Мисливці на рашистів. У Ягідному рік розслідують воєнні злочини Росії
Це друга весна в Ягідному після окупації. 30 березня 2022 року росіяни відступили. По них лишилися тіла розстріляних на вулицях, померлі в підвалі й ніби завмерле в стані шоку село.
В перші тижні туди поїхала слідча група, а невдовзі й журналісти. Так світ довідався про жах підвалу в Ягідному.
Російські війська окупували село 3 березня, зробили штаб у місцевій школі й оселилися в будинках. Вони насильно тримали майже все населення в підвалі під своїм штабом упродовж майже місяця, аж до відступу з Ягідного. Від задухи, браку медичної допомоги й нелюдських умов перебування там померли 10 осіб.
Ми з командою The Reckoning Project були одними з тих, хто робив репортаж про утримання людей в Ягідному. Цей текст вийшов у виданні "TIME", а на сайті американського журналу опублікували ще й українську версію та фільм про це.
У квітні 2023 року, за рік після звільнення села, я беру пачку журналів "TIME" і їду в Ягідне – передати їх героям статті, та в Чернігів – дізнатися, як триває розслідування скоєних тут воєнних злочинів росіян.
Для кожного гостя Ягідне починається з автошляху Е95. Траса з Києва на Чернігів до вторгнення була непоганим місцем підробітку для місцевих. Ягіднянці продавали тут фрукти, саджанці та плетені з лози кошики. Минулої весни це була страшна дорога з розстріляними авто.
Рік по тому траса оживає. Перед згорілим кафе працюють контейнери-кіоски. Від світанку тут черга з фур. Парує кава, чадять дорогою на фронт пригнані з Європи джипи для ЗСУ, димує туман над розливами Десни.
Солдати спершу пограбували її будинок, стріляли в погреб, де ховалася Надія з родиною, приставляли автомат людям до голів. А тоді до них у двір прилетів снаряд: чоловіка Надії вбило, кількох поранило, її родичка втратила дитину.
368 потерпілих
Трьох солдатів, які прийшли додому до родини Радченків, уже засудили заочно за жорстоке поводження з цивільними до 12 років позбавлення волі. В стінах підвалу Надії слідчі знайшли кулі, гільзи та патрони, вироблені 1993 року в Росії.
Складніше із загибеллю чоловіка Радченко. Прокурор Чернігівської обласної прокуратури Сергій Крупко визнає: складно сказати, чи вдасться встановити, кому належить той снаряд і звідки він прилетів.
Крупко вже рік займається розслідуванням російських воєнних злочинів у Ягідному. В сейфі його кабінету лежить рюкзак одного з солдатів, а на сейфі – теки із заявами потерпілих. Це 368 людей, серед них 69 дітей, які провели майже весь березень 2022 року в підвалі ягіднянської школи (до вторгнення в селі мешкали близько 400 осіб).
– Кожен день у мене був, як у кол-центрі, – згадує він час, коли шукав свідків.
Розслідування по Ягідному складається з кількох частин. Одна з них – це підвал школи, а саме утримання там людей у якості живого щита, в нелюдських умовах. Друга – це жорстоке поводження з людьми поза підвалом, на території села. Адже до того, як зігнати людей до школи, росіяни їх грабували, стріляли до домівках, принижували – такі дії є порушенням законів і звичаїв війни. І останнє – це розслідування розстрілів 11 чоловіків у Ягідному.
Після звільнення Ягідного слідча група протягом тижня жила в селі й за той час опитала близько 200 людей. Насамперед треба було підтвердити факт злочину – насильницького утримання людей в шкільному підвалі. Адже, як свідчать потерпілі, росіяни змушували людей іти до підвалу зі словами "це для вашої безпеки".
Можна припустити, що причетні до цього злочину й далі аргументуватимуть, що це було добровільно і для безпеки цивільних. Так зробив російський військовий Андрєй Тімошенков у фільмі "Суспільного" "Щоденник вцілілої". "Силою там ніхто нікого не тримав", – сказав він українській журналістці.
Щоб довести, що в підвалах житлових будинків було безпечніше, ніж у шкільному, слідча група перевірила в Ягідному понад тридцять погребів. Це часто були міцні, з бетонними перекриттями приміщення площею з цілий будинок.
