Битва за Херсон. Історія останніх захисників міста

"Херсон здали без бою!". Навесні 2022-го такі звинувачення ширилися соцмережами. 

Подібний закид на свою адресу почув і 58-річний херсонець Микола Зозуля. Для молодшого сержанта Сил тероборони це було особливо боляче. Бо такий закид йому в особистій розмові озвучив син, який живе в Полтаві.

Херсон росіяни окупували 1 березня 2022 року. Про те, що відбувалося того дня в місті, тривалий час не було публікацій. Хіба що наступного дня з'явилося відео з наслідками бою у Бузковому парку. Воно лише посилило інформаційну хвилю про "здачу без бою" – додало меседж "хлопчиків вбили".

Останні оборонці Херсона мовчали – через те, що вони залишилися на окупованій території. Минули місяці. Бійці почали виходити з окупації, підрозділи – відновлювати боєздатність.

Восени автори проєкту "Великі битви" зустріли херсонців на Харківщині. Серед них був і Микола Зозуля. Уже перші розказані історії давали зрозуміти – за Херсон билися до останнього.

Опубліковані "Українською правдою" історії кількох бійців прочитав і син Миколи. Тоді він вибачився перед батьком словами: "Виявляється, я – син героя".

Микола та сотні херсонців у лютому 2022-го стали до лав місцевої тероборони і взяли до рук зброю. Це були останні бойові підрозділи, які залишалися в Херсоні до 1 березня. Саме вони зустріли окупантів, коли ті заходили в місто у перший день весни. Зустріли з боями.

Щоб відновити в пам'яті картину оборони міста підрозділами Сил тероборони, автори проєкту "Великі битви" поспілкувалися з кількома десятками бійців та їхніми командирами. В цьому матеріалі – їхня історія. Історія останніх оборонців Херсона.

На захист Херсона стає тероборона

Близько 5-ої ранку 24 лютого командир 124-ої херсонської бригади ТрО Дмитро Іщенко (тут і далі його посада вказана станом на час подій, лютий – березень 2022 року) отримав дзвінок від оперативного чергового. Комбригу повідомили про початок широкомасштабного вторгнення. 

Командний склад бригади та херсонського батальйону збирався у військкоматі в центральній частині міста.

"Я приїхав у військкомат. І вже почали приходити повідомлення, що йдуть жорсткі бої на Чонгарі", – згадує боєць на позивний "Змій", на той час – інструктор роти контрдиверсійної боротьби.

Читайте також: О 5:17 я надіслав смс Зеленському "Гради б'ють з Криму" – головний прикордонник Сергій Дейнеко

На той момент бригада складалася з 6 батальйонів по 20-40 осіб у кожному. У день вторгнення вони отримали завдання почати доукомплектування. Але наказу про мобілізацію зранку не було. 

"Наказ був підписаний близько 14-ої години. До 14-ої ми людей обдзвонювали, відбирали, але приймати не могли", – розповідає Іщенко.

Тим часом під самим військкоматом з самого ранку почали збиратися добровольці. Серед них був і Зозуля, який прийшов ще до 7-ої ранку. Чоловік згадує, що побачив там до тисячі осіб: херсонці вимагали зброю, але військкомат був зачинений. 

"Там був один військовий з автоматом, який кричав, що не пустить нікого на територію. Ми постояли, половина хлопців порозходилися", – розповідає Зозуля.

У цей час всередині військкомату офіцери підрозділів Сил тероборони обдзвонювали резервістів, повідомляли про необхідність прибути для мобілізації. 

Для багатьох показовою була присутність під військкоматом колишнього мера Херсона Володимира Миколаєнка. 

"Миколаєнку було за шістдесят, то йому сказали йти додому. А він у відповідь: "Синку, ти з глузду з'їхав? Дай мені автомат", – згадує боєць херсонської бригади Сил ТрО Сергій "Грибочок" Сергеєв.

Коли херсонська тероборона таки отримала команду приймати мобілізованих, командування переїхало до селища Наддніпрянського. Саме там херсонській теробороні виділили приміщення для базування. 

"Заброшка" для тероборони на краю Херсона

Формально селище Наддніпрянське входить до території обласного центру. Реально – розташоване за об'їзною дорогою на відстані 8 кілометрів від кінцевої зупинки основного міського транспорту – "ХБК".

