Як в Україні проходить мобілізація та на яких етапах виникають проблеми – розбір УП
"Військовий квиток показує. В мене теж такий є", – каже голос за кадром.
Говорить тихо, наче боїться, що його почують люди за вікном. А там, на вулиці, троє людей у військовій формі розмовляють з чоловіком у цивільному.
За кілька секунд до них під'їжджає мікроавтобус, з нього вискакують інші військові. Рука, що фільмує це на телефон, наближається до скла, щоб детально зняти, як четверо людей у формі хапають цивільного та кидають його на підлогу буса.
"Дивись, це бєспрєдєл", – шокований закадровий свідок події.
Так у січні в Банному провулку в Одесі співробітники територіального центру комплектування (раніше це називали військкоматами, тепер – ТЦК) затримували чоловіка під час вручення повістки. Відеоролик набув популярності та викликав скандал. В Одеському обласному ТЦК заявили, що чоловік ображав співробітників центру і знімав все на відео.
Але з військовими однаково провели роз'яснювальну роботу.
Це не єдиний випадок, коли представники ТЦК потрапляють у новини під час вручення повісток. То пересуваються по Одесі на автівках швидкої допомоги для роздачі повісток. То женуться за чоловіком, що не хоче у військкомат, вулицями Дніпра. То взагалі, як в Тернополі, проводять масову роздачу повісток і називають це спецоперацією.
Подібні новини лише народжують чи поглиблюють страхи частини суспільства та його недовіру до центрів комплектування. Разючий контраст на тлі абсолютної довіри до ЗСУ, частиною яких і є ТЦК. Це розуміють і самі співробітники вчорашних військкоматів.
З якими проблемами стикаються мобілізовані? Як їх можна вирішити? Про це – в нашому матеріалі.
Де і як правильно вручати повістку?
Однієї жовтневої неділі програміст Сергій повертався до Львова з прилеглого села. Його шлях пролягав через блокпост, який Сергій легко перетинав вже багато разів. Однак цього разу все відбулося не за звичним сценарієм.
Сергія зупинили, і військовий на блокпосту почав довгу розмову.
– Він говорив і говорив. Хотів якось лагідно видати ту повістку. Акуратно підкидав: "Ну ви сходіть [у ТЦК], а там все минеться. Я так розумію, та повістка була для уточнення даних. І оскільки я прив'язаний до Сум, можна було б її уникнути, – згадує Сергій, який жив у Львові з початку 2022 року.
Він не знає, що на практиці уникнути, мабуть, було б неможливо. Начальник Львівського обласного ТЦК Олександр Тіщенко не пам'ятає такого, щоб людина, якій намагалися вручити повістку, не взяла її. За його словами, людині роз'яснують: у центр комплектування треба прийти для уточнення своїх облікових даних, а не одразу на війну.
От і Сергій сперечатися не став. Взяв повістку і за чотири дні вирушив у територіальний центр комплектування. Там він написав заяву на те, щоб знятися з військового обліку в Сумах і стати у Львові та отримав направлення на медкомісію.
Шлях від отримання повістки на блокпосту до того дня, коли Сергій прийшов до дверей ТЦК з речами, зайняв два тижні.
– Думок щодо того, щоб сховатися після отримання повістки, не з'являлось. В мене була військова кафедра у виші. В мене спеціальність артилериста, це всяко безпечніше, ніж бути піхотинцем – будемо на якійсь відстані від ворога стояти. Тому мені було спокійніше за своє життя, – зізнається він.
Де можуть вручити повістку?
Де завгодно. Законом перелік місць не регламентований.
Хто може надати повістку?
Посадові особи ТЦК, відповідні органи місцевого самоврядування, роботодавці своїм працівникам, керівники закладів освіти, управителі багатоквартирних будинків.
Територіальні центри комплектування не були готові до війни в питанні військового обліку.
