Мільйон років до ери дельфінаріїв. Коротка розповідь про довгу історію стосунків людей з дельфінами
Коли в стрічках новин з'являється історія про якийсь із дельфінаріїв, вона зазвичай не про те, що там зробили важливе наукове відкриття щодо морських ссавців. І не про те, що за допомогою дельфінотерапії тяжко хвору людину справді вдалося поставити на ноги.
Найімовірніше, це історія про черговий скандал. Так було й приблизно місяць тому, коли у соцмережах з'явилося відео з Одеси, на якому просто в готельному номері дівчина грається з морським котиком.
Це лише один із незліченних прикладів того, як морським ссавцям – насамперед дельфінам, доводиться в неволі робити речі, яких вони ніколи не робили б з власниої волі в дикій природі.
Перший у світі дельфінарій з'явився в США перед Другою світовою. Втім, історія стосунків людей із дельфінами має різні форми і налічує багато тисяч років.
Щоб розповісти головні віхи цієї історії, передовсім ті, що стосуються Чорного моря та території сучасної України, "Українська правда" звернулася до Павла Гольдіна. Цей доктор біологічних наук з Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України багато років досліджує китоподібних.
Крім того, ми спробували поглянути на цю історію очима афаліни – того самого виду дельфінів, який зазвичай експлуатують у дельфінаріях чи інших подібних закладах.
Перше знайомство
Люди познайомилися з дельфінами в доісторичні часи. Настільки далекі, що людина розумна, як називають наш вид, була не єдиним представником свого роду на цій планеті.
В кінці 60-их років минулого століття у східному Криму на горі Ак-Кая, неподалік від Карасубазара (історична назва міста Білогірськ) археологи знайшли стоянку неандертальців, яку назвали Заскельна VI.
На перший погляд зовсім не дивна для Криму знахідка насправді породжує запитання чи навіть здивування. Річ у тім, що стоянка розташована приблизно за 50 кілометрів від моря. З цього випливає, що неандертальці здійснювали досить далекі подорожі (чому далекі, ви зрозумієте, якщо власними ногами пройдете пів сотні кілометрів).
Технології неандертальців точно не дозволяли їм полювати на китоподібних. Але ці люди могли знайти мертвого або знесиленого дельфіна на березі. Вони відрізали багату на м'ясо хвостову частину і встигли повернутися з нею додому, поки вона не зіпсувалася.
Але навіть свіже дельфіняче м'ясо – м'яко кажучи, не делікатес. Принаймні з погляду сучасної людини. Якщо ті люди тягнули його за собою пів сотні кілометрів, значить, на той час їм бракувало звичної їжі.
Але перш ніж продовжити розповідь про стосунки людей із дельфінами, варто з'ясувати, хто ж такі дельфіни. Адже очевидна відповідь на це запитання не обов'язково правильна.
Хто такі дельфіни та їхні родичі
(зі слів афаліни)
"Дорослі люди на трибунах показують на мене пальцем і кажуть своїм дітям: "Дивись, дельфін!".
Це правда – я дельфін. Проте зупинитися на цьому – те ж саме, що назвати когось із вас "гомінідом". З одного боку, це буде чиста правда. Та неандертальці також були гомінідами. Між вами і ними є багато подібного, але водночас ви сильно відрізняєтеся.
Дельфіни також бувають різними. Я, наприклад, належу до виду афаліна звичайна, або ще нас називають пляшконосими дельфінами. Якщо ви колись були в дельфінарії, то майже точно бачили там саме афаліну.
Втім, крім нас на планеті сьогодні існує майже пів сотні інших видів дельфінів. Деякі з них можуть жити в неволі й часом також опиняються в дельфінаріях чи інших подібних закладах. Однак це радше виняток, ніж правило.
Також у різних морських парках чи океанаріумах можна зустріти білух. Це не дельфіни, проте вони наші родичі – так само, як і ми, білухи належать до зубатих китів.
