"Напиши таке подання на Героя, щоб плакали". Чому військові іноді можуть не дочекатися нагороди

"Він завжди наголошував, що як тільки ми перестанемо вшановувати полеглих борців за Україну, ми перестанемо бути нацією".

Це цитата з петиції, що була оприлюднена на сайті президента в серпні минулого року. В ній ідеться про політичного та громадського діяча, але передусім про військового – засновника і командувача батальйону "Карпатська Січ" Олега Куцина.

Для нього, жителя Закарпаття, війна почалася ще в 2014-му. З волонтерів зі "Свободи", які допомагали військовим, але й самі вирішили стати до зброї, Куцин зібрав добровольчу чоту (взвод) "Карпатська Січ" 93-ої механізованої бригади. Вона проіснувала до квітня 2016-го, встигла взяти участь, зокрема, в боях за Піски та в обороні Донецького аеропорту. Сам Куцин в одному з боїв отримав поранення.

У лютому минулого року "Карпатська Січ" повернулася в стрій у вигляді добровольчого загону і почала обороняти Київщину.

У квітні 2022-го командувач ОК "Схід" Олег Мікац зателефонував Куцину, з яким був знайомий по боях за Донецький аеропорт. Мікац вже кинув у бій за Харківщину всіх, хто в нього був, навіть батальйон забезпечення. Але йому потрібні були ще люди, щоб відстояти село Вірнопілля – рубіж перед містом Барвінкове на Харківщині. 

Куцин виїхав на місце з добровольцями. Вони зайняли населений пункт у низині, де на все село був лише один підвал у місцевій школі. Купкою людей, без жодного протитанкового комплексу й із невеликою кількістю гранатометів вони мали протистояти бойовим групам 1-ої гвардійської танкової армії Збройних сил Російської Федерації.

І успішно давали відсіч.

У травні на знак визнання заслуг добровольців був утворений 49-ий окремий стрілецький батальйон "Карпатська Січ" ЗСУ. Зрозуміло, що його командиром став 56-річний молодший лейтенант Куцин.

Рівно за місяць його вбив російський снаряд. Пряме влучання.

"Був артилерійський ворожий обстріл. Він загинув на командному пункті, на передовій, практично на нулі. Крім нього загинули ще кілька хлопців, – розповідає військовослужбовиця 49-го батальйону "Карпатська Січ" Ольга Ходаківська. 

– І в цьому він весь, тому що він ніколи не ховався. Він завжди був у найгарячіших точках і в найгарячіші моменти".

Читайте також: Фермопіли Олега Куцина

У липні 2022-го командування "Сходу" подало кандидатуру Олега Куцина на присвоєння звання Героя України посмертно.

У серпні з'явилася вищезгадана петиція. Вона набрала необхідну кількість голосів. Президент Зеленський відреагував: доручив розглянути це питання Комісії державних нагород та геральдики.

Потім одна за одною з подібним закликом до голови держави почали звертатися обласні ради: Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська. Звернення готували і численні районні ради.

"19 червня буде річниця як загинув Олег Іванович, а в липні буде річниця від першого подання. Ми бачимо, що питання загубилося", – каже Ходаківська.

Число тих, хто доклав зусиль, щоб гідний, на їхню думку, військовий отримав звання Героя України, йде не на сотні – на тисячі. Лише за травень на сайті президента зареєстрували понад 320 петицій із проханням розглянути ту чи іншу кандидатуру на звання Героя. Здебільшого – загиблих бійців.

Цей список – згусток любові та болю. Петиції створюють матері й дружини, побратими та просто небайдужі люди.

Після повномасштабного російського вторгнення система державних нагород зіткнулася з нечуваним викликом. 

Про те, чи вона з ним впоралася – в цьому тексті.

Довга дорога до нагороди

Система нагородження в Україні – чорна скринька. Що відбувається всередині – невідомо. 

Коли подання на нагороду залишається без відповіді, є два варіанти: бійця вирішили не нагороджувати або процес затягнувся. Люди воліють вибирати другий. Тому й нарікають найбільше не на відмову, а на довге очікування. 

