"Ми не можемо допомагати росіянам вбивати наших людей". Які проблеми фронту проходять повз командування Медсил

"Я прокинулась у підвалі Часового Яру, місто щохвилини обстрілювали з чогось важкого. Почалося літо, Бахмута вже не було, наші позиції були під ним.

Мені сказали, що я їду на евакуацію в поле – а з тієї ділянки в нас половина екіпажів не верталася. І коли ти чуєш "половина не верталася" у фільмах, то це означає, що інша половина верталася. А коли ти чуєш це наживо… Половина – це дуже багато.

Пізніше командир сказав, що мені не треба їхати в поле – там щойно загинув наш лікар; мені треба йти на стабпункт і зустрічати важкопоранених зі своєї роти. Це люди, з якими я жила та їла півтора року. Усі були важкі, але, на щастя, живі.

А потім привозили тіла. Я вирішила, що сама їх обшукуватиму, фотографуватиму і пакуватиму. 

"Мої" лежали на наших найдорожчих пластикових ношах, по 40 тисяч, їх передали волонтери. Ноші треба було забрати, але я прийшла і просто розрізала на них шлейки, я не змогла перекласти своїх друзів на бетонну підлогу. 

Я обшукую їх, а навколо все вибухає. Переді мною повний коридор трупів. Юра, з яким ми дружили з першого дня в роті, уже зовсім не схожий на людину – він твердий, як дерево, і дуже холодний. У його розгрузці лежав снікерс, я відтоді не можу їх їсти. 

Я намагаюся їх фотографувати і водночас не дивитися на них – це досить складна задача. А ще їх треба було підписати – ім'я, підрозділ. У мене не було ніяких папірців, а в Євангеліє, яке я знайшла, не було пустих сторінок. 

На стінах висіли дитячі малюнки – звучить, як повне безумство, – я взяла один із них (де були намальовані танк, сонечко, "я вірю в ЗСУ"), розірвала на дві половини, а потім ще раз на дві. Так у мене вийшло чотири папірці.

Ми залишили там 200-х, бо їхньою евакуацією в деяких місцях чомусь займається не держава. Вони ніби чекають свою маршрутку – наступний волонтерський рейс".

Так старша бойова медикиня роти одного з підрозділів Сил ТРО, до великої війни – аспірантка та менеджерка громадської організації, Аліна Сарнацька описує свій найскладніший день на фронті. 

З початку вторгнення вона служить у піхоті. Аліну не взяв на війну військкомат, але взяли знайомі ТРОшники. Враховуючи її стать і довідку з дводенних медкурсів від Червоного Хреста, розподілили в медики. Після чого Аліна гуглила, чим має займатися бойовий медик. Єдиним, що їй допомогло в цьому пізнанні, стала методичка полку "Азов".

Окрім того, що розказана Аліною історія з-під Бахмута жахає, вона демонструє кілька проблем, з якими стикається бойовий медик в Україні. Це, зокрема, нестача нош і відсутність системної евакуації загиблих.

Усе це стало особливо відчутним влітку 2023-го, коли один фейсбук-пост про неякісні турнікети, що потрапили до 82-ої десантно-штурмової бригади ЗСУ через командування Медичних сил, привернув увагу до системних проблем у медичному забезпеченні фронту. І цих проблем виявилося чимало.

Але найгірше – що навіть після великого скандалу вони є помітними не для всіх.

У цьому тексті "Українська правда" розповідає, як і з чого почалося велике обговорення неякісного такмеду в армії, деталізує, що саме викликає обурення в бойових медиків і як це можна виправити, а також, як на цей скандал реагують у командуванні Медичних сил.

Саме ж командування Медсил не відреагувало на запит УП прокоментувати ситуацію із забезпеченням фронту.

Точка кипіння – наступ на півдні 

Людиною, яка написала той самий пост про неякісні турнікети для 82-ої бригади, є Оксана Корчинська – волонтерка та координаторка одного зі стабпунктів на межі Запорізької та Донецької областей. Ця межа – зона активного наступу української армії на півдні. 

