Ні влади, ні опозиції. Чим живе український парламент під час війни
Від самого обрання нинішній склад Верховної Ради найчастіше звинувачували в тому, що "кінець епохи бідності" настав лише для депутатів "Слуги народу".
Ці закиди лунали в різноманітних варіаціях, але лейтмотив завше був той самий.
Однак, якщо поглянути на структурні зміни в державі, які особливо загострила повномасштабна російська інвазія, то є річ, яка мусила б лякати куди більше, ніж банальне збагачення чиновників.
Нинішній склад парламенту, формально залишаючись найвищим представницьким органом влади, де-факто нікого не представляє і взагалі дуже складно надається до означення носія саме влади.
"У нас ще до вторгнення всі дивились на Банкову і чекали, що вона скаже "слугам" робити. Майже не було сенсу в самій Раді про щось домовлятись – центр прийняття рішення не тут. А зараз, якщо глянути на нову соціологію і на склад парламенту, то єдине питання – а кого ці партії і депутати представляють? Народ? Точно?", – з гіркою посмішкою ділиться думками з УП один із чинних депутатів-опозиціонерів.
На самому початку каденції Зеленський проголосив рух до тотальної заміни старих еліт на "нові обличчя".
Але замість бажаного притоку нової крові в політику, в момент найбільшої загрози інфантилізм і неготовність цілого пласту народних обранців призвели лише до остаточного обнулення ваги і ролі Ради як інституції.
В перші місяці повномасштабного вторгнення Рада й Офіс президента працювали єдиною командою, але у стратегічних речах парламент не генерував рішення, а був зведений винятково до ролі органа формального схвалення готових рішень Зеленського.
Один зі співрозмовників УП на Банковій навіть якось переказував слова президента, що "якщо одного ранку всі прокинуться, а Ради не буде, то не факт, що хтось це помітить".
І коли уже владна верхівка готова була махнути на парламент рукою, сталося щось таке, що зазвичай відбувається у недорогих американських екшенах, а не в українській політиці.
Герой, якого всі списали з рахунку, після остаточного падіння отримав свій шанс на переродження.
Як Верховна Рада за рік повномасштабної війни пройшла трагічний шлях від повного обнулення впливу до тихого бунту здорових сил, які поступово відвойовують для парламенту належне йому місце, розбиралась "Українська правда".
Влада без влади: як живе "Слуга народу"
"Головне, що заважає Раді нормально працювати – це невизначеність. Багато "слуг" не розуміють, чи будуть мати якісь місця в наступному парламенті, або навпаки розуміють, що точно не матимуть", – описує ситуацію у владній фракції один із депутатів.
Єдність і мобілізація, які панували в Раді з кінця лютого 2022 року, відступили з-під купола майже одночасно з тим, як російські війська втекли з Київщини. А починаючи з осені минулого року ключовим психоемоційним станом у середовищі "слуг" поступово стають фрустрація і демотивація.
"Чесно кажучи, за останній рік зі сторінок УП більше дізнаюся, що насправді у нас відбувається, ніж від перебування під куполом", – не під запис зізнається один із рядових депутатів-мажоритарників "Слуги народу".
Напевно, ці слова найкраще описують впливовість і вагу співрозмовника та значної частини його колег із монобільшості. Під час кампанії 2019-го Зеленський і його команда набирали людей у списки в прямому сенсі за оголошеннями. І навіть за чотири роки спільної роботи ставляться до них відповідно.
Багато з народних обранців із президентської фракції з таким ставленням змирилися, а деякі – навіть його заслужили.
За даними УП, станом на початок весни 2023-го понад 120 народних депутатів були фігурантами справ у різних правоохоронних органах. Очевидно, що не всі з них "слуги", але чисто арифметично їх найбільше.
Президент з'являється у стінах Ради лише на виступах світових лідерів та коли сам звертається до депутатів із програмними промовами. Як жартують депутати, "Зеленського і так забагато в Раді, щоб він ще й на зустрічі фракцій ходив".
Комунікаторами від парламенту з президентом є голова Верховної Ради Руслан Стефанчук та перший віцеспікер Олександр Корнієнко.
Головним зв'язковим, який відповідає за оперативну роботу та функціонування фракції "Слуга народу", залишається Давид Арахамія. Саме він забезпечує голоси під важливі закони та порядок у монобільшості.
