Порожній "Львівський арсенал". Як ЗСУ за 1,5 мільярда не отримали жодної міни
Листопад 2022 року. Російські ракети б'ють по українських електростанціях. Люди в Києві та інших містах закуповують генератори і свічки, готуючись до повного блекауту й тотальних проблем зі світлом, газом і теплом.
11 листопада Збройні сили України нарешті звільняють Херсон і витискають російську армію на лівий берег Дніпра. Під Бахмутом і в інших точках східного фронту ідуть важкі кровопролитні бої.
Цього ж дня Міністерство оборони укладає контракт із фірмою "Львівський арсенал" на поставку великої партії вкрай потрібних мінометних пострілів 120 мм і 82 мм.
Сума угоди становить майже 1 мільярд 400 мільйонів гривень, або – за офіційним курсом того часу – майже 38 мільйонів доларів. Від МОУ угоду підписує т.в.о. директора департаменту військово-технічної політики Олександр Лієв.
За даними УП від джерел у силових колах, "Львівський арсенал" повідомив, що має експортну ліцензію в одній із країн Європейського Союзу, а незадовго до того компанія була внесена Кабміном в офіційний перелік так званих спецімпортерів зброї. Тож за кілька днів після підписання договору міністр оборони Олексій Резніков дає добро на здійснення передоплати за контрактом – майже 100% суми угоди.
Поставки мали розпочатись уже в грудні 2022 року, а повністю завершитись до кінця лютого 2023-го. От тільки зараз надворі липень, а жодної міни за передоплаченим контрактом Міноборони досі не отримало.
Відповідь на очевидне запитання "Як же так?" складається з відповідей на кілька інших, але не менш важливих питань.
Що пішло не так?
У грудні 2022-го року зірвалась перша ж поставка озброєння за контрактом. Міноборони почало з'ясовувати, у чому річ. І тут виплило щось дуже несподіване: "Львівський арсенал" мав експортну ліцензію від фірми-постачальника з однієї країни ЄС, але самих мін у цій країні не було.
Вони лежали на складах у третій країні. Але ні "Арсенал", ні його контрагент (!) не отримали експортних ліцензій у цієї третьої країни до того, як взяти гроші Міноборони.
І хоч "Львівський арсенал" вивів своєму постачальнику понад 400 мільйонів гривень, але мін не отримав ні в грудні, ні в січні, ні в лютому.
Співрозмовники УП на ринку озброєнь переконують, що в Україні діють такі правила, що ти можеш підписати скільки завгодно угод, але поки не принесеш у МОУ експортні ліцензії, жодних грошей тобі не перерахують.
Чому Міноборони дало гроші фірмі без ліцензій?
Перша відповідь, яка напрошується – корупційна складова. Особливо, якщо придивитись до ціни поставки.
Як переконують УП учасники ринку, ще влітку 2022 року українські компанії контрактували міни і 82 мм, і 120 мм за ціною на 40-50% нижчою, ніж у контракті "Львівського арсеналу". І то міни нові, 1-ї категорії – одразу з заводу, а не міни до 2021 року випуску зі складів, як у контракті "ЛА".
Щоправда, частково такий ціновий розрив можна пояснити загальним ростом цін на озброєння у світі. Війна в Україні банально спровокувала дефіцит всього: від пороху до броньованої техніки. Чи міг цей стрибок цін бути аж таким, як у випадку "Арсеналу", мають дослідити правоохоронці.
В коментарі УП підписант угоди Олександр Лієв пояснив, що "Львівський арсенал" насправді надав експортні ліцензії:
"Ця компанія надала експортну ліцензію з країни постачальника, і лише тоді ми перерахували їм кошти. Найчастіше постачання організовується через посередників. В таких умовах нам важко проконтролювати отримання експортних документів з країни виробника.
В таких виплатах МОУ може, по-перше, контролювати наявність експортних документів з країни-експортера. А це була цивілізована країна ЄС, що є партнером України. І, по-друге, договори укладають лише з компаніями, що визначені КМУ як такі, що мають право на таку діяльність".
У МОУ переконують, що вони не можуть перевіряти всі компанії: якщо вони отримали через Кабмін дозвіл на імпорт озброєнь, це означає, що з ними можна працювати.
Що за фірма "Львівський арсенал", хто за нею стоїть і як вона отримала дозвіл Кабміну?
Ринок озброєння – це закрите, поділене між великими гравцями, дуже непрозоре середовище. Історично так склалось, що туди не можна прийти з вулиці і отримати мільярдні підряди.
Але "Львівський арсенал" справляє враження якраз отакої "компанії з вулиці". З вулиці Праці, будинок 1 – старої панельки у київській промці на лівому березі. До осені 2022 року фірма не фігурувала серед крупних постачальників озброєнь.
Єдиний раз до нинішньої ситуації компанія з'являлась у публічному просторі, коли зірвала контракт із головним виробником стрілецької зброї для МВС, підприємством "Форт", і кілька років судилась за 5 мільйонів гривень.
Засновник "Львівського арсеналу" – Юрій Збітнєв. В 1990-му році він став одним із наймолодших депутатів Верховної Ради ще УРСР. Пізніше його політична кар'єра складалась менш вдало.
Збітнєв брав участь у створенні СДПУ(о), але пішов із неї після сходження зірки Віктора Медведчука за часів Кучми.
У 2009-му Збітнєв разом із колишнім начальником Головного управління військової розвідки та охоронцем Віктора Ющенка генералом Олександром Скипальським вимагали від Віктора Андрійовича перенести вибори президента, бо обидва головні кандидати Янукович і Тимошенко, на їхню думку, загрожували руху в ЄС. Вони хотіли оголосити надзвичайний стан і запровадити щось на зразок революційного комітету.
