Життя та напівсмерть електронного декларування в п'яти історіях

24 лютого 2022 року росіяни задіяли проти України не тільки зброю. За місяці (а іноді й роки) до повномасштабного наступу росіяни почали збирати дані про корисних для них осіб в Україні.

Серед інформації, яка стала в нагоді росіянам для залякування на наново окупованих територіях, були й дані з реєстру майнових декларацій – бази, де у відкритому доступі можна було знайти інформацію щодо членів родини та майна чиновників. Її, зокрема, використовували для шантажу місцевої влади, яку росіяни хотіли схилити до співпраці.

Рішення закрити доступ до декларацій чиновників ухвалили в рекордні строки. Уже о 9-ій годині 24 лютого НАЗК сховало усі накопичені з 2016 року дані про маєтки, машини та гроші українських посадовців. Сталося це, зокрема, й на прохання ключових громадських організацій, які до того роками наполягали на повній прозорості даних про статки чиновників.

Проте вже у травні відсутність декларацій посадовців стала для країни радше ризиком, аніж заходом безпеки. Російські танки відступили далеко від Київської області, а всім чиновникам центральних органів влади наказали повернутися на місця. 

Приблизно водночас "на місця" повернулася й корупція. Уже за декілька місяців стало цілком зрозуміло: сама корупція перетворилася на набагато більшу загрозу нашій перемозі, аніж відкритість даних.

Відтоді під тиском міжнародників та громадськості влада вже декілька разів намагалася імітувати "відновлення" декларування. Однак про відкриття декларацій досі не йдеться: для початку треба хоча б відновити їх подання. Адже більшість чиновників не звітували перед суспільством ані за 2021, ані за 2022 роки.

Так, у серпні 2022 року керівник фракції "Слуга народу" Давид Арахамія зареєстрував законопроєкт № 8071 про відновлення електронного декларування,  який швидко сконав десь поміж парламентських стосів, так і не дійшовши до голосування депутатів.

Після появи пункту про відновлення декларування в меморандумі з МВФ депутатам усе ж довелося повернутися до питання. Так у кулуарах парламенту почали обговорювати проєкт нового закону. Він мав би стати компромісом між бажанням депутатів і надалі ховати незаконно набуте протягом війни майно та прагненням громадян наблизитися до європейських стандартів.

Кажучи коротко, новий законопроєкт – це чергова спроба депутатів уникнути відповідальності за корупцію до та під час війни. Навіть якщо цю корупцію вже побачили журналісти та антикорупціонери.

Не будемо вдаватися в нудні юридичні аналізи, а розповімо про наслідки законопроєкту на конкретних історіях.

Історія 1. Спіймай мене, якщо зможеш: декларувати місце проживання більше не треба

Розслідування УП про маєток народного депутата Халімона на початку цього року обурило громадськість. Народний обранець у розпал повномасштабної війни придбав нерухомість за кілька мільйонів.

Розкішний маєток на Печерську в центрі Києва Павло Халімон намагався приховати, переписавши на іншу особу. Проте журналісти помітили, що депутат не просто навідується до будинку, а живе там.

Читайте також: Слуга будинку на печерському пагорбі. Як заступник керівника фракції СН придбав маєток у центрі Києва

Якби декларування працювало, то Халімон без допомоги журналістів мав би зазначити житло в декларації. Маєток неодмінно зацікавив би антикорупційні органи.

Та новий законопроєкт чомусь пропонує змінити правила гри. Він передбачає, що посадовці не мусять зазначати адресу проживання в Україні, а вказуватимуть лише місто.

Ця інформація критична для правоохоронних органів. Адже нова квартира на Печерську в декларації депутата яскраво свідчить, що до його доходів та витрат варто придивитися.

Депутати переконують МВФ: цю інформацію вони з радістю нададуть, але тільки після окремого запиту від правоохоронців. Очевидно, що відсутність цієї інформації одразу – ще одна спроба ускладнити роботу правоохоронців у пошуку награбованого.

Історія 2. Як родина за кордоном стане рятівним колом, щоб приховати майно

Сім'я одеського військкома Євгена Борисова під час війни переїхала жити в Іспанію.

Їхня історія була б подібна до історій мільйонів переселенців, які змушені були тікати від війни до ЄС. Якби наприкінці 2022 року сім'я Борисова не придбала в Іспанії маєток на узбережжі за 3 мільйони євро, офісне приміщення на головній вулиці міста Марбелья та кілька авто – разом на 4,5 мільйона євро.

Читайте також: "Батальйон Іспанія". УП навідалась у гості до одеського воєнкома та інших українських мільйонерів

За умови ухвалення нового законопроєкту деталі про таку нерухомість чиновники теж зможуть не декларувати. Аргумент депутатів і чиновників – так ворог дізнається про місця проживання їхніх дружин та дітей.

Проте така причина звучить досить маніпулятивно. Адже, як ми вже зазначали, навіть до повномасштабного вторгнення бачити повну адресу проживання декларанта могли лише представники НАЗК. У публічному ж доступі була винятково інформація про країну та місто, де розташована нерухомість, та загальні дані про неї (площа, вид та інше).