– Коли в житті військовозобов'язаного щось змінюється – одружився, народилася дитина, змінився стан здоров'я, отримав нову освіту, нову роботу – він повинен прийти у військкомат і повідомити про це. Але більшість до військкомату зверталась тільки тоді, коли їм щось дуже треба. І це призвело до великої проблеми: є купа неактуальних даних, – каже адвокат-волонтер руху АдвокатиЗСУ, CEO Rostrum Law Office Артем Крикун-Труш.
Масова роздача повісток стала, зокрема, спробою вирішити цю проблему: щоб оновити ті дані, які військовозобов'язані давно мали надати самі.
Проте існувало й інше рішення, про яке нагадує Олександр Тіщенко: згідно з законом, під час воєнного стану людина сама повинна була б прийти до центру комплектування, без жодних повісток.
Саме так і вчинила значна кількість українців у перші дні повномасштабного вторгнення.
Патруль військкомату ходить з порожніми бланками з печаткою і з підписом начальника ТЦК, хоча за законом кожний бланк вже мав би бути заповнений на конкретну людину. Проте зрозуміло, що на практиці слідування букві закона разюче скорочувало б можливості центрів комплектування набрати необхідну кількість людей. І в результаті позначилося б на обороноздатності країни.
– У мене виникає питання до тих, хто розповідає про правові аспекти роботи ТЦК, розказують про те, як неправильно вручають повістки. А чому юристи не скажуть: "Хлопці, а чого ви не робите правильно: оголосили мобілізацію – повинні прийти без повістки"? Юристи чомусь стають на іншу сторону. У нас крім прав є ще й обов'язки. Та чомусь про них воліють забувати, – каже Олександр Тіщенко.
За його словами, найчастіше повістки вручають на підприємствах, на блокпостах та за місцем проживання. Проте, визнає Тіщенко, в останньому варіанті майже ніхто не відчиняє двері.
В одному випадку адвокат Крикун-Труш рекомендує все ж таки відмовлятися від повістки. Це коли людина поїхала на короткий термін по своїх справах чи у відрядження в іншу область, а на блокпосту її намагаються викликати в місцевий військкомат.
– Хай складають акт відмови, – каже він. – Ви не змінювали місце проживання, і вони не мають до вас стосунку. Якщо ти виїхав в інший регіон, ти зобов'язаний протягом семи днів стати на військовий облік тільки в двох випадках: змінив реєстрацію або ти є внутрішньо переміщеною особою.
Як відбувається відбір у ТЦК (військкомат)
Отримавши повістку для уточнення даних, військовозобов'язаний спочатку приходить до ТЦК. Там розглядають його облікові документи: хто він за спеціальністю, чи служив, чи є обставини для отримання відстрочки. Потім його відправляють до лікарів. Отримавши висновок військово-лікарської комісії (ВЛК), він знов доручає свою долю військкомату.
Програміст з Київської області Михайло розповідає про співбесіду у ТЦК, яка справила на нього позитивне враження:
– Їх було двоє в кабінеті. Молоді хлопці. Перше питання: "Хочеш служити чи ні?". Я чесно відповів, що служити не хочу, але тікати не буду.
Коли пізніше йому подзвонять з військкомату, щоб вже приходив з речами, Михайло відчує гордість від того, що він потрібен своїй країні.
На співбесіді в ТЦК його також спитали про рід занять. Але долю чоловіка вирішили не його навички в програмуванні, а те, що він встиг пройти двогодинний курс тактичної медицини.
Михайлу випало стати тактичним медиком. Це не найбільш затребувана професія зараз. Як розповідає Олександр Тіщенко, найчастіше цього року шукають артилеристів.
Коли питаєш Тіщенка про пріоритети при відборі майбутніх бійців, він передусім говорить про стать і вік – чоловіки до 50 років. Потім деталізує. Наприклад, для десантно-штурмових військ відбираються кандидати не старше 45, з хорошим здоров'ям. Щоб стати танкістом, треба мати розуміння, що таке гусеничний транспорт, щоб ним керувати.