"Давид вміє заговорити, легко розкласти ситуацію. Але він не зовсім системний чоловік і не особливо цікавиться якоюсь поточкою фракції. Тут його виручає Андрій Мотовиловець (перший заступник голови фракції "СН" – УП). Він заповнює таблички в Еxcel по відвідуванню, рахує голоси, перед кожною зустріччю із Зе брифує Арахамію. Так цей дует і працює", – ділиться спостереженнями один із топів фракції "слуг".
До речі, збір голосів після вторгнення дуже різниться із тим, як це було до війни. У Раді, як розповідають депутати з різних фракцій, стало не прийнято відмовляти Зеленському.
Хтось, як рештки ОПЗЖ, робить це з "міркувань безпеки", щоб не поміняти Печерськ на Лук'янівку; хтось – щоб показати Зеленському лояльність чи готовність до співпраці.
Навіть колись активні внутрішні групи всередині "СН", як-от "група Павлюка" чи "група Коломойського", фактично втратили свою окремішність.
"Вони не відмовляють, коли щось важливе треба підтримати. Але коли якісь депутатські запити чи, наприклад, щось по землі, то, скажімо, "павлюківці" можуть не проголосувати. Взагалі ніхто тепер не каже, що от принципово не голосую. Всі кажуть: "Так. Звичайно, все проголосуємо". А потім просто не приходять, "хворіють", виходять покурити. Ніхто не хоче відкрито сваритись із Банковою", – розповідає один із депутатів не з числа "слуг".
"Часто депутати, які не бачать свого майбутнього в політиці і тому не хочуть напружуватись, дивляться порядок денний – а там нічого критично важливого. А депутат десь в Закарпатті живе. І це йому 10 годин їдь в один бік, щоб просто понатискати кнопку. Легше здати "позитивний" тест на ковід", – додає співрозмовник.
Разом із тим ВРУ проводить засідання й комітети, голосує всі необхідні закони щодо безпекових питань та євроінтеграції.
Засідання продовжують бути закритими без допуску відвідувачів та медіа. Вони відбуваються що два тижні по два дні поспіль.
"Перед тим, як виносити щось у зал, як і раніше, є погоджувальна Рада. Ми з керівництвом Ради та головами фракції і груп зустрічаємося по відеозв'язку за кілька днів до засідання по 5-6 годин. Там, власне, відбуваються всі крики і сварки щодо законів. Буває, що ще кілька годин перед засіданнями наживо досварюємося. Спірні ініціативи знімаються, виноситься зазвичай те, де точно буде 226 голосів", – пояснює один із керівників Ради.
Самостійно монобільшість уже давно не може забезпечити прийняття законів. Фракція президента дає максимум від 180 до 200 голосів. Хтось демотивований, хтось, особливо активна меншість, регулярно перебуває в закордонних відрядженнях.
На щастя, на підстраховці завжди є кілька груп старих і нових опозиціонерів.
Опозиція без позиції
Якщо загальний стан в "Слузі" нагадує апатію, то в інших фракціях та групах це радше емоція відчаю.
Єдина із нині представлених у Раді опозиційна сила, яка має шанс на проходження до наступного скликання – це "Європейська солідарність".
Але і в ній сталася нечувана трансформація: рейтинг партії "ЄС" за останньою соціологією виявився більш стабільним, аніж підтримка самого Петра Порошенка.
"Ми завжди думали про себе як про лідерський проєкт. Але от соціологія показує, що є запит на старих професіоналів, і він зараз навіть стабільніший, ніж рейтинг нашого лідера", – розповідає не під запис один із членів близького оточення Порошенка.
Очевидно, що жоден партієць не скаже цього в голос, але вже постає запитання: чи присутність Порошенка додає рейтингу партії, а чи навпаки?
Тим не менш, п'ятий президент наразі єдиний, хто намагається позиціонувати себе як альтернативу Зеленському.
У воєнний час Порошенко не може йти в лобову атаку проти верховного головнокомандувача, тому змушений підкреслювати, що "готовий допомагати президенту".