Деяких інших наших родичів називають дельфінами, хоча це неправильно. Наприклад, у Чорному морі поруч із нами живуть білобочки, а також морські свині, або азовки. Так ось, останні дельфінами не є, хоча зовні й подібні до нас.
Тому коли кажуть, що "в Чорному морі живуть три види китоподібних" – це правда. А якщо "три види дельфінів" – не зовсім.
Азовок, до речі, ви ніколи не побачите в дельфінаріях, бо вони в неволі помирають ледве не одразу. Можна сказати, що в певному сенсі їм пощастило".
Прикраси з дельфіна
Неандертальці зникли з лиця Землі приблизно 30 тисяч років тому. Сапієнси залишилися єдиними представниками людського роду на планеті, і про історію їхніх стосунків із дельфінами ми знаємо вже набагато більше.
Поруч із Чорним морем найдавніші кухонні рештки китоподібних знайдені на березі Босфору, неподалік від Стамбула. Приблизно 9 тисяч років тому якісь люди їли тут м'ясо афалін та морських свиней.
"Можна сказати, що на енеоліт, або міднокам'яну добу припадає перший пік споживання дельфінів у Чорному морі, – розповідає Павло Гольдін. – Численні рештки китоподібних на місці колишніх людських поселень археологи знайшли в Болгарії, Україні та Росії. Серед цих решток – відносно велика частка афалін. Це виглядає логічно, бо полювали переважно на найбільший вид чорноморських китоподібних".
Заради справедливості необхідно зазначити, що в ті далекі часи дельфіни допомагали людям задовольнити не лише базові потреби.
В поселенні Ласпі-I у південному Криму археологи знайшли кістки дельфіна з просвердленими в них отворами. Цілком може бути, що це були намистини для якихось прикрас.
Римська епоха
В наступні тисячоліття дельфіняче м'ясо у причорноморських країнах вже не користувалося такою популярністю. Хоча серед кухонних решток, зокрема і на території сучасної України, археологи й надалі знаходять кістки китоподібних.
Наступний пік "популярності" дельфінів припадає на давньоримську епоху. Цього разу людей цікавило не тільки і не стільки м'ясо.
"Римська імперія в її стосунках з природою чимось нагадувала наш сьогоднішній світ. Вона була густонаселеною, продуктів, щоб усіх прогодувати, потрібно було багато, тому тиск на природу був дуже високим, – розповідає Павло Гольдін. – Це означає, що ліси вирубували, живність виловлювали і при цьому природу не дуже поважали. Тобто відбувалися такі ж речі, за які ми лаємо людство сьогодні.
Серед іншого, у Середземному та Чорному морі інтенсивно полювали на дельфінів. Їхнє м'ясо їли, але найцікавіше – не це.
У римському світі оливкова олія відігравала дуже важливу роль. Не лише як харчовий продукт, але і як пальне. Серед іншого саме в такій якості її використовували в маяках. Тобто виходить, що маслини в ті часи безпосередньо впливали на судноплавство.
Але навколо Чорного моря ці дерева ростуть вкрай погано, тому замість олії тут використовували дельфінячий жир. Його потрібно було багато, і саме тому на дельфінів інтенсивно полювали".
Радянські рекорди
Після римського часу полювання на чорноморських китоподібних тривало, але в значно менших масштабах. Історичний рекорд із вбивства цих тварин люди поставили у XX столітті.
На цій ниві "відзначилися" всі чорноморські країни, та особливих "успіхів" досягнув Радянський Союз. Країна сповідувала ідею, що від природи потрібно взяти все, що можна, й успішно втілювала її в життя, де тільки можливо.
Науковці та природоохоронці, які ставили під сумнів цю ідею, часто були змушені заплатити життям, а в кращому разі – кар'єрою. Про це "Українська правда" раніше розповідала на прикладі трагічної історії заповідника "Асканія Нова".
В результаті "радянського господарювання" популяції чорноморських китоподібних ледве не були знищені. В окремі роки тільки СРСР у Чорному морі добував понад сто тисяч китоподібних. Загалом, число цих тварин, знищених у XX столітті, обчислюється мільйонами.