– Хоча усі ці знання та навички надають в навчальних центрах, – додає він. – Термін навчання це мінімум місяць базової підготовки, ще два тижні фахова підготовка, а вже потім відбувається злагодження, а це ще від двох тижнів. Зараз велика кількість мобілізованих проводять навчання за кордоном.
Адвокат Крикун-Труш говорить про потенційний конфлікт, що виникає між керівником військкомату і командиром, який формує запит до ТЦК. Командир потребує мотивованих людей, які підходять для вказаної в запиті спеціалізації. А центру комплектування знайти таких людей непросто – тому що десятиліттями система з оновленням даних у військкоматах не працювала як слід.
І тоді в ТЦК намагаються просто закрити план.
А командир отримує зовсім не тих фахівців, яких шукав.
Вирішив піти в ЗСУ – візьми відношення
Що робити людині, яка вирішила піти в ЗСУ? Артем Крикун-Труш рекомендує ставитися до цього як до працевлаштування.
– Спочатку знаходиш бригаду, нормального командира, ви знайомитеся. Ти підписуєш контракт або береш відношення і тільки з цим вже йдеш у військкомат, – пропонує він.
Відношення – це документ, в якому зазначено, що конкретний військовий підрозділ готовий прийняти військовослужбовця.
Але він ні до чого ТЦК не зобов'язує. Олександр Тіщенко розповідає про ситуації, коли в ТЦК приходять з відношеннями з частин, які перебувають в тилу. Тоді як центри комплектування насамперед намагаються поповнити бойові частини.
– Якщо людина бере відношення з бойової частини – питань немає, вона проходить за відношенням, ми її відправляємо туди, куди вона хоче, – запевняє Тіщенко.
Водночас і з бойовими підрозділами виникають проблеми. УП відомий випадок, коли один із бойових підрозділів Нацгвардії намагався мобілізувати до себе конкретну людину з вузькими навичками, але військкомат вирішив не враховувати наявність її відношення.
Людину відправили в підрозділ Збройних сил (тобто в зовсім інше військове формування), звідки зараз її намагаються перевести в НГУ.
Військово-лікарська комісія: до служби придатні всі
У січні цього року жителю Дрогобича Руслану Кубаю принесли повістку. Це його здивувало, адже Кубай інвалід 1 групи з дитинства – в нього немає кистей рук. У призначений час він прийшов до ТЦК і там його відправили на військово-лікарську комісію.
У ВЛК йому поставили відмітку "74-в", що передбачає: людина непридатна до військової служби в мирний час, але обмежено придатна у воєнний.
Історія Кубая викликала резонанс.
"За цей час я звертався до юристів в органи влади та інші інстанції, щоб врешті-решт довести свою правоту і відкрити їм всім очі, що я інвалід", – розповідав Кубай.
Після розголосу в дрогобичанина забрали видані у ВЛК документи, а пізніше повернули зі зміненими даними. Тепер з них виходило, що Кубай непридатний до військової служби і знімається з військового обліку.
Є старий жарт: єдиний лікар, що вважає тебе повністю здоровим, працює у військкоматі. Сьогодні це сувора реальність.
Читайте також: Черги, бюрократія, неповага. Що не так із лікарськими комісіями для військових і чому вони потребують змін
Програміст з Київщини Михайло розповідає, як він сам проходив військово-лікарську комісію:
– Якісь дрібні бюрократичні дрязги, нічого складного. Просто приходиш, суєш картку лікарю, він пише: "Годен", і йдеш собі далі.
– Знаю дядьку, у якого ліве око на 15% бачить. Він годний. Це обурює максимально. Або 200-кілограмовий сердечник, якого повезли в лікарню з інфарктом. Я вже бачив людей з протезами, із зібраними позвоночниками. Я вважаю, що лікарі (у ВЛК – УП) не бажають брати на себе відповідальність повністю списувати людей з військового обліку.
Те, як має відбуватися лікарська комісія, регулює наказ "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України".
