Стіни на кордонах. Як мури й паркани проти терористів та нелегальних мігрантів руйнують дику природу

У старому анекдоті українець та росіянин примудрилися одночасно впіймати золоту рибку. Але так, що росіянин отримав право на два бажання, а українець – лише на одне. 

Представник Російської Федерації повелів, щоби по всьому кордону його країни постав високий міцний паркан. Це по-перше. А по-друге, викинути геть із Росії за цей паркан усіх українців. 

Останній хід лишається за нашим співвітчизником, і він просить золоту рибку залити бетоном всю ту обнесену муром територію після того, як там не лишилося жодного українця. 

Через війну, яку Росія розв'язала проти України, ідея відгородитися від агресора парканом сьогодні виглядає зовсім не анекдотично. Ба більше, її втілюють, або намагаються втілити в життя сусіди Росії та її вірної союзниці Білорусі, зокрема Норвегія, Естонія та Фінляндія. 

Україна почала реалізувати проєкт "Стіна" на кордоні з РФ ще в 2014-му році. А наприкінці минулого року в Офісі президента повідомили, що інженерні загородження зводяться також на білоруському кордоні на Волині, у Рівненській та Житомирській областях.

В епоху глобалізації це може звучати дещо несподівано і навіть нелогічно, але впродовж кількох останніх десятиліть наша планета рясно вкрилася різноманітними парканами і стінами на державних кордонах. І якщо бути відвертим, Росія – лише одна з причин цього явища, хоча й далеко не остання. 

Наскільки ефективно стіни, паркани чи загорожі між державами виконують свої безпосередні функції – окреме питання, навколо якого вистачає дебатів. Хоча б тому, що спорудження й утримання таких стін далеко не безкоштовне. 

Наприклад, вартість будівництва стіни між Польщею та Білоруссю, про яку ми ще поговоримо, перевищує 350 мільйонів євро. Будівництво так званої стіни Трампа на кордоні між США та Мексикою коштує значно дорожче хоча б через її більші розміри. А її утримання (без вартості спорудження) за розрахунками потребує понад 300 мільйонів доларів на рік. 

З огляду на такі суми очевидно, що знайдеться немало охочих зводити стіни незалежно від того, наскільки вони справді ефективні. Цього разу "Українська правда" лишила це питання осторонь. Натомість вирішила з'ясувати, як різноманітні мури та паркани на державних кордонах можуть впливати на дику природу. І зокрема, погіршити наслідки кліматичних змін на нашій планеті. 

Планета обростає парканами 

Для мільйонів людей, які перетинають державні кордони, дивлячись на Землю крізь ілюмінатори літаків, стіни та паркани на кордонах – це щось далеке й незнайоме. Щось із епохи залізної завіси, яка лишилася в минулому. 

Вже згадана стіна Трампа та політичні дебати навколо неї – швидше виняток із правила. Про неї справді чули багато людей далеко за межами США та Мексики. 

Але ця стіна – лише одна з багатьох подібних до неї на різних континентах. По завершенню Другої світової війни у світі було лише кілька загорож на державних кордонах.

Наприкінці 20-го століття, коли впав Берлінський мур, здавалося, що зводити паркани між країнами – безглуздо і вони мають лишитися назавжди в минулому. Відтоді кількість різноманітних загорож на державних кордонах навпаки стрімко зростає і не схоже, що цей процес збирається зупинятися. 

Дослідники, які займалися цим питанням, кажуть, що порахувати всі такі загорожі та дізнатися їхні характеристики складніше, ніж може здатися на перший погляд. Адже подібні споруди безпосередньо пов'язані з питаннями державної безпеки, тому не всі країни воліють говорити про них вголос.

Елізабет Валлет, канадська дослідниця у сфері геополітики порахувала, що сьогодні в світі є понад 70 різноманітних стін чи парканів між державами-сусідами. Їхня загальна довжина перевищує 13% протяжності усіх державних кордонів на планеті й становить 32 тисячі кілометрів. А це більше, ніж три чверті довжини земного екватору. 

Крім кількох вже згаданих міждержавних мурів або парканів, подібні споруди є на кордонах між Туркменістаном та його сусідами Іраном, Афганістаном та Узбекистаном, між Пакистаном та Індією, між Туреччиною та Сирією, а також між деякими країнами Європи. Це, звісно, далеко не повний перелік. 