Не дивно, що на тлі такого дельфіноциду роки Другої світової війни, як вважається, стали для чорноморських китоподібних періодом перепочинку й відновлення.
Щодо технології промислу, то спершу дельфінів відстрілювали з рушниць. Але згодом почали застосовувати спеціальні сітки, які були ефективнішими.
На безриб'ї і дельфін – м'ясо
Такі масштаби полювання на китоподібних, як ми вже говорили, зовсім не відповідають гастрономічним якостям їхнього м'яса.
Павло Гольдін згадує розповідь своєї бабусі, яка в 1933-му році вчилась у школі в Сімферополі. Учнів годували чимось на зразок пампушок, смажених у дельфінячому жирі. Від цього по всій школі стояв огидний запах, який не вивітрювався.
Пізніше, у рибних відділах радянських магазинів шикувалися черги за дельфінятиною, але точно не тому, що вона вважалася делікатесом. А тому, що в країні переможного соціалізму люди не перебирали харчами.
Проте варто мати на увазі, що в різних культурах до одного і того ж самого продукту люди можуть ставитися зовсім по-різному. Наприклад, в античні часи не тільки дельфіни, але й баклани користувалися великим попитом.
"Сьогодні, якби ви раптом винесли баклана на базар, ви б його не продали, – каже Павло Гольдін. – В нашій культурі смак дельфінячого м'яса може привабити хіба що збоченця".
Дельфінячий жир, звісно, також використовували у різних технологічних процесах. А в багатші 50-ті та 60-ті роки дельфінів переробляли на корм для птиці або худоби.
Служити і розважати
Буде неправдою сказати, що до XX століття чорноморські дельфіни розглядалися людиною виключно як ресурс, нехай навіть для виготовлення прикрас. Вони фігурують в античному мистецтві, в міфах та релігійних культах.
Однак у минулому столітті у дельфінів з'являються принаймні дві зовсім нові ролі – служити і розважати. Про те як дельфінів у США та СРСР намагалися використовувати у воєнних цілях і що з цього вийшло, "Українська правда" вже розповідала.
Але ще до Другої світової війни, коли військові не цікавилися китоподібними та їхніми здібностями, їх почали утримувати в неволі заради розваги і, відповідно, заробітку. Перший комерційний дельфінарій, наскільки відомо, був відкритий у Сент-Огастіні в американському штаті Флорида наприкінці 30-их років минулого століття.
А кілька років тому зоозахисна організація World Animal Protection оприлюднила дослідження, де підрахувала, що всього у світі працює понад 350 дельфінаріїв чи подібних установ. Загалом в них утримуються понад три з половиною тисячі різних китоподібних.
Із цих тварин 80% – дельфіни, передусім афаліни. Понад 60% усіх дельфінів утримуються в п'яти країнах: Китаї, Японії, США, Мексиці та Росії.
В Україні свого часу дельфінарії відкрилися в багатьох містах. Зокрема в Києві, Трускавці та інших, чиї мешканці їздять відпочивати на Чорне море потягом чи автобусом далекого прямування. Назвати точне число дельфінаріїв в Україні Павло Гольдін не може, насамперед тому, що частина з них перебуває на окупованій території.
У Скадовську, наприклад, дельфінарій, який до цього працював лише під час курортного сезону, торік просто не відкрився. Доля деяких інших, а головне їхніх мешканців – достеменно не відома.
Дельфіни в неволі показують трюки, з ними можна сфотографуватися, поплавати, вони навіть можуть "полікувати" відвідувачів. Хіба що в готельний номер, як морського котика, їх запросити не можна.
За оцінками World Animal Protection, щорічно дельфіни по всьому світу заробляють для своїх власників від 1,1 до 5,5 мільярда доларів. А результати опитування, наведені в тому ж дослідженні, свідчать, що більше, ніж половина людей відвідують дельфінарії через свою любов до їхніх мешканців.
"Існує очевидний брак розуміння потреб дельфінів і того, як життя в неволі ставить під загрозу ці потреби", – пишуть автори дослідження.