Підписаний 2008 року, він дуже детальний. Аж до того, що в ньому можна знайти, наприклад, допустиму частоту пульсу для кандидата для навчання водолазній спеціальності, або дізнатися, скільки зубів має не вистачати на одній щелепі, щоб вважатися обмежено придатним у воєнний час.
Читайте також: Медкомісія при мобілізації: як має проходити обстеження і хто непридатний до служби
– Але у військкоматах, яким головне просто план закрити, зараз ВЛК відбувається так: ти приходиш, сидить пара-тройка лікарів. На тебе поверхово подивились: "Здоров? Скарг немає?". І навіть відповідь їх не цікавить. Все – придатний, – каже адвокат Артем Крикун-Труш.
Оскаржувати висновок ВЛК можна. Крикун-Труш цього року виграв справу свого клієнта: коли суд відмінив висновок комісії, тому що огляд був проведений з порушеннями, і відправив людину на повторний. В підсумку чоловіка все одно залишили в лавах ЗСУ, проте перевели на посаду, яка більше пасує його стану здоров'я.
Читайте також: Як отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни?
Скільки часу є на "учебку" та чого бракує для якісної підготовки
Під час загальної мобілізації майбутнього військовослужбовця мають готувати в навчальному центрі ("учебці") від 30 до 70 днів. Так кажуть в Управлінні зв'язків з громадськістю ЗСУ у відповідь на запит УП.
30 з них – це базова загальновійськова підготовка. Далі, від 14 до 40 днів – фахова підготовка за конкретною військово-обліковою спеціальністю.
Під час базової підготовки військовослужбовці вчаться поводитися зі зброєю – збирати, розбирати, чистити та власне стріляти зі свого автомата, освоюють тактмед, базові оборонні дії, підтягують свою фізичну форму та звикають до постійних фізичних і емоційних навантажень.
Підготовка для деяких підрозділів, як-от для десантно-штурмових, може бути фізично та емоційно важчою – зі смугами перешкод, нічними стрільбами тощо. До того ж у сам підрозділ може бути попередній відбір.
Серед проблем на етапі "учебки", про які УП розповідають військовослужбовці, є брак досвідчених інструкторів. Через повномасштабне вторгнення кількість людей, які проходять через "учебки", суттєво зросла.
"Люди з бойовим досвідом, зокрема бойовим досвідом за кордоном, нині організували свої приватні курси. Держава не робить нічого, щоб їх заохочувати (викладати в "учебках" – УП)", – розповідає УП анонімно один із військовослужбовців Сил ТрО, який наразі проходить реабілітацію після поранення.
Час на фахову підготовку мобілізованих розподілений так:
- до 14 днів – на стрільців
- до 30 днів – на екіпажі бронетехніки, артилерійських систем, систем ППО, мінометів
- до 30 днів – на екіпажі радіоелектронної розвідки (РЕР), радіоелектронної боротьби (РЕБ), інженерно-саперних спеціальностей
- до 40 днів – на екіпажі безпілотних авіакомплексів (БпАК)
- до 40 днів – на сержантський склад.
Водночас, як показує досвід роботи УП у зоні бойових дій, не всі мобілізовані проходять навіть базову підготовку.
У лютому на Авдіївському напрямку ми зустріли нещодавно мобілізованого військовослужбовця 110-ої окремої механізованої бригади ЗСУ, якого відправили у зону бойових дій без проходження "учебки". З професійного досвіду у нього була строкова служба в армії на посаді водія та цивільна робота за кордоном.
Втім, сам чоловік ні на що не нарікав – усьому навчився на місці, ніс службу в окопі за кількасот метрів від ворога.
На запитання, за яких умов мобілізованого без жодної підготовки можуть відправити в зону бойових дій, у ЗСУ не відповіли.
На відміну від звичайних мобілізованих, офіцерів запасу готують не в навчальних центрах, а у вишах. Усього таких в Україні п'ять.