Епідемію будівництва парканів на кордонах підігріли теракти 2001-го року в Нью-Йорку, потім Арабська весна, а тепер – агресивна політика Росії. 

Одні стіни зводяться для захисту від терористів, тоді як інші – для боротьби з нелегальними мігрантами, контрабандистами або в якості "миротворців" між двома конфліктними країнами.

Перші видимі жертви

В 2015-му році в Європі сталася найбільша на той момент міграційна криза з часів Другої світової війни. Через події Арабської весни сотні тисяч людей із Сирії та інших країн Близького Сходу та Африки шукали притулку в країнах Європи. 

У Словенію нелегальні мігранти прибували через сусідню Хорватію. Тому, щоб захиститися, Словенія звела на своєму кордоні майже 200-кілометровий паркан із колючого дроту. 

Упродовж наступних 10 місяців у ньому загинуло понад 20 оленів і кілька сірих чапель. Фотографії заплутаних у колючому дроті мертвих тварин привертають увагу громадськості й допомагають почути голос захисників природи. Але така "механічна" загибель тварин, що застрягли у парканах – лише верхівка айсберга. 

Паркани та стіни можуть нікого не вбивати безпосередньо, але при цьому завдають великої шкоди, яка проявляється з часом. 

Фрагментоване середовище 

Останніми десятиліттями в різних країнах Європи помітно зменшилася чисельність їжаків. Причин одразу декілька, але одна з них – банальні паркани навколо садиб.

Вони, як кажуть науковці, фрагментують середовище. Але на це здатні не лише паркани. Посеред лугу чи лісу можна прокласти автобан, який також створить масу проблем для тварин. Насамперед тих, які не звикли сидіти на одному місці й не вміють літати. 

На відміну від людей, які часто подорожують суто заради задоволення, для диких тварин "подорожі" – це питання виживання. Подорожуючи, вони шукають собі їжу, а також партнерів для продовження роду. 

Рисі Біловезької пущі 

В 2021 році Білорусь почала завозити до себе мігрантів з Близького Сходу, щоб через кордон із Польщею нелегально доправити їх до ЄС. Тобто йшлося про організацію штучної міграційної кризи. 

У відповідь на це Польща побудувала майже 200-кілометрову стіну на кордоні з Білоруссю. 

Проблема в тому, що ця споруда пролягає через Біловезьку пущу – один із найбільших у Європі масивів майже незайманого дикого лісу. Тут живуть зубри, рисі, олені, лосі – загалом понад пів сотні видів тільки ссавців.

Щоб охороняти унікальну екосистему та її мешканців, тут створено національний парк, який входить до списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО. 

Рисі, як і інші тварини, живуть обабіч кордону й досі не зважали на нього. Дані GPS-датчиків, які дослідники вішали на рисей, показали, що протягом року ці тварини можуть десятки разів перетинати кордон. Зокрема і для того, щоб продовжити рід. 

Поява стіни означає, що дві популяції тепер не можуть обмінюватися між собою генами – так, ніби їх поселили на різних островах, розділених океаном. В Польщі, наприклад, лише близько півтора десятка цих тварин будуть вимушені схрещуватися між собою. 

А схрещування між близькими родичами, як відомо, несе мало хорошого для дітей, які народжуються в результаті, і для популяції в цілому. Якщо зовсім коротко, то стіна для рисей може означати їхній скорий кінець. 

Подорож ведмедя

Стіна між Білоруссю та Польщею також стоїть на шляху найбільшого хижака сучасної Європи – бурого ведмедя. В польській частині Біловезької пущі останнього ведмедя вбили ще наприкінці позаминулого століття. Відтоді кілька разів люди намагалися повернути сюди цих тварин, але безуспішно.

Кілька років тому автоматична камера спостереження зафіксувала першого за більше ніж пів століття ведмедя в тутешніх місцях. Це була справжня сенсація. Ведмідь прийшов із Білорусі, отже, колись він може оселитися у Польщі і привести тут потомство. 

Перспектива просто неймовірна. По-перше, це не просто рідкісна для Польщі тварина, але ще й знакова – як-не-як, проблеми великих хижаків привертають увагу не лише фахівців, але й громадськості. 