Тут у січні 2022-го тероборона отримала під свою базу будівлю колишньої школи, яка стояла покинутою понад 10 років. Станом на 24 лютого у будівлі не було світла та води, не вистачало вікон, було відсутнє опалення.

Проблеми з приміщенням виникли і в підрозділів тероборони в області. 

"У нас були батальйони Скадовська, Каховки, там всім давали подібні приміщення. Деякі батальйони просили місцеві органи поліпшити умови, тому що там було неможливо базуватися", – згадує Олександр Федюнін з управління бригади.

Виділення подібних приміщень для Сил тероборони на Херсонщині називали саботажем та диверсією. Переважно ці закиди лунали на адресу місцевих осередків партій ОПЗЖ та "Нам тут жить" міського голови Херсона Ігоря Колихаєва.

24 лютого приблизно з 14-ої години дня і до пізньої ночі тероборона у Наддніпрянському мобілізувала добровольців. За цей час до лав херсонського батальйону стали близько 500 бійців.

Головною проблемою необлаштованої бази була навіть не відсутність електрики, тепла чи води, а відсутність кімнати для зберігання зброї. Уся зброя на батальйон та бригаду зберігалася в іншому місці – за 7 кілометрів від Наддніпрянського – на складах між селищами Антонівка та Садове.

Зброї вистачило не всім

Наказ тероборонівцям на отримання зброї на складах надійшов ближче до обіду 24 лютого. Від бригади добровольцями визвалися Євген "Змій" та Віталій Чумак. Змій розповідає, що вони швидко дісталися до складів і до 14-ої години чекали, доки приїде цивільна фура, щоб завантажити зброю. 

"Ми почали завантажувати. І тут заходить 6 російських вєртушек К-52 прямо над територією частини. Вони зробили коло, три вєртушки почали заходити на бойовий порядок, скидати теплозахист. Ми розуміємо, що зараз можлива висадка десанту. А ми ще без зброї", – згадує ті моменти Змій.

Бійцям пощастило – тоді росіяни не атакували склади. 

За зброєю в ракетну частину приїжджали батальйони тероборони. Найбільше автоматів вдалося вивезти херсонському – на весь особовий склад. При цьому під час завантажування зброї також з'явилися росіяни. 

"Прилетіли вєртушкі К-52, покошмарили нас, пару ракет випустили. Потім прилетів Мі-8, намагався десант висадити. Хлопці з охорони складів відкрили по них вогонь", – розповідає старший лейтенант Олексій Воронцов.

Російський десант висадився південніше від ракетної частини. Можливо, їхньою метою були не склади зі зброєю, а залізничний міст через Дніпро.

Бої за Антонівський міст

В українських медіа вийшло кілька матеріалів про так званий "гостомельський десант". Російські пропагандисти висадку в Гостомелі прирівнюють до героїчної операції.

Натомість висадку десанту в районі Антонівського мосту під Херсоном обійшли увагою обидві сторони. Хоча саме ця десантна операція окупантів зіграла одну з ключових ролей у стрімкій окупації Херсонщини.

За словами комбрига херсонської тероборони, об 11-ій годині російський десант зайняв позиції в районі мосту, Антонівки та Садового. Приблизно в цей же час колони росіян з Криму дійшли до Нової Каховки і Каховської ГЕС. Таким чином на лівобережній частині Херсонщини в оточенні опинилася 59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка. 

Херсонська тероборона мала допомогти 59-ій бригаді прорватися з оточення.

Першу роту вів ротний Олександр Березовський, позивний "Береза". Він розповідає, що близько 15-ої години, не доїжджаючи до мосту два кілометри, тероборонівці зупинилися на колишній свинофермі. Там зустріли командира 59-ої бригади та його заступника.

Останній виявився знайомим Берези ще з АТО – позивний "Барда". На Донбасі Барда був у Берези комбатом. 

"Підійшов комбриг, каже: у мене там 1200 осіб застрягло, тут десант, треба вибити десант, зробити прохід для бригади", – розповідає Березовський.

Ротний порахував тероборонівців – 78 осіб. Він розбив підрозділ на дві групи, одну в складі 54 бійців повів за собою, друга пішла паралельно – з іншого боку дороги до мосту. Так вийшли до визначеної точки, починало темніти.