Наприклад, програміста на ім'я Сергій, про якого ми згадували на початку тексту, з досвідом військової кафедри відправили на донавчання в Академію Сухопутних військ імені Сагайдачного.
Підготовка тривала близько 60 днів – 30 на теорію і 30 на практику, чого, за словами самого Сергія, більш ніж достатньо. "Необхідний мінімум" точно дали.
"Стрільби в нас були мінімальні – хіба з мінометів один день, просто щоб потренуватися стріляти (Сергій працює на іншому озброєнні – УП).
А от відточування алгоритмів дій на різних ланках – від солдата, який підносить снаряди, до командира, старшого офіцера батареї – цього було багато. Тобто я "попрацював" на кожній штатній посаді для стрільби", – додає він.
З мінусів навчання Сергій називає хіба затеоретизованість деяких викладачів. Наприклад, під час занять вони обговорювали роботу батареї на шість установок, коли в реальності їм доводиться працювати з однією-двома.
Загальну атмосферу на курсах військовий описує словом "нормальна" – майже всі його однокурсники, як і він, були мобілізованими. Здебільшого отримали повістки на роботі або проходячи повз блокпост. Добровольців було небагато.
Попри обіцянку військкомату про те, що мобілізовані зможуть ходити на теоретичні заняття в академію, "як на роботу" – тобто ночувати вдома, цього не сталося. Упродовж свого навчання Сергій жив у казармовому режимі на полігоні.
Після "учебок" мобілізовані роз'їжджаються по підрозділах, до яких їх розподілили військкомати відповідно до заявок бригад або ж відношення (якщо його взяли до уваги).
Сергію пощастило – його відправили в одну з топових артилерійських бригад ЗСУ, де він уже третій місяць служить на офіцерській посаді.
Усі його одногрупники наразі служать на різних установках.
Злагодження та наслідки його відсутності
Наступний етап стосується переважно тих мобілізованих, з яких після "учебок" формують нові підрозділи – злагодження. Це кілька тижнів бойової, організаційної та емоційної підготовки до служби в конкретному підрозділі.
Зазвичай злагодження відбувається на тиловому полігоні, рідше – за пару десятків кілометрів від фронту.
За цей час новачки мають запам'ятати своїх командирів, вивчити зброю, яка є в їхньому підрозділі, тощо, розповідає УП військовослужбовець ЗСУ Олександр Погребиський, який нині проходить реабілітацію після контузії в Соледарі.
Іншими словами – люди мають освоїтися й певною мірою "прив'язатися" один до одного – щоб як вони, так і їм могли довіряти.
Головною перешкодою на етапі адекватного злагодження підрозділу є час – іноді в української армії його просто немає. Інший бік проблеми – якщо керівництво підрозділу не в змозі організувати це злагодження належним чином.
"Якщо в підрозділ прислали одного військовослужбовця, то він ще якось увіллється в колектив. А якщо великими партіями – людей по 30-50, як до нас, бо ми ж у штурми ходили, у нас втрати більші, ніж в обороні – то злагодження обов'язкове.
Без злагодження люди не усвідомлюють себе в конкретному підрозділі: хто їхні командири, яка броньована техніка в них є – бо ж на полігоні все не представлене.
А потім ти береш цих 30 нових людей, ідеш з ними на штурм і не можеш до кінця на них розраховувати, бо ти їх ще не промацав, вони ще себе не відчувають кулеметниками, наприклад. Вони не знають, до кого можуть звернутися за потреби", – пояснює Погребиський.
Бойовим злагодженням у підрозділі мають займатися головні сержанти рот і батальйонів. Конкретних термінів щодо його проведення, за словами Погребиського, немає.
Перед відправкою на південь, де підрозділ Погребиського брав участь у захопленні плацдарму для контрнаступу на Херсонщині, вони мали три місяці (!) бойового злагодження на полігоні.