Пані Оксана провела у фронтових стабпунктах 17 місяців і за цей час, як розповідає вона УП, бачила не один китайський – тобто неякісний і непрацюючий – турнікет.

Втім, цього разу, за її даними, китайських турнікетів на фронті мало опинитися занадто багато – близько 50-60 тисяч штук. І що найгірше: ці турнікети мали зайти через командування Медичних Сил ЗСУ (КМС) – орган, який у теорії мав би не допускати такі речі на фронт. 

Уперше неякісні турнікети потрапили на очі пані Оксани ще торік – КМС намагалося розподілити їх в одну з бригад ТРО:

"Але там комбриг був молодець! Він вислухав своїх бойових медиків, не побоявся і написав рапорт (відмову – УП). 

Нам відповіли, що неякісні аптечки закупило посольство України в Туреччині за кошти чеських благодійників. Там ще оклюзійки (наліпки, що використовують при пораненні грудної клітини – УП) були неякісні. Аптечки вдалося повернути й отримати нові – з турнікетами CAT; а з оклюзійками допомогли благодійники".

Наступного разу з неякісними турнікетами пані Оксана зіткнулася у червні цього року. Бойові медики морпіхів, що працюють на межі Запорізької та Донецької областей, надавали допомогу своїм сусідам, бійцям новосформованої штурмової бригади з аптечками від КМС, і в їхніх руках порвалися три турнікети.

Останньою краплею для розголосу стали аптечки щонайменше трьох підрозділів, зокрема згаданої вище 82-ої бригади, що побачила на своєму стабпункті пані Оксана в липні. Вони були напаковані китайським мотлохом.

Як згодом заявить командування Медсил ЗСУ, відмиваючи себе від скандалу – це була допомога від Литви. 

З чим зіштовхуються бойові медики і як це змінити

Такмед у формі аптечок, медпрепаратів та інших розхідників потрапляє на фронт двома шляхами – напряму через КМС або госпіталі, до яких прикріплені стабпункти, або ж через волонтерів. Переважно йдеться про спеціалізовані фонди, зокрема "Лелека", "Птахи", "Тактична медицина Північ" тощо.

При тому, КМС може як розподіляти гуманітарну допомогу від інших країн, так і самостійно проводити закупівлі, до яких на тлі скандалу із забезпеченням фронту теж виникали запитання. Усі закупівлі непублічні. 

Співвідношення державного і волонтерського забезпечення в кожному підрозділі різне. 

Наприклад, у начальника однієї зі взірцевих медслужб ЗСУ Валентина* (ім'я змінене) – близько 90% державного забезпечення такмедом і 10% волонтерського. У держави замовляють базу – медикаменти, турнікети тощо. У волонтерів – більш спеціалізовані, на кшталт назофарингеальних трубок, бандажів, оклюзійок. Через волонтерів забезпечення йде швидше і можна брати великими партіями за кордоном.

Втім, приклад Валентина – радше виняток.

У медроті Аліни з ТРО, історію якої ми розповідали на початку цього тексту, ситуація кардинально інша: 99% волонтерки і 1% від держави.

"За весь час служби старшим медиком від батальйону я отримала 10 волонтерських нош, 3 американські сумки бійця-рятувальника, 50 турнікетів CAT, 10 упаковок "Парацетамолу" – це на 100 людей. І це була розподілена батальйоном гуманітарка, це не від держави.

От що точно, мабуть, від держави – так це брезентова сумка з хрестом з фільмів про Другу світову. Там усередині бинти 1970-го року виробництва, марлеві відрізи й затискачі тих часів", – розповідає медикиня.

"Усе, що в нас є, я шукала і отримувала сама. Якби не фонд "Лелека", то всі мої люди вмерли б", – додає дівчина.

