Дім дикого степу. Як "Асканія-Нова" понад рік працювала в окупації під українським прапором
Росіяни окупували заповідник "Асканія-Нова" першого ж дня повномасштабної війни. Але впродовж наступного року і майже одного місяця понад три тисячі тварин, занесених до всіх можливих природоохоронних списків, дикий степ і дендропарк у степу й надалі жили під українським прапором. А разом з ними – понад дві сотні людей, які мають усе це охороняти, годувати, поїти і лагодити те, що зламалося.
Лише 20 березня цього року окупаційна російська влада поставила на чолі заповідника свого представника і "офіційно" взяла "Асканію-Нова" під свій контроль.
"Українська правда" розповідає, чому "Асканія-Нова" вважається унікальним заповідником і як вона так довго змогла працювати в окупації під українським прапором. А також, про те, чим загрожує прихід людей, далеких від охорони природи й науки.
Степ. Дерева. Звірі
Поруч із назвою заповідника "Асканія-Нова" часто вживають епітет "унікальний". Це не перебільшення, а об'єктивний факт. Хоча б тому, що це найстаріший заповідник в Україні, створений ще наприкінці позаминулого століття. Але не тільки.
Зазвичай ми уявляємо заповідники як ділянки дикої природи, наприклад, лісу чи степу, які зберігаються максимально недоторканими. Так і є, чи принаймні має бути.
В "Асканії-Нова" охороняється степова ділянка, яку ЮНЕСКО визнала еталонною.
Проте на відміну від інших заповідників дикою природою "Асканія-Нова" не вичерпується.
Тут також є дендропарк – найбільший у степовій зоні України, де умови для дерев зовсім не такі сприятливі, як у лісостепу чи Поліссі. А також тут є зоопарк, де мешкають понад 3300 тварин, що належать до понад 120 видів. Це чи не найголовніша туристична атракція "Асканії-Нова".
Однак попри це, головна функція зоопарку – аж ніяк не розважати туристів і вже точно не "знущатися над тваринами". Натомість їх тут охороняють і досліджують, зокрема й для того, щоб краще охороняти.
Коні
Один із найяскравіших прикладів – кінь Пржевальського. Він мав всі шанси повторити долю свого родича тарпана. У середині XX століття кінь Пржевальського теж цілковито зник у дикій природі. Але в неволі вдалося не лише зберегти цих тварин, але й розмножити і зрештою повернути їх у дику природу – в їхню рідну Монголію.
Крім того, цей вид розселили в нових місцях – наприклад, в Чорнобильській зоні відчуження, де коні сьогодні чудово почуваються.
Тож "Асканія-Нова" зіграла важливу роль у збереженні коня Пржевальського. Останніми роками там утримувалося близько 60 особин цих тварин.
"Ми справлялися без їхньої допомоги"
Віктор Шаповал називає себе в ролі директора "Асканії-Нова" "майже ровесником" повномасштабної війни. До її початку на цій посаді він встиг попрацювати лише два місяці. І досі продовжує, щоб зробити все можливе, аби зберегти заповідник.
Головний доказ його успішності – понад рік "Асканія-Нова" на окупованій території не співпрацювала з росіянами, але продовжувала виконувати свої основні функції. Звучить ніби надто добре, щоб бути правдою. Адже, наприклад, ще влітку минулого року окупанти захопили Інститут тваринництва степових районів "Асканія-Нова". Попри подібну назву, це незалежна від заповідника установа, розташована поруч.
Остання розмова була "неприємною" і закінчилась погрозами, однак далі справа, на щастя, не дійшла. Можливо, тому що тут, на лівобережній Херсонщині, у відносно глибокому тилу окупованої території росіяни вдають з себе "визволителів від київського режиму" і досі імітують "відновлення і розбудову" регіону.
"Я думаю, що основна логіка була в тому, що ми справлялися без їхньої допомоги, – каже УП Віктор Шаповал. – Держава забезпечила захищені статті видатків – заробітну плату працівникам. А поточні витрати і потреби ми закрили за рахунок благодійної допомоги".
Хліб насущний
Співробітники заповідника, які залишилися працювати, отримували заробітну плату до березня цього року включно. Перші місяці після початку окупації за безготівкову гривню співробітники "Асканія-Нова" могли на місці придбати продукти харчування та ліки.
Потім окупанти повністю заборонили обіг гривні. Держава продовжувала нараховувати зарплату, але співробітники мусили нелегально через посередників міняти безготівкову гривню на рублі. Це єдиний можливий шлях забезпечити матеріальні потреби людей, які продовжують працювати в умовах окупації.
Але їсти щодня треба не тільки людям, але й тисячам тварин в зоопарку. Зерно для них заповідник закупив у місцевих фермерів минулого року, ще до початку зернозбиральної кампанії. Завдяки цьому аграрії не мусили співпрацювати з окупантами, а "Асканія-Нова" створила собі запаси, на яких живе по сьогодні.