А по-друге, ведмеді грають важливу роль для усієї екосистеми. Хоча б тому, що дуже добре поширюють насіння різних рослин, якими вони харчуються.

Але після появи стіни про "міжнародні подорожі" ведмедів у Біловезькій пущі можна забути, не кажучи вже про те, що вони оселяться в Польщі. 

Велике кліматичне переселення 

Глобальна зміна клімату, яка відбувається просто зараз і точно не зупиниться найближчим часом, робить великі стіни на державних кордонах ще небезпечнішими для дикої природи. 

Один з безлічі наслідків кліматичної катастрофи – зміна ареалів тварин і рослин. Простими словами це означає, що через зміни клімату багато видів не зможуть жити там, де жили вчора. 

Частина їхнього ареалу може стати надто спекотною або сухою, тому вони змушені будуть піти звідти. Разом із тим в інших місцях, які раніше їм не підходили, можуть утворитися хороші умови. 

В багатьох випадках для людей це створить нові виклики. "Українська правда" раніше розповідала, як в Україні можуть з'явитися нові види комарів, а з ними – майже невідомі в нашій країні хвороби.

Але з погляду багатьох видів тварин кліматичні зміни означають, що ці тварини мусять переселитися, щоб вижити. Якщо на їхньому шляху стоятиме стіна або паркан, який не можна ні перелізти, ні обійти, ні підкопати, то єдине що лишиться – чекати кінця. 

Біг з перешкодами на кордонах 

Кілька років тому група британських науковців вирішила з'ясувати, як зміниться середовище існування різних тварин через зміни клімату. Один з їхніх сценаріїв передбачає, що за пів століття, тобто в 2070-му році кліматичні ніші кожного третього ссваця значною мірою опиняться в інших країнах. Себто за межами країн, де ці тварини мешкають сьогодні. 

Простими словами це означає, що багато видів будуть змушені вирушити в міжнародні подорожі. Але паркани чи загорожі завдовжки сотні, якщо не тисячі кілометрів можуть ускладнити або й зупинити "велике переселення". 

Якщо накласти карту з маршрутами гіпотетичного переселення тварин на карту з міждержавними парканами, виявиться, що проблема торкнеться сотень видів. Передусім ссавців – хижих, копитних та зайцеподібних. Але деякі види птахів, що мешкають у нижньому ярусі лісу, також стикнуться зі складнощами. 

В контексті "великого кліматичного переселення тварин" найбільш небезпечними є загорожі на трьох кордонах: між США та Мексикою, між Росією та Китаєм, а також між Індією та М'янмою. Саме вони будуть перешкодою для найбільшої кількості видів, які переселятимуться через зміни клімату. 

Але заради справедливості необхідно сказати, що іноді стіни чи паркани між кордонами можуть працювати на користь окремих видів тварин. 

Загорожа оберігає куланів 

Кордон між Китаєм та Монголією простягається більше ніж на чотири з половиною тисячі кілометрів і майже по всій його довжині збудована огорожа. З монгольського боку у південно-східній частині Гобі мешкає велика популяція диких віслюків, або куланів. З китайського боку кулани також трапляються, але їх тут менше. 

Якби не паркан, монгольські кулани майже точно заходили б до Китаю. Але там їх не охороняють, тому вони легко стають жертвою мисливців. 

Виходить, що в цьому разі паркан захищає дику природу. Але це швидше виняток, ніж правило. 

Виникає логічне запитання: чи можна якимось чином зменшити шкоду, яку різні огорожі між державами завдають дикій природі? 

Прохід дозволено 

Автомобільні дороги посеред дикої природи дуже нагадують паркани між державами. Щоб їх спорудити, треба так само знищити частину природи. І дороги так само обертаються перешкодою для багатьох тварин. Часто – смертельною. 

У світі цю проблему вирішують завдяки екодукам. Це щось на зразок тунелю чи моста, яким тварини можуть перейти з одного боку дороги на інший. Найбільший із таких екодуків Natuurbrug Zanderij Crailoo розташований у Нідерландах і має довжину 800 метрів. 

З технічного погляду стіни чи паркани на кордонах нескладно обладнати переходами для ведмедів, оленів чи рисей. Проблема в тому, що там, де пройдуть дикі тварини, так само можуть пройти контрабандисти, диверсанти або нелегальні мігранти – ті, кого має стримувати загорожа. 