"Я більше не лідер опозиції, ви – не мій опонент. У нас є один ворог – це Путін". Це буквально дослівно. І це виходило не тільки від мене, це Зеленський запропонував. І принаймні поки Київ був у напівоточенні, ця домовленість трималась", – емоційно розповідав УП Порошенко про свою розмову з президентом, яка відбулася 24 лютого минулого року.
У той же час активні прихильники лідера "ЄС" за першої ліпшої нагоди критикують дії влади у facebook. У відповідь анонімні канали у telegram, які пов'язані з Банковою, регулярно атакують Порошенка за його піар на волонтерстві.
Торік Офіс президента застосував набагато болючіший удар по "ЄС" – телеканали, які пов'язують із п'ятим президентом, за рішенням Нацради з питань телерадіомовлення були відключені від цифрового мовлення, що суттєво звузило телевізійну аудиторію Порошенка і його політсили.
Аби втримувати ядерний електорат, Петро Олексійович наразі активно проявляє себе у волонтерстві. І хоч частина аудиторії вважає його відео про "фліски" та "скарб" дещо недоречним, це не заважає їм віруситись у соцмережах.
Перший варіант став неможливим ще у 2019 році, коли Зеленський публічно і досить грубо відкинув її пропозиції про співпрацю. Тому ЮВТ змушена використовувати звичну для неї соціальну тематику.
"Батьківщина" виступає проти приватизації, бореться за права людей з інвалідністю... Юлія Володимирівна їздить на тому, що було раніше. Але її не можна назвати класичною опозиціонеркою. Вона все-таки дає голоси на важливі закони. Але разом з тим любить звертати на себе увагу, закидувати правками", – коментує УП один із впливових членів "Слуги народу".
У фракції "Батьківщина" ситуація непроста, адже її депутати розуміють, що скоріш за все наступне скликання Ради ЮВТ і команді доведеться пропустити.
Важким репутаційним ударом для Тимошенко стало розслідування УП "Батальйон Дубай". Тоді стало відомо, що в січні цього року голова фракції "Батьківщина" відпочивала з сім'єю на віллі розкішного п'ятизіркового готелю "Kempinski" із закритим пляжем на насипному острові Палм-Джумейра.
"Проблема ж не в тому, що Тимошенко зробила щось протизаконне. Проблема в тому, що "Батьківщині" не було, що відповісти", – розповідає УП один із колег Тимошенко по парламенту.
Щоправда, на відміну від того ж "Голосу" депутатам "Батьківщини" вистачає такту і дорослості триматися разом і публічно не поривати стосунки з лідеркою.
Також до опозиціонерів цієї Ради слід зарахувати групу Дмитра Разумкова "Розумна політика", яка складається з приблизно 20 депутатів.
До повномасштабної війни Разумков був помітний завдяки своїй гучній відставці та відкритій конфронтації з ОПУ. Позиції колишнього спікера Ради посилювала його регулярна присутність в ефірах телеканалів "Україна" та Україна 24", які Рінат Ахметов минулого року закрив.
У час повномасштабної війни Разумков не може ні критикувати Зеленського, ні отримати доступ до телемарафону. Відповідно, єдине завдання, яке перед ним стоїть – втримати депутатів, яких він повисмикував із монобільшості.
"Діма регулярно збирає своїх депутатів, цікавиться, як справи, в кого які думки щодо всього, що навколо відбувається. По суті, це такий собі клуб за інтересами, і їм так комфортно", – розповідає УП депутат, наближений до "Розумної політики".
За весь час повномасштабної війни колишній голова Ради привернув до себе значну увагу медіа лише один раз.
10 квітня Рада прийняла поправку до закону, що передбачає "повернення виплат у 30 тисяч військовим, службі цивільного захисту, поліцейським за рахунок обмеження зарплат топпосадовцям". Ініціатором правки були депутати "Розумної політики".
Ця правка, з одного боку, обрізає виплати всім держслужбовцям, які отримують понад 67 тисяч гривень, а з іншого, створює розбалансування держбюджету, адже цих коштів все одно буде недостатньо, щоб покрити виплати військовим.
"Це був чистий популізм Діми. Його всі дружно прохлопали, голосування було чистою випадковістю. Рішення пройшло, бо всі читали лише першу частину правки про 30 тисяч, а в другу, де були пропозиції, звідки взяти ці гроші, ніхто навіть не додумався відкрити", – скаржиться депутат з керівництва ВР.