Під час Революції гідності Збітнєв брав участь у захопленні КМДА, а після перемоги Майдану його дружина, київська журналістка Рена Назарова, стала депутаткою Київради від партії "УДАР" Віталія Кличка.
Зараз Назарова працює в Офісі президента Володимира Зеленського. Однак, як вдалося з'ясувати УП, зі Збітнєвим колишня журналістка уже кілька років як розлучилась, пройшовши стадію судів про домашнє насильство, поділ майна й опікунських прав.
Тож навряд чи Збітнєв міг би розраховувати на протекцію ексдружини в ОП. Всі прохання УП про коментар і спроби додзвонитись пані Назарова проігнорувала.
Співрозмовники УП у Кабміні так само не змогли пояснити, як маловідома фірма так швидко восени 2022 року отримала статус спецімпортера.
"Щоб отримати дозвіл від уряду на імпорт зброї треба було зібрати і подати на перевірку пів вагона документів, показати обороти грошей, старі угоди і так далі. Що показував цей "Арсенал" – важко зрозуміти", – розповідає один зі співрозмовників УП серед зброярів.
Сам Збітнєв не відповів УП на прохання прокоментувати ситуацію по жодному з відомих чотирьох своїх телефонних номерів.
Джерело УП в МОУ додає, що восени 2022-го фірма Збітнєва активно пропонувала свої послуги і готова була постачати дуже різну продукцію. Хоча до того основний вид її діяльності складали наукові консультації та торгівля.
Міноборони спершу відмовлялось, а тоді вирішило спробувати законтрактувати міни. Результат – відомий.
Що з грошима та мінами?
Історія зі "Львівським арсеналом", на щастя, ще може закінчитись більш-менш вдало для України.
Одразу після прострочення перших планових поставок, Міноборони почало тиснути на фірму листами і вимогами сплатити неустойку. Наприкінці березня МОУ подало позов у Господарський суд Києва з вимогою стягнути з "Львівського арсеналу" передоплату і пеню. Загальна сума позову 1,53 мільярда гривень.
У травні, під час підготовки до розгляду, Міноборони попросило суд арештувати рахунки й інші активи компанії. 23 травня суд відмовив Міністерству оборони, оскільки його представники не вказали конкретні активи і не довели, що арешт необхідний.
Співрозмовники УП у військовому відомстві переконують, що пізніше представники МОУ таки добились арешту грошей на рахунках "Арсеналу". Хоч це рішення у судовому реєстрі поки що не опубліковане.
За даними УП, фірма переказала своєму європейському контрагенту лише частину грошей. Майже мільярд гривень досі залишається в Україні та заблокований на рахунках. Це дає інструменти, щоб ці кошти не були втрачені остаточно, як у десятках інших скандальних контрактів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спецмародери. Як імпортери зброї вивели з країни мільярди гривень у розпал війни
Паралельно з цим у квітні у Нацполіції було зареєстровано провадження за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу (привласнення, розтрата майна в особливо великих розмірах).
Слідчі навіть провели обшуки в департаменті військово-технічної політики МОУ. Суд дав дозвіл вилучити техніку, документацію, угоди та документи, де є зразки підписів Лієва та Збітнєва.
Крім того, з реєстру судових рішень відомо, що обшуки проводились в авто одного з фігурантів, у якого вилучили "мобільний телефон iPhone 14 Duo, комп'ютер (планшет) iPad Duo, книгу "Смисловий ландшафт національної безпеки", грошові кошти купюрами 100 доларів США у кількості 87 купюр загальною сумою 8700 доларів США". Адвокат просив суд повернути усе вилучене, але отримав відмову.
Можливо, через активність МОУ й інтерес силовиків, можливо, у країні походження горезвісних мін змінилась політична ситуація, але, як стало відомо УП, "Львівський арсенал" нещодавно повідомив, що нарешті отримав експортні ліцензії і почне поставки за своїм контрактом.
Тепер незрозуміло, як знімати арешт з рахунків і давати добро на виведення грошей. Адже довіри до фірми залишилось небагато. Саме з її вини МОУ мінімум на 7 місяців втратило гроші, а солдати весь цей час не отримують дефіцитне озброєння.
***
Останнім часом суспільство щодня потрясають хвилі обурення, що те чи інше місто ремонтує стадіони/розв'язки/вулиці/музеї замість того, щоб витрачати ці гроші на підтримку армії.
Не так давно соцмережі кипіли обговоренням закуплених на 3,5 мільйона гривень барабанів для "психологічного розвантаження дітей" в укриттях.
Глибинна суть цих дискусій, очевидно, не в барабанах як таких. Вона в протистоянні колективної пасіонарності, волонтерських надпотуг, готовності людей жертвувати останнє та відірваності чиновників від реальних болів життя.
Але насправді, вихід із цього протистояння лежить не там, де його пропонують шукати гарячі голови, котрі вимагать від мерів не ремонтувати дороги чи відмовитись від будь-яких закупівель не для фронту.
Війну на виснаження волонтери не виграють. Її має виграти держава, і в цій конкретно ситуації – Міноборони. Зараз команда Резнікова працює над запуском Агенції оборонних закупівель, але уже і до неї є багато питань у самого МОУ.
А кожен день зволікання з реальним запуском механізмів контролю на повну силу – це нові й нові контракти, як той, що ми описали вище.
І суспільство має зрозуміти, що фокус його уваги мусить бути зосереджений саме на цьому. Хай пробачать дописувачі Facebook, кожна така невиконана угода – набагато важливіша за будь-які барабани.
Бо або Україна збудує швидку, ефективну і прозору систему державного забезпечення ЗСУ, або може втратити шанси на перемогу.
Роман Романюк, УП