Щоб виокремити головні проблеми із забезпеченням бойових медиків, окрім медикині Аліни, начмеда Валентина та координаторки стабпункту Оксани Корчинської, ми також поговорили з:

Борисом Хмілевським – інструктором, бойовим медиком одного з підрозділів Сил ТРО, який займається тактичною медициною з 2014 року;

Юрієм Кубрушком та Іриною Гук з фонду "Лелека", який поставляє на фронт такмед для військових і бойових медиків з 2014 року.

1. Неякісні турнікети 

Турнікет – це головний розхідник війни і, відповідно, найпопулярніший запит бойових медиків до волонтерів. Це одноразовий дорогий (американський CAT коштує 1400-1800 гривень за штуку) засіб для зупинки кровотечі, який потрібен кожному військовому в кількості 3-4 штуки. 

Головна проблема з турнікетами полягає в тому, що замість нормальних сертифікованих турнікетів до військових потрапляють китайські підробки. При тому передати ці підробки можуть як волонтери й небайдужі громадяни, так і – що критично – командування Медсил. 

Так стається через те, що командування Медсил не має превентивних вимог до турнікетів, аптечок тощо, що їх надсилають інші країни, та не фільтрує те, що отримує.  

"Ми ж не говоримо західним партнерам: дайте нам будь-який танк. Ми кажемо: нам потрібні Abrams і Leopard. Ми не просимо танки з музеїв, хоча формально вони теж є танками. Якщо потрібні Himars, ми кажемо: дайте Himars. Чому ми не кажемо, що нам потрібні надійні турнікети CAT або SOFT?" – ставить питання Юрій Кубрушко з "Лелеки".

Він додає, що наївно чекати виробництва якісних турнікетів у країнах, що не ведуть бойові дії – тобто не лише в Китаї, а й у Європі. США – єдина країна, яка регулярно веде бойові дії та має культуру збору даних для розробки стандартів. 

Найгіршим наслідком використання неякісного турнікета є смерть – людина знекровлюється через те, що турнікет рветься або не тримає тиск.

"Виживання бійця більш ніж на 90% залежить від того, чи вдасться зупинити йому критичну кровотечу після поранення. Наших людей і так вбивають росіяни, ми не можемо допомагати росіянам вбивати наших людей", – пояснює бойовий медик Борис Хмілевський.

Як поліпшити ситуацію: сформувати вимоги до турнікетів, аптечок тощо; почати фільтрувати меддопомогу, що надходить від західних партнерів.

2. Брак евакуаційної броні 

Бойовим медикам критично не вистачає медичної броні для евакуації. Військових у кращому разі вивозять з передової на звичайній броні – М-113 або БМП, у гіршому – на звичайних, вразливих до обстрілів і уламків пікапах.

У зразковій медслужбі Валентина – два броньованих санітарних авто, хоча потреба є в п'ятнадцяти. У медроті Аліни взагалі немає медичної броні. Один із її друзів-медиків загинув під час евакуації поранених.

"Ми постійно просимо зброю, техніку... А де взагалі медична броня? На думку держави, два контужених медики у старому Mitsubishi L-200, купленому за волонтерські кошти, чудово справляються?" – не приховує свого обурення Борис.

За словами Оксани Корчинської, окрім браку спецтранспорту, є ще питання з тим, як КМС його розподіляє. Наприклад, ще пів року тому професійний, обладнаний під евакуацію, кейсевак привозив на її стабпункт продукти з дніпровського госпіталя.

Брак евакуаційного транспорту не лише ставить під величезний ризик життя медика, а й збільшує час евакуації для пораненого. 

Аліна та Борис страшенно обурені словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, що 80% поранених отримують медичну допомогу впродовж "золотої години" (перша година після поранення, упродовж якої треба почати надавати кваліфіковану меддопомогу).

