз у Долині альпак вирує життя, відчувається разючий контраст порівняно з основною частиною екопарку. Навіть у будень тут багато відвідувачів. Газоном мирно блукають альпаки, верблюди та віслюки. В кафе готують обіди. Про війну тут нагадує лише табличка з інфографікою про загиблих співробітників і тварин, а також вказівник зі словом "Укриття". 

"Крупних тварин у нас тут десь 25 голів, – розповідає Аліна. – Верблюжатко, до речі, народилося вже під час війни, в Ковалівці". 

Діти граються з поні незвичного плямистого забарвлення, наче в корови. В екопарку її кличуть Ситха, хоча спочатку думали, що це Коко Шанель, її донька. Виявилося, що під час евакуації переплутали паспорти, а Коко Шанель продали. Адаптується Ситха складно.

"Повернулася до нас вже вагітна – в Ковалівці, а може, десь під час евакуації підзалетіла, – припускає Манжос-Кирилівська. – Через стрес у неї періодично починається лактація, по задніх ногах молоко тече й утворюються лисини, мокрі екземи".

Також у Долині альпак перебувають тварини "Доброго дому". Серед них – троє диких поросят. Двох із них близько місяця тому передали з Харківського напрямку військові 92-ої бригади, ще одного – місцеві мешканці. Тоді вони були зовсім маленькими, зараз вже трохи підросли. За місяць їх планують випустити в одному з заповідників у центральній частині України.

"ЗСУшники любили їх, вигодовували молочною кашею, – схвильовано розповідає Світлана. – Плакали (коли віддавали), ми також плакали, дякували, що вони їх привезли. Це брати-сестри, їхня мати загинула".

Ще одного мешканця Долини альпак, віслюка мальтійської породи Красунчика, близько двох місяців тому привезли з-під Бахмута військові 93-ої бригади. Віддавали також зі сльозами на очах.

"Його господар – кавказець, гарячий хлопець, – стверджує Валерій. – Треба було евакуюватися, а без віслюка він їхати не хотів і віддав його бійцям під розписку. Ті знайшли час і привезли його до нас. Віслюк поки буде жити тут".

Аліна кличе Красунчика Дідом через те, що коли його привезли, він був у поганому стані, в екопарку навіть думали, що він помре. Зараз він майже відновився, залишаються тільки проблеми з копитами через те, що тривалий час йому не робили "манікюр".

"Привіт, Дідуль, йди-но сюди, зайка моя! – вітається з Красунчиком керівниця  зооветслужби та запрошує нас до нього: – Він добрий хлопець, не кусається, не б'є.  

Приїхав у гнітючому стані, мав величезну гематому на шиї. Найімовірніше, йому по шиї щось прилетіло. Спина була підполамана, не можна було провести рукою, він відразу осідав. І бачите, які ноги – як у капцях зношених.

У нього психіка вже змінилася: люди, які мешкали на Салтівці чи тут – вже інші, і тварини також".

Зараз Красунчика з загального вольєру просто неба перевели в окремий закритий через надмірну активність – він чіплявся до бика.  

"Ми його закрили, він протестує, хоче на вулицю вирватися, – посміхається Аліна. – Заганяв сьогодні корову, любов у нього нестримна. Корівка – теж самець, але це його не зупиняє. Відселили, аби корова могла прийти до тями".  

Друге пришестя

В основній частині екопарку на землі серед розбитих і порожніх вольєрів лежить купа уламків від снарядів реактивних систем залпового вогню. Співробітники наголошують: це лише десята частина того, що тут знайшли.

Нині в екопарку триває розмінування, з території вивезли вже кілька машин із боєприпасами. Через велику площу – понад 140 гектарів – цей процес потребує великих коштів.

"Зараз боремося за те, щоб знайти гроші на розмінування, – пояснює Олександр Фельдман. – Ми за 12 років не взяли з жодної людини жодної копійки. Колосальні суми на розмінування змушені платити самі. Вже витратили близько 3 мільйонів гривень".   

Підрахувати збитки, каже власник парку, дуже легко, бо "зруйновано все". Проте конкретної суми не називає. 

"Парк, який будували 12 років, перетворили на руїни – будуватимемо практично з нуля, – каже він. – Команда налаштована рішуче, я теж – аж до того, що продаватиму своє майно, але парк відновлю".

Через руйнування та замінування тварин до екопарку повертають нешвидко – лише після створення для них комфортних та безпечних умов. 

"Електрику провели, але ще не по всій території, – розповідає Аліна. – Досі якам привозимо воду – бак стоїть, оленю тягаємо воду відрами".

На початку жовтня в екопарку планують влаштувати бал хризантем – традиційний захід, який проводять із 2012 року і який, за підрахунками співробітників, за цей час відвідало 4,5 мільйона людей.

Навесні планують почати будівництво нового комплексу для "Доброго дому", до складу якого входитимуть розплідник для собак, притулок для домашніх тварин і реабілітаційний центр для диких і екзотичних тварин, які потрапили в біду. 

Найближчим часом у екопарку чекають на повернення 12 бізонов із Ковалівки та пари білих левів. А зрештою – і всіх інших. Проте навіть після повернення наслідки пережитої катастрофи тварини відчуватимуть ще довго.

"Для всіх найстрашніше слово – війна, – каже Світлана. – Страшно було всім: тварини пережили те ж саме, що і ми – нервову систему і у них, і у нас потрібно відновлювати". 

Дмитро Кузубов, фотографії – Каміла Янар