Історик, член Ради Українського геральдичного товариства Максим Царенко знайомий із випадком, коли представлену до цивільної нагороди людину 17 років не нагороджують, проте й не відмовляють. Так вона і живе надією.

У стані подібного очікування перебуває й Олександр Ушинський, громадський активіст і військовий. Як активіст ще в радянські часи він встановив на Київщині пам'ятник жертвам Голодомору, потім був сотником під час Революції гідності, відкривав музеї та музейні кімнати. Як доброволець та військовий він був розвідником до повномасштабного вторгнення, брав участь у боях за ДАП, а в 2022-му – в обороні Київщини.

З 2016 року кандидатуру Ушинського висували на звання Героя п'ять разів.

"Ну написали б відповідь тим, хто подавав. Могли б написати в ту ж КМДА (кандидатуру Ушинського підтримував, зокрема, виконком КМДА – УП), що людина не заслуговує, що все, що пише командир – неправда, а Служба безпеки спростовує… Хоча б що-небудь написали! Але п'ять подань було, а жодної відповіді не отримано", – жаліється 67-річний Ушинський.

На перший погляд, порівняно з такими строками, кілька місяців, що можуть піти на нагородження військовим орденом, здаються невеликою проблемою. Наприклад, останній нагороджений "Золотою Зіркою" посмертно капітан Валерій Глєбов загинув від мінометного обстрілу в листопаді минулого року, а звання Героя отримав у травні 2023-го.  

Але річ у тому, що боєць може просто не дочекатися свого ордену. І ситуація, коли військового представили до нагороди, а він не встиг отримати її і загинув, не виняток, а часте явище.

Під час нинішньої війни українська армія багато в чому намагається вичавити з себе залишки армії радянської. Проте коли йдеться про проблему з термінами нагородження, згадують про червоноармійців.

В українській системі державних нагород останнє слово – за президентом. Подання на нагороду має пройти по вертикалі від командира, приміром, батальйону чи бригади до верховного головнокомандуючого. Кожен етап у цьому ланцюзі займає певний час.

Читайте також: "Шукайте мене, бо ще трошки – і помру". Історія нацгвардійця, який повернувся з того світу й отримав Героя України

У Червоній армії часів Другої світової військові – від командира полку до командуючого фронту – мали можливість нагороджувати певними відзнаками своїх підлеглих. Таким чином боєць міг отримати орден незабаром після подвигу. Така система не виключала зловживань, але значно скорочувала час.

"Якби у командира, наприклад, бригади лежали в сейфі 20-30 нагород, якими він мав би право за законом нагородити того, хто щойно здійснив подвиг, це було б простіше та правильніше. Нагородити на полі бою героя, коли навколо закривавлені тіла – це взагалі бомба, це піднімає [дух]", – впевнений Олександр Сопов, розробник чотирнадцяти знаків державних нагород України, відкритої системи нагород (про це – далі – УП) та взагалі головний "перець" у країні по цій справі, як він сам про себе каже.

Але в цього "якби" від Сопова є один вирішальний недолік. Щоб надати комбригам таку можливість, треба прописувати зміни не в пересічному законі, а в Конституції.

Поки серед варіантів, що могли б вирішити проблему меншими законодавчими зусиллями, експерти пропонують встановити чіткі часові рамки для проходження подань на нагородження – до 90 днів.

І тоді в одних більше шансів встигнути отримати нагороду особисто, а інші перестануть на неї розраховувати.

Поки ж затягування нагород дехто сприймає як особисте відношення – чи то до бійця, чи то взагалі до батальйону, бригади або навіть роду військ.

Так один з командирів розповідав УП, що подавав документи на нагородження підлеглих ще за Харківський контрнаступ восени 2022-го. І люди так і не отримали ордени. Командир не визначився, чи сприймати це як нехтування його бійцями, чи просто система барахлить.

Проте в цій історії необхідно розглянути й інший бік справи – якість самих подань.

Проблема – в поданні

"Хтось каже: "Ось Васю не нагородили, а він – герой..." А ти напиши подання на Васю. Напиши на одну сторінку хоча б, за що Васю треба нагородити. На-пи-ши. 

Так напиши, щоб ті люди, які будуть читати це, плакали від щастя, що вони читають про такого героя. 