"Тут бачу – літак. Далі один прильот, другий, третій. Потім я трохи потєрявся. Один кричить – поранений, інший – поранений. І в мене щось як мокре. Снаряд впав між мною і ще одним хлопцем. Поранення у всіх були нижче пояса, ноги. Тоді я зрозумів, що відбувалося 22-го червня у 41-му році. Один в один. Тільки я це пережив", – згадує Береза.

Загалом після нальоту в групі виявилося четверо поранених, зокрема й Березовський. Командира без свідомості повантажили на БРДМ та евакуювали до Чорнобаївки і далі на Миколаїв. Там один із поранених помер. Ним виявився один із офіцерів новокаховського батальйону Сил ТрО.

Приблизно за 40 хвилин після першої роти з Наддніпрянського в район Антонівського моста висунулася друга рота під командуванням Михайла Балюка, позивний "Лиман".

"Я тільки укомплектувався, десь 52 особи успів озброїти, видати автомати і по 4 магазіна, й одразу в автобус", – розповідає Лиман. 

Його рота також потрапила під авіанальот – працювали два російські літаки.

"Я вперше хотів кричати. Пам'ятаю, лежу в болоті весь, полапав – ніби цілий, не пробитий, але дихати не міг. Чую – крики повсюди, темно було. Я давай кричати! І всі до мене, виковиряли з землі, бо мене засипало", – розповідає Балюк.

Далі з Наддніпрянського висунулася третя рота херсонської тероборони. 

Щонайменше херсонські тероборонівці тримали позиції в районі Антонівського мосту до 20:00, окремі бійці кажуть, що залишалися до опівночі.

Херсонці отримали наказ на відхід, коли вийшла остання машина з колони техніки 59-ої бригади, а за нею – машини цивільних.

За бій на Антонівському мосту й виведення військ з оточення кілька військовослужбовців 59-ої бригади отримали звання Героїв України.

Оборона Дар'ївського місту

Після повернення в школу в Наддніпрянському бійці отримали можливість перепочити. 

Близько 4-ої ранку 25 лютого групу тероборонівців відправили на двох автобусах на Дар'ївський міст, щоб не допустити висадки десанту. Це переправа через річку Інгулець на шляху з Нової Каховки на Херсон.

Якоїсь миті зі сторони Нової Каховки з'явилася російська колона. 

"Вони побачили нас і не пішли на міст. Можливо, росіяни подумали, що міст замінований. І зупинилися", – розповідає ротний Балюк.

Втім, невдовзі тероборонівці отримали інформацію, що росіяни пройшли Антонівський міст.

Щоб не опинитись в оточенні без особливих засобів спротиву, командир херсонського батальйону Ігор Ліхнов, який також перебував на Дар'ївському мосту, ухвалив рішення відходити. 

Як тероборона залишилася в Херсоні останньою

23 лютого в Херсоні відбулася нарада з приводу введення в Україні надзвичайного стану. Голова обладміністрації Геннадій Лагута зібрав керівників міста та області, а також силовиків. На цьому заході був присутній і комбриг Іщенко.

Після наради на брифінгу для журналістів Лагута повідомив, що на Херсонщині створюється оперативний штаб під його головуванням. 

"Прошу всіх заспокоїтись, ми працюємо для того, щоб ви, мешканці Херсонської області, відчували себе у безпеці. Ми будемо дивитися людям в очі, щоб показати, що ми – єдина команда, яка працює на благо держави", – запевнив Лагута.

Комбриг Іщенко розповідає, що відбулося на закритій частині в ОДА. 

"Там доповідали начальник АТЦ (антитерористичного центру – УП), начальник СБУ, що вторгнення ніякого не буде. Це було о 19-ій годині", – каже Іщенко.

Того ж дня нарада відбулася і в мерії. Міський голова Ігор Колихаєв закликав херсонців не панікувати.

Ще не завершилася доба 23 лютого, а з Херсона почалася евакуація. Першими виїжджали СБУшники. 

"Для родин працівників СБУ на вокзалі стояли автобуси, й вони до 24.00 евакуювалися. Вивезли сім'ї та особовий склад", – розповідає на умовах анонімності працівник херсонської поліції.