В стіні у Біловезькій пущі передбачені численні отвори для дрібних тварин, а також 24 воріт – для великих. Ці ворота мають бути відкритими весь час, коли дозволяє ситуація поруч із кордоном. 

Але насправді ніхто достеменно не знає, наскільки такі проходи дійсно зможуть вирішити проблему диких тварин. Вовки та лосі можуть мати свій погляд на ворота і, як сказав польський науковець Кшиштоф Шмідт, "тварини не будуть стояти в черзі біля стіни, чекаючи, коли відкриють ворота". 

Сервіс побачення для диких тварин 

Для деяких тварин єдиний шанс подолати стіну і проблеми, які вона створює – безпосереднє втручання людини. Наприклад, можна організовувати "побачення" для білоруських та польських рисей для того, щоб уникнути схрещування між родичами, або, як кажуть науковці, інбридингу. 

Так, втілити це дуже непросто і дорого, але ідея не зі сфери наукової фантастики. Адже щось подібне роблять у Південній Африці з левами. Їх там досить багато, але вони розкидані по багатьох відносно невеликих заповідниках. Тобто, як і рисі з Біловезької пущі, вони мешкають ніби на різних островах. 

Щоб подолати таку ізоляцію та її негативні наслідки, була створена спеціальна організація – Lion Management Forum South Africa (LiMF). Вона не тільки переселяє левів з одного заповідника в інший, але й усіляко втручається в особисте життя цих тварин. 

Звучить парадоксально, але робиться це для того, аби воно стало більш схожим на дике. Адже умови, в яких опинилися леви "завдяки" людям, вже давно далекі від справді диких. 

Зруйнувати стіни 

Очевидно, що з погляду природи найкраще, щоб жодних парканів взагалі не було. Ідея не зовсім наївна, адже такі споруди дорого зводити й обслуговувати. При цьому їхня ефективність, обережно кажучи, викликає сумніви. 

Раніше "Українська правда" розповідала, що принаймні в деяких випадках ніщо не захистить український кордон краще, ніж це робить дика природа. Це означає, що охорона природи безпосередньо пов'язана з питанням державної безпеки. 

Але навіть якщо між двома країнами виріс паркан або мур, ніколи не пізно його прибрати. Так, наприклад, зробив уряд Словенії з тим самим парканом, який він збудував у 2015-му році й через нього гинули олені та чаплі. 

Паркан не вирішив проблеми нелегальної міграції й уряд країни визнав, що його спорудження було "диспропорційним заходом". Тому минулого літа загорожу почали демонтувати. 

Словенія, звісно, продовжить контролювати свій кордон. Але так, щоб не поставити природу на межу виживання. 

Українські кордони без природи 

24-го лютого цього року Верховна Рада внесла зміни до законодавства щодо захисту державного кордону України. Завдяки цьому Державна прикордонна служба отримає в своє розпорядження смугу землі вздовж державного кордону завширшки до двох кілометрів. Ця земля слугуватиме "для здійснення будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій". 

В Україні ціла низка заповідників і національних парків розташовані вздовж державного кордону. В організації "Екологія-Право-Людина" порахували, що через останні зміни в законодавстві природно-заповідний фонд нашої країни може втратити близько 3% своєї площі. 

На перший погляд, не так вже й багато. Але проблема в тому, що в Україні природоохоронні території займають менше 7% території країни. Для порівняння, в цілому на планеті такі території охоплюють 17% суходолу і 10% площі морів. І це теж менше, ніж потрібно для збереження природи. 

Тому наприкінці минулого року Україна добровільно зобов'язалася до 2030-го збільшити загальну площу заповідних територій у понад чотири рази. Така мета, якщо висловлюватися дипломатично, виглядає дуже амбітною. 

Щоб її досягнути, потрібно небаченими для нашої країни темпами створювати нові заповідники і заказники (на щастя, в нас все ще є природа, яка потребує охорони). Але натомість у заповідників та нацпарків забирають території. 

Найгірше те, що на цих територіях цілком законно можуть з'явитися огорожі чи інші подібні споруди. Вони створять для дикої природи численні проблеми, з-поміж яких ми перелічили лише частину.

Дмитро Сімонов, УП