Як тісно і темно у дельфінаріях
(зі слів афаліни)
"В морі ми щодня пропливаємо багато кілометрів. Кожен дельфін має можливість полювати на площі сто квадратних кілометрів або й більше (для порівняння, площа Києва становить 840 квадратних кілометрів – УП).
У неволі нам, звісно, не виділяють ніяких кілометрів, а лише метри. Якщо порівняти середні показники, то виходить, що в дельфінарії у нас в 200 тисяч разів менше місця, ніж у дикій природі.
Крім того, в морі ми, афаліни, здатні пірнати на глибину сотні метрів, а інші види дельфінів занурюються на десятки метрів від поверхні води. Дельфінарії чи морські парки розваг не можуть забезпечити нам таких можливостей.
Приблизно кожен шостий із моїх родичів у неволі живе в умовах, де немає жодної можливості бачити сонячне світло".
Як у найкращих в'язницях
"Такий обмежений простір для дельфіна в неволі – це стрес. Звісно, дельфінарії бувають дуже різними за своїми умовами і деякі з них можна назвати умовно комфортними, – каже Павло Гольдін. – Але становище тварини навіть у найкращому дельфінарії можна порівняти зі становищем людини в найкращій в'язниці.
У такій в'язниці є комфортна камера, дозволені регулярні прогулянки, є спортмайданчик, де можна в кошик покидати м'яч, і регулярно годують. В таких умовах ув'язнені живуть десятки років.
Крім того, варто розуміти, що є установи, де дельфінів або інших китоподібних утримують у неволі, але не заради розваги і заробітку. Наприклад, інститут дослідження китоподібних Пелагос у Греції або океанаріум на Гаваях. Тут китоподібних вивчають або проводять реабілітацію, якщо вони потребують цього.
В подібних установах тварин утримують у просторих морських вольєрах. Це теж умови неволі, які точно не можна назвати ідеальними. Тому до кожної з цих установ є ті чи інші претензії. Але ці умови не йдуть в жодне порівняння з умовами в переважній більшості дельфінаріїв".
Річ у тім, що тримати китоподібних у неволі це не просто "не по-людськи" чи "неетично" в XXI столітті, а шкідливо для тварин.
Чому дельфіни хворіють у неволі
(зі слів афаліни)
"Як і багато інших тварин, ми, дельфіни, в умовах неволі вразливі до інфекцій. Вони приходять із брудною водою, людиною, яка купається поруч із нами, або разом з новим дельфіном, якого щойно відловили у морі й поселили до нас.
Щоб ми не хворіли, воду дезинфікують, а нас годують антибіотиками. Так само нас годують протигельмінтними препаратами.
Ліки добре вбивають бактерій або паразитів у наших тілах, але разом із тим вони шкодять і нам самим, адже не буває ліків без побічних ефектів. Тому доводиться лікувати печінку або ще щось. Зрештою, все це лікування, м'яко кажучи, не робить нас здоровішими".
"Безсмертні" у дельфінаріях
В дикій природі афаліна може жити понад 60 років. Це якщо говорити про світові рекорди. Якщо про Чорне море, то тут це питання досліджене недостатньо. Павло Гольдін каже, що свого часу займався визначенням віку чорноморських китоподібних і знайшов одну особину, яка прожила 41 рік.
Це немало, але в неволі дельфіни можуть жити навіть довше. Щоправда, лише на папері. Китоподібних Чорного моря виловлювати не можна, адже вони охороняються законом. Але тримати в неволі не заборонено. От і виходить, що в наших дельфінаріях тварини "працюють" багато років і не вмирають.
Проте час від часу в ЗМІ з'являються повідомлення, що десь у морі знайдено мертву афаліну з прив'язаним до хвоста вантажем.
Швидше за все, своє життя вона прожила в дельфінарії. А тепер її місце займе новий дельфін, виловлений у нелегальний спосіб.
Китоподібні справді можуть досить довго жити в неволі, якщо для них створити належні умови. Але скільки насправді вони живуть у наших дельфінаріях – ніхто не знає, бо немає об'єктивної статистики.