24 лютого поліцейські також отримали наказ виїхати з Херсона до Миколаєва. Щоправда, за кілька годин надійшов інший наказ – повернутися. А далі ще один – евакуюватися.

"Вийшло так, що частина працівників поліції евакуювалися в Миколаїв та Вознесенськ. До 1 березня в місті залишалося більше сотні поліцейських. Це ті, хто для себе ухвалив рішення бути в Херсоні. Загалом у херсонській поліції – приблизно 2000 особового складу", – каже працівник херсонської поліції.

"У перший день з міста звалили поліція і СБУ. Були думки: "Чому так?". Відповіді у мене досі немає", – підсумовує командир херсонської бригади Сил тероборони Дмитро Іщенко.

Також місто залишили підрозділи Нацгвардії та прикордонники.

За наказом президента місцева влада мала утворити раду оборони та сприяти військовим. По суті в Херсоні місцева влада цим не займалася. Голова ОДА Лагута покинув Херсон 24 лютого.

"Не було єдиного штабу організації оборони. Не було. Вони втекли", – коротко описує дії херсонської влади наприкінці лютого ветеран АТО та громадський діяч Максим Негров. 

У березні під час окупації Негрова викрали росіяни. Після деокупації міста він підняв український прапор над мерією Херсона.

Станом на 28 лютого у місті силами влади не було створено жодної перешкоди для входу окупантів у місто. Єдині залізні їжаки розмістили на головній площі міста таким чином, що вони навіть не заважали проїзду центральним проспектом.

"З 24-го лютого мер Колихаєв самоусунувся від усіх необхідних процедур", – розповідає заступник міського голови Роман Головня. 

1 березня, коли окупанти почали заходити в місто, під час включення в єдиний телемарафон з приміщення міськради Головня озвучив заклик до оборонців міста:

"Їб@ште їх на#уй, щоб їх тут не було". 

Наступного дня, коли Херсон був уже окупований, мер Колихаєв на своїй facebook-сторінці написав: "Усе, що відбувається зараз у нашому місті – політика, яку я ненавиджу".

Ще кілька місяців він залишався в Херсоні та продовжував займатися життєзабезпеченням окупованого міста, аж доки не зник. Син Колихаєва розповідає, що батько "у ворожому полоні", проте представники влади долю мера Херсона коментують неохоче. 

Таким чином уже в перший день широкомасштабного вторгнення на захисті міста залишилася лише херсонська територіальна оборона. 

"Коли 24 лютого усі виїжджали колонами з Херсона в сторону Миколаєва, я вирішив залишитися в місті. З Херсона не хотілося взагалі виходити. У мене було одне завдання: залишатися в Херсоні, захищати місто до останнього", – каже комбат Ігор Ліхнов.

Пізніше слідчі органи оголосили підозру за держзраду керівнику СБУ в Криму Олегу Кулінічу та керівнику АТЦ СБУ в Херсонській області Ігорю Садохіну. 

Слідство вважає, що вони передали росіянам військову інформацію: розташування мінних полів, розташування та кількість підрозділів ЗСУ, що дозволило окупантам швидко просуватися Херсонською областю.

Захисники Херсона повертаються

Увечері 25 лютого, після відходу тероборони з Наддніпрянського та Молодіжного в Херсон, комбриг Іщенко зібрав командування тероборони в обласному збірному пункті на вулиці Паровозній.

"На ранок 26-го на призовному пункті зібралося все управління, і туди почали приходити нові люди, які отримували зброю і прямували надалі в батальйони", – розповідає Олександр Федюнін з управління бригади.

"Зброї на всіх не вистачало. Люди приходили з рушницями, приходили з ножами. Було таке, що прийшов дід, приніс пару цинків патронів і автомат. Я питаю: "А де ти його взяв?". Він каже: "Я його ще з війни тримаю. Тримайте, бийте їх", – згадує комбат Ліхнов.

28 лютого командир білозерського батальйону Дмитро Кузьменко запропонував усім, хто не відчуває готовності до бойових дій, піти і залишити зброю тим, кому не вистачало.

Попри такі попередження ніхто у строю не виявив бажання залишити ТрО. Ба більше, багато бійців із різних підрозділів обурювалися, що вони кілька днів сидять у той час, як навколо точаться бої. 