Ви думаєте пишуть? Хер!" – не приховує емоцій Олександр Сопов.

Погано написане подання – ось, на його думку, головна причина, чому люди не отримують заслужених нагород. 

Може статися, людина здійснила подвиг, а розповісти про це просто не зуміли. І тоді прощавай, ордене!

Цей момент відсутності опису конкретного героїчного вчинку можна спостерігати у левовій кількості петицій, що подаються на сайті президента. 

І навпаки, впевнений Сопов, якщо подвиг бійця розписали як має бути, "збити" таке подання буде дуже важко:

"Уявіть, у поданні на Героя України посмертно такий опис героїчного вчинку: "Гранатометник". І все. Ну ахінея, погодьтеся.

І ось іде табун подань на нагороди. А з них 90 відсотків написані загальними словами. Що робити тому, хто їх має підписати та відправити далі?"

Щоб ніхто не пішов ображеним

При президентові України існує Комісія державних нагород та геральдики. Це дорадчий орган, який готує нормативно-правові акти з питань держнагород та робить висновки щодо клопотань про нагородження. 

Головує у Комісії Андрій Єрмак. А її відповідальним секретарем є за посадою керівник Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу президента.

З часів коронавірусу Комісія працює не в режимі засідання, а в режимі опитування.

"Ми не маємо власного апарату, ми не маємо зарплати за це, ми не маємо свого приміщення, – пояснює член Комісії Микола Чмир. – Обслуговуванням комісії займається Департамент з питань державних нагород. Матеріали потрапляють звідси на розгляд членів Комісії, потім відповіді акумулюються, узагальнюються і надається висновок".

З початку повномасштабного вторгнення відомо про присвоєння звання Героя України з врученням ордена "Золота зірка" 221-ій особі. Ще кілька указів про нагородження зберігаються в таємниці.

Цього року в Офісі президента спробували удосконалити систему нагородження званням Героя України. 12 травня Володимир Зеленський вніс зміни до статуту. Тепер експертна група при Комісії розглядатиме подання про присвоєння найвищого державного звання. 

Здається, до цієї групи включили всіх – і військових з різних видів та родів військ, і представників Міноборони та Генштабу, і прикордонників, і розвідників, і зв'язківців… Щоб ніхто не пішов ображеним. 

А якщо хтось і образиться, то винуватити йому тепер доведеться не президента, не керівника його офісу, а експертну групу.

"З огляду на потік петицій про Героя України, ця експертна рада має засідати практично безперервно. Просто я бачу створення ще одного дорадчого органу, ефективність якого мені поки що невідома", – коментує це історик Царенко.

А от Чмир радіє, що хоча б в цьому питанні розгрузили Комісію. І сподівається, що якість опрацювання документів, пов'язаних із нагородами, зросте.

Народна нагорода замість державної

Один із комбатів, чиї бійці воювали під Бахмутом, представив 18-ох з них до ордену "За мужність".

Проте час ішов, а нагороджувати їх не поспішали. І тоді комбат, що зробив подання, вирішив хоча б якось відзначити бійців. І замість державних нагород вояки отримали народні – орден "Честь і слава".

Це одна з історій, яку почула УП під час роботи над матеріалом.

Такі нагороди називають відзнаками народної пошани. Їх купують та вручають людям, яких вважають героями чи просто гідними відзнаки. Їх може подарувати будь-хто будь-кому. Хоч самому собі.

Але в умовах, коли офіцери хочуть відзначити своїх солдатів, а на державні нагороди не покладають надій, саме такі відзнаки стають справжнім спасінням. Так командир показує своїм бійцям: він їх цінує, і їхнє гідне служіння Батьківщині не залишилось непоміченим.

Часом такі нагороди командир оплачує із власної кишені. Приміром, вартість одного комплекту "Честі і слави" – 400 гривень.

Ця відкрита система нагород заснована Олександром Соповим у 2012 році. Продавець вносить у відкритий реєстр інформацію про особу, що придбала нагороду. Таким чином, саме покупець несе моральну відповідальність, щоб орден потрапив на піджак чи мундир гідної людини.

Подібна відкритість, коли зрозуміло, хто саме виносить подання на державну нагороду, на думку Сопова, стала б запобіжником для зловживань у цій сфері.