По-друге, приклад розслідувань Михайла Ткача чудово показує, що навіть за відсутності обов'язкового декларування журналістам вдається знайти депутатів та інших чиновників на Лазуровому узбережжі Франції чи інших розкішних курортах. 

Законопроєкт, яким планують відновити декларування, допоможе героям розслідувань приховувати власність за кордоном через родинні зв'язки. Адже, як і в попередній історії, зазначати, де проживають родичі, теж не треба. Лише країну та місто.

Це обмежить антикорупційним органам можливість визначення вартості цього майна та, відповідно, наявність коштів у чиновника для його придбання.

Історія 3. Запиши на маму і сховай: майно, яким посадовець користується безоплатно, зникне з декларації

У чиновників є "хороша традиція" – ховати незаконні прибутки, купуючи елітну нерухомість на когось із родичів.

Один із героїв попереднього розслідування, народний депутат Максим Єфімов, теж полюбляє так ховати свої активи. Ексрегіонал став гаманцем для статків сім'ї Януковича. Звичайно, частину власності депутат "турботливо" переписав на маму. Так вона отримала КВЦ "Парковий", він же "вертолітний майданчик Януковича". 

Але зазвичай посадовці ховають під маминими спідницями щось своє. Наприклад, квартиру в елітній новобудові, бізнес та 25 мільйонів доларів. Так зробив колишній народний депутат та соратник Медведчука – Тарас Козак. Його мати Софія отримала заміські будинки та квартири загальною вартістю понад мільйон доларів. 

Новий законопроєкт передбачає, що посадовці мають вказати орендоване житло тільки якщо платять за його оренду. У разі "безоплатного користування" майно вказувати не треба. А, як відомо, мама за оренду точно не візьме.

Тож ми знову повернемося до практики "перепиши майно на родича". Раніше, щоб такої лазівки не було, чиновники мали вказувати будь-яке майно, яким вони користуються понад пів року. Незалежно від того, платять вони за нього чи ні.

Історія 4. Отримай довідку і кради

Від ЗСУ зараз залежить наше життя та подальша доля нашої країни. Проте з початку повномасштабного вторгнення недоброчесні особи намагаються використати добре ім'я Збройних сил України на свою користь. Зокрема й для того, щоб уникнути відповідальності.

Наприклад, суддя Київського апеляційного адміністративного суду Ігор Петрик, якого підозрюють в отриманні 5 тисяч доларів в обмін на винесення "потрібного" рішення, так зупинив розгляд своєї справи. У квітні 2022 року Петрик мобілізувався до ЗСУ на посаду помічника командира військової частини та попросив ВАКС зупинити на час його мобілізації судові засідання.

Очевидно, що тим, хто сьогодні реально залучений до захисту нашої країни зараз не до декларування. Такі люди справді мають бути звільнені від цього обов'язку принаймні на час війни. Це передбачає і новий законопроєкт.

Проте формулювання цієї норми настільки широке, що на практиці допоможе не декларуватися тим, хто просто знайде правильну довідку. При цьому жодного разу не перетинаючи лінію фронту.

Історія 5. Ніхто не звинуватить тебе у брехні, якщо брехню не видно

І наостанок. Після ухвалення закону болгарський будиночок депутата Богдана Торохтія ми все ще бачитимемо лише в Інстаграмі його дружини, але не в декларації. Бо законопроєкт не передбачає відкритого доступу до реєстру декларацій.

Бачити декларації зможуть правоохоронці, зокрема НАБУ й САП. Це дозволить розслідувати брехню в деклараціях та крадіжки за час вторгнення.

Виглядає так, декларації чиновників триматимуть в секреті від громадян принаймні до кінця війни та ще рік по тому.

На практиці це означає, що до наступних виборів громадяни можуть так і не дізнатися: хто під час вторгнення крав, а хто працював для країни. А це значно спрощує корупціонерам шлях до наступного складу парламенту.

Висунемо гіпотезу, що перед виборами до парламенту не обов'язково розповідати українцям про те, що лише вони економили під час війни. Натомість депутати збагатилися на кілька гарних заміських будиночків десь у Болгарії. Так, це ми зараз про Торохтія. Навряд чи це додасть голосів серед виборців. Чи не так?

***

Що ми маємо в сухому залишку? Законопроєкт, яким мали б повернути дієвий механізм контролю чиновників, створить додаткові проблеми для антикорупційних органів, зруйнує і без того хитку довіру до органів влади.

Те, скільки часу та зусиль міжнародних партнерів і громадськості знадобилось, щоб депутати бодай почали рухатися в напрямку відновлення декларування, показує їхню очевидну незацікавленість. 

Тому навряд чи зміни в декларуванні з'явилися випадково, а не для того, щоб уникнути покарання за власність, придбану під час війни. Дорогі вілли, нові офіси під бізнес дружини чи автопарк із люксових авто буде простіше приховати, якщо написати закон під себе.

Однак найгірше, що такі дії можуть підірвати довіру наших партнерів, допомога та підтримка яких наразі є критичною для України.