В умовах нинішньої війни, зокрема відсутності евакуації повітрям, це нереальні цифри. У Бориса від моменту поранення до завезення людини на перший стабпункт у середньому проходить від трьох годин, у Аліни – іноді від шести.

Працюючи на сході, УП зустрічала військових, яких привозили на стабпункт навіть не в першу добу після поранення. 

Як поліпшити ситуацію: сформувати чіткий запит до західних партнерів на медичну броню, використовувати медичну техніку за призначенням, укомплектувати евакуаційний транспорт відповідно до вимог бойових медиків.

3. Застаріла картка пораненого

Досі частина бойових медиків послуговується радянською карткою пораненого, що має назву "форма-100".

По-перше, вона незручна для заповнення та містить застарілий перелік поранень – на кшталт ядерної та хімічної зброї.

По-друге, вона часто надрукована російською.

Як поліпшити ситуацію: перейти на сучасні НАТівські картки пораненого від американського комітету ТССС.

4. Відсутність єдиного органу, який би опікувався бойовими медиками 

На фоні скандалу з турнікетами та виборюванням права на кров особливо помітно, що робота бойових медиків перебуває в зоні відповідальності одразу кількох органів: КМС, Генштабу, МОЗу. І водночас не перебуває під патронажем жодного з них.

Більшість героїв цього тексту сходяться на думці, що бойові медики значною мірою виконують свою роботу завдяки волонтерській підтримці. 

"Наразі ми не бачимо жодного органу, який взяв би на себе відповідальність і розробляв політику, формував стандарти, плани закупівель. Хто б казав, скільки нам на рік треба аптечок і де їх взяти. Що ми купуємо, що ми просимо у партнерів", – пояснює потребу єдиного органу Юрій Кубрушко з "Лелеки".

Як поліпшити ситуацію: визначити єдиний орган, відповідальний за освіту, потреби та закупівлі для бойових медиків.

5. Бюрократія

Окрім пасивності командування Медсил, червоною ниткою через проблеми із забезпеченням медиків на фронті проходить ще одна – бюрократія в армії. І цей пункт більше стосується саме бойових медиків.

На початку цього тексту координаторка стабпункту Оксана Корчинська називає "молодцем" командира однієї з бригад ТРО, який відмовляється (!) від аптечок з неякісними турнікетами. 

Це велика рідкість, адже у військових колах у принципі не прийнято скаржитися. Навіть якщо ціною цього може бути твоє життя.

Як пояснює УП начмед Валентин, немає жодного наказу, який зобов'язує керівника частини або керівника медпункту батальйону приймати на баланс неякісні аптечки чи турнікети. Адже кожному прийому аптечок, турнікетів чи інших розхідників передує огляд. Так само, як із машинами чи зброєю.

"Начмеду дуже зручно сказати: винна пані Остащенко (Тетяна Остащенко – командувачка Медсил ЗСУ – УП), бо вона дала неякісні. Вона винна, бо вона їх не перевірила, не переукомплектувала. Але у процесі передачі на бригаду підписалися дві сторони", – розповідає Валентин.

Начмед бригади має оформити заяву, наприклад, на отримання аптечок. Далі оглянути їх, прийняти на баланс і за потреби списати. По кожній аптечці, щоб її списати, треба провести розслідування. 

Це довго, важко і для цього потрібні люди, яких часто немає.

Втім Валентин обирає для себе саме цей шлях. За все повномасштабне вторгнення його бригада отримала від КМС близько 8 тисяч аптечок; приблизно тисяча з них була втрачена, зокрема в боях – по них ведеться розслідування. 

Щоб обходити ці бюрократичні процедури, медики працюють з волонтерами. Дехто "в білу" – тобто офіційно приймаючи аптечки на баланс, дехто – неофіційно, звітуючи фотографіями.

"В однієї з бригад є стікер "візьмемо, але без актів", – сміється Аліна. – І ми це робимо не тому, що хочемо потім продати на eBay. А тому що в нас просто немає стільки людей, які будуть цим займатися".