– На одну особу в підвалі школи припадало стільки місця, як оцей квадратик, – Сергій Крупко показує на офісний стілець. – А в людських підвалах площею 50 квадратних метрів могла перебувати сім'я з чотирьох людей. І в них були продукти і пічки для обігріву.
Фото на документи
Далі слідча група стала з'ясовувати умови утримання людей у підвалі. Тіснота й задуха, заборона покидати підвал і виносити померлих, страх бути розстріляним або зґвалтованою – і прокурора, і слідчого по-людськи шокували свідчення ягіднянців.
– У моїй уяві після місяця війни не вкладалося, що так може бути, – каже Андрій Просняк, керівник слідчого відділу УСБУ в Чернігівській області.
В будівлі без вивіски (управління Служби безпеки України області обстріляли на другий день вторгнення, будинок згорів, і тепер слідчі працюють в іншому приміщенні) він розповідає: щойно Ягідне звільнили, вони "пішли по сліду" росіян. Врешті були знайдені документи, які й допомогли встановити особи десятків російських солдатів.
Документи – це передусім журнали психолого-психіатричного нагляду військових з 55115-ої частини. Вона дислокується в невеликому місті Кизил, столиці республіки Тива. Найбідніший російський регіон і батьківщина міністра оборони Російської Федерації Шойгу, Тива лежить під самим кордоном із Монголією.
Google-карта покаже кілька фото Кизила: тут радянська забудова, а тут – буддистські пагоди. Якщо пошукати на карті місця народження солдатів, які прийшли в Ягідне, Google часто не матиме жодного фото. Це глухі поселення посеред гір і степу, тому не дивно, що багато солдатів у Ягідному розмовляли російською гірше за ягіднянців.
У журналах психолого-психіатричного нагляду були кольорові фотографії солдатів, анкетні відомості, дані про зріст і вагу, інформація про родичів, номери телефонів тощо. Знайшли й інші документи: паспорти, військові квитки, маршрутний лист на автомобіль МАЗ із 27.02.22 по 1.03.22.
Всі знайдені фото показували людям у селі. Якщо люди свідчили про злочинні дії когось із солдатів і впізнавали їх, це виносили в окремі справи. Наприклад, солдат вивів цивільного до паркана, розпитував про позиції українських військових, кинув тому під ноги гранату, погрожував убити; потерпілий упав на землю, щоб захиститися, солдат сміявся.
– Такі дії є катуванням і жорстоким поводженням із цивільним населенням, – каже прокурор.
В таких випадках були потерпілі, були впізнані злочинці, були докази. Тому ці справи можна було розслідувати швидше, ніж складний випадок підвалу із 368-ма потерпілими, і по ним уже є вироки, як у випадку з Радченками.
15 тувинців
Розслідування епізоду справи про те, як людей утримували в шкільному підвалі, триває. На квітень 2023 року вже ідентифікували 15-х солдатів, причетних до цього. Їх судитимуть за те, що вони насильно доправили людей до підвалу. З погрозами й під автоматами конвоювали їх до школи, утримували, не реагуючи на благання вийти, – і все це з метою створити з цивільних "живий щит" для захисту штабу командування від обстрілів ЗСУ.
Так сформульовані підозри більшості з цих 15-ти солдатів з військової частини 55115, із посиланням на Женевську конвенцію, яка забороняє будь-яке використання цивільних осіб для захисту воєнних цілей. Штаб росіян був над підвалом – на двох поверхах школи і садочка.
В окремих солдатів є й інші порушення законів і звичаїв війни. Рядовий Аріан Хертек, 28 років на момент окупації Ягідного, кинув димову шашку до підвалу приватного будинку, а також насильно закрив людей у тому ж підвалі на кілька діб.
Рядовий Буян Дадар-оол, 33 роки, здійснював сексуальне домагання жінки, утримуваної в підвалі школи.
Рядовий Айгарим Монгуш, 30 років, стріляв по будинках, коли там були люди, направляв автомат на горло жителю Ягідного.
Серед цих солдатів, як можна судити з імен, 14 – це етнічні тувинці або ж представники іншої неслов'янської групи, і один слов'янин.
Зі свідчень очевидців ми знаємо, що в штабі дислокувалися військові-слов'яни, і саме вони командували утриманням цивільних у підвалі. Встановлювали графік, коли можна виходити з підвалу в туалет, не дозволяли поховати померлих.