Крім того, дельфіни добре розмножуються в неволі. За словами Гольдіна, траплялися повідомлення, що самка народила просто під час вистави. Але яка доля цих малюків, як довго вони живуть – ми також можемо лише здогадуватися.
В Червону книгу
В другій половині 60-их років Радянський Союз припинив промисловий вилов дельфінів у Чорному морі. Щоправда, не з гуманістичних міркувань і не для порятунку морської екосистеми. А тому, що китоподібних стало так мало, що їхній промисловий вилов перестав бути рентабельним.
Як раніше розповідала "Українська правда", на тому біди чорноморських китоподібних не завершилися.
Наприкінці минулого століття до Чорного моря потрапив чужорідний вид тварин – мнеміопсис (це представник реброплавів – істот, що своїм прозорим і драглистим тілом дещо нагадують медуз).
Оскільки в нього не було конкурентів, він почав неконтрольовано розмножуватися і поїдати зоопланктон, яким харчуються риби, та їсти риб'ячу ікру. Тому популяція хамси, якою живляться китоподібні, дуже скоротилася і це сильно вдарило по чорноморським дельфінам.
Сьогодні всі три види чорноморських китоподібних – афаліна, білобочка та морська свиня – занесені до Червоної книги України. Це означає, що полювати на них чи відловлювати офіційно заборонено. Але це не заважає дельфінаріям відловлювати тварин нелегально.
Крім того, багато чорноморських китоподібних випадково гинуть у рибальських сітках.
Загибель у пастці
Насамперед це стосується морської свині. Адже ці тварини полюють зазвичай біля дна, де стоять сітки. А коли потрапляють в них, то на відміну від більших дельфінів не мають сили вирватися.
Нещодавно Павло Гольдін разом із колегами порахував, що в такий спосіб у Чорному морі щорічно гине близько 5% усієї популяції морської свині, або не менше 12 тисяч особин.
Це дуже високий показник, якщо порівнювати з іншими регіонами планети. Він може означати, що чисельність азовок у Чорному морі залишається на одному рівні або навіть зменшується.
На це питання науковці ще мають знайти відповідь. Так само, як і запропонувати практичні заходи, які допоможуть зменшити масштаби загибелі китоподібних. Це, наприклад, можуть бути сітки спеціальної конструкції, які будуть краще "видимі" для морських свиней.
Зворотний бік дельфінячої неволі
На завершення слід все ж визнати, що негуманна практика утримування дельфінів у неволі свого часу принесла свої плоди, важливі з погляду науки і нашого розуміння природи.
"Найбільший з них, це відкриття того факту, що дельфіни мають ехолокацію. Це було відкрито в Каліфорнії, в Сан-Дієго у 1953-му році – буквально кілька років по тому, як заснували дельфінарій, – розповідає Павло Гольдін. – Так само завдяки експериментам з дельфінами в неволі були зроблені важливі відкриття в галузях акустики, поведінки, сприйняття і фізіології. Але тут треба сказати, що здебільшого, з того, що можна було відкрити, все це було зроблено в 50-70-их роках.
Сьогодні в дельфінаріях, де справді займаються наукою, також роблять відкриття. Але я не можу сказати, що після 80-го року було зроблено щось справді проривне, чого не можна було зробити в дикій природі".
Іншими словами, існує дуже мало виправдань для того, щоб тримати дельфінів чи їхніх родичів у неволі. Хіба що, врятувати вид, якому загрожує зникнення.
Така біда, наприклад, сталася з родичем нашої азовки – каліфорнійською морською свинею, або вакітою. Невідомо, скільки особин цього виду ще залишилося на планеті, але в кращому разі йдеться про кілька десятків.
Врятувати цих тварин від повного вимирання могло б утримання в неволі. Та, як на зло, так само як і чорноморські азовки, вакіти дуже швидко помирають у неволі. Навіть якщо не змушувати їх розважати людей.
Дмитро Сімонов