Своє бажання воювати херсонці висловили комбригу на одному з шикувань. Тоді багато хто запам'ятав його відповідь: 

"Що ви зробите проти танків з одними автоматами? Лише фарбу подряпаєте".

"Увесь особовий склад готовий був мене розірвати, що вони сидять і не йдуть палити супостата. 90% готові були воювати", – згадує ту розмову сам комбриг.

Тероборона рветься у бій

28 лютого росіяни повністю оточили місто.

Кілька днів Змій із роти контрдиверсійної боротьби їздив околицями міста, спостерігав за пересуваннями росіян. Каже, що вже після обіду 28 лютого розвідгрупи окупантів почали потроху заходити в Херсон.

За словами комбрига Іщенка, про пересування росіян він дізнавався від мобільних спостережних груп. Після цього розподілив підрозділи херсонського та білозерського батальйонів на п'ять в'їздів до міста. 

"Я сподівався на те, що росіяни не підуть у місто броньованою технікою. А вони пішли", – розповідає Іщенко.

Білозерський комбат Кузьменко каже, що о 7:30 1 березня отримав завдання від комбрига висунутися на дві локації, щоб перекрити в'їзди в Херсон. Перша рота з начальником штабу Сергієм Боднарем виїхала в район ліцею на Білозерській площі, друга рота разом з комбатом – в район Бузкового парку. У кожній роті було приблизно по 40 осіб.

З собою бійці взяли автомати, три ящики "коктейлів Молотова", гранати та чотири "мухи" (ручний протитанковий гранатомет – УП).

Херсонський комбат Ліхнов повів групу в район "Салюту", на "Фабрику" (ТРЦ – УП) відправив групу на чолі з ротним Лиманом, на в'їзд з Чорнобаївки – групу Ясинського.

Усі ці групи тероборони, окрім тієї, що стала в районі "Салюту", вступили в бій з росіянами.

Бій коло ліцею

Увечері 28 лютого херсонець Олег побачив у соцмережах заклик зібратися на в'їзді до міста з боку Білозерки, щоб не дати окупантам зайти в Херсон. Хлопець зателефонував другу, і вони вдвох поїхали на вказане місце.

Там вже було 30-40 осіб, з яких лише двоє поліцейських були з автоматами. Боєць на позивний "Ведмідь" був лише з ножем. 

"Чому приїхав з одним ножем? Відчував, що треба їхати. Ще в мене була запальничка, хотів "коктейлями Молотова" палити росіян", – розповідає Ведмідь.

Місцеві жителі завалили дерева, щоб перекрити проїзд російським "Тиграм". Таким чином бронемашини можна було заблокувати і вже потім закидати запальними сумішами.

До першої ночі усі позамерзали. Поліцейські сказали хлопцям роз'їжджатися. А вже зранку приблизно о 10-ій годині у цей район висунулася рота білозерського батальйону Сил тероборони. 

Одна група тероборонівців зайшла на територію ліцею, інша – вийшла до кільця на Білозерській площі. У другій групі був Костянтин Козак. На підході до кільця Козак побачив чоловіка. Це був його колишній командир Віктор Євдокімов. Він повідомив тероборонівцю, що в напрямку кільця вже йдуть росіяни – до 40 осіб та "Тигр".

Козак із побратимами зайняли місце за бетонним блоком рекламного білборда. Коли побачили росіян – відкрили вогонь з автоматів. Два російських солдати загинули, один отримав поранення. Останній почав сильно кричати. Щоб його забрати, росіяни почали кидати димові гранати. 

Серед бійців першої групи, які зайшли на територію ліцею, був молодший сержант Сергій Волощенко. Він розповідає, що там тероборонівці потрапили під вогонь снайпера. 

Загалом, за даними херсонської поліції, в бою в районі ліцею загинуло 7 бійців тероборони.

Бій у Бузковому парку

У район Бузкового парку прибула рота білозерського батальйону на чолі з комбатом Іщенком.

На місці підрозділ розділився на дві групи – по різні боки вулиці Нафтовиків. При цьому з одного боку одна частина зайшла в Бузковий парк, інша – зайняла позиції за кам'яним парканом позаду парку.