Частину нагород для військових Сопов виготовляє за власний рахунок.

"Якщо людина здійснила подвиг, її треба нагородити обов'язково. Але подвиги роблять не так багато. Більшість просто виконують свою тяжку роботу. І вони не мають залишитися без нагороди, – пояснює він.

– Вони мають отримати її якнайшвидше, поки живі, поки не проклинають державу. Я нагороджую людей, і вони плачуть від щастя, тому що за 8 років вони ні х*я (нічого, – УП) не отримали від батьківщини".

Окрім таких нагород військових мотивують відомчими заохочувальними відзнаками Міністерства оборони України чи головнокомандуючого ЗСУ.

Проте різниця між державною нагородою і, наприклад, знаком народної пошани – не тільки в престижі, але й у грошах.

Так 1 січня 2023 року набрав чинності закон України, згідно з яким Герої України мають щомісяця отримувати три мінімальні зарплати (20 100 грн), повні лицарі ордена "Богдана Хмельницького" – дві мінімальні (13 400 грн), повні кавалери ордена "За мужність" – одну мінімальну (6700 грн).

Звісно, на полі бою чи під час отримання заслуженої відзнаки від командира військові не думають про гроші. Але війна одного дня закінчиться, більшість бійців повернеться до цивільного життя. І тоді доплати за нагороди можуть стати в пригоді.

Подібні виплати практикувались у радянській армії під час Другої світової. Але після перемоги їх скасували. І тоді деякі фронтовики просто перестали шанувати свої ордени. Вони розраховували на гроші, що йдуть слідом, а їх раптом не стало.

Микола Чмир розповідає ще одну історію про важливість матеріального стимулу. Цього разу йдеться про нагороди для цивільних.

"Коли ще був на держслужбі, пам'ятаю, що багато хто з числа осіб, яких подавали на нагородження, більше воліли отримати почесне звання, хоча воно нижче за орден. Але воно дає надбавку, а орден – не дає", – пояснює він.

Герої – зрадники

Іноді Герой України може виявитися зрадником. Але проблема в тому, що навіть в цьому разі він, за законом, залишається Героєм. І перебуває в одному списку нагороджених разом із людьми, які вчинили подвиг і віддали за Батьківщину своє життя.

Олександр Баталін, який керує кримським заводом "Фіолент" з радянських часів і дотепер, у 2012 році отримав звання Герой України – "за особистий внесок у зміцнення промислового потенціалу України". Після окупації Криму він перейшов на бік ворога і зараз його звинувачують у державній зраді. Однак найвищий ступінь відзнаки в Україні все ще в нього.

І таких баталіних тільки серед Героїв України понад десять.

Сьогодні позбавити державної нагороди вкрай важко. Існує два варіанти.

Перший – людина має бути засудженою за тяжкий злочин, після чого суд має звернутися до президента з поданням про позбавлення її нагороди.

Шлях другий – внести людину в санкційний список, де позбавлення нагороди і стає однією з санкцій. Таке покарання може бути тимчасовим, але пікантність у тому, що коли термін санкцій спливе, нагорода не повертається до людини автоматично, каже аналітик Центру спільних дій Олег Савичук.

А от такі Герої України, як ректори кримських вузів Февзі Якубов і Микола Багров, які після окупації Криму перейшли на бік окупантів, так і залишаться в геройському списку. Засудити їх не зможеш і в санкційний список не внесеш – бо обох вже немає поміж живих. І механізма для подібних випадків поки не існує.

"Питання позбавлення державних нагород набуло актуальності на час широкомасштабного вторгнення. Про звання Героя України в Юрія Бойка всі і так знали, і нікому не було ані холодно, ані жарко від цього. А петиція про позбавлення його державної нагороди набрала 25 тисяч голосів вже після початку вторгнення, – каже Олег Савичук.

Голову забороненої ОПЗЖ Бойка, який свого Героя отримав у 2004 році, Савичук згадав недарма. У січні 2023-го розгорівся скандал, коли президент Зеленський звернувся до прем'єра Шмигаля з проханням "проаналізувати наявність обґрунтованих підстав" для застосування проти Бойка персональних санкцій. 