"Хлопці казали, що їх на строчці так фізично не задовбували! Ми з шостої ранку то в наступ, то в оборону, окопи, інженерна підготовка, квадрокоптери, медицина. На завдання ми вже виїхали злагодженим механізмом. Ми були впевнені один в одному", – розказує Погребиський.
"От зараз кажуть: "Навіщо ми тримаємо цей Бахмут?". А я це чітко розумію: ми даємо час тим бригадам, які зараз формуються (і підуть у контрнаступ – УП) на бойове злагодження. Якщо ми просто зберемо людей, дамо їм техніку і відправимо (на фронт – УП) – це все дуже швидко знищиться. І ніякої ефективності від цього не буде", – додає він.
Фронт і проблеми новачків
Як пригадує Погребиський, коли їм давали військовослужбовця тільки-но з "учебки", і підрозділ уже мав іти на штурм, цього військового старалися залишати у відносно безпечному місці й давати йому інші задачі – наприклад, ремонтувати техніку.
Коли в підрозділ надходить суттєве поповнення, їх старалися вивести на невеликій витяжці від фронту на те ж злагодження.
Про одну з десантних бригад, яка, на щастя, прийшла на підсилення підрозділу Погребиського в Соледарі, він згадує так:
"У новачків була така проблема: вони бачать противника і доповідають мені: "Бачу, як троє йдуть за 100 метрів". Я йому кажу: "Ти в мене ще щось запитуєш? Ти мені постфактум доповідай – знищив трьох! Бачиш скупчення з 3-5 чуваків, взяв РПГ, відійшов зі своєї позиції, щоб її не спалити, гахнув туди, зарядився і ще раз гахнув, якщо треба. Не треба в мене нічого питати!".
"Вони мають пройти ці всі етапи – перших поранених і так далі. Інша історія в тому, що вони ж не просто потрапляли під мінометний чи артилерійський обстріл, вони попадали під реальний піхотний наступ рівня Першої світової. І все навколо – Верден", – додає він.
Серед поширених помилок новачків Погребиський також називає те, що військові скупчуються в окопі, що одразу перетворює їх на ціль для ворога.
Єдиний фактор, на котрий ніяк не зможе вплинути сам мобілізований, це адекватність і професійність його командирів різних ланок. Це, своєю чергою, визначає, якою буде взаємодія між підрозділами, що тримають певну ділянку фронту.
І з цим в українській армії, на жаль, є проблеми.
Втрата Соледара в січні 2023, за даними УП, є прикладом такої ситуації – на фланги поставили непідготовлені, незлагоджені підрозділи, між якими не було нормальної взаємодії. Далі між військовими розходилися чутки про оточення, й деякі з них починали відступати.
"Я можу припустити, що низький рівень управління пов'язаний з тим, що деяких досвідчених командирів рівня командирів взводів, рот багато поранено, багато вже немає в живих", – ділиться роздумами Погребиський.
"Але паралельно з цим у нас є люди-піджаки, які колись закінчували військову кафедру, щоб відкосити від армії, а тепер їх призвали на керівні посади. І вони не розуміють, що таке бойові дії. А від рівня керування залежить організація оборони на полі бою, якщо ми не зможемо оборонятися, то ми не зможемо наступати", – додає він.
***
Для активної оборони, у якій наразі перебуває більша частина фронту, та майбутнього контрнаступу Україні потрібні вмотивовані навчені люди у злагоджених бойових підрозділах.
І якщо час підготовки військових – це те, на що держава навряд чи може вплинути, то на спосіб видачі повісток, якісну роботу ВЛК, достатню кількість інструкторів і якісне навчання в "учебках", адекватність командирів на різних рівнях – цілком.
Чим ефективнішою буде робота держави над помилками, тим менше страху перед повістками буде у тих, хто має їх отримати.
А ще з цим страхом можна боротися за допомогою знань і правильної комунікації.
Знань про те, на що дійсно варто очікувати людині після отримання повістки.
І комунікація про те, що служба в армії – це не про смерть, а про честь.
Рустем Халілов, Ольга Кириленко