Люди добре запам'ятали позивні командирів: "Паук" і "Кльон". За свідченнями людей, Кльон був нижчий за званням від Паука, але саме його вони згадують як відповідального за свої страждання в підвалі.
"Той, що концтабір організовував".
"Сказав, якщо люди хочуть піти додому по їжу, нехай співають російський гімн".
"Онкохворий просився піти по ліки. Кльон порадив йому піти повіситися".
Це лише кілька уривків спогадів свідків про військового з позивним "Кльон".
Та серед 15-ти підозрюваних наразі немає ані Кльона, ані Паука.
"Кльон" – відсутній
Ідентифікувати цих командирів складно, тому що потерпілі впізнають їх у різних людях. Слідчий Андрій Просняк каже, що з приводу особистостей Кльона і Паука було кілька версій. Але на сьогодні немає доказів, які поза розумним сумнівом показали б, що Кльон чи Паук – саме ця особа, а не інша.
Прокурор Сергій Крупко пояснює, що в школі дислокувалися декілька російських військових частин. Вони всі входять до 41-ої загальновійськової армії, тому її керівництво і керівники військових частин – головні відповідальні за підвал у Ягідному. Лише за наказами цих командирів могла відбутися окупація села, утримання позицій у ньому і весь жах у Ягідному.
Росіяни після Ягідного не могли рухатися далі, пояснює прокурор: якби вони вийшли на трасу, їх би розбили. Тому вони укріпилися в селі й заховали частину техніки в лісі, частину – в людей на подвір'ях, частину – біля школи. При цьому правила війни забороняють військовим розміщуватися в цивільних будівлях чи поруч із ними.
Очевидно, що люди в підвалі – це чиєсь свідоме рішення. Неможливо випадково протягом місяця тримати три з половиною сотні людей на території свого штабу. Але щоб довести вину командира, потрібні неспростовні докази. Наприклад, перехопити аудіозаписи чи взяти в полон солдата, який підтвердить, що такий наказ віддали.
Без таких доказів, пояснює Крупко, справа розсиплеться навіть в українському суді, не кажучи про міжнародний:
– В нас усе націлене на те, щоб засудити їх стовідсотковими доказами. Щоб ніхто не мав сумнівів – і навіть ті люди, кого ми будемо засуджувати, – що вони винні.
Свідки рік по тому
Коли ми з фотографкою повертаємося з Чернігова в Ягідне після розмов із прокурором та слідчим, заходимо до людей, чиї історії опублікував "TIME".
– Ви в Ягідному? Хочу віддати вам журнал, – пишу одному з чоловіків, з яким записували інтерв'ю про підвал.
– Я не на місці, – відповідає. – Воюю.
Майже місяць ув'язнення в підвалі ніби ділить життя села на "до" і "після". Але в людей і зараз немає відчуття, що вони перебувають у "після". 14 людей з Ягідного – в лавах Збройних сил України, і Росія надто близько.
Заходимо до Тамари Климчук. Її зятя застрелили росіяни, а хата жінки згоріла внаслідок обстрілу. Стоячи біля підвалу школи в березні 2022 року, вона дивилася на вогонь і не могла нічого вдіяти.
Після звільнення села Тамара жила в літній кухні. Лише в останні дні грудня 2022 року її будинок почали відбудовувати. Зараз уже є вікна і дах, всередині майстри штукатурять стіни. Це один із будинків, на які виділяє гроші уряд Латвії.
Тамара Борисівна знаходить себе на обкладинці і докладає журнал до газетних вирізок, як раніше збирала статті про ягіднянський дитячий садок. Багато років вона була його директоркою.
На сусідній вулиці підіймаємося до квартири Ольги Меняйло. Вона – авторка відомого фото з підвалу, яке опублікували чи не всі провідні світові ЗМІ. Вона також писала щоденник, про який знаємо з уже згаданого фільму "Суспільного".
Людей у підвалі Ольга сфотографувала вже після відходу росіян, діставши схований телефон. Зробити такий знімок під час окупації було неможливо, бо росіяни відібрали або розбили всі телефони, які могли знайти.