"Він сам не сподівався, що це пройде. На Разумкову лиця не було, коли голосування пройшло. Але до нього зразу побігли "ЄСівці", почали фотографуватися, мовляв, "перемога", – додає співрозмовник.
Цікаво, що спершу анонімні telegram-канали, які пов'язані з ОПУ, хвалилися, що підняття зарплат військовим було ідеєю президента. Згодом всі ці повідомлення видалили.
"Ви собі не уявляєте, який Зеленський був злий. Це ж така історія, що заветувати не може, тому що візьме на себе негатив. А грошей на виплати у державі немає. Тому нехай у Раді і розхльобують", – емоційно коментує один із членів команди президента.
Тож тепер проблему виплат мають вирішувати Арахамія, Корнієнко та Стефанчук, які "пропустили" таку гучну правку.
Фракція "Голос" перетворилася на клуб за інтересами. Ще задовго до повномасштабної війни, після чергового відходу з політики Святослава Вакарчука фракція розділилася на кілька таборів.
Велика війна відклала внутрішні чвари на другий план. Але все одно, як і раніше, ця політична сила залишається надто неоднорідною.
"Кіра (Рудик – УП) взагалі відірвалася від нас, постійно десь в роз'їздах. Костенко і Лозинський воюють. Устінова Саша зблизилася з Єрмаком через власні контакти у США. А так то є якийсь десяток людей, які залишаються, ми постійно зустрічаємося, але це скоріше обмін думками, ніж засідання фракції", – розповідає один із членів "Голосу".
За великим рахунком, колишніх ОПЗЖшників складно назвати опозицією до чинної влади. Під загрозою санкцій та кримінальних проваджень вони голосують за будь-які ініціативи президента – навіть підтримали "богонеугодну" Стамбульську конвенцію.
Зрештою, втрачати їм нічого – з великою ймовірністю в наступному скликанні їх не буде. Тож, головна для них задача – хоча б це скликання більш-менш спокійно добути.
"Група Столара більш активно співпрацює з владою. А ПЗЖМ більш флегматичні. Бойко не приходить на погоджувальну Раду, Льовочкін лише пару разів був на засіданнях. Там позабирали мандати в одіозних персонажів, то вже й виступати немає кому", – з іронією в голосі пояснює УП один із керівників Ради.
***
У класичній "Божественній комедії" Данте головний герой мусив пройти своє пекло аж до останнього кола, щоб там отримати шанс на очищення і спасіння.
Український парламент порівняти з Дантовим пеклом можна, звісно, лише частково. Але після повномасштабного вторгнення Росії свої дев'ять кіл Рада, схоже, пройшла. Принаймні уже зараз у парламенті поступово викристалізовується досить потужна група депутатів у різних фракціях, яку можна вважати провісниками парламентського відродження.
Як би до депутатів не ставилися в ОПУ, сам по собі парламентаризм залишається підвалиною демократії.
І українські "парламентські десанти" до західних партнерів на чолі зі Стефанчуком, як, наприклад, у Британії, роблять свою головну справу – повертають Раді розуміння власної ролі та значимості. За повної відсутності внутрішньої політики, депутати здають іспити на політичну зрілість на зовнішньому фронті.
І такі без перебільшення історичні події як спільне засідання з Європарламентом, яких ставатиме усе більше, можуть і мусять навіть із такого випадкового середовища, як чинний склад Ради, вивести на передній план і суб'єктивізувати найбільш здібних політиків.
"Насправді багато речей ми домовляємося по лінії парламентської дипломатії з депутатами інших країн. І це вже навіть побачив Єрмак, який це приватно визнає. Адже навіть для того ж таки вступу в ЄС і НАТО нам треба багато працювати з їхніми парламентами, тому що вони впливають на уряди та президентів", – розповідає УП один із впливових представників ВРУ, який активно залучений у міжпарламентську дипломатію.
"Наші західні друзі чітко усвідомлюють важливість суб'єктності Ради. Тому що це все-таки демократичний баланс. І якщо ми рухаємося до вступу в ЄС, без усвідомлення цього нічого не вийде", – додає депутат.
Роман Романюк, Роман Кравець, УП