Росіяни одразу виявили тероборонівців. Скоріше за все, ворожі снайпери заздалегідь зайняли позиції на даху торгового центру "Епіцентр" і бачили пересування українців.

На початку бою снайпери вбили кількох тероборонівців. Згодом по українцях відкрили вогонь з крупнокаліберного кулемету, а одна БМП заїхала просто в парк, де за деревами ховалися тероборонівці. Це все з іншої сторони дороги добре бачив боєць Олександр Козак.

"Я побачив, як розриває наших хлопців. У мене почалася паніка. Я думав, що треба щось робити, бо БМП далі стріляє по хлопцях", – розповідає Олександр.

У нього було два РПГ-22. Він пройшов трохи вперед – в тил БМП. Прямо перед ним був задній відсік бронемашини. Тоді Козак зробив постріл з РПГ. На якийсь час БМП вийшла з ладу. Росіяни одразу відкрили вогонь у його бік.

Наслідки бою у Бузковому парку херсонці побачили наступного дня. 2 березня кілька місцевих жителів увійшли в парк. Один з них знімав все побачене на відео. На кадрах – розірвані тіла чоловіків.

Загалом, за інформацією херсонської поліції, в Бузковому парку загинуло 12 бійців ТрО, втрати серед росіян загиблими та пораненими – до 10 осіб.

Читайте також: Подвиг у Бузковому парку. Невідома історія окупації Херсона

Бій поблизу "Фабрики"

У район ТРЦ "Фабрика" херсонські тероборонівці прибули за кілька годин до заходу в місто російської колони. Це дало змогу підготуватися.

Допоміг один із працівників розташованого поблизу "Епіцентру". Він надав бетонні блоки, якими перекрили дорогу. Також встигли викопати невеликі окопи.

На весь підрозділ був лише один гранатомет.

Але вже цього виявилося достатньо, щоб росіяни ще довго вирішували, чи висуватися на оборонців міста.

"Десь до обіду росіяни боялися зайти. Думали, що тероборона їх гарно поб'є", – каже боєць Микола Зозуля.

Спочатку російські армійці пішли на БТРах з піхотою. Тероборонівці відкрили вогонь, кілька росіян впали. А вже за пів години вийшли два-три танки. Вони почали гатити по херсонцях, але майже всі постріли були перельотами.

Далі підключилися ворожі міномети. Під час цього бою росіяни влучили в ТРЦ "Фабрика", будівля зайнялася. Майже увесь торговельний центр вигорів.

Якоїсь миті херсонці зрозуміли, що піхота росіян обійшла їх паралельною дорогою зі сторони залізниці та почала заходити в тил зі сторони "Епіцентру". На той час у тероборонівців майже закінчився боєкомплект, тож вони вирішили відходити.

"Тут вони не просто так з криком "Ура!" і "Хай живе Путін!" зайшли. Вони получили по зубах тут хорошо", – підсумовує Зозуля.

Сучасні "Герої Крут" з Херсона

Останні оборонці Херсона з числа місцевої тероборони протрималася до 1 березня. Це 6 днів, які отримали миколаївці для того, щоб підготуватися до оборони. Це той час, якого не мав Херсон для відсічі.

"Дуже приємно було почути Кіма (голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім – УП), коли він дякував херсонцям, що ми затримали ворога, а миколаївці змогли трохи закопатись і вибудувати оборону хоч якусь. Значить, наша боротьба була не даремною. Ми не лише за Херсон воювали. Ми ж для всієї України намагалися не пропустити ворога", – каже ротний херсонського батальйону Михайло "Лиман" Балюк.

****

Історія оборони Херсона має своїх зрадників. Але значно більше в цій історії героїв, які одразу після вторгнення рвалися в бій, щоб зупинити окупантів. І билися ці тероборонівці до останнього, багато хто – до останнього подиху.

Їхній вчинок – найголовніший аргумент проти закидів штибу "Херсон здали без бою". Так, вони не змогли зупинити окупацію міста, зазнали значних втрат, але не здалися. Тому саме вони, а не зрадники, увійдуть в історію українського спротиву. І в цій історії захисники Херсона посядуть місце поруч із Героями Крут.

Олексій Братущак, Костянтин Рєуцький