У перший день після відступу окупантів у підвалі все ще перебували люди, бо в багатьох будинки були розграбовані, розбиті й непридатні для життя. До того ж багато хто безпечніше почувався в групі, ніж сам у хаті: боялися, що росіяни повернуться.
Ольга опублікувала це фото в соцмережі та коротко написала про пережите. Тому до неї чи не першої приходили журналісти та продовжують іти. Ольга ще не відмовляла в інтерв'ю нікому, хоча згадувати пережите їй хочеться не завжди. Каже, що на початку спогади про підвал просто вихлюпували з неї, а тепер їх треба видобувати, наче з глибини, із зусиллям. І коли журналісти їдуть геть, ті небажані спогади не відпускають ще тиждень.
Щоб відволіктися від споминів, Ольга сідає на велосипед і їде до свого "місця сили" – ділянки з фруктовими деревами. У квітні яблуні стоять сині, оброблені спеціальним розчином від шкідників, а по центру садка – крислатий абрикос, наче якесь ельфійське дерево життя.
Валентина Данілова – інша жителька Ягідного, до якої без упину впродовж року їхали журналісти. Вона вуглинкою накреслила календар на дверях кімнати в підвалі, а поруч – написала списки загиблих. Фото цих дверей бачили в усьому світі, а цієї весни вони експонувалися в Нью-Йорку на виставці про воєнні злочини росіян.
– Ірак, Японія, Норвегія, Німеччина і Франція, – Валентина перелічує журналістів, які в неї були.
Вона зустрічає нас тепло, але помітно, як за рік люди в Ягідному навчилися поважати власні кордони і приватний простір. Додому не кличе, але скидає в месенджер фотографію. На ній – декоративні метелики, якими Валентина закрила сліди війни на стелі квартири.
Злочини без строку давності
Заочні вироки не надто тішать ягіднянців.
– Може, це жорстоко, але мені було б легше, якби знав, що вони загинули, – говорить про російських воєнних злочинців Валерій Польгуй.
З усіх утримуваних у підвалі людей Валерій чи не найбільше контактував із росіянами. На його щастя, окупанти не знали, що він є місцевим депутатом. Але помітили, як чоловік намагався організувати побут для людей у підвалі і призначили його "відповідальним за всіх", зв'язковим між собою та утримуваними в неволі людьми.
Тим часом прокурор Сергій Крупко на запитання, що б він сказав людям, які скептично ставляться до заочних процесів, дає ніби заготовлену для якоїсь епічної саги відповідь:
– Вироки наших судів повисають над винними, як мечі. В якийсь момент той меч впаде і зрубає голову.
Він додає, що теперішні розслідування допоможуть у майбутньому постраждалим отримати компенсації. Що стосується винних, то воєнні злочини не мають строку давності. Якщо людина засуджена, то на все життя.
Судити воєнних злочинців може не тільки чернігівський суд. Це можуть бути суди універсальної юрисдикції: російського воєнного злочинця може засудити суд у Швеції чи Німеччині, як це відбувається з сирійськими воєнними злочинцями. І звісно, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Він розпочав розслідування по Україні 2 березня 2022 року, а в березні 2023-го видав ордер на арешт Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Львової-Бєлової за депортацію дітей.
Сергій Крупко каже, що він кілька разів надавав Міжнародному кримінальному суду для вивчення матеріали по Ягідному. Нещодавно приїздила заступниця головного прокурора МКС, спускалася до підвалу. І прокурор, і слідчий переконані, що справа Ягідного стане однією з важливих складових обвинувачення вищого керівництва Росії в агресії проти України.
У травні відбудеться перше заочне судове засідання по 15-ти тувинцях. Ідентифікація командирів, відповідальних за підвал, та розслідування розстрілів у Ягідному тривають.
Ягідне є одним із найпоказовіших випадків садизму, на який виявилися здатні російські солдати на окупованій території. Пам'ять про це намагаються зберегти в різнй спосіб. Вже відбулося декілька виставок про "підвал смерті" в Ягідному. В школі обласне управління культури хоче відкрити музей. "Музей наших страждань", як висловилася одна жителька села.
На місці, де лежав один із розстріляних росіянами чоловіків, хтось посадив блакитні квіти.
Світлана Ославська, УП
Матеріал створено в рамках проєкту "Життя війни" за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