Як поліпшити ситуацію: спростити процедуру отримання на баланс та списання майна для військових.

Реакції та висновки

Фейсбук-пост Оксани Корчинської про неякісні турнікети в аптечках 82-ої бригади зібрав шість тисяч поширень. А також змусив КМС публічно реагувати на скандал і захищати свою позицію на засіданні комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки 31 липня.

Як наголошують герої цього тексту, медійність нині – один із найдієвіших ресурсів в українській армії.

Публічно КМС намагалося "відмазати" себе від конфлікту тим фактом, що командування не купувало неякісні аптечки, а лише перерозподілило бійцям допомогу з Литви. А вже на засіданні комітету, як розповіла УП депутатка і членкиня комітету ВР Соломія Бобровська, детальніше пояснювалося, що матеріально-технічна допомога, яка заходить в Україну, не перевіряється. Це стало для неї новиною.

"Ми питали (у командувачки Медичних Сил Остащенко – УП): "Як ви могли видати ці неякісні підробки?" Нам відповіли: "Ми його не перевірили, бо в нас немає стандартів якості". Це була задача Остащенко за час перебування на посаді – зробити нормативний документ про базовий елемент медицини!" – наголошує Бобровська.

Другою новиною, продовжує депутатка, для неї став той факт, що в Україні досі немає стандарту якості аптечки. Тому на фронт потрапляє все – від того, що купують небайдужі українці, до класної американської аптечки IFAK.

Чи діє наразі перелік медзасобів для військових аптечок, який ще у 2017 році затверджувала Уляна Супрун – питання до Тетяни Остащенко.

Сама Остащенко, як розповіли УП ще двоє героїв цього тексту, що виступали на комітеті, не зрозуміла рівень проблем із забезпеченням фронту. 

"Кілька разів була сказана фраза про те, що в нас тут не фейсбук-демократія. Якщо комусь щось не подобається, то вони мають звертатися в установленому порядку, бо в них немає скарг від бригад. Хоча це неправда, усі, хто були на тому комітеті, знають, як працює армійська система і що таке тиск", – розповідає медик Борис Хмілевський.

Частину претензій до командування Медсил на комітеті "відбивала" Ганна Маляр.

Зрештою комітет вирішив дати пані Остащенко два тижні, які збігають 14 серпня, на те, щоб перевірити всі військові аптечки та замінити в них неякісні компоненти. До її звільнення обговорення не дійшло.

"Кілька місяців тому була думка комітету направити лист на головнокомандувача та міністра оборони (щодо Остащенко – УП) через проблеми з ВЛК, але ситуація трохи вирулилася. Ми її пошкодували, не направили звернення. 

Цього разу "слуги" поки дали задню, чого – чи на прохання главкома, чи Генштабу, ще ОП. Частина людей вирішили, що це спланована атака на Остащенко. Це звучало дивно, бо як з ТЦК СП (територіальні центри комплектування та соцпідтримки – УП), по всій Україні проблеми ідентичні", – розповідає Бобровська.

***

Станом на середину серпня ситуація з неякісними аптечками в трьох бригадах, яку виявила і підсвітила пані Оксана, почала частково змінюватися.

В одній з цих бригад командування Медсил повністю почало змінювати китайські турнікети на якісні американські SOFTи. В інших двох якісні SOFTи почали додавати до виданих раніше китайських, розповідає пані Оксана.

Другий варіант – погане рішення, адже SOFT-ом, по-перше, користуватися важче, а по-друге, взагалі треба навчитися користуватися. Тому за наявності цих двох турнікетів військовий, імовірно, обере саме китайський, який, із високою ймовірністю, не спрацює.

До заміни оклюзійних наліпок, які також були неякісними, справа дійшла тільки в одній бригаді.

Усі бригади чекають на якісні кровоспинні бинти замість китайської спресованої марлі.

Ольга Кириленко, УП