Шмигаль таких підстав не знайшов.

Проте Верховна Рада вже прийняла за основу законопроєкт, який передбачає ще один шлях до позбавлення державної нагороди. Це може відбуватися за поданням парламенту чи РНБО, якщо нагороджений став колаборантом, популяризує Росію, виправдовує збройну агресію, заперечує її чи взагалі бере в ній участь.

Історик Максим Царенко неодноразово помічав, що військові-зрадники, які перейшли на службу до російської армії, продовжують хизуватися українськими нагородами. Він сприймає це як найяскравіший приклад того, що треба переглядати механізм позбавлення нагород.

"Нагорода – це стимул, який змушує мільйони на прикладі одиниць достойно нести службу і виконувати свій військовий обов'язок", – нагадує Царенко.

Читайте також: Пам'ять про нього житиме у вині. Історія загиблого танкіста, який повернувся з Ізраїля захищати Батьківщину

Він знає ціну справедливій нагороді.

В 1995 році Царенко, ще 20-річний студент, проходив практику в дитячому таборі в Євпаторії. Під час вечірнього обходу Максим помітив незнайомця, який закинув задимлений предмет у кімнату з дітьми на першому поверсі й почав тікати.

Царенко забіг до кімнати і виніс пакунок. Той вибухнув в його руці. Максим врятував дітей, але втратив руку та осліп на одне око.

Того року Царенко другим у новітній історії Україні отримав зірку "За мужність".

***

8 січня 2020 року в небі поблизу Тегерана іранські сили Протиповітряної оборони збили пасажирський літак Міжнародних авіаліній України. Всі люди на борту загинули. В грудні того ж року президент присвоїв членам екіпажа звання Героїв посмертно. 

Дев'ять орденів "Золота зірка" за "героїзм і самовіддані дії, виявлені під час виконання службового обов'язку".

Тоді таке нагородження здавалося доречним. В наші дні про нього згадують у контексті необхідного реформування нагородної системи.

Сьогодні військових за їхню мужність на полі бою нагороджують тими ж орденами, які в мирний час вручали, наприклад, спортсменам.

Позитивний рух в цьому напрямку відбувся у травні 2022 року, коли Володимир Зеленський затвердив суто військову нагороду – Хрест бойових заслуг. 

Його видають за відвагу або геройський вчинок під час виконання бойового завдання в умовах небезпеки для життя та зіткнення із супротивником або за видатні успіхи в управлінні військами під час ведення воєнних дій. Першим кавалером Хреста став Валерій Залужний, що одразу додало престижу цій відзнаці.

Але, наприклад, серед орденів досі немає жодного, яким би нагороджували виключно за подвиг на полі бою.

А в статутах до державних нагород бракує чітких критеріїв – за який вчинок людина має отримати саме цю відзнаку, а не будь-яку іншу. Вимоги до кандидатів на орден часто дублюють одна одну за сенсом.

"Необхідне еволюційне перетворення. Тобто доповнення цієї системи новими нагородами, які братимуть на себе функцію, якої не мали попередні. І таким чином можливе її м'яке поступове реформування, насичення і доповнення", – вважає Микола Чмир з Комісії держнагород.

Експерти, з якими спілкувалася "Українська правда", погоджуються в тому, що система державних нагород в Україні працює не найгіршим чином. Вона не колапсувала, коли об'єми роботи збільшилися в рази, й уникла гучних скандалів, хоча тема нагородження вельми чутлива для суспільства.

Втім, нагородна система в Україні була створена для умов мирного часу. А велика війна сформувала для неї великі виклики. 

Виклик строків – живі герої не мають довго чекати на заслужену відзнаку.

Виклик прозорості – особливо важливим стало розуміння, хто і за що подає бійця на нагороду та на якій стадії розгляду це подання перебуває.

Виклик відповідності – коли вчинок і визнання мають бути співвідносними.

Виклик престижності – коли герой та зрадник не мають цінуватися державою на одному рівні.

І тоді нагороди залишаться тим, чим мають бути – стимулом та прикладом для наслідування. А ніяк не причиною для демотивації та образи на державу.

Рустем Халілов, УП