Все необхідне, наприклад, паливно-мастильні матеріали, заповідник купував на окупованій території. Але деякі речі, такі як ветпрепарати, окремі запчастини тощо вдавалося завозити з підконтрольної Україні території.
В пастці
До кінця вересня минулого року Віктор Шаповал керував заповідником на місці, але потім виїхав на підконтрольну територію України. Каже, що рано чи пізно це мусило статися. Адже цілу низку бюрократичних процедур було складно, або й неможливо здійснити на місці. Йдеться про фінансову звітність, звітність про науково-дослідну роботу та фінансові питання установи. До цього моменту він продовжує виконувати свої обов'язки в дистанційному режимі.
З початку окупації частина співробітників заповідника пішла у відпустку на період воєнного стану, частина – звільнилася. Ще декілька так само, як директор, працюють на неокупованій території України.
Після фактичного захоплення заповідника у березні цього року кількадесят людей написали заяви про переведення на простій. Тобто вони офіційно призупинили свою роботу, оскільки за таких умов не мають можливості її виконувати.
Йдеться не про колабораціонізм, а саме про виконання посадових обов'язків. Співробітники заповідника чудово розуміють, де проходить межа між першим та другим.
"Але загалом ситуацію не можна ідеалізувати: є категорії персоналу, що за родом діяльності, передбаченими повноваженнями і функціональними обов'язками не можуть залишатись у штаті, сформованому окупаційною адміністрацією, однак зробили такого роду вибір", – каже Віктор Шаповал.
Важливо, що керівний склад, науковці та інші фахівці відмовились від співпраці з окупантами.
"Основна маса людей, які зараз залишаються в колективі, це морально зламані люди, фізично виснажені, які перебувають у стані страху за сім'ю, за свій матеріальний стан, тому що абсолютна їхня більшість утримується на мінімальну заробітну плату. Якихось запасів, щоб існувати в автономному стані, вони просто не мають. Так само, як, до речі, можливості виїхати на підконтрольну територію", – пояснює директор заповідника.
Нова "влада"
20 березня цього року до "Асканії-Нова" прибули заступник керівника адміністрації президента РФ Сергій Кірієнко, гауляйтер окупованої частини Херсонщини Володимир Сальдо та дехто Дмитро Мєщєряков. Останній – в ролі нового "директора" заповідника.
Цей чоловік раніше жодного стосунку до установи не мав і колектив його не знає. За інформацією ЗМІ, "директор" заявив, що збирається розвивати в заповіднику туризм.
Чим це загрожує установі, головна задача якої полягає в охороні природи, здогадатися нескладно. Але для більшої впевненості можна звернутися до історичних аналогій.
В ХХ столітті "Асканія-Нова" пережила дві війни. Але в її історії був один "мирний" період, ніяк не легший за воєнні. Бо порядки в заповіднику встановлювали люди, нескінченно далекі від науки та охорони природи.
Лисенківщина
"На кінець 20-их і початок 30-их років минулого століття припав пік наукового розквіту "Асканії-Нова"", – розповідає Віктор Пархоменко, зоолог та історик з "Української природоохоронної групи", який тривалий час досліджує минуле заповідника.
В ті роки "Асканія-Нова" стала першим у Радянському Союзі центром розвитку екології.
Всупереч поширеному уявленню, екологія – це не синонім "стану довкілля", а розділ біології. Такий, як ботаніка чи зоологія. Він вивчає не окремі організми чи їхні частини, а вищий рівень організації живого – популяції організмів, а також, як ці організми взаємодіють із довкіллям.
В "Асканії-Нова" такими дослідженнями майже сто років тому займалася група науковців на чолі з Володимиром Станчинським.
На нещастя тоді ж в СРСР розпочинаються "темні віки" лисенківщини. Всупереч здоровому глузду і будь-яким законам розвитку науки в цю сферу почала втручатися державна ідеологія в особі партії та її окремих діячів. І не просто втручатися, а буквально визначати, кому й чому бути, а кому – ні.
Від лисенківщини постраждала не лише генетика, але й інші науки. Зокрема екологія та біоценологія, які успішно розвивалися в "Асканії-Нова".
Такі, як він, наполягали, що "справжня радянська наука" має працювати на підкорення природи, а не займатися якимись там "теоретичними дослідженнями", не здатними вже завтра "підвищити надої" або "рівень жирів у маслі".
Екологія, виходить, не справжня. Бо як частина фундаментальної науки вона досліджує, як влаштована природа безвідносно того, можна ці знання застосувати на практиці просто зараз, чи ні.
Партія проти екології
У відповідності до партійного розуміння науки та її ролі в суспільстві, Презент спочатку лише дискутував із науковцями на різних з'їздах і зрідка втілював свої переконання в життя.
Для "Асканії-Нова" це означало, що можливості для справжніх досліджень зменшувалися, а науковці, які їх проводили, зазнавали утисків. Натомість на перший план виходила ідейно-правильна діяльність, для якої в "Асканії-Нова" був створений Всесоюзний науково-дослідний інститут акліматизації і гібридизації тварин.
Проте утиски науковців швидко посилювалися: їм забороняли друкувати результати досліджень через те, що вони "не мають практичного значення". А в 1933-му році, після візиту Лисенка та Презента до "Асканії-Нова", радянські спецслужби заарештували 21 людину, пов'язану із заповідником.
Звинувачення на їхню адресу були більш ніж абсурдними. Вони, мовляв, займалися не лише "врєдітєльством", але й готували в заповіднику бойовиків з-поміж членів Всеукраїнської спілки мисливців і рибалок.
За це науковцям винесли суворі вироки. Ще б пак, адже зрештою вони самі в усьому зізналися. Під тортурами.
Частина науковців не пережили заслань. Так, Володимир Станчинський помер у радянському концтаборі вже після другого арешту, в 1942-му році. Інші вижили, але ніколи не повернулися до України, а натомість залишилися в азійській частині СРСР, де їм із сім'ями було безпечніше.
Так "Асканію-Нова" звільнили від "классовых врагов", "контрреволюционеров" та "ублюдков человеческого общества". А вітчизняну екологічну науку, як розповідає Віктор Пархоменко, було відкинуто далеко назад.
Сам заповідник в 1933-му році перейшов у статус відділу кормодобування Інституту акліматизації і гібридизації тварин. Офіційно він знову став заповідником лише на початку незалежності України.
В передчутті "жесту доброї волі"
Сьогоднішнє так зване "нове керівництво" може й не затриматися надовго у заповіднику. Віктор Шаповал каже, що, як і багато його підлеглих, найбільше сподівається на те, що ситуація на фронті найближчим часом зміниться на користь України. До речі, саме цим, ймовірно, і можна пояснити, чому росіяни зрештою поспішили призначити свого "директора".
"Я думаю, що в такий спосіб окупанти можуть намагатись якимось чином обґрунтовувати факти евакуації тварин у зв'язку з наближенням лінії фронту, у зв'язку із загрозою обстрілів, пошкодження майна та колекцій", – каже Віктор Шаповал.
Під час російської окупації "Асканії-Нова" відносно пощастило. На її території не було активних бойових дій і вона залишалася острівцем стабільності й порядку. Звісно, лише у порівнянні з багатьма іншими окупованими територіями та установами. Адже і тут були обстріли та пожежі, просто не в найбільших масштабах.
Довгоочікуваний наступ українських військ може принести таке жадане звільнення, але заразом і завдати багато болю природі заповідника, як це, наприклад, відбувається на Кінбурнській косі.
Читайте також: Мільйон диких орхідей та вирій для птахів. Що війна робить із Кінбурнською косою
Та на відміну від переважної більшості заповідників, в "Асканії-Нова" є "матеріальні цінності", які можна вкрасти заради банальної наживи.
Безцінні звірі
Наприклад, одна зебра коштує 130 тисяч гривень, кафрський буйвіл – 100 тисяч, кінь Пржевальського та сайгак – по 30 тисяч, а кулан – 10 тисяч.
Хоча Віктор Шаповал наголошує, що, як і в будь-якій колекції, її загальна сума аж ніяк не складається з суми вартості окремих складових. Це ніби розглядати вартість діаманту з королівської корони в той час, коли справжньою цінністю є сама корона з усіма її каменями, візерунками, а також історичним значенням.
З наукового погляду зоологічна колекція "Асканії-Нова" безцінна, бо неповторна. Зебри, антилопи або буйволи, які тут живуть, відрізняються від своїх африканських чи азійських родичів. Адже за кілька поколінь в нових для себе умовах степової України вони адаптувались і утворили окремі популяції у "напіввільних умовах".
Не можна виключити й ще гіршого варіанту – диких тварин знищать перед відступом, як це росіяни часто роблять з худобою на фермах чи у приватних господарствах.
Обидва варіанти, звісно, не гарантовані, але виникає питання, чи можна якось захистити тварин у зоопарку?
Міндовкілля звернулося до секретаріатів міжнародних конвенцій та природоохоронних організацій, щоб вони захистили заповідник і його мешканців. Але чи мають ці міжнародні організації якісь реальні важелі впливу на державу-терориста – питання риторичне.
"В цій ситуації висловлювання занепокоєності, стурбованості або засудження, воно насправді дуже мало чим допомагає", – каже Віктор Шаповал.
***
Довга і непроста історія "Асканії-Нова" дає привід сподіватися, що і цей розділ вона переживе і відродиться. Зараз ГО "Українська природоохоронна група" збирає добровільні пожертви, щоб підтримати фінансово тих працівників "Асканії-Нова", які звільнилися з роботи після призначення нового "директора". В громадській організації кажуть, що саме від таких працівників залежатиме відродження заповідника після того, як його звільнять від росіян.
Дмитро